м. Вінниця
08 вересня 2025 р. Справа № 120/1054/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: військової частини НОМЕР_1 про: визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії
У Вінницький окружний адміністративний суд звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправними, на думку позивача, діями відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 05.06.2018 по 21.01.2025.
Відтак, з метою зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 05.06.2018 по 21.01.2025, позивач звернувся до суду.
Ухвалою від 03.02.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою установлено строк для подання заяв по суті.
Скориставшись своїм процесуальним правом відповідач подав відзив, у якому проти задоволення позову заперечує. По суті позову відповідач вказав, що положення КЗпП України не поширюються на військовослужбовців, які проходять службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України.
Відповідач вважає, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.
Також відповідач вказує, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про стягнення сум невиплачених складових заробітної плати.
В своїх доводах позивач покликається на рішення ЄС у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 року зазначивши, що компенсація затримки виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати.
Ухвалою від 02.06.2025 суд у відповідача витребував належним чином завірену копію наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини, довідку про розмір виплачених ОСОБА_1 при звільненні всіх виплат сукупно та у розрізі основних, додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових виплат, компенсацій.
На виконання вимог ухвали суду відповідач надав інформацію.
Враховуючи, що розгляд справи по суті розпочався, інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позову та відзиву, встановив такі обставини справи.
Позивач у період з 2009 по 05.06.2018 проходив військову службу у Командуванні Повітряних Сил Збройних Сил України, яке перебуває на усіх видах забезпечення, зокрема, грошовому, у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини №104 позивача виключено із списків особового складу з 05.06.2025 у зв'язку з переводом в іншу частину для подальшого проходження служби.
Враховуючи, що при звільненні з військової служби та виключенні із списків особового складу, позивач не отримав повного розрахунку, тому він звернувся до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/6054/24 зобов'язано, зокрема, Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.
На виконання цього рішення відповідач у січні 2025 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 82 370, 85грн.
З огляду на те, що остаточний розрахунок з позивачем проведений 21.01.2025, то останній вважає, що є правові підстави для застосування положень ст. 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).
Однак Законом №2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Така ж правова позиція щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформована у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Отже, доводи відповідача з приводу відсутності підстав для застосування положень трудового законодавства у спірних правовідносин, суд відхиляє як такі, що є необґрунтованими, оскільки згідно із рішенням Конституційного Суду України та висновків Верховного Суду, норми ст. ст. 116-117 Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню за умови неврегульованих питань спеціальним законодавством.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
З приводу того, що компенсація затримки виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати про що, на думку відповідача, вказав Європейський Суд у рішенні “Меньшакова проти України» від 08.04.2010 року, то суд такі доводи вважає помилковими з огляду на таке.
ЄСПЛ, аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, у рішенні “Меньшакова проти України» вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази (рішення у справі “Waiteand Kennedy v. Germany», заява № 26083/94, п. 54).
Отже, у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року (справа №810/451/17) виснувала, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
Також аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Досліджуючи питання наявності підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки при звільненні, суд застосовує висновки Верховного Суду, який у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 вказав, що у контексті цієї справи слід застерегти, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-IX. Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. На дату звернення Позивача до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-IX, і підлягала застосуванню.
Відповідно до матеріалів справи, позивач виключений із списків особового складу 05.06.2018, оскаржує дії відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з 05.06.2018 по 21.01.2025, тому спірні правовідносини варто поділити на два періоди. Зокрема, за період з 05.06.2018 по 18.07.2022 підлягає застосуванню положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції), а з 19.07.2022 по 21.01.2025 - в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX.
Відтак, у спірний період з 19.07.2022 по 21.01.2025 застосовується норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, якою обумовлений максимальний період шість місяців, що становить 183 календарних дні.
Згідно з довідкою-розрахунком відповідача від 06.02.2025 середній заробіток позивача за два останніх місяці перед звільненням з військової служби становив 33471,00грн. Середньоденний заробіток позивача становить 548,70 грн. (33471,00грн./61 кал. дні).
Заперечень з приводу визначених сум грошового забезпечення позивач не надавав.
Відповідно суд установив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 21.01.2025, який визначається у кількості 183 днів становить 100 412,10грн = (548,70 грн. х183 (кількість днів)).
У постанові від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 у подібних правовідносинах Верховний Суд сформував висновок, що з 19 липня 2022 року спірні питання щодо стягнення середнього заробітку регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Такий же підхід виснувала Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, що розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 Кодексу законів про працю України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022 є неможливим, оскільки стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV втратила чинність.
Отже за період з 19.07.2022 по 21.01.2025 компенсаторні виплати позивачу становлять у сумі 100 412,10грн.
Щодо періоду з 06.06.2018, тобто наступного дня за датою звільнення позивача, по 18.07.2022, то до цих правовідносин застосовуються положення статті 117 Кодексу законів про працю України в попередній редакції.
Так, відповідно до ст. 116 КЗпП (в редакції Закону від 20.12.2005), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст. 117 КЗпП, в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2025 у справі №480/7715/22 у подібних правовідносинах щодо застосування норм права, зокрема статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, зазначив про врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022.
Висновки Верховного Суду корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Так, повертаючись до обставин цієї справи, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/6054/24 зобов'язано, зокрема, Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.
На виконання цього рішення відповідач у січні 2025 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 82 370, 85грн. (а.с. 13).
Отже, період затримки виплати середнього заробітку необхідно обраховувати з 06.06.2018, тобто наступного дня за датою звільнення позивача, по 18.07.2022, і кількість днів становить 1503.
Суд, враховуючи висновки Верховного Суду щодо правового регулювання статті 117 КЗпП у подібних правовідносинах, вважає доцільним застосувати виснуваний підхід у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24.04.2025 у справі №620/7207/24, який полягає у тому, що для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07 грудня 2021 року (наступний після звільнення день) по 18 липня 2022 року (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України) суди мали застосувати норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, та встановити: (1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100; (2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; (3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат (п. 76 постанови).
Враховуючи означені підходи Верховного Суду, суд зазначає, що у межах цієї справи застосовується підхід співмірності розміру виплат пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, що обумовлено, зокрема, у справах №821/1083/17, № 480/3105/19, №480/7715/22, 620/7207/24.
Згідно із наданою довідкою про грошове забезпечення позивача, суд установив, що середньоденний заробіток становить 548,70 грн. (а.с. 25).
Відповідно, за період з 06.06.2018 по 18.07.2022 кількість днів становить 1503, а отже розмір коштів пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, складатиме 824 696,10 грн (548,70 грн х 1503 дні).
Суд зазначає, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,099 (82 370,85грн. (сума виплат за судовим рішенням) / 824 696,10 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті).
Відтак, розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 81644,91 грн (548,70 грн (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,099 (істотність частки) х 1503 (кількість календарних днів).
Вирішуючи спір, з урахуванням заявлених вимог, які полягають у зобов'язанні відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає, що правильним способом захисту є стягнення з Військової частини на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.06.2018 по 18.07.2022 у сумі 81644,91 грн, за період з 19.07.2022 по 21.01.2025 - у сумі 100 412,10грн.
Такий спосіб захисту відповідає сталій правовій позиції Верховного Суду, які суд застосовує в межах цієї справи, та полягає в ефективності, що в разі невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
В силу того, що позивач звільнений від сплати судового збору, тому судові втрати на користь позивача не присуджуються.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплату ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.06.2018 по 21.01.2025.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 06.06.2018 по 18.07.2022 у сумі 81644,91 грн. (вісімдесят одна тисяча шістсот сорок чотири гривні 91 копійка), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 21.01.2025 у сумі 100 412,10грн. (сто тисяч чотириста дванадцять гривень 10 копійок).
В іншій частині вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ).
Повне судове рішення складено 08.09.2025.
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна