08 вересня 2025 рокуСправа №160/4183/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Савченка А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії -,
установив:
07 лютого 2025 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із вищезазначеною позовною заявою, в якій заявлені вимоги:
- визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за віком від 17.12.2024 року №045750030333.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.12.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням наявного у позивача страхового стажу 36 років 0 місяця 16 днів (станом на 11.12.2024 року) для призначення пенсії за віком.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 11.12.2024 року вона звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 17.12.2024 року №045750030333 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, оскільки відсутній необхідний страховий стаж. Вважаючи протиправними рішення відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 р. відкрито провадження в цій адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
10 березня 2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано наступні періоди: - період навчання з 01.09.1982 по 04.07.1989, оскільки даний період перетинається з періодом військової служби. - період роботи з 04.06.1996 по 22.04.1999, оскільки при звільненні відсутня печатка підприємства. Проте ОСОБА_1 до заяви про призначення пенсії уточнюючих довідок у відповідності до Порядку № 637 не надав. З огляду на викладене вище, загальний страховий стаж Позивача, за наслідками розгляду поданих документів, склав 29 років 06 місяців 17 днів, для права - 29 років 08 місяців 12 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.
12 березня 2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому вона підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі. Також просить залишити відзив без розгляду, оскільки відповідачем пропущено строк для надання відзиву по справі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 р. у задоволенні клопотання про залишення відзиву без розгляду відмовлено.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи та докази, проаналізувавши зміст норм матеріального, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить з такого.
Суд встановив, що ОСОБА_1 11.12.2025 року звернувся до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
Рішенням Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 17.12.2024 р. №045750030333 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
У вказаному рішенні зазначено таке: Вік заявника 60 років. Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 31 рік. Страховий стаж особи становить для розрахунку 29 років 6 місяців 17 днів, для права - 29 років 8 місяців 12 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1982 по 04.07.1989, оскільки даний період перетинається з періодом військової служби; період з 04.06.1996 по 22.04.1999, оскільки при звільнення відсутня печатка підприємства. Право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 - від 24 до 34 років. Право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
Відповідно до відомостей про трудову діяльність ОСОБА_1 з реєстру застрахованих осіб, у оспорюваний період позивач проходив навчання з 01.09.1982 року по 04.07.1989 року; проходив військову службу з 30.06.1984 року по 06.05.1986 року; з 18.06.1987 по 16.08.1987 працював підземним електрослюсарем в шахті «Україна»; з 04.08.1988 р. по 28.09.1988 працював підземним електрослюсарем в Макіхвське в.о. по видобутку вугілля «Макіїввугілля» шахта ім.В.М. Бажанова.
Позивач вважає таке рішення протиправним, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частина перша статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Положенням частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV №1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Згідно з абзацом 1 частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац 9 частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Згідно з приписами статті 62 Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі Порядок №637).
Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону № 1788-XII та п. 1 Порядку № 637, вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 р. у справі №439/1148/17.
Суд встановив, що рішенням Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 17.12.2024 р. №045750030333 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
У вказаному рішенні зазначено таке: Вік заявника 60 років. Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 31 рік. Страховий стаж особи становить для розрахунку 29 років 6 місяців 17 днів, для права - 29 років 8 місяців 12 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1982 по 04.07.1989, оскільки даний період перетинається з періодом військової служби; період з 04.06.1996 по 22.04.1999, оскільки при звільнення відсутня печатка підприємства. Право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 - від 24 до 34 років. Право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
Тобто, фактично, період роботи позивача з 04.06.1996 по 22.04.1999 не було зараховано пенсійним органом до стажу його роботи, який зараховується для призначення пенсії за віком, у зв'язку з виявленими недоліками при заповненні трудової книжки позивача відповідальними працівниками підприємства, на яких позивач працював.
Суд критично ставиться до позиції відповідача, оскільки обов'язок щодо заповнення трудової книжки (внесення відповідних записів, в тому числі наказів про прийняття, звільнення, переведення та їх засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноваженого ним органу). Працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 р. у справі №677/277/17.
Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Таким чином, період роботи позивача з 04.06.1996р. по 22.04.1996р. підлягає зарахуванню до страхового стажу.
При цьому, позивач просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.12.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням наявного у позивача страхового стажу 36 років 0 місяця 16 днів (станом на 11.12.2024 року) для призначення пенсії за віком.
Суд зазначає, що такий спосіб захисту не відповідає нормам КАС України, оскільки позивачем не вказано конкретні дати які необхідно зарахувати до страхового стажу позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тому, з метою захисту порушених прав та інтересів позивача суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний зарахувати до страхового стажу позивача період його трудової діяльності з 04.06.1996 р. по 22.04.1999 р.
При цьому у рішенні Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 17.12.2024 р. №045750030333 зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1982 по 04.07.1989, оскільки даний період перетинається з періодом військової служби.
З цього приводу, суд зазначає таке.
Як встановлено судом, відповідно до відомостей про трудову діяльність ОСОБА_1 з реєстру застрахованих осіб, у оспорюваний період позивач проходив навчання з 01.09.1982 року по 04.07.1989 року; проходив військову службу з 30.06.1984 року по 06.05.1986 року; з 18.06.1987 по 16.08.1987 працював підземним електрослюсарем в шахті «Україна»; з 04.08.1988 р. по 28.09.1988 працював підземним електрослюсарем в Макіхвське в.о. по видобутку вугілля «Макіїввугілля» шахта ім.В.М. Бажанова.
Відповідно до форми РС- Право позивачу зараховано такі періоди до його страхового стажу, зокрема:
- з 30.06.1984 по 06.05.1986р.;
- з 18.06.1987 по 16.08.1987р.;
- з 04.08.1988 по 28.09.1988р.;
- з 14.08.1989 по 07.02.1991р.
Таким чином, відповідачем не зараховано періоди роботи позивача з 01.09.1982 року по 29.06.1984 року; - з 07.05.1986 року по 17.06.1987 року; з 17.08.1987 року по 03.08.1988 р.; з 29.09.1988 по 04.07.1989.
З огляду на наведене, посилання відповідача про перетинання періодів як підставу незарахування часу навчання є помилковим.
Перетин означає лише заборону подвійного обліку одного й того самого часу, але не дає підстав відмовляти у зарахуванні тих частин спірного періоду, які не збігаються з іншими уже зарахованими періодами.
Отже, сам по собі факт, що частина періоду навчання перетинається з військовою службою, не дає підстав виключати весь період навчання із страхового стажу.
Таким чином, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 17.12.2024 року №045750030333 є протиправним та підлягає скасуванню, а відповідач зобов'язаний зарахувати до страхового стажу позивача період його трудової діяльності з 01.09.1982 року по 29.06.1984 року; з 07.05.1986 року по 17.06.1987 року; з 17.08.1987 року по 03.08.1988 р.; з 29.09.1988 по 04.07.1989.
З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами, суд вважає, що позов належить задовольнити.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Відповідно до вимог ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Враховуючи те, що позов поданий через підсистему «Електронний суд», тому ставка судового збору за подання позову у цій справі становить 968,96 грн. (1211,20 грн.*0,8).
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а тому підлягає стягненню з Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у сумі 968,96 грн.
Керуючись ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 255, 260-262 КАС України суд,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 17.12.2024 року №045750030333.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.09.1982 р. по 29.06.1984 р., з 07.05.1986 р. по 17.06.1987р., з 17.08.1987 р. по 03.08.1988 р., з 29.09.1988 р. по 04.07.1989 р., з 04.06.1996 р. по 22.04.1999 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 11.12.2024р., з урахуванням висновків суду.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Суддя А.В. Савченко