Справа № 522/3089/24
Провадження № 2/522/2465/25
08 вересня 2025 року Приморський районний суд м. Одеси:
у складі: головуючої судді Ковтун Ю.І.,
за участі секретаря Лахматової С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину, -
До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Карагяуром Віктором Івановичем до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину, в якій просить: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , все, що вона одержала на виконання недійсного правочину, шляхом стягнення грошових коштів у розмірі 53200,00 гривень; понесені збитки у розмірі 15400,00 гривень; моральну шкоду у розмірі 5000,00 гривень.
В обґрунтування позову зазначено, що в провадженні Приморського районного суду м. Одеси від 03.10.2023 знаходиться справа №522/18202/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору довічного утримання недійсним та застосування наслідків недійсності правочину шляхом повернення права власності на квартиру. У якості підстави для визнання недійсним договору довічного утримання та догляду від 15.09.2022, посвідченого державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори міста Одеси Арабаджи К.Г., ОСОБА_2 вважає особисту помилку щодо обставин, які мають істотне значення, при чому посилається на те, що дана помилка виникла не з її вини. ОСОБА_1 не заперечує у вказаній справі проти визнання вказаного правочину недійсним та застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України, пов'язаних із поверненням у власність ОСОБА_2 квартири. Однак, позивачка заперечує щодо зазначених у позові ОСОБА_2 причин виникнення даної помилки, оскільки єдиною причиною для помилки ОСОБА_2 може бути лише її власне недбальство, що випливає з огляду на наступне. Як зазначає ОСОБА_2 , остання нібито була недостатньо проінформована ОСОБА_1 та її чоловіком про умови зазначеного договору, а так само те, що у неї не було достатнього часу для ознайомлення у нотаріуса з умовами правочину, через що і була допущена істотна помилка. Але у даних обставинах помилитися можна було лише через свою неуважність, байдужість або халатність, так як ОСОБА_2 достовірно знала, що мова йде про її догляд ціною в її квартиру, на що прямо вказується у самому її позові. Зазначив, під час укладення договору довічного утримання та догляду від 15.09.2022, окрім надання можливості ознайомитися з умовами останнього, нотаріусом так само було зачитано уголос умови даного правочину. ОСОБА_2 нічого не заважало бачити та чути все що відбувається під час укладення правочину. Таким чином вважають, що причиною помилки, яка сталася під час укладення договору довічного утримання та догляду від 15.09.2022, є лише власне недбальство ОСОБА_2 . На виконання умов договору ОСОБА_1 були передані грошові кошти ОСОБА_2 , а також на користь останньої придбане майно та оплачені роботи, куплені вхідні броньовані двері, замок та встановлені двері; куплений будівельний матеріал для робіт Таким чином, ОСОБА_2 має повернути ОСОБА_1 одержане на підставі недійсного правочину, що виражається у грошовій сумі в розмірі 53200,00 грн.
Щодо відшкодування понесених ОСОБА_1 збитків зазначив наступне. Той факт, що саме ОСОБА_1 сплатила за послуги нотаріуса при оформлені оспорюваного правочину та оцінку вартості нерухомого майна, ОСОБА_2 по факту вже підтвердила у своєму позові. Щодо розміру вказаних витрат, то ОСОБА_1 повідомляє, що нею було сплачено грошову суму за послуги нотаріуса у розмірі 12300,00 гривень та грошову суму за оцінку суб'єкта оціночної діяльності у розмірі 3100,00 гривень. Таким чином, в результаті помилки через власне недбальство ОСОБА_2 при укладенні спірного правочину, ОСОБА_1 були спричинені збитки, пов'язані з витратами на оформлення відповідного нотаріального договору, що складають грошову суму у загальному розмірі 15400,00 гривень.
Щодо відшкодування моральної шкоди зазначив, що заподіяна позивачці моральна шкода внаслідок помилки ОСОБА_2 , яку остання допустила через свою вину, полягає в перенесених ОСОБА_1 душевних стражданнях та переживаннях у зв'язку із тим, що вона марно витратила свої сили та час на виконання спірного правочину, який в результаті ще призвів до значних фінансових витрат. ОСОБА_1 змушена доводити свою правоту в суді, оскільки її наміри при укладенні правочину були щирими і нею не було жодним чином здійснено дій, які би тим чи іншим чином ввели б в оману ОСОБА_2 щодо істотних умов правочину. Відповідачка своїми діями завдала їй моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях, втраті нормальних життєвих зв'язків, порушенні стосунків з оточуючими людьми, сусідами. Позивачка розцінює свою моральну шкоду у розмірі в 5000,00 гривень.
Ухвалою суду від 22 березня 2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 . Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.
06.11.2024 на адресу суду від представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Петренко Н.О. надійшов сформований 05.11.2024 в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому зокрема зазначила, що відповідачка не визнає позовні вимоги з наступних підстав. Так, рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 08 серпня 2024 року у справі № 522/18202/23, яке набрало законної сили 17.09.2024 визнано договір довічного утримання та догляду, укладений 15 вересня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса Арабаджи К.Г., зареєстрований в реєстрі за № 3-193 - недійсним. Як вбачається із наведеного судового рішення, представником відповідача в даній справі подана заява про визнання позовних вимог та розгляд справи без участі. Твердження позивачки про те, що ОСОБА_2 уклала договір довічного утримання не в результаті помилки, а лише через своє недбальство вважають припущенням, та воно не підтверджується ухваленим судовим рішенням. Щодо стягнення витрат на виконання договору довічного утримання, який визнано недійсним зазначила, що предметом доказування у даній справі є доведення позивачем по справі саме виконання ним обов'язків взятих на себе за договором довічного утримання, який в подальшому був визнаний судом недійсним. Позивачкою подаються банківські квитанції із яких вбачається поповнення рахунку відповідачки при цьому особа платника та призначення платежу в даних квитанціях відсутнє. Таким чином, зробити висновок, що кошти перераховані саме відповідачкою по справі та саме на виконання умов укладеного нею договору довічного утримання є неможливим. Щодо витрат на броньовані двері, замок та будівельні матеріали зазначила, що із наданих товарних чеків неможливо встановити платника та/або замовника товарів та неможливо встановити мету та подальше використання придбаних товарів. Тобто, надані докази у виді товарних чеків не доводять, що це були витрати позивача понесені на виконання договору довічного утримання. Щодо моральної шкоди зазначила, що позивачем по справі не надано жодних доказів наявності моральних страждають, а також не доведено факт протиправності поведінки відповідачки по справі, що стали причиною моральних страждань позивача. У зв'язку з наведеним вважають вимогу щодо стягнення моральної шкоди не обґрунтованою. Щодо стягнення збитків у розмірі 15400 грн зазначила, що позивачем по справі не надано доказів понесення збитків та їх підтвердження у розумінні ст. 22 ЦК України.
Ухвалою суду від 07 листопада 2024 року задоволено клопотання представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Карагяура В.І. про витребування доказів.
Витребувано у Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса інформацію та копії документів, що підтверджують вартість посвідчення правочину та проведеної в ході цього оцінки вартості нерухомого майна, стосовно укладеного договору довічного утримання та догляду від 15.09.2022, посвідченого державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори міста Одеси Арабаджи К.Г., що зареєстрований в реєстрі за №3-193.
11.11.2024 на адресу суду від представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Карагяура В.І. надійшла сформована 11.11.2024 в системі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій зокрема зазначив, що сторона відповідача необґрунтовано вважає, що прийняте рішення суду у справі №522/18202/23 про визнання правочину недійсним в результаті вчинення помилки ОСОБА_2 при його укладенні, виключає недбальство в діях ОСОБА_2 . Зазначене не відповідає нормам права, оскільки правочин може бути визнаний недійсним у зв'язку з помилкою особи в результаті її власного недбальства, тобто
одне не виключає іншого. Відповідно до ч.2 ст. 229 ЦК України, у разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Рішенням суду у справі №522/18202/23 не встановлювався факт наявності або відсутності недбальства в діях ОСОБА_2 як підстави для помилки при укладенні правочину. У відзиві на позов стверджується, що у долучених копіях банківських квитанцій про регулярні перерахунки з терміналу на банківський рахунок ОСОБА_2 не вказується про особу, яка їх робила. Проте зазначене є безпідставним. Відповідачка, з метою уникнення повернення отриманого від укладеного недійсного правочину, навіть не намагається пояснити хто в такому разі робив ці регулярні платежі. Зазначив, що у представника позивача наявні оригінали вказаних квитанцій, які будуть надані для огляду судом під час засідання. Також зазначив, що звісно квитанції про придбання дверей, замків та інших матеріалів не свідчать про місце їх використання. Однак, сторона відповідача могла хоча б повідомити чи були замінені придбані товари та використані матеріали у період їх покупки в квартирі ОСОБА_2 . Зазначив, що вказані витрати були зроблені позивачем саме для квартири ОСОБА_2 .
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2024 року закрито підготовче провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та призначено справу до судового розгляду по суті.
23.01.2025 на адресу суду від представник позивачки ОСОБА_1 - адвоката Карагяура В.І. надійшла сформована 20.01.2025 в системі «Електронний суд» заява про здійснення розподілу судових витрат, в якій просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00 гривень.
У судовому засіданні 29.01.2025 представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Карагяур В.І. позов підтримав та просив його задовольнити.
Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Петренко Н.О. у судовому засіданні позов не визнала, просила у його задоволенні відмовити.
У подальшому представники сторін у судове засідання не з'явилися.
Від представник позивачки ОСОБА_1 - адвоката Карагяура В.І. на адресу суду надійшла заява, в якій просив подальші судові засідання розглядати без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Від представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Петренко Н.О. до суду надійшло клопотання, в якому просила проводити судове засідання без участі відповідача та його представника, у задоволенні позову просила відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалося.
Відповідно до ст. 268 ЦПК України датою складання повного тексту рішення є 08 вересня 2025 року.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов наступного висновку.
Судом установлено, що 15.09.2022 між ОСОБА_2 (відчужувач) та ОСОБА_1 (набувач) було укладено договір довічного утримання та догляду, який посвідчений державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса Арабаджи К.Г., зареєстрований в реєстрі за № 3-193.
Відповідно до п. 1 Договору відчужувач передала у власність набувачу, а набувач прийняла від відчужувача у власність квартиру АДРЕСА_1 , а набувач зобов'язався забезпечувати відчужувача утриманням довічно, а при втраті здоров'я також довічним доглядом.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2024 року у справі № 522/18202/23, яке набрало законної сили 17.09.2024, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору довічного утримання недійсним.
Визнано договір довічного утримання та догляду, укладений 15 вересня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса Арабаджи К.Г., зареєстрований в реєстрі за № 3-193 - недійсним.
Визначено, що дане рішення є підставою суб'єктам реєстраційних дій для скасування у державному реєстрі прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру, загальною площею 50,2 кв.м., житловою 37,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 яка внесена державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса Арабаджи К.Г. 15.09.2022 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 64815568 від 15.09.2022 та поновлення запису про реєстрацію прав власності на частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка належала їй на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2005 року по справі № 2-227/05 та ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2013 року по справі № 2-227/05, право власності на яку зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 1628646 та на частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка належала їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Приморською державною нотаріальною конторою у місті Одеса 24 серпня 2022 року, реєстраційний номер 1-641, право власності на яку зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 47673122, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 103522251101.
Згідно ч. 4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Згідно п.п. 5 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 р. відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до пп. 4,5 Договору довічного утримання та догляду від 15.09.2022 укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який рішенням суду у подальшому визнано недійсним, ОСОБА_1 зобов'язалась довічно повністю утримувати ОСОБА_2 , забезпечуючи її харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою, а також зберігати в її безкоштовному довічному користуванні зазначену в договорі квартиру, та не реєструвати місце проживання в цій квартирі себе та будь-яких інших осіб. Вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, догляду і необхідної допомоги) сторонами визначена в розмірі 3500 (трьох тисяч п'ятсот) гривень в місяць з урахуванням інфляції та індексації.
Як слідує з матеріалів справи та установлено судом, відповідно до наданих суду стороною позивача квитанцій «ПриватБанк», оригінали яких оглянуто судом у судовому засіданні, ОСОБА_2 здійснювалося перерахування коштів, а саме 19.09.2022 у розмірі 1750 грн, 03.10.2022 у розмірі 3500 грн, 04.11.2022 у розмірі 3500 грн, 06.12.2022 у розмірі 3500 грн, 03.01.2023 у розмірі 3500 грн, 03.02.2023 у розмірі 3500 грн, 01.03.2023 у розмірі 3500 грн, 03.04.2023 у розмірі 3500 грн, 02.05.2023 у розмірі 3500 грн, 01.06.2023 у розмірі 3500 грн, 04.07.2023 у розмірі 3500 грн, 03.08.2023 у розмірі 3500 грн, 04.09.2023 у розмірі 3500 грн, 02.10.2023 у розмірі 3500 грн. Призначення платежу: переказ власних коштів.
Посилання сторони відповідача на те, що вказані квитанції не дають можливості встановити, що кошти перераховані саме на виконання умов вказаного Договору, суд відхиляє. Як слідує з умов зазначеного Договору вартість матеріального забезпечення сторонами визначена у розмірі 3500 грн., що відповідає розміру щомісячно перерахованих коштів на ім'я ОСОБА_2 , відповідно до наданих суду стороною позивача квитанцій «ПриватБанк», оригінали яких оглянуто судом у судовому засіданні.
Будь-яких доказів на спростування того, що ОСОБА_2 не отримувала вказаних коштів стороною відповідача суду не надано.
В той же час, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме в розмірі 47250 гривень, оскільки така сума підтверджена матеріалами справи, була сплачена на виконання умов Договору довічного утримання, який рішенням суду в подальшому визнано недійсним.
Щодо стягнення коштів за придбання броньованих дверей, замку та будівельних матеріалів суд зазначає, що з наданих товарних чеків, які наявні в матеріалах справи, не можливо встановити їх подальше використання і що такі витрати позивачка понесена саме на виконання договору довічного утримання. Також стороною позивача не надано жодних доказів сплати котів за послуги нотаріуса у розмірі 12300,00 гривень та за оцінку суб'єкта оціночної діяльності у розмірі 3100,00 гривень, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Щодо моральної шкоди.
ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідачка своїми діями завдала їй моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях, втраті нормальних життєвих зв'язків, порушенні стосунків з оточуючими людьми, сусідами, яку вона оцінює у розмірі в 5000,00 гривень.
Разом з тим, ОСОБА_1 не надано жодних доказів на підтвердження факту завдання моральних страждань ОСОБА_2 , а також не обґрунтовано розмір заявленої моральної шкоди, не зазначено критерії, з яких позивачка виходила при визначенні розміру моральної шкоди.
Відтак, у справі відсутні достатні відомості, що свідчать про спричинення моральної шкоди, визначеної ч. 2 ст. 23 ЦК України та постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння їй моральних страждань, причинно-наслідкового зв'язку між заподіянням моральних страждань і оціненою шкодою, у тому позов цій частині задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Отже, враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно ч. ч. 2, 3, 4 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача надано суду:
- Договір (угода) № 76 про надання адвокатських послуг від 18.12.2023 між адвокатом Карагяуром В.І. та ОСОБА_1 ;
- Додаток № 1 до Договору про надання адвокатських послуг № 76 від 18.12.2023 - перелік наданих послуг та їх вартість;
- акт приймання-передачі наданих послуг від 20.01.2025 (Додаток № 2 до Договору про надання адвокатських послуг № 76 від 18.12.2023), відповідно до якого загальна вартість послуг складає 12000,00 грн.
З урахуванням критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи (надання усної консультації та складання позовної заяви), виходячи з конкретних обставин даної справи, беручи до уваги, що дана справа не є унікальною та не потребувала значного часу для вивчення та підготовки позовної заяви, суд вважає, що зазначені представником позивачки витрати на правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн є завищеними та не достатньо обґрунтованими.
Отже, суд вважає, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 10-13, 81, 89, 141, 258, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) грошові кошти у розмірі 47250,00 (сорок сім тисяч двісті п'ятдесят) гривень.
У задоволенні іншої частини позовних вимог, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 (п'ять тисяч) гривень
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Юлія КОВТУН