Справа № 757/30113/25-к Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/5498/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
04 серпня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09 липня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №62024000000001059 від 27.11.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 426-1, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст.28, ч. 1 ст. 366, ч. 1, 2, 3 ст. 255 КК України,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09 липня 2025 року задоволено клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_8 , за погодженням з прокурором першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтриманням публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 , про арешт майна.
Накладено арешт на тимчасово вилучене 16.06.2025 під час проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_7 , в квартирі АДРЕСА_1 , майно, а саме:
- мобільний телефон «Infinix Smart 8 Plus», IMEI НОМЕР_1 , IMEI 2 НОМЕР_2 із сім картою із номером телефону НОМЕР_3 ;
- мобільний телефон Nokia чорного кольору IMEI НОМЕР_4 із сім картою із номером телефону НОМЕР_5 .
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою в задоволенні клопотання про арешт майна відмовити в повному обсязі.
14 липня 2025 року представник подав тотожну апеляційну скаргу засобами електронного зв'язку.
За таких обставин, колегія суддів вважає їх однією апеляційною скаргою.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що підстави для арешту майна та ризики, визначені абз.2 ч.1 ст.170 КПК України, відсутні, а клопотання є необґрунтованим, частина інформації, що містить в ньому, взагалі не відповідає дійсності.
Апелянт наголошує на тому, що слідчий суддя в ухвалі про обшук вказав, що підстави для вилучення мобільних телефонів відсутні і надав дозвіл стороні обвинувачення на копіювання виявленої інформації.
Крім того, апелянт зазначає, що жодних судових експертиз мобільних телефонів не призначались, а власник майна надав паролі захисту мобільних телефонів.
Прокурор у судове засідання повторно не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд за відсутності прокурора, який без поважних причин не прибув у судове засідання.
Заслухавши доповідь судді, заслухавши пояснення представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , який підтримав доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, Слідчими Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024000000001059 від 27.11.2024 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 426-1, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 1, 2, 3 ст. 255 КК України.
Орган досудового розслідування вважає встановленим, що у не встановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше січня 2024, ОСОБА_10 діючи спільно з іншими не встановленими в ході досудового розслідування особами, на території Одеської області, вирішив створити стійке ієрархічне об'єднання - злочинну організацію, діяльність якої спрямована на вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, пов'язаних з незаконним заволодінням бюджетними коштами, які виділялись на закупівлю продуктів харчування (комплект продуктів харчування за Каталогом продуктів) для особового складу (годування штатних тварин) військових частин (установ) та військових навчальних закладів Збройних Сил України (далі - військові формування та установи) в стаціонарних та польових умовах на 2024 та 2025 роки.
Відповідно до свого злочинного плану створення та діяльності злочинної організації ОСОБА_10 , розподілив ролі та функції між майбутніми співучасниками вчинення злочинів, а також розробив механізм та ієрархічну структуру підпорядкування учасників злочинної організації забезпечив їх організацію у внутрішньо й зовнішньо стійке, згуртоване, ієрархічне об'єднання.
Найвищу (першу) ланку у злочинній організації ОСОБА_10 відвів собі, тому йому, як організатору злочинної організації та її вищому керівнику, повинні були підпорядковуватися всі інші учасники злочинної організації, які мали безумовно, чітко і своєчасно виконувати всі його накази, вказівки, настанови та вимоги.
Другу ланку у злочинній організації ОСОБА_10 відвів своїм найбільш довіреним особам, які безпосередньо підпорядковувались йому та яких він визначив керівниками і власниками ТОВ «ГРАНПРІ ЛТД» - ОСОБА_7 та ТОВ «АСІКС ГРУП» - ОСОБА_11 . Останні забезпечували підбір та, з погодження ОСОБА_10 , залучали до злочинної організації інших учасників, здійснювали керівництво залученими до злочинної організації особами, а також особами, які використовувались при вчиненні злочинів та не були обізнаними про протиправну діяльність членів злочинної організації, особисто брали участь у вчиненні злочинів, контролювали вчинення злочинів окремими учасниками, забезпечували зовнішню безпеку існування та діяльності злочинної організації, не допускаючи поширення інформації про діяльність її членів.
Третю ланку в ієрархії злочинної організації ОСОБА_10 визначив за співробітниками ТОВ «Асікс груп» ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які поділяли його погляди щодо можливості вчинення злочинів з метою отримання прибутку та, будучи членами злочинної організації, мали виконувати вказівки і доручення ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , безпосередньо вчиняючи злочини відповідно до відведеної їм ролі та розробленого злочинного плану.
Четверту ланку в ієрархії злочинної організації, за вказівкою та з погодження ОСОБА_10 , сформовано ОСОБА_7 та ОСОБА_11 шляхом залучення до участі у злочинній організації військових службових осіб Збройних Сил України, а саме: начальника продовольчої служби логістики військової частини НОМЕР_6 ОСОБА_14 , начальника продовольчої служби відділення матеріально-технічного забезпечення Інститут ВМС НУ «ОМА» ОСОБА_15 , начальника продовольчої служби логістики військової частини НОМЕР_7 ОСОБА_16 та начальника продовольчої тилу логістики служби військової частини НОМЕР_8 ОСОБА_17 .
Зазначені військові службові особи брали участь в частині заволодіння бюджетними коштами на оплату послуг з постачання продуктів харчування безпосередньо до свого військового формування чи установи, забезпечуючи як військова службова особа складання замовлень із завищеною або безпідставною номенклатурою та кількістю необхідних продуктів харчування, які направлялись ДОТ МО України для виконання ТОВ «ГРАНПРІ ЛТД» і ТОВ «АСІКС ГРУП».
Крім того кожен з них забезпечував прийняття дійсної кількості продукції та підписання уповноваженими особами військових формувань та установ документів ТОВ «ГРАНПРІ ЛТД» і ТОВ «АСІКС ГРУП» із внесеними завідомо неправдивими відомостями щодо номенклатури та кількості поставлених до військових формувань та установ продуктів харчування, у тому числі шляхом використання осіб які не були обізнані про протиправну діяльність злочинної організації.
16.06.2025 слідчим Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань проведено обшук за місцем мешкання ОСОБА_7 , в квартирі АДРЕСА_1 , під час якого виявлено та вилучено:
- мобільний телефон «InfinixSmart 8 Plus», IMEI НОМЕР_1 , IMEI 2 НОМЕР_2 із сім картою із номером телефону НОМЕР_3 ;
- мобільний телефон Nokia чорного кольору IMEI НОМЕР_4 із сім картою із номером телефону НОМЕР_5 .
17.06.2025 постановою слідчого вказані вище предмети визнані речовими доказами.
09.07.2025 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва накладено арешт на тимчасово вилучене 16.06.2025 під час проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_7 в квартирі АДРЕСА_1 , майно, а саме:
- мобільний телефон «Infinix Smart 8 Plus», IMEI НОМЕР_1 , IMEI 2 НОМЕР_2 із сім картою із номером телефону НОМЕР_3 ;
- мобільний телефон Nokia чорного кольору IMEI НОМЕР_4 із сім картою із номером телефону НОМЕР_5 .
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання слідчого про накладення арешту на вищевказане майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнане речовими доказами у межах кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на тимчасово вилучене 16.06.2025 під час проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_7 в квартирі АДРЕСА_1 , майно, а саме: мобільний телефон «Infinix Smart 8 Plus», IMEI НОМЕР_1 , IMEI 2 НОМЕР_2 із сім картою із номером телефону НОМЕР_3 ; мобільний телефон Nokia чорного кольору IMEI НОМЕР_4 із сім картою із номером телефону НОМЕР_5 , оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вищевказане майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
З огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Зважаючи на викладене та встановлені під час здійснення досудового розслідування обставини, спростовуються доводи представника власника майна про те, що клопотання слідчого та додані до нього матеріали не містять обставин та посилань на належні та допустимі докази, які б обґрунтовували підозру в тому, що власник майна може сховати, знищити, пошкодити або відчужити майно.
Сукупність долучених до клопотання матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження на даному етапі досудового розслідування, які можуть суттєво позначитися на інтересах власника майна чи інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09 липня 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_2
Судді:
ОСОБА_3____________ ОСОБА_4 ____________