м. Вінниця
08 вересня 2025 р. Справа № 120/5218/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: ІНФОРМАЦІЯ_1 про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
У Вінницький окружний адміністративний суд звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на протиправність рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом комісії від 01.04.2025 № 26 в частині, що стосується відмови позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
З метою зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву від 27.03.2025 та прийняти рішення про надання йому відстрочки від призову за мобілізацією на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою від 21.04.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання заяв по суті.
Цією ж ухвалою витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов'язано надати належним чином засвідчену копію рішення, оформленого протоколом комісії від 01.04.2025 № 26 в частині, що стосується відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Копію ухвали від 21.04.2025 надіслано ІНФОРМАЦІЯ_2 в його електронний кабінет та доставлено 22.04.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Ухвалою від 01.08.2025 суд повторно витребував докази та роз'яснив, що згідно з ч. 7, 8 ст. 80 КАС України особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом трьох днів з дня вручення судової ухвали.
Ухвалою від 01.08.2025 суд відмовив позивачу у задоволенні заяви від 31.07.2025 про забезпечення позову до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 120/5218/25.
Представник відповідача 04.08.2025 подав витребувані докази, а саме, Витяг з протоколу № 26 від 01.04.2025 року засідання комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації в частині, що стосується розгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Також, скориставшись своїм процесуальним правом відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечує заявлені вимоги. По суті позову відповідач вказав, що позивач особисто 27.03.2025 подав на ім'я голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 прийнято рішення про відмову у наданні останньому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку з відсутністю рішення суду про визначення місця проживання дітей з батьком, або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного.
Відповідач вважає, що в силу положень пункту 3 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації мають, зокрема, чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Водночас наданими позивачем документами не підтверджується те, що діти проживають з тим з батьків, що є військовозобов'язаним, те, що усі вони перебувають на його утриманні, і те, що борги зі сплати аліментів у позивача відсутні.
Отже, відповідач вважає свої дії правомірними, а позов необґрунтований.
Враховуючи, що розгляд справи по суті розпочався, інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позову та відзиву, встановив такі обставини справи.
Позивач особисто 27.03.2025 подав на ім'я голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", що підтверджується матеріалами справи (а.с. 17).
До заяви позивач додав документи: копія паспорта громадянина України заявника; копія тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 ; копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 (а.с. 19); копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 (а.с. 18); копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 (а.с. 20); копія рішення суду про розірвання шлюбу №127/39119/24 від 30.12.2024; копія договору між батьками від 27.03.2025р.
За результатами розгляду звернення позивача, протоколом від 01.04.2025 №26 Комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 прийнято рішення про відмову у наданні останньому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в зв'язку з відсутністю рішення суду про визначення місця проживання дітей з батьком, або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного.
Про прийняте рішення відповідач направив позивачу Повідомлення від 01.04.2025 №362/5421 (а.с. 15).
Позивач не погоджується з спірним рішенням, вважає його протиправним, тому звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання щодо даних правовідносин передбачені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон №2232-ХІІ, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною 3 ст. 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною 5 ст. 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
За приписами статті 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Згідно з пунктом 3 цього Указу мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Указами Президента України неодноразово продовжувався воєнний стан та строк проведення мобілізації. На час розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до частини 5 статті 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Відповідно до частини п'ятої статті 22 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі по тексту Порядок №560, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 1 Порядку №560 цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Пунктом 56 Порядку №560 встановлено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Відповідно до приписів пункту 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Питання надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації заброньованим на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, за підприємствами, установами і організаціями, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, комісією не розглядаються.
Пунктом 60 Порядку №560 передбачено, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Судовим розглядом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з заявою про надання відстрочки відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до спірного рішення, а саме, Витягу з протоколу № 26 від 01.04.2025 року засідання комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, в зв'язку з відсутністю рішення суду про визначення місця проживання дітей з батьком, або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного.
Суд зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 с. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Відповідно до матеріалів справи, позивач є батьком трьох неповнолітніх дітей, що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 (а.с. 19); копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 (а.с. 18); копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 (а.с. 20).
Відповідно до частини 1 статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з частинами 1-2 статті 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 157 Сімейного кодексу України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Щодо аргументів відповідача про не надання рішення суду про визначення місця проживання дітей з батьком, або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного, тут слід вказати, що відповідно до рішення від 30.12.2024 у справі №127/39119/24 шлюб між позивачем та його дружиною розірваний.
Так, судовим рішенням від 30.12.2024 у справі №127/39119/24 розірваний шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 22-24).
Між батьками укладений нотаріально посвідчений Договір про визначення місця проживання дітей та участь другого з батьків у їх вихованні від 27.03.2025 (а.с. 25-28).
За умовами цього договору, діти на постійній основі проживають з Матір'ю, Батькові встановлений обов'язок сплачувати на утримання дітей аліменти у розмірі 10 000грн. щомісячно до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Суд зауважує, що позивач в силу положень Порядку №560 має надати один із документів, а саме, свідоцтво про народження кожної дитини із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та (або) рішення суду про встановлення факту перебування дитини (дітей) на утриманні військовозобов'язаного (за наявності), інші документи, на підставі яких у військовозобов'язаного виник обов'язок утримувати падчерку, пасинка до досягнення ними 18 років відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України (за наявності), та один з таких документів: свідоцтво про шлюб з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше); рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), що є військовозобов'язаним; рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), що є військовозобов'язаним; письмовий договір між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні; свідоцтво про шлюб з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) та документи, які свідчать про відсутність у малолітніх, неповнолітніх падчерки, пасинка матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їм належне утримання (свідоцтво про смерть; витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим; вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я чи витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, якщо зазначені мати, батько, дід, баба, повнолітні брати та сестри самі потребують постійного догляду; рішення суду про позбавлення батьківських прав матері, батька); інформація з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовозобов'язаного за категорією стягнення (характером зобов'язання) “стягнення аліментів» з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п'ять днів до дня подання заяви про надання відстрочки.
За обставин у цій справі, відповідно до опису прийнятих документів, позивач через центр адміністративних послуг із зверненням про надання йому відстрочки надав: заяву встановленого зразка, копію паспорта громадянина України, копію військово-облікового документа, копії свідоцтва про народження трьох дітей, копію рішення суду про розірвання шлюбу, копію письмового договору між батьками з ким будуть проживати діти, копію договору про сплату аліментів на дитину, засвідчену в установленому порядку (а.с. 16).
Отже, суд констатує, що позивач є батьком 3 (трьох) дітей, які не досягли 18 років, записи щодо цього наявні в свідоцтвах про народження усіх трьох дітей та ці діти перебувають у нього на утриманні незалежно від того чи проживають вони на постійній основі із батьком чи матір'ю.
Відповідач у своїх доводах покликається, що наданими позивачем документами не підтверджується те, що борги зі сплати аліментів у позивача відсутні.
Оцінюючи доводи відповідача, суд зазначає, що пунктом 60 Порядку №560 передбачено, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Участь батька в утримані дітей установлена Договором про визначення місця проживання дітей та участь другого з батьків у їх вихованні та утриманні від 27.03.2025 (а.с. 25-28).
З приводу відсутності інформації по сплаті аліментів, то в силу п. 60 Порядку №560, комісія наділена правом за потреби використовувати інформацію з публічних електронних реєстрів, зокрема, з Єдиного реєстру боржників, яка за запитом може установити наявність боргу у позивача по сплаті аліментів.
З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку, що рішення від 01.04.2025 № 26 в частині, що стосується відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання повторно розглянути заяву, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Виходячи із обставин цієї справи, суд погоджується та вважає обґрунтованою позицію позивача в необхідності зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З приводу вимоги позивача зобов'язати Комісію надати відстрочку від призову, суд вважає, що така вимога не підлягає задоволенню в силу того, що доказів відсутності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці позивач не подавав, а відповідач цього не перевіряв.
Відтак, така вимога є передчасною, тому правові підстави для її задоволення відсутні.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково, судові витрати понесені позивачем у розмірі 1211,20 грн підлягають відшкодуванню в сумі 807,46 грн тобто пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене протоколом Комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, від 01.04.2025 №26 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Зобов'язати Комісію з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, при ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.03.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно з п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та вирішити питання, щодо якого звернувся заявник, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 807,46 грн (вісімсот сім гривень 46 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 ).
Повне судове рішення складено 08.09.2025.
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна