Справа № 553/3173/25
Провадження № 1-кп/553/687/2025
Іменем України
08.09.2025м. Полтава
Подільський районний суд міста Полтави в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участі:
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві кримінальне провадження № 12025170460000279 від 03.07.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 186 Кримінального кодексу України, -
28 липня 2025 року до суду з Полтавської окружної прокуратури надійшов обвинувальний акт, складений 25 липня 2025 року затверджений прокурором Полтавської окружної прокуратури у в рамках кримінального провадження № 12025170460000279 від 03.07.2025 року, що надійшрй з обвинувальним актом за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 186 КК України.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 липня 2025 року справу передано судді ОСОБА_1 ..
Згідно ухвали Подільського (Ленінського) районного суду міста Полтави від 29 липня 2025 року закінчено підготовку кримінального провадження, призначено до підготовчого судового засідання.
У судовому засіданні прокурор подала клопотання про продовження заходу забезпечення кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , в якому вказувала про те, що обвинувачений ОСОБА_6 обвинувачується у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), вчиненому повторно, в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 186 КК України.
Прокуророр у клопотанні вказувалось про те, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 04.07.2025 року відносно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який на даний час закінчується.
Під час досудового розслідування та судового розгляду встановлено ряд наявних ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України:
- обвинувачений може переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності за вчинене ним кримінальне правопорушення, порушення встановленню обставин по кримінальному провадженню та розумності строків розгляду кримінального провадження, оскільки розуміє про тяжкість покарання, передбаченого санкцією інкримінованого йому кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років, раніше судимий за вчинення тяжкого корисливого злочину, не має сталих соціальних зв'язків, ніде не працевлаштований;
- обвинувачений може незаконно впливати на потерпілого, свідків по кримінальному провадженню шляхом залякування, з метою зміни їх показань на його користь, що унеможливить встановлення всіх обставин справи;
- вчинити інше кримінальне правопорушення так як раніше притягувався до кримінальної відповідальності, у томі чсилі за вчинення тяжких корисливих злочинів та продовжує вчиняти їх. На шлях виправлення не став. Не маючи постійного джерела доходу, вчинення злочинів є джерелом збагачення.
В обгрунтування клопотання прокурором вказувалось про те, що враховуючи вищенаведені ризики застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є найбільш прийнятним, оскільки інші більш м'які запобіжні заходи не здатні сунути ризики, передбачені ст. 177 КПК УКраїни з наступних причин:
- особисте зобов'язання - занадто м'який запобіжний захід, який не можна застосувати враховуючи оосбу обвинуваченого, наявні ризики та тяжкість вчиненого;
- особиста порука - не можливо застосувати, оскільки жодна особа, яка б заслуговувала на відповідну довіру, не звернулась до суду чи прокурора з метою поручитись за обвинуваченого та такого прохання від нього самого не надходило;
- застава - не можливо застосувати оскільки, відповідного клопотання не надходило;
- домашній арешт - не можливо застосувати, в зв'язку з тим, що ОСОБА_4 підлягає постійному візуальному контролю з метою запобіганню вчиненню вищевказаних ризиків.
Прокурором наголошувалось на тому, що у разі застосування відносно ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, не можливо буде запобігти вищевказаним ризикам, оскільки всі вони передбачають перебування на волі, що дає можливість вчинити дії вказані у наведених ризиках, тим самим негативно впливати на повне та всебічне встановлення об'єктивної істини у кримінальному провадженні.
Тому, з метою запобігання ОСОБА_4 переховування від суду, запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень, в яких обвинувачується, прохала продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні при вирішенні питання про продовження дії заходу забезпечення кримінального провадження прохав змінити на більш м'який у вигляді домашнього арешту.
Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданнні підтримав думку свого захисника.
Суд, заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали клопотання, дійшов до таких висновків.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
При вирішенні питання щодо можливості продовження або зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який, суд враховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.
Відповідно до вимог ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам, серед іншого, переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, на які посилається прокурор, суд констатує, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинятися з високим ступенем ймовірності.
Крім того, вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому, небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, а також те, що метою застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, вчинити інші кримінальні правопорушення. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З урахуванням викладеного, суд вважає, що встановлений раніше ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України наразі не зменшився та продовжує існувати з високою ймовірністю.
З огляду на ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання її винною у кримінальному правопорушенні, вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, наявність постійного місця роботи та репутацію обвинуваченого, його майновий стан та наявність судимостей, дотримання умов попередньо застосованих запобіжних заходів, розмір майнової шкоди та інше.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу («Мюррей проти Сполученого Королівства» («Murrey v. the United Kingdom»)). Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин справи («Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» («Fox, Campbelland Hartley v. The United Kingdom»)).
Відповідно до вимог ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам.
Під час розгляду питання про продовження запобіжного заходу судом вивчалась можливість застосування відносно ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначеним ризикам. Проте, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Суд не ігнорує ті аргументи, які наводяться стороною захисту на їх користь, проте в даному конкретному випадку суд приходить до переконання, що ці аргументи не переважують вимог громадського інтересу, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання процесуальних рішень у справі.
Під час розгляду клопотання не здобуто відомостей, які б безумовно свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою з урахуванням його стану здоров'я чи неможливість отримання медичної допомоги в місцях позбавлення волі.
У той же час, суд вважає, що прокурором в судовому засіданні доведено, що встановлені при обранні ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшились та продовжують існувати, та що інший, більш м'який запобіжний захід, є недостатнім для запобігання ризикам, встановленим ст.177 КПК України, та не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість клопотання прокурора та продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Керуючись ст.ст. 177, 183, 197, 331, 314-316 КПК України, суд -
Клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 у рамках кримінального провадження № 12025170460000279 від 03.07.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 186 Кримінального кодексу України - задовольнити.
Продовжити запобіжний захід відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою - з утриманням в ДУ "Полтавська УВП № 23", строком на 60 днів, починаючи з 08 вересня 2025 року по 06 листопада 2025 року, включно.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня проголошення, а обвинуваченою особою, яка утримується під вартою, в той самий строк з моменту вручення їй копії судового рішення.
Суддя Подільського районного суду міста Полтави ОСОБА_1