м. Вінниця
08 вересня 2025 р. Справа № 120/14782/24
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства "Вінницький молочний завод "РОШЕН" до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування рішення, -
Приватне акціонерне товариство "Вінницький молочний завод "РОШЕН" звернулося до суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовні вимоги обґрунтовано прийняттям відповідачем протиправного податкового повідомлення-рішення, яким товариству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість. Серед іншого, представник позивача звертає увагу, що товариство мало реальні витрати зв'язку з отримання транспортних послуг та придбання товару для ведення господарської діяльності. Порушення ж контрагентом у ланцюгу постання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для позбавлення права на податковий кредит або формування витрат. Окрім того, наголошує, що контролюючому органу було надано увесь необхідний перелік документів, що підтверджує право на оформлення податкового кредиту.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позову. Зокрема, зауважує, що первинними документами забезпечується фіксування фактів здійснення господарської операції, водночас документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не свідчить про безумовну відповідність самому змісту операції.
Позивачем до суду подано відповідь на відзив, у якому представник зауважує на безпідставність доводів відповідача, з огляду на наявність фактичних обставин здійснення відповідних операцій з контрагентами, що належно оформлені первинними документами. Також зауважує на дотриманні товариством принципу податкової обачності.
Ознайомившись з наявними матеріалами справи, судом встановлено такі обставини.
На підставі направлення від 09.08.2024 року № 600/ЖЗ/31-00-04-01-04-24, виданого Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків та наказу Центрального міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків від 06.08.2024 року № 380/Ж1 проведено документальну позапланову виїзну перевірку приватного акціонерного товариства "Вінницький молочний завод "РОШЕН" щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100000 грн по декларації з податку на додану вартість за червень 2024 року з урахуванням періодів декларування від'ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків.
Перевіркою встановлено порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ "ЛВ ТРАНС" на суму ПДВ 4800 грн та ТОВ "ЕВРІОЛА" на суму ПДВ 114850 грн. Вказане відображено у акті перевірки від 29.08.2024 року № 2039/Ж5/31-00-04-01-04-26/00418018.
На підставі вказаного Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків складено податкове повідомлення-рішення від 08.10.2024 року № 1995/Ж10/31-00-04-01-04-31, яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 118650 грн.
Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку обставин справи, суд виходить із такого.
Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, у тому числі податку на прибуток та податку на додану вартість, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані ПК України.
Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Порядок формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначено ст. 198 ПК України.
Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з абзацом першим п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 вказаного Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абз. 2 цього пункту).
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 ПК України (абз. 1 п. 198.6 ст. 198 ПК України).
Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п. 200.1 ст. 200 ПК України).
Пунктом 200.4 ст. 200 ПК України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 вказаного Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 вказаного Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
За приписами п. 4 Порядку прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого наказом Мінфіну від 12.12.2019 року № 520, комісія регіонального рівня приймає рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 520 перелік документів, необхідних для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрів, може включати: договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлено повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи, інвентаризаційні описи, у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм і галузевої специфіки, накладні;розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачено договором та/або законодавством.
Суд зауважує, що податковим органом у акті перевірки не наведено фактів врахування позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, які б були непідтверджені зареєстрованими у ЄРПН податковими накладними.
Так, позивачем надано квитанції про реєстрацію податкових накладних № 101 від 01.06.2024 року, № 102, 103 від 14.06.2024 року, складеними за результатами господарських операцій з ТОВ "ЛВ ТРАНС" та № 7 від 26.06.2024 року, складеної за результатами господарської операції з ТОВ "ЕВРІОЛА". результатами господарської операції з ТОВ "ЕВРІОЛА".
Розвиваючи вказане, суд зазначає, що відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - № 996-XIV).
Стаття 1 Закону № 996-XIV дає визначення термінам:
- господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства;
- первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.
У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є нереальними (фіктивними), сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податків господарських договорах, що має підтверджуватись первинними документами відповідно до вимог, встановлених правовими нормами, зокрема й щодо змісту (обов'язкових реквізитів).
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема щодо наявності таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв'язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку, суттєві недоліки в заповненні таких документів, які не дають змоги ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, не дають можливості встановити дійсний зміст та обсяг господарської операції, тощо.
Слід зазначити, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.
Підсумовуючи наведене, суд констатує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Так, судом встановлено, що позивачем на підтвердження реальності здійснення господарської операції з ТОВ "ЛВ ТРАНС" було надано, зокрема договір транспортно-експедиційного обслуговування № ВМЗ 28/02/20/24 від 28.02.2024 року, додаток № 1 від 28.02.2024 року до зазначеного договору, товарно-транспортні накладні, акти надання послуг; рахунки на оплату, платіжну інструкцію та банківські виписки.
Суд зауважує, що вказані первинні документи у повній мірі підтверджують реальність здійснення господарської операції.
Натомість твердження відповідача стосовно зупинення реєстрації податкових накладних вказаного контрагента з іншими підприємства жодним чином не свідчать про нереальність господарських операцій, здійснених з позивачем.
Також на підтвердження реальності господарської операції з ТОВ "ЕВРІОЛА" позивачем було надано відповідний перелік первинних документів, серед яких, зокрема, догові поставки № 05/11/19 від 05.11.2019 року, специфікація № 60 до цього договору, рахунок на оплату, видаткова накладна, товаро-транспортна накладна, декларація виробника цукру, платіжна інструкція, банківська виписка.
Суд критично ставиться до доводів контролюючого органу щодо неможливості продажу цим контрагентом позивачеві цукру, з огляду на наявну кількість цукру на його складі та відсутність факту придбання цукру у ТОВ "Кишенці" за червень 2024 року.
Так, судом встановлено, що ТОВ "ЕВРІОЛА" не є виробником цукру, а згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців займається виключно оптовою торгівлею. Тобто вказане товариство здійснює продаж своїм контрагентам після придбання цукру безпосередньо у виробників. При цьому, до моменту реалізації придбаного ТОВ "ЕВРІОЛА" цукру третім особам такий може зберігатися безпосередньо на складах виробників з подальшим відвантаженням до кінцевого споживача. Вказане підтверджується, зокрема, й листом ТОВ "ЕВРІОЛА" від 26.08.2024 року щодо поставки партії цукру згідно специфікації від 24.06.2024 року.
Також, суд зазначає, що відповідач, вказуючи на нереальність господарських операцій позивача із вказаними вище контрагентами, виходив виключно з інформації, що наведена в акті перевірки та згідно інформації інформаційно-аналітичних баз ДПС.
Суд наголошує, що відповідачем не надано жодних доказів, що свідчать про протиправність поведінки позивача та відсутності обачності щодо вибору контрагентів, оскільки прийняття рішень про відповідність платника податку ТОВ "ЛВ ТРАНС" ризиковості платників податку відбулося уже після оформлення позивачем господарських правовідносин із цим контрагентом.
А щодо ТОВ "ЕВРІОЛА", то відповідно до матеріалів справи, рішення за результатами розгляду скарги щодо рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку від 20.06.2024 року №159783 скасовано рішення комісії регіонального рівня про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку. Таким чином, на дату укладення господарських правовідносин з позивачем, ТОВ "ЕВРІОЛА" було виключено з ризикових платників.
Також, суд вважає за доречне зазначати, що відомості, наявні в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача, так і за ланцюгами постачання товарно-матеріальних цінностей (виконання робіт, надання послуг), носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган, з урахуванням того, що надані платником податку документи повною мірою це спростовують.
Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 01.03.2023 року у справі №120/1010/20-а.
Окрім того, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.
У свою чергу, відповідачем не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності позивача, засвідчені відповідними первинними документами.
Отже, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а відтак вказане рішення підлягає скасуванню.
Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат зі сплати судового збору здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов приватного акціонерного товариства "Вінницький молочний завод "РОШЕН" (вул. Енергетична, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 00418018) до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (вул. Кошиця, 3, м. Київ, код ЄДРПОУ 44082145) про визнання протиправним та скасування рішення, задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 08.10.2024 року № 1995/Ж10/31-00-04-01-04-31.
Стягнути на користь приватного акціонерного товариства "Вінницький молочний завод "РОШЕН" понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович