м. Вінниця
05 вересня 2025 р. Справа № 120/12232/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 27 серпня 2024 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 04 вересня 2024 року № 025250006230 позивачеві відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
При цьому таким рішенням до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи в російській федерації з 04 червня 1993 року по 31 травня 1994 року, з 31 травня 1995 року по 30 грудня 1996 року, з 05 червня 1997 року по 08 лютого 1998 року, з 26 травня 1999 року по 05 січня 2000 року, з 01 червня 2002 року по 31 грудня 2002 року, з 07 червня 2012 року по 09 листопада 2012 року, з 07 травня 2013 року по 18 жовтня 2013 року, з 23 квітня 2014 року по 01 жовтня 2014 року та з 04 жовтня 2014 року по 31 липня 2020 року.
Також, як вказує позивач, пенсійним органом до страхового стажу не зараховано період роботи протягом вересня 1981 року - грудня 2002 року.
Позивач не погоджується з таким рішенням, у зв'язку із чим звернувся з цим позовом до суду з вимогами його скасувати та зобов'язати пенсійний орган призначити з 14 червня 2024 року пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 21 вересня 1981 року по 02 квітня 1982 року, з 12 квітня 1982 року по 12 серпня 1982 року, з 21 серпня 1982 року по 28 квітня 1983 року, з 04 червня 1993 року по 31 травня 1994 року, з 31 травня 1995 року по 30 грудня 1996 року, з 05 червня 1997 року по 08 лютого 1998 року. з 26 травня 1999 року по 05 січня 2000 року, з 10 лютого 2000 року по 01 квітня 2002 року, з 01 червня 200 року по 31 грудня 2002 року, з 07 червня 2012 року по 09 листопада 2012 року, з 07 травня 2013 року по 18 жовтня 2013 року, з 23 квітня 2014 року по 01 жовтня 2014 року та з 04 жовтня 2014 року по 31 липня 2020 року
Ухвалою від 23 вересня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою відповідачам встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
27 вересня 2024 року на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 27 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності для розгляду поданої заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, яким 04 вересня 2024 року прийнято рішення № 025250006230 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Цим рішенням до загального страхового стажу не зараховано період роботи заявника протягом вересня 1981- грудня 2002 року, оскільки на титульному аркуші трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04 вересня 1982 року зазначено ім'я - " ОСОБА_2 ", що не відповідає паспортним даним заявника - " ОСОБА_3 ".
Крім того, на титульному аркуші трудової книжки відсутня печатка підприємства, уповноважений працівник якого заповнював трудову книжку, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
Крім того, пенсійним органом не зараховано до страхового стажу позивача такі періоди роботи: з 21 вересня 1981 року по 02 квітня 1982 року, оскільки запис внесений до дати заповнення трудової книжки, чим порушено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, що затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року № 162; з 12 квітня 1982 року по 12 серпня 1982 року, оскільки в записі про прийняття на роботу наявне виправлення в даті наказу про прийняття на роботу; з 21 серпня 1982 року по 28 квітня 1983 року - з огляду на те, що в підставах внесення запису про звільнення зазначено "табель обліку"; з 04 червня 1993 року по 31 травня 1994 року та з 31 травня 1995 року по 30 грудня 1996 року, оскільки в записі про прийняття на роботу наявне виправлення в даті щодо прийняття на роботу та запис про звільнення з роботи засвідчено печаткою, по відтиску якої неможливо визначити назву підприємства; з 05 червня 1997 року по 08 лютого 1998 року, оскільки відсутня назва підприємства в записі про прийняття на роботу, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, та запис про звільнення з роботи засвідчено печаткою, по відтиску якої неможливо визначити назву підприємства; з 26 травня 1999 року по 05 січня 2000 року, з 01 червня 2002 року по 31 грудня 2002 року, з 07 червня 2012 року по 09 листопада 2012 року, з 07 травня 2013 року по 18 жовтня 2013 року та з 23 квітня 2014 року по 01 жовтня 2014 року, оскільки на довідках, що видані установами російської федерації не проставлено апостиль компетентним органом держави.
Крім того, в деяких довідках на кутових штампах не зазначено номер видачі, тобто, відсутня повна реєстрація документів.
Також до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи на території російської федерації з січня 2016 року по грудень 2019 року та з лютого 2019 року по лютий 2020 року, оскільки у відповідних документах, що підтверджують періоди такої роботи, не проставлено апостиль компетентним органом держави.
Далі представник цього відповідача вказав, що страховий стаж ОСОБА_1 склав 20 років 01 місяць 16 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком, а тому рішення від 04 вересня 2024 року № 025250006230 про відмову в призначенні пенсії є правомірним.
15 жовтня 2024 року на адресу суду надійшов відзив від Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, який за своїм змістом подібний до змісту відзиву, що поданий представником Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області. У поданому відзиві представник цього пенсійного органу також наполягає на відмові в задоволенні позову.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
27 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності подану позивачем заяву розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
04 вересня 2024 року цим територіальним органом Пенсійного фонду України прийнято рішення № 025250006230, яким заявнику відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки його страховий стаж становить 20 років 01 місяць 16 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком, адже необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком в цьому випадку складає 31 рік.
При цьому зі змісту рішення слідує, що до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди його роботи:
1) протягом вересня 1981 року - грудня 2002 року, оскільки на титульному аркуші трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04 вересня 1982 року зазначено ім'я " ОСОБА_2 ", а в паспорті громадянина України - " ОСОБА_3 ". Крім того, на титульному аркуші відсутня печатка підприємства, уповноважений працівник якого заповнював трудову книжку, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року № 162;
- з 21 вересня 1981 року по 02 квітня 1982 року, оскільки запис внесено до дати заповнення трудової книжки;
- з 12 квітня 1982 року по 12 серпня 1982 року, оскільки наявне виправлення в даті прийняття на роботу;
- з 21 серпня 1982 року по 28 квітня 1983 року, оскільки в підставах внесення запису про звільнення зазначено "табель обліку". Інформація про звільнення на підставі наказів, розпоряджень тощо відсутня;
- на території російської федерації з 04 червня 1993 року по 31 травня 1994 року, з 31 травня 1995 року по 30 грудня 1996 року (наявне виправлення в даті прийняття на роботу та запис про звільнення засвідчено печаткою, по відтиску якої неможливо визначити назву підприємства), з 05 червня 1997 року по 08 лютого 1998 року (відсутня назва підприємства в записі про прийняття на роботу та запис про звільнення засвідчено печаткою, по відтиску якої неможливо визначити назву підприємства);
2) з 26 травня 1999 року по 05 січня 2000 року, з 01 червня 2002 року по 31 грудня 2002 року, з 07 червня 2012 року по 09 листопада 2012 року, з 07 травня 2013 року по 18 жовтня 2013 року та з 23 квітня 2014 року по 01 жовтня 2014 року (довідки, видані установами російської федерації, на яких не проставлено апостиль компетентним органом держави; крім того, в деяких довідках на кутових штампах не зазначено номер видачі, що свідчить про відсутність інформації щодо реєстрації таких довідок).
3) на території російської федерації протягом січня 2016 року - грудня 2019 року, оскільки на довідках від 02 березня 2020 року №№ 3, 4, 5, 6 виданих установою російської федерації, не проставлено апостиль компетентним органом держави;
4) на території російської федерації з 08 лютого 2019 року по 07 лютого 2020 року відповідно до трудового договору від 08 лютого 2019 року, оскільки на документі не проставлено апостиль компетентним органом російської федерації.
Надаючи правову оцінку рішенню пенсійного органу, що оскаржується, суд зважає на таке.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).
Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні за змістом норми містить і Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
На момент заповнення трудової книжки серії НОМЕР_1 (дата заповнення - 04 вересня 1982 року) чинною була Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162).
Така Інструкція втратила чинність 29 липня 1993 року у зв'язку з набранням чинності Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).
Пунктом 1.1 Інструкції № 162 передбачалося, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У пункті 1.4 Інструкції № 162 йшлося про те, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Подібні за змістом приписи містить Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (надалі - Інструкція № 58).
Так, відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції № 58).
Аналіз наведених положень як Інструкції № 162, так і Інструкції № 58 дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що обов'язок ведення трудових книжок покладено на роботодавців, тому неналежне ведення таких не може позбавити працівника права на соціальний захист, зокрема й на отримання пенсійних виплат.
Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27 квітня 1993 року "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника.
Отже, на момент внесення до трудової книжки серії НОМЕР_1 записів про періоди роботи позивача з 21 вересня 1981 року по 02 квітня 1982 року, з 12 квітня 1982 року по 12 серпня 1982 року, з 21 серпня 1982 року по 28 квітня 1983 року, з 04 червня 1993 року по 31 травня 1994 року, з 31 травня 1994 року по 30 грудня 1996 року та з 05 червня 1997 року по 08 лютого 1998 року обов'язок ведення трудових книжок покладався на адміністрацію підприємства (на роботодавця), а тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення згаданого вище періоду роботи до страхового стажу.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, тому не може впливати на його особисті права.
Відтак доводи пенсійного органу щодо незарахування до трудового стажу позивача періодів його роботи з 21 вересня 1981 року по 02 квітня 1982 року, з 12 квітня 1982 року по 12 серпня 1982 року, з 21 серпня 1982 року по 28 квітня 1983 року, з 04 червня 1993 року по 31 травня 1994 року, з 31 травня 1994 року по 30 грудня 1996 року та з 05 червня 1997 року по 08 лютого 1998 року з підстав неналежного ведення трудової книжки слід визнати безпідставними.
При цьому у спірному рішенні також йдеться про те, що при обчисленні трудового стажу позивача не взято до уваги трудову книжку серії НОМЕР_1 від 04 вересня 1982 року, оскільки на її титульному аркуші зазначено ім'я " ОСОБА_2 ", а відповідно до паспорта громадянина України ім'я позивача -" ОСОБА_3 ".
На думку суду, наведені вище обставини свідчать про те, що уповноваженою на те особою при заповненні трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04 вересня 1982 року допущено описку та невірно вказано ім'я позивача, проте підстав заперечувати того, що вказана трудова книжка стосується саме позивача, на переконання суду, немає.
Тобто, наведені пенсійним органом обставини щодо невідповідності ім'я позивача в поданих ним документах не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів його роботи з 21 вересня 1981 року по 02 квітня 1982 року, з 12 квітня 1982 року по 12 серпня 1982 року, з 21 серпня 1982 року по 28 квітня 1983 року, з 04 червня 1993 року по 31 травня 1994 року, з 31 травня 1994 року по 30 грудня 1996 року та з 05 червня 1997 року по 08 лютого 1998 року.
Отже, наведені пенсійним органом підстави незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи з 21 вересня 1981 року по 02 квітня 1982 року, з 12 квітня 1982 року по 12 серпня 1982 року, з 21 серпня 1982 року по 28 квітня 1983 року, з 04 червня 1993 року по 31 травня 1994 року, з 31 травня 1994 року по 30 грудня 1996 року та з 05 червня 1997 року по 08 лютого 1998 року слід визнати необґрунтованими.
Окрім того, до страхового стажу позивача не зараховано періоди його роботи з 26 травня 1999 року по 05 січня 2000 року, з 01 червня 2002 року по 31 грудня 2002 року, з 07 червня 2012 року по 09 листопада 2012 року, з 07 травня 2013 року по 18 жовтня 2013 року та з 23 квітня 2014 року по 01 жовтня 2014 року (довідки, видані установами російської федерації, на яких не проставлено апостиль компетентним органом держави; крім того, в деяких довідках на кутових штампах не зазначено номер видачі, що свідчить про відсутність інформації щодо реєстрації таких довідок); з січня 2016 року по грудень 2019 року, оскільки на довідках від 02 березня 2020 року №№ 3, 4, 5, 6 виданих установою російської федерації, не проставлено апостиль компетентним органом держави; з 08 лютого 2019 року по 07 лютого 2020 року відповідно до трудового договору від 08 лютого 2019 року, оскільки на документі не проставлено апостиль компетентним органом російської федерації.
Визначаючись із тим, чи такі твердження є обгрунтованими, суд зазначає наступне.
Так, оцінюючи правомірність вказаних доводів територіального органу Пенсійного фонду суд враховує те, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення").
23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 грудня 2022 року № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13 березня 1992 року. Крім того, з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді від 13 березня 1992 року.
Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Офіційні документи, видані компетентними органами російської федерації, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.
Водночас за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Таким чином, оскільки позивач набув спірний стаж до вказаної дати, тому суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням Угоди.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року (далі - Угода від 14 січня 1993 року) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Зі змісту наведених положень Угоди від 14 січня 1993 року суд дійшов висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання, пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу, та обчислення пенсій, пов'язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує те, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13 березня 1992 року, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року № 290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Тобто обчислення стажу роботи позивача здійснюється згідно з законодавством російської федерації, на території якої у спірний період здійснювалась трудова діяльність.
29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи та зарахуванню заробітної плати позивача за такий період, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Відтак припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Крім того, надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російською федерації припинено співробітництво з останньою.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на зарахування періодів роботи в російській федерації в період дії Угоди не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Відтак стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Таким чином, доводи пенсійного органу про те, що для зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи на виданих компетентним органом російської федерації документах має проставлятися апостиль є безпідставними, оскільки такі вимоги стосуються випадку, якщо особа працювала в російській федерації після 19 червня 2023 року.
Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди його роботи на території російської федерації з 26 травня 1999 року по 05 січня 2000 року, з 01 червня 2002 року по 31 грудня 2002 року, з 07 червня 2012 року по 09 листопада 2012 року, з 07 травня 2013 року по 18 жовтня 2013 року, з 23 квітня 2014 року по 01 жовтня 2014 року, протягом січня 2016 року - грудня 2019 року, з 08 лютого 2019 року по 07 лютого 2020 року.
Підсумовуючи викладене вище, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 025250006230 від 04 вересня 2024 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги зобов'язального характеру, то суд зауважує наступне.
Так, вище уже цитувалися приписи статті 26 Закону № 1058-IV, згідно з якими особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Відтак необхідними умовами для призначення пенсії за віком ОСОБА_1 є досягнення ним необхідного віку (60 років), а також наявність страхового стажу не менше 31 року.
Так, суд установив, що на момент подання заяви про призначення пенсії вік позивача складав більше 60 років.
При цьому в ході судового розгляду встановлено, що періоди роботи позивача з 21 вересня 1981 року по 02 квітня 1982 року, з 12 квітня 1982 року по 12 серпня 1982 року, з 21 серпня 1982 року по 28 квітня 1983 року, з 04 червня 1993 року по 31 травня 1994 року, з 31 травня 1994 року по 30 грудня 1996 року, з 05 червня 1997 року по 08 лютого 1998 року, з 05 червня 1997 року по 08 лютого 1998 року, з 26 травня 1999 року по 05 січня 2000 року, з 01 червня 2002 року по 31 грудня 2002 року, з 07 червня 2012 року по 09 листопада 2012 року, з 07 травня 2013 року по 18 жовтня 2013 року, з 23 квітня 2014 року по 01 жовтня 2014 року, протягом січня 2016 року - грудня 2019 року, з 08 лютого 2019 року по 07 лютого 2020 року безпідставно не зараховані до страхового стажу позивача.
Разом із тим, як свідчить зміст позовної заяви, позивач також наполягає на зарахуванні до його страхового стажу періодів роботи з 10 лютого 2000 року по 01 квітня 2002 року та з 04 жовтня 2014 року по 31 липня 2020 року.
Водночас із оскаржуваного рішення пенсійного органу слідує, що в такому взагалі не надавалася оцінка періодам роботи позивача з 10 лютого 2000 року по 01 квітня 2002 року, з 04 жовтня 2014 року по січень 2016 року та з лютого 2020 року по липень 2020 року.
Більше того, зміст оскаржуваного у цій справі рішення свідчить про те, що пенсійним органом, хоча і зазначені підстави незарахування тих чи інших періодів роботи позивача, проте деякі періоди наведено узагальнено, тобто без зазначення конкретних дат (з якої і по яку). Тобто, при розгляді заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії пенсійний орган мав би вказати конкретний період роботи, що не зарахований до страхового стажу позивача (із зазначенням числа, місяця та року), а не поверхнево досліджувати зміст поданих позивачем документів та відмовляти у зарахуванні того чи іншого періоду без зазначення такої інформації.
Відтак суд позбавлений можливості зобов'язати пенсійний орган призначити позивачеві пенсію, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, приймаючи рішення від 04 вересня 2024 року № 025250005230, не надало оцінку підставам незарахування до страхового стажу позивача окремих періодів його роботи (зокрема мова йде про періоди з 10 лютого 2000 року по 01 квітня 2002 року, з 04 жовтня 2014 року по січень 2016 року), а не зараховуючи до страхового стажу позивача період роботи з січня 2016 року по грудень 2019 року, пенсійний орган не вказав, які саме дні з січня 2016 року по грудень 2019 року не зараховано до страхового стажу.
В той же час, обчислення страхового стажу належить до виключної компетенції пенсійного органу.
За таких обставин суд не може перебирати на себе функції органу Пенсійного фонду і вирішувати питання про призначення пенсії ОСОБА_1 , адже завданням адміністративного суду є здійснення контролю за правомірністю рішення суб'єкта владних повноважень, а не первинний його розгляд.
Тому з метою захисту порушених прав та інтересів позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 27 серпня 2024 року із урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього судового рішення.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 гривень, що підтверджується квитанцією від 04 вересня 2024 року.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Визначаючись з приводу розміру судових витрат, які належить стягнути на користь позивача, суд зважає на те, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 1211,20 гривень як за звернення до суду з позовом з однією немайновою вимогою.
А тому, задовольняючи позов частково, суд вважає, що половина від суми сплаченого судового збору і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, на користь позивача слід стягнути сплачений ним при поданні позовної заяви до суду судовий збір у розмірі 605,60 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 025250006230 від 04 вересня 2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 27 серпня 2024 року із урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього судового рішення.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі 605 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 60 копійок.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )
Відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: 21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 13322403)
Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (місцезнаходження: 54020, м. Миколаїв, вул. Морехідна, буд. 1; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 13844159)
Рішення суду в повному обсязі складено 05.09.2025
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович