м. Вінниця
05 вересня 2025 р. Справа № 120/12933/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 11.09.2024 звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років. За результатами розгляду наданих документів рішенням ГУ ПФУ у Рівненській області №023830029499 від 18.09.2024 їй було повідомлено у призначені пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу, передбаченого п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". На переконання позивача, вона має достатній спеціальний стаж, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років, а тому за захистом своїх прав звернулась до суду.
Ухвалою суду від 07.10.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Представником позивача подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, з урахуванням чого, ухвалою суду відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного позову. В обґрунтування позиції пенсійного органу вказує на те, що для призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" ОСОБА_1 відсутні підстави у зв'язку з відсутністю необхідного стажу за вислугу років. Вік позивачки 43 роки 10 місяців 17 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховано усі періоди роботи. До спеціального стажу роботи зараховано всі періоди. Стаж за вислугу років станом на 11 жовтня 2017 року становить 14 років 5 місяців 11 днів, а саме: з 01.04.2000 по 31.05.2012, з 01.07.2015 по 10.10.2017. Враховуючи викладене, позивачці відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Пункту 2-1 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного стажу за вислугу років, як працівник охорони здоров'я. Для зарахування періоду роботи на посаді медичної сестри реанімаційного відділення в кратному обчисленні згідно з статтею 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення» необхідно надати уточнюючу довідку про період перебування у відпустках без збереження заробітної плати, відпустках по догляду за дітьми.
Відповідач звертає увагу, що до заяви від 11.09.2024 позивачкою надано довідку від 01.03.2019 №89 про перебування у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років та без збереження заробітної плати, однак довідку видано на “Демьохіну», що не відповідає паспортним даним. Таким чином, періоди роботи позивачки з 01.04.2000 по 31.05.2012, з 01.07.2015 по 10.10.2017 Головним управлінням зараховано до вислуги років в одинарному розмірі, підстави для зарахування спірного періоду роботи у подвійному розмірі у відділенні реанімації, відділенні анестезіології і інтенсивної терапії відповідно до ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення» відсутні, оскільки це суперечить Закону №1058.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив, що 11.09.2024 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років згідно з п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області №023830029499 від 18.09.2024 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років з посиланням на пункт 2-1 розділу ХV "Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", через відсутність необхідного стажу за вислугу років, як працівник охорони здоров'я.
Крім того, у рішенні зазначено, вік заявниці 43 роки 10 місяців 17 днів. Страховий стаж становить 27 років 3 дні. За доданими документами до страхового стажу зараховано усі періоди роботи. До спеціального стажу роботи зараховано всі періоди. Стаж за вислугу років станом на 11.10.2017 становить 14 років 5 місяців 11 днів.
Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що порушує її право на пенсійне забезпечення, звернулась з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з Європейською соціальною хартією від 03.05.1996, що ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V та набрала чинності для України з 01.02.2007 (далі - Хартія), кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2009 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з п. 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до п. 2-1 розд. XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Так, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII набрав чинності 11.10.2017.
Тобто, пенсії за вислугу років згідно з приписами Закону України "Про пенсійне забезпечення" призначаються за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом України "Про пенсійне забезпечення" страхового і спеціального стажу.
У свою чергу відповідно до ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно зі ст. 7 Закону №1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Отже, особливістю пенсій за вислугу років є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення - наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно до ст. 51 Закону №1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Згідно зі ст. 52 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Приписи п. "е" ст. 55 Закону №1788-XII (у редакції, що діяла до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII) передбачали, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
У подальшому, з прийняттям Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами "д", "е", "ж" статті 55 Закону, а з прийняттям Закону України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт "е" статті 55 Закону) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно з п. "е" ст. 55 Закону №1788-XII (у редакції Закону від 24.12.2015 №911-VIII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
04.06.2019 Конституційним Судом України ухвалено рішення №2-р/2019, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII.
Конституційний Суд України, приймаючи зазначене рішення, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов'язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що для запровадження юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, законодавець не мав об'єктивних підстав.
Згідно зі ст. 51 Закону №1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З аналізу наведених вище правових норм Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зі змісту оспорюваних положень Закону випливає, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII - неконституційними.
Вказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019.
Отже, з 05.06.2019 положення п. "е" ч. 1 ст. 55 Закону №1788-XII діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Тобто, аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 у справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 у справі № 242/2536/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17, від 25.02.2021 у справі № 683/3705/16-а.
Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 20.03.2000 позивач працювала в ТМО м. Сєвєродонецьк Луганської області (з 01.04.2002 ТМО перейменовано в багатопрофільну лікарню м. Сєвєродонецька Луганської області; з 13.10.2003 Управління охорони здоров'я є правонаступником багатопрофільної лікарні; з 12.09.2011 Комунальна установа «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня» є правонаступником УОЗ БЛ м. Сєвєродонецька; з 07.10.2019 Комунальна установа «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня» перейменовано в Комунальне некомерційне підприємство «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня» Сєвєродонецької міської ради):
- з 01.04.2000 по 01.09.2017 на посаді палатної медсестри відділення реанімації (з 01.04.2002 відділення реанімації перейменовано у відділення анестезіології та інтенсивної терапії багатопрофільної лікарні, з 31.07.2008 посада палатної медсестри перейменована на сестра медична стаціонару);
- з 01.09.2017 по 17.04.2024 на посаді сестри медичної стаціонару відділення інтенсивної терапії загального профілю та екстракорпоральної детоксикації.
Трудова книжка позивача містить усі записи на підтвердження роботи позивача на спірній посаді. Всі записи про роботу внесені в трудову книжку належним чином та не мають виправлень.
Відповідачем не заперечуються зазначені періоди роботи позивача відповідно до записів трудової книжки.
Загальний страховий стаж позивача, який визначено відповідачем, становить 27 років 3 дні.
Судом встановлено, що позивачеві періоди її роботи з 01.04.2000 по 31.05.2012 та з 01.07.2015 по 10.10.2017 Головним управлінням ПФ зараховано до вислуги років в одинарному розмірі, оскільки, на думку відповідача, підстави для зарахування спірного періоду роботи у подвійному розмірі у відділені реанімації, відділенні анестезіології і інтенсивної терапії відповідно до ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення» відсутні, бо це суперечить Закону №1058.
Так, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що для зарахування періоду роботи на посаді медичної сестри реанімаційного відділення в кратному обчисленні згідно із статтею 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення» необхідно надати уточнюючу довідку про період перебування у відпустках без збереження заробітної плати, відпустках по догляду за дітьми.
Відповідач зазначає, що до заяви від 11.09.2024 позивачкою надано довідку від 01.03.2019 №89 про перебування у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років та без збереження заробітної плати, однак довідку видано на “Демьохіну», що не відповідає паспортним даним позивачки.
Суд не погоджується з вказаними доводами відповідача, з огляду на таке.
Згідно з ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Так, наказом Міністерства охорони здоров'я України № 303 від 8 жовтня 1997 року проведено реорганізацію анестезіологічної служби у складі лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я. Замість відділень (груп) анестезіології реанімації та відділень реанімації і інтенсивної терапії були створені анестезіологічні відділення або відділення анестезіології, анестезіологічні відділення з ліжками (палатами) для інтенсивної терапії, анестезіологічні групи, відділення інтенсивної терапії, вузькоспеціалізовані відділення інтенсивної терапії.
Згідно з роз'ясненнями, наданими Міністерством охорони здоров'я і Міністерством праці та соціальної політики України у листах від 28 травня 2002 року № 10.02.11/450 та від 21 червня 2002 року № 02-886з-08, період роботи працівників у відділеннях анестезіології та інтенсивної терапії зараховуються до стажу у подвійному розмірі, як це передбачено статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до листа Міністерства охорони здоров'я України на адресу Пенсійного фонду України від 08.12.2006 року № 10.01.09/2209 щодо віднесення окремих структурних підрозділів охорони здоров'я до відділень реанімації, робота в яких відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі, вказано що у реанімаційній службі закладів охорони здоров'я існували такі відділення: відділення (групи) анестезіології реанімації створювалися в лікарнях, які мали до 80% ліжок хірургічного профілю. В закладках, де кількість хірургічних ліжок менша і таке відділення не може бути створено за встановленими нормативами (пологові будинки з числом ліжок хірургічного профілю 75 і т.д.), організовувалися палати для реанімації і інтенсивної терапії з введенням посад лікарів анастезіологів реаніматологів та медичних сестер анестезіологів (наказ МОЗ СРСР від 19.08.1969 року № 605 «Про поліпшення анестезіолого реанімаційної служби в державі») та відділення реанімації і інтенсивної терапії.
Таким чином, суд погоджується з доводами позивачки, що періоди її роботи з 01.04.2000 року по 17.04.2024 року на посаді медичної сестри відділення реанімації, анестезіології та інтенсивної терапії, в незалежності від найменувань посад, зараховується до її стажу роботи у подвійному розмірі.
Крім того суд зазначає, що згідно з довідкою Комунальної установи «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня» від 01.03.2019 № 89 підтверджено роботу позивача на посаді медичної сестри стаціонару у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії з 01.04.2000 та зазначено, що в період з 08.10.2012 по 11.07.2015 позивач знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років; перебувала у відпустці без збереження заробітної плати 29.12.2011 та з 30.01.2012 по 31.01.2012.
Таким чином, відповідачем протиправно не зараховано до спеціального стажу позивача у подвійному розмірі періоди роботи в закладі охорони здоров'я з 01.04.2000 по 17.04.2024 включно, враховуючи перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років період з 08.10.2012 по 11.07.2015 та у відпустці без збереження заробітної плати 29.12.2011 та з 30.01.2012 по 31.01.2012.
Щодо доводів представника відповідача, наведених у відзиві на позовну заяву, що довідка від 01.03.2019 №89 про перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років та без збереження заробітної плати, не відповідає паспортним даним позивачки, оскільки видана на “Демьохіну», то суд їх до уваги не приймає, оскільки в рішенні про відмову у призначенні пенсії від 18.09.2024 № 023830029499 відповідачем про таку підставу щодо не зарахування зазначених періодів до спеціального стажу за вислугу років позивача не зазначалося.
Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, не може впливати на його особисті права.
Підсумовуючи суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, зокрема і виданих довідок, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання призначення пенсії.
Вищенаведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Відтак, суд не погоджується з діями відповідача щодо неврахування спірних періодів роботи в в спеціальний стаж роботи позивача у подвійному розмірі.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області від 18.09.2024 № 023830029499 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років згідно з п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є необгрунтованим та протиправним і підлягає скасуванню.
Що стосується позовних вимог зобов'язального характеру, то суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Згідно з положеннями частини першої ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області зарахувати періоди роботи позивача з 01.04.2000 по 17.04.2024 до спеціального стажу, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років згідно з п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України " Про пенсійне забезпечення", з урахуванням перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років в період з 08.10.2012 по 11.07.2015 та у відпустці без збереження заробітної плати 29.12.2011 та з 30.01.2012 по 31.01.2012, і призначити та виплачувати позивачеві пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 11.09.2024.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області понесені ним судові витрати зі сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області від 18.09.2024 №023830029499.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 з 01.04.2000 по 17.04.2024 до спеціального стажу, який дає їй право на призначення пенсії за вислугу років згідно з п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України " Про пенсійне забезпечення", з урахуванням перебування у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років в період з 08.10.2012 по 11.07.2015 та у відпустці без збереження заробітної плати 29.12.2011 та з 30.01.2012 по 31.01.2012.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 11.09.2024.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Борисенка Олександра, 7, м. Рівне, Рівненська область, 33028, код ЄДРПОУ 21084076 )
Суддя Заброцька Людмила Олександрівна