Справа № 757/27525/23 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/5010/2025 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
01 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 16 липня 2025 року,-
за участю:
прокурора ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 липня 2025 року, серед іншого, клопотання прокурора задоволено, продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто по 13 вересня 2025 року включно.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, суд врахував, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні сукупності кримінальних правопорушень різного ступеню тяжкості, у тому числі, у тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушеннях, розмір покарання, яке може бути призначене обвинуваченому у разі доведення його винуватості, дані про особу обвинуваченого, відсутність сталих соціальних зв'язків такого ступеню, які були б стримуючим фактором для запобігання його втечі від суду, та дійшов до переконання про реальне існування ризиків переховування обвинуваченого від суду, продовження вчинення кримінального правопорушення, незаконного впливу на потерпілих та свідків, експертів.
При цьому, відповідно до положень ч. 4 ст. 183, ч. 4 ст. 199 КПК України, враховуючи фактичні обставини, за яких інкримінується вчинення кримінальних правопорушень, суд не вбачав правових підстав для визначення розміру застави.
Не погоджуючись з рішенням суду, захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 16.07.2025 та ухвалити нову ухвалу, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_1 та/або визнати заставу у розмірі, передбаченому п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України - від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В апеляційній скарзі захисник вказує, що клопотання прокурора, яке є необґрунтованим, формальним, таким, що містить лише одні припущення та судом не взято до уваги аргументи сторони захисту, про відсутність підстав подальшого утримання під вартою, які підтверджуються матеріалами кримінального провадження, з порушенням принципу пропорційності, права на справедливий суд у розумний строк, права на свободу та особисту недоторканність, без встановлення обставин, які є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам, без належного доведення існування ризиків взагалі, з абстрактною оцінкою ризиків та самого автоматичного продовження строку тримання під вартою, тобто з грубим порушення ст. ст. 2, 3, 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 29 Конституції України.
Як вказує апелянт, в клопотанні прокурор зазначає, що ОСОБА_8 обвинувачується у кримінальних правопорушеннях за ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст.255, ч. 5 ст. 407, ч.4 ст.410, ч. 1 ст. 263 КК України та розшифровує обвинувачення, яке є копією обвинувального акту, зазначає, що його причетність на даний час повністю доведена та підтверджується зібраними доказами, які також перераховує разом з переліком свідків (але судом не допитувались, тому в супереч ст. 95 КПК України суд не може їх брати до уваги), чим на думку сторони захисту порушується презумпція не винуватості з боку прокурора відносно обвинувачуваного.
Судом на даний час досліджуються письмові докази сторони обвинувачення, які фактично і спростовують висунуте обвинувачення ОСОБА_8 та підтверджують штучне створення доказової бази у даному кримінальному провадженні для притягнення його до відповідальності, з метою перешкоджання його професійній діяльності.
Апелянт вказує, що ОСОБА_8 має міцні соціальні зв'язки на території України, батьки, сестра обвинувачуваного проживають на території України. Під час перебування на державних посадах не притягувався до дисциплінарної, адміністративної відповідальності, стягнення не застосовувались, навпаки має державні нагороди, грамоти, тощо. Раніше до кримінальної відповідальності не притягався, що є підставою вважати, що в разі обрання менш суворого запобіжного заходу не буде вчиняти інших кримінальних правопорушень.
Також захисник зазначає, що ОСОБА_8 не переховувався від органів досудового розслідування та/або суду; не знищував, не переховував, не знаходився у розшуку за місцем проживання проживав, перебував на службі та виконував накази та завдання щодо оборони країни у час повномасштабного вторгнення рф, на допити прибував за першим викликом до слідчого, про існування відносно нього кримінального провадження знав з кінця березня 2022 року, 08.07.2022 року був допитаний в якості свідка та 16.07.2022 року за результатами створення штучних обставин працівниками ДБР, ними ж затриманий безпідставно в порядку ст. 208 КПК України, не спотворював будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; не впливав незаконно на інших учасників справи; не перешкоджав кримінальному провадженню іншим чином; не вчиняв інших кримінальних правопорушень.
Щодо ризику незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, то апелянт вказує, що він є припущенням сторони обвинувачення, так як ОСОБА_8 знав про надані на нього покази, коли перебував на волі, займав посаду в СБУ і жодних дій для того, щоб свідки змінили свої покази не вчиняв, тобто процесуальна поведінка обвинувачуваного до його затримання спростовує зазначений ризик прокурором та доводить, що це є лише припущенням. Також, за результатами цих показів щодо його підлеглих було проведено службове розслідування, яке не встановило у діях ОСОБА_8 жодних порушень.
Щодо ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, то захисник вказує, що прокурор навіть не може належним чином його пояснити суду, тому що твердження «зможе координувати свої дії з іншими особами, т. ч. невстановленими на даний час співучасниками злочинів, що мають можливість впливати на викривлення значимих доказів і даних для кримінального провадження» є абстрактним і конкретно не зрозумілим, що ж саме ОСОБА_8 та з ким зможе, буде координувати для перешкоджанню розгляду даного кримінального провадження. Прокурор не надав жодних доказів цього, хоча б наявної оперативної інформації, що ОСОБА_8 має на меті вчиняти зазначені дії в разі свого звільнення з під варти. При затриманні ОСОБА_8 за результатами обшуків та проведення інших слідчих дій не встановлено, що останній мав наміри перешкоджати певним чином даному кримінальному провадженню, хоча вже достеменно знав про нього та був обізнаний про коло свідків, що свідчать проти нього, але жодних протиправних дій не вчинив.
Також на думку апелянта є непідтвердженим ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, оскільки ОСОБА_8 не притягувався до кримінальної відповідальності, не є обвинуваченим чи підозрюваним в інших кримінальних провадженнях за ст. 111 КК України або інших, не має дисциплінарних стягнень при виконанні своїх обов'язків на посадах в СБУ, навпаки має ряд нагород за участь під час відбиття вторгнення рф на територію України, за час несення служби на посадах СБУ.
Апелянт вважає, що факти, які повідомляє прокурор суду, не повинні сприйматися автоматично як доведені. Тягар їх доказування покладається на сторону обвинувачення. Підхід, який використовує припущення правильності фактів, що стверджується обвинуваченням, і перекладає на обвинувачену особу тягар їх спростування, очевидним чином суперечить засадам кримінального судочинства. Такий підхід фактично перевертає презумпцію невинуватості, з якої випливають і вимога доведення винуватості поза розумним сумнівом і вимога тлумачити сумніви на корить обвинувачуваної особи. В даному кримінальному провадженні вбачаються ознаки політичного переслідування, порушення ст. 18 Конвенції, коли обмеження прав і свобод застосовується для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені (не для завдань кримінального провадження, а з політичних міркувань): поспішні публічні заяви органу досудового розслідування, політичних осіб, з оцінкою (кваліфікацією) подій, які розслідуються правоохоронцями, так як після затримання ОСОБА_8 16.07.2022 року в засобах масової інформації ( тому числі на території рф) та в інтерв'ю Голови СБУ ОСОБА_12 була надана оцінка подій з грубим порушенням презумпції невинуватості Кулініча, навішування на нього ярлика зрадника, без відповідного Вироку суду. Окрім поспішності висновків є ознаки порушення презумпції невинуватості, так як такі судження створюють хибне враження про винуватість (причетність) ОСОБА_8 до вчинення злочинів (наявні відповідні висновки).
Апелянт звертає увагу, на відсутність вагомих доказів про вчинення підозрюваним ОСОБА_8 кримінального правопорушення; міцність соціальних зв'язків підозрюваного ОСОБА_8 в місці його постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини й утриманців (на утриманні перебувають батьки похилого віку); наявність у підозрюваного ОСОБА_8 постійного місця роботи; репутацію підозрюваного ОСОБА_8 , який є працівником СБУ, неодноразово нагороджений державними нагородами, характеризується виключно позитивно; майновий стан підозрюваного ОСОБА_8 ; відсутність судимостей, тощо.
Окрім того, захисник зазначає, що з урахуванням погіршення стану здоров'я обвинувачуваного ОСОБА_8 та необхідністю у лікуванні та додатковому медичному обстеженні є всі підстави вважати, що подальше його перебування в СІЗО за станом здоров'я є неможливим, так як може спричинити суттєве погіршення стану та привести до невідворотних негативних наслідків.
Також апелянт вказує на наявність підстав однозначно стверджувати про порушення статті З Конвенції щодо ОСОБА_8 , який тримається під вартою.
Сторона захисту вважає, що перебування під вартою ОСОБА_8 без альтернативи визначення розміру застави протягом 3 років є надмірним з ігноруванням практики ЄСПЛ, що саме обов'язок прокурора наводити наявність нових ризиків або збільшення ступеню наявних ризиків, що виправдовує таке тривале утримання обвинувачуваного під вартою. Обов'язок прокурора наводити такі обставини передусім випливає із чисельної практики Європейського суду з прав людини, який через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що доцільність продовження строків тримання під вартою, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції того, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу. Таким чином, зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри та наявність ризиків констатованих на етапі застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою перестає бути підставою для позбавлення свободи, і орган досудового розслідування чи прокурор мають навести інші підстави у тому числі і збільшення ризиків. Подальше застосування без альтернативного запобіжного заходу не можливо визнати виправданим та таким, що відповідає наведеній вище практиці ЄСПЛ.
Окрім іншого, апелянт вказує, що перебування ОСОБА_8 під вартою 2,11 роки та сукупність вище зазначених обставин вказує на безумовну необхідність застосування щодо обвинувачуваного альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, а перебування 3 роки під вартою ОСОБА_8 є надмірне, що указує на необхідність вжиття національними судами відповідних заходів реагування.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 16 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити прокурору у задоволенні клопотання та обрати ОСОБА_8 інший більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з позбавленням волі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, захисник вказує, що ОСОБА_8 з дня затримання і це вже три роки, постійно та безальтернативно перебуває під вартою (три роки), останні майже два роки під час розгляду справи судом і без належних доказів з боку обвинувачення.
На переконання захисту на сьогодні існують об'єктивні підстави та факти, які дають змогу ствердно говорити про те, що ризики настання подій, які перешкоджатимуть правосуддю, у цій справі нівельовані, адже ОСОБА_8 не діяв протиправно та не вжив заходів для зменшення обороноздатності України.
Апелянт зазначає, що суди визначили один наявний на сьогодні ризик - ймовірність переховування від суду, однак прокурор і далі пише всі ризики. Водночас, як зазначає апелянт, переховування саме по собі має бути належно обґрунтовано судом, а без інших ризиків воно фактично нівелює свою суть, адже навіщо ховатись і як можна цей ризик бачити чи доводити, якщо суд не бачить ризику знищення доказів, впливу на свідків, вчинення нового злочину тощо, отже і переховуватись немає потреби і цей ризик втрачає зміст.
Також апелянт звертає увагу, що ОСОБА_8 не є обвинуваченим, адже незаконно став підозрюваним, а саме на підставі очевидно недопустимих доказів. ОСОБА_8 було допитано в якості свідка, в момент коли згідно матеріалів справи слідча вже мала б допитати його як підозрюваного, отже це грубе порушення закону аби отримати показання, які використані прямо проти особи (а саме отримання нею відео з голосовим мовленням ОСОБА_8 для експертиз. І таких порушень багато у справі, що відомо ОСОБА_8 , і переховуватись при таких порушеннях закону у справі йому немає потреби і це суперечить матеріалам справи і його інтересам.
Зазначає й апелянт щодо поручителя - громадянина США ОСОБА_13 , який заявляв, що перевірив обставини, за яких, на його думку, є підстави вважати, що матеріали у справі проти ОСОБА_8 є значною мірою маніпулятивні, не відповідають дійсності, мають ознаки штучності та навмисно створених.
Окрім того, апелянт вказує, що клопотання прокурора не відповідає нормам закону, що є самостійною підставою для відмови у його задоволенні, втім суд ці прямі норми закону проігнорував так само, як і не врахував наведені захистом об'єктивні факти і докази, які вказують на зменшення ризиків.
Також сторона захисту, зважаючи на практику ЄСПЛ, відповідно до якої з плином часу ризики, які існували на момент застосування запобіжного заходу, значно зменшуються або ж взагалі зникають, вважає можливим змінити запобіжний захід і визначити ОСОБА_8 запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, у вигляді цілодобового домашнього арешту або встановити розмір застави до розміру, визначеному ч. 2 ст. 182 КПК України, для подібної категорії кримінальних правопорушень.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисників, які просили задовольнити апеляційні скарги з підстав наведених у них, думку прокурора, який просив відмовити в задоволенні апеляційних скарг, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду, вивчивши надані судом першої інстанції матеріали провадження, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадженнявнесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62022080020000039 від 03.03.2022, щодо ОСОБА_8 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111; ч.3 ст.255; ч.1 ст.263; ч.5 ст.407; ч.4 ст.410 КК України.
Прокурором заявлено клопотання про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів без визначення розміру застави.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції при розгляді питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано та враховано всі обставини, за яких таке продовження можливе.
Так, судом першої інстанції, були заслухані пояснення прокурора, обвинуваченого та його захисників для з'ясування обставин, що мають значення при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
При розгляді питання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, суд першої інстанції належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання та правильно встановив, що продовжують існувати обґрунтовані ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які на даний час виключають можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченої на більш м'який.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисників про відсутність та зменшення ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, то на переконання колегії суддів, вони є безпідставними, з огляду на наступне.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
З врахуванням характеру висунутого ОСОБА_8 обвинувачення у вчиненні сукупності кримінальних правопорушень різного ступеню тяжкості, у тому числі, у тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушеннях, серед яких злочини проти основ національної безпеки України та встановленого порядку несення військової служби, в період воєнного стану, що в контексті повномасштабної збройної агресії рф свідчить про надзвичайно високий рівень суспільної небезпеки таких дій, тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим в інкримінованих кримінальних правопорушеннях, а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, на утриманні у останнього перебувають батьки пенсійного віку, він неодружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, що свідчить про відсутні сталі соціальні зв'язки такого ступеню, які були б стримуючим фактором для запобігання його втечі від суду, наявність державних нагород, відзнак за час проходження служби в органах Служби безпеки України, та захворювань, згідно наданої медичної документації, колегія суддів вважає, що обвинувачений ОСОБА_8 усвідомлюючи, що в разі доведення винуватості йому може бути призначене покарання у виді позбавлення волі до 15 років, з метою уникнення кримінальної відповідальностіможе переховуватися від суду та продовжити вчинення кримінального правопорушення, вчиняючи дії, направлені на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, і така діяльність загрожуватиме як життю та здоров'ю невизначеного кола осіб, так і безпеці держави в цілому, такі ризики не зменшились і виправдовують подальше його тримання під вартою.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Що стосується посилань захисників на наявність у ОСОБА_8 батьків, сестри, які проживають на території України, що свідчить про міцність соціальних зв'язків, а такожте, що їх підзахисний раніше до будь-якої відповідальності не притягувалась, має державні нагороди, грамоти, тощо, то колегія суддів зауважує, що дані обставини,зважаючи на обсяг обвинувачення, конкретні обставини кримінального правопорушення, які інкриміновано обвинуваченому, не є достатніми стримуючими факторами та не можуть свідчити про наявність таких соціальних зв'язків, які б в сукупності з усіма врахованими судом першої інстанції обставинами, зменшували встановлені в ході судового розгляду провадження ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Те, що обвинувачений не переховувався від органів досудового розслідування, не знаходився у розшуку, проживав за місцем проживання, перебував на службі та виконував накази, а також прибував на допити за першим викликом до слідчого, неспроможні слугувати підтвердженням його належної процесуальної поведінки у кримінальному провадженні, яке наразі триває, а також жодним чином не дають достатніх підстав вважати, що обвинувачений ОСОБА_8 під загрозою можливого застосування покарання, не зможе здійснити дії, передбачені п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Щодо стану здоров'я обвинуваченого, то жодних належних доказів, щодо неможливості перебування ОСОБА_8 за станом здоров'я в умовах слідчого ізолятораапеляційна скарга захисників та долучені до неї матеріали не містить, не надано таких відомостей і до суду апеляційної інстанції. Також, не було встановлено і судом першої інстанції в провадженні якого знаходиться дане кримінальне провадження, того, що ОСОБА_8 має такий стан здоров'я, який унеможливлює його перебування у СІЗО.Окрім того, спосіб вчинення одного із інкримінованих ОСОБА_8 кримінального правопорушення, на переконання колегії суддів, дає достатні підстави вважати, що не дивлячись на стан здоров'я обвинуваченого, останній, шляхом доступу до засобів зв'язку та володіючи спеціальними навичками, здобутими за час несення служби на посадах СБУ, може вчинити дії, передбачені п.1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Посилання захисників на відсутність (неналежність) доказів винуватості їх підзахисного у даному провадженні, порушення під час досудового розслідування, колегія суддів до уваги не бере, оскільки це є предметом судового розгляду суду першої інстанції та наступної їх оцінки в нарадчій кімнаті, тоді як під час розгляду питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого обставини кримінального правопорушення не досліджуються та оцінка доказам не надається.
Що стосується ризику, передбаченого п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливості обвинуваченого ОСОБА_8 впливати на свідків та експертів у даному кримінальному провадженні, то на переконання колегії суддів, з урахуванням конкретних обставин кримінального правопорушення, яке інкриміноване обвинуваченому, на даному етапі провадження, яке наразі триває, докази сторони обвинувачення досліджуються, існують достатні підстави вважати, що обвинувачений з метою мінімізації негативних наслідків для себе може впливати на експертів та свідків, які ще не допитані у даному кримінальному провадженні, заради зміни або відмови від раніше наданих ними показів.
При цьому, колегія суддів відмічає, що суд першої інстанції помилково зазначив про наявність такого ризику щодо потерпілих у даному кримінальному провадженні, оскільки, згідно матеріалів провадження, наданих суду апеляційної інстанції вбачається, що потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.
Щодо доводів захисника ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 про відсутність ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, то колегією суддів вони не перевіряється, оскільки такий ризик, згідно із оскаржуваною ухвалою, не було встановлено судом першої інстанції.
Доводи захисника про тривалість перебування обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою не можуть бути безумовною підставою для зміни йому запобіжного заходу, оскільки вказана обставина, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, не враховується при обранні запобіжного заходу та вирішенні питання доцільності тримання під вартою особи, щодо якої існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Посилання адвоката ОСОБА_7 в апеляційній скарзі на думку особи, яка мала намір взяти на поруки обвинуваченого є безпідставними, оскільки це не впливає на обґрунтованість встановлених судом першої інстанції ризиків.
Стосовно тверджень захисників щодо невідповідності клопотання прокурора вимогам кримінального процесуального закону, то такі твердження є непереконливими, оскільки клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 відповідає вимогам ст. 184 КПК України та містить всі необхідні відомості, передбачені зазначеною нормою закону, а тому доводи апеляційних скарг в цій частині є безпідставними.
Посилання в апеляційній скарзі адвоката ОСОБА_6 на те, що наведенні в клопотанні ризики є лише припущенням прокурора, колегія суддів вважає неспроможними, адже при вирішенні питання про обрання та продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об'єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою жодним чином не зменшились і в сукупності з даними про його особу підтверджують на даному етапі провадження, потребу в подальшому триманні під вартою. З огляду на викладене, підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає. Таким чином, доводи апеляційної скарги захисників про відсутність/ зменшення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними.
Щодо доводів захисників про необхідність визначення розміру застави, то колегія суддів зауважує, що продовжуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 суд першої інстанції, врахувавши підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, правильно прийняв рішення не визначати обвинуваченому розмір застави, враховуючи положення ст. 183 КПК України, яка наділяє суд дискреційними повноваженнями щодо питання стосовно застави під час дії воєнного стану у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 407 КК України.
Відтак, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегія суддів, не вбачає.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою, а не інший запобіжний захід, у виді цілодобового домашнього арешту, як про це просять захисники, має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скаргизахисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 16 липня 2025 року в частині продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто по 13 вересня 2025 року включно - без змін.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
_____________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4