м. Вінниця
08 вересня 2025 р. Справа № 120/3388/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого органом Пенсійного фонду рішення про відмову у призначенні пенсії. Зокрема, позивач наголошує, що ним дотримано усіх законодавчих вимог для набуття права на отримання пільгової пенсії, однак відповідачем протиправно не зараховано до страхового та пільгового стажу період працевлаштування в РФ.
До суду надійшов відзив від головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, у якій представник відповідача вказує на безпідставність позовних вимог. Зокрема, наголошує, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж.
Ознайомившись з наявними матеріалами справи, суд встанови наступні обставини справи.
22.01.2025 року позивач. досягнувши 63-річного віку, звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування"
Розгляд заяви здійснювався управлінням пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.
За наслідками розгляду вказаної заяви було прийнято рішення від 29.01.2025 року за № 023830017371 про відмову у призначенні пенсії за віком, з огляду на відсутність необхідного страхового стажу та необхідного пільгового стажу роботи.
Згідно наявних документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж позивача становить 11 років 8 місяців 12 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи в РФ з 01.01.1992 року по 31.10.1996 року, з 10.08.1997 року по 22.04.1999 року, з 29.04.1999 року по 17.12.2004 року, у зв'язку із припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (ст. 8 Закону № 1058-IV).
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюється у натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до положень ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону № 1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Закону № 1058-IV.
Положеннями ст. 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Відповідно до оскаржуваного рішення, страховий стаж становить 11 років 8 місяці 12 дні.
Суд зазначає, що основним документом що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка.
Трудова книжка позивача містить чіткі записи про його періоди працевлаштування у періоди з 01.01.1992 року по 31.10.1996 року, з 10.08.1997 року по 22.04.1999 року, з 29.04.1999 року по 17.12.2004 року.
Вирішуючи по суті існуючий спір у частині зарахування стажу в російській федерації, суд першочергово звертає увагу на ту обставину, що при визначені права на пенсійне забезпечення суд відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Закону № 1058-IV, вправі застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація.
Так, відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Статтею 7 Угоди від 14.01.1993 року визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року (далі - Угода про гарантії) та двосторонніми угодами в цій галузі.
Отже, зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Російської Федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в Росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Таким чином, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії. Принагідно суд зазначає, що неможливість встановити сплату страхових внесків, не може бути підставою для відмови в зарахуванні такого стажу.
Окрім того, аналіз наведеного вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Принагідно суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року № 1328 передбачено вихід України з цієї Угоди, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України з 19.06.2023 року.
Однак, суд наголошує, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Зокрема, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
Варто зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
Як уже зазначалося, 01.12.2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України за № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (далі Закон №2783-IX) і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР.
Суд наголошує, що вказаний закон набрав чинності з 23.12.2022 року.
Натомість, позивачем здобуто стаж до вказаного періоду.
Таким чином, з огляду на те, що органом Пенсійного фонду протиправно не зараховано до пільгового стажу періоди працевлаштування з 01.01.1992 року по 31.10.1996 року , з 10.08.1997 року по 22.04.1999 року, з 29.04.1999 року по 17.12.2004 року.
Вказаний стаж у сукупності складає 12 років 2 місяці 2 дні.
Відтак, оскаржуване рішення головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області є протиправним та підлягає скасуванню.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.
Судом враховано, що позивач досяг 63-річного віку, у нього наявний необхідний страховий стаж понад 22 роки для призначення йому пенсії.
Окрім того, судом враховано, що позивач звертався органів Пенсійного фонду у місячний строк після досягнення 63-річного віку та отримав відмову у призначенні пенсії, у зв'язку з чим у рамках тримісячного строк повторно звернувся за призначенням пенсії.
Беручи до уваги викладене, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області призначити позивачеві пенсію за віком з дні наступного за днем досягнення пенсійного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), шляхом зарахування до стажу періодів працевлаштування з 01.01.1992 року по 31.10.1996 року , з 10.08.1997 року по 22.04.1999 року, з 29.04.1999 року по 17.12.2004 року.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, виходячи за межі заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у визначений судом спосіб.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (вул. Набережна, 26, м. Дніпро, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 29.01.2025 року № 023830017371 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 02.01.2025 року, шляхом зарахування до страхового стажу періодів працевлаштування з 01.01.1992 року по 31.10.1996 року , з 10.08.1997 року по 22.04.1999 року, з 29.04.1999 року по 17.12.2004 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович