08 вересня 2025 рокуСправа №160/20672/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
16.07.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області форми «Ф» №444304-2415-0403 UA12040210000039759 від 08.04.2025, яким визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 231962,89 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він зареєстрований як фізична особа-підприємець у ГУ ДПС у Дніпропетровській області з 02.06.2023 та з 02.06.2023 є платником єдиного податку третьої групи, що підтверджується Випискою з ЄДРПОУ №418830808565 від 01.10.2024 та Витягом з реєстру платників єдиного податку №2266 від 01.10.2024. Види економічної діяльності (КВЕД): 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний); 52.10 Складське господарство.
20.04.2024 позивач набув право власності на земельну ділянку площею 1,7166 га, з кадастровим номером 1224510100:01:021:0047, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури.
На цій земельній ділянці розташовані тимчасові споруди а також мається декілька площадок з твердим покриттям. Зазначену земельну ділянку з часу набуття позивач використовував у своїй підприємницькій діяльності. Зокрема, позивачем укладено декілька договорів зберігання майна на земельній ділянці.
08.04.2025 ГУ ДПС у Дніпропетровській області прийняло податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №444304-2415-0403-UA12040210000039759, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 231962,89 грн.
10.07.2025 позивач ознайомився із зазначеним податковим повідомленням-рішенням в електронному кабінеті платника податків.
Позивач вважає податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №444304-2415-0403-UA12040210000039759, тому звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді К.І. Ремез.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
30.07.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що відповідно до підпункту 4 пункту 297.1. ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Відповідач зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як платник податків в ГУ ДПС у Дніпропетровській області (П'ятихатська ДПІ).
За даними аналітично - комунікаційної системи ДПС України, а також даними інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна ОСОБА_1 є власником земельної ділянки (кадастровий номер 1224510100:01:021:0047) загальною площею 1,7166 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (03.10), яка П'ятихатки, розташована за адресою АДРЕСА_1 .
Право власності набуто 20.04.2024 (договір дарування, серія та номер: 174, виданий 20.04.2024.) Відповідно до рішення П'ятихатської міської ради № 489-10/VIII від 30.06.2021 «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку» ставка податку за землі з цільовим призначенням 03.10 «для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури» склала - 2% Керуючись п. 286.5 ст. 286 ПКУ та з урахуванням ст. 269 та ст. 270 ПКУ, платнику сформовано податкове повідомлення - рішення (форма Ф) (далі - ППР) щодо суми нарахованих податкових зобов'язань із земельного податку на 2024 рік, а саме: ППР за 2025 рік № 444304-2415-0403-UA12040210000039759 від 08.04.2025.
Зазначене ППР направлено поштовим відправленням з повідомленням про вручення на податкову адресу платника ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 .
Станом на 01.11.2024 згідно витягу № НВ-1200773852024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок НГО за земельну ділянку з кадастровим номером 1224510100:01:021:0047 складає 10353843,59 грн (відомості з Державного земельного кадастру є актуальними на дату та час формування витягу.)
За даними аналітично - комунікаційної системи ДПС України НГО станом на 24.02.2023 складала 9852983,6 грн.
Згідно інформації від Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру коефіцієнт індексації НГО для всіх категорій земель за 2023 рік - 1,051, за 2024 рік - 1,12.
Коефіцієнт індексації за 2023-2024 роки складає : 9852983,6* 1,051 =10355485,76 грн. 10355485,76*1,12 = 11598144,05 грн.
Отже, розмір земельного податку за земельну ділянку загальною площею 1,7166га (кадастровий номер 1224510100:01:021:0047) складає: (11598144,05)* 2% = 231 962,89грн. за 2025 рік.
Згідно облікових даних, ОСОБА_1 відомості про об'єкт оподаткування за формою 20-ОПП на земельну ділянку за кадастровим номером 1224510100:01:021:0047 не надавались.
Враховуючи вищезазначене та у зв'язку з тим, що інформація, яка підтверджує використання земельної ділянки (кадастровий номер 1224510100:01:021:0047) у підприємницькій діяльності ОСОБА_1 не надано (форма 20-ОПП), звільнення від сплати земельного податку згідно п.4 п.п. 297.1 ст.297 ПКУ не застосовано.
На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
Згідно положень статті 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 20.04.2024 є власником земельної ділянки площею 1,7166 га, з кадастровим номером 1224510100:01:021:0047, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури.
Також позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець у ГУ ДПС у Дніпропетровській області з 02.06.2023 та з 02.06.2023 є платником єдиного податку третьої групи, що підтверджується Випискою з ЄДРПОУ №418830808565 від 01.10.2024 та Витягом з реєстру платників єдиного податку №2266 від 01.10.2024. Види економічної діяльності (КВЕД): 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний); 52.10 Складське господарство.
08.04.2025 ГУ ДПС у Дніпропетровській області прийняло податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №444304-2415-0403-UA12040210000039759, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 231 962,89 грн.
Позивач, вважаючи, що він як платник єдиного податку третьої групи звільнений від обов'язку сплачувати земельний податок, звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
У розумінні підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 та 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
У силу вимог підпункту 270.1.1 та 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Отже, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
При цьому, для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
За статтями 125 та 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 377 Цивільного кодексу України.
Між тим, за приписами пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку, є дані державного земельного кадастру.
Аналіз наведених норм дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
У розумінні зазначених норм, обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно з пунктом 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Пунктом 269.2 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Отже, у значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 24.11.2015, який неодноразово підтриманий Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.06.2022 у справі № 826/15283/17, від 13.08.2021 у справі № 826/17235/16, від 05.02.2021 у справі № 826/16051/16, від 21.05.2020 у справі №826/10983/18, від 09.04.2019 у справі № 826/12960/16, від 15.02.2019 у справі № 826/9948/16.
Відповідно до обставин цієї справи позивачу належить земельна ділянка площею 1,7166 га, з кадастровим номером 1224510100:01:021:0047, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
На підтвердження факту провадження господарської діяльності на належній позивачу земельній ділянці позивач подав до суду договори зберігання від 03.05.2024, 07.05.2024, 07.05.2024 та акти приймання-передачі до них.
Зазначені договори та акти мають ідентичний зміст, та містять формулювання про умови зберігання майна - в окремій тимчасовій споруді.
Проте, позивачем не надано доказів існування тимчасових споруд, доказів повернення майна зі зберігання, доказів оплати послуг зберігання.
Доказів надання позивачем відомостей про об'єкт оподаткування за формою 20-ОПП на земельну ділянку за кадастровим номером 1224510100:01:021:0047 суду не надано.
Суд критично ставиться до доводів позивача про здійснення господарської діяльності на належній йому земельній ділянці.
Сама по собі наявність трьох договорів зберігання не підтверджує використання саме земельної ділянки у господарській діяльності позивача.
Суд зазначає, що зі змісту наданих позивачем документів вбачається, що у господарській діяльності використовуються саме «окремі тимчасові споруди», а не сама земельна ділянка.
Суд зауважує, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність, що пов'язана з виробництвом, обміном та переробкою матеріальних і нематеріальних благ, які виступають у формі товару, з метою отримання прибутку або задоволення потреб споживачів. Вона охоплює широкий спектр економічних дій, включаючи підприємництво, торгівлю, виробництво, транспорт, будівництво та фінансові операції.
Позивачем не надано доказів використання належної йому земельної ділянки у господарській діяльності, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зазначає, що позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, відповідно розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 132, 134, 143, 241-246, 252, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез