Справа № 521/18843/24
Провадження № 2/521/1632/25
08 вересня 2025 року
Хаджибейський районний суд м.Одеси у складі
головуючого судді Мурзенка М. В.
при секретарі Корнієнко Л. В.
за участі представника позивача адвоката Жекало І. С.
представниці відповідачки адвокатки Ковальської С. Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Хаджибейського районного суду м.Одеси в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
В листопаді 2024 року представник позивача звернувся через систему «Електронний суд» до Малиновського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між сторонами по справі 30 грудня 2021 року було укладено договір позики № О301221-03, за умовами якого позивач позичив відповідачу грошові кошти в розмірі 113 025 грн., що за курсом АТ «Приватбанк» на день укладення договору еквівалентно 4125 доларів США з терміном повернення до 30 травня 2022 року, про що відповідачем було складено відповідну розписку.
30 січня 2024 року між сторонами було укладено додаткову угоду до вказаного договору, якою збільшено суму позики до 179 603 грн., що еквівалентно 4714 доларів США, строк повернення позики змінено на 30.06.2024 року, про що відповідачем також було складено відповідну розписку.
Позивач, посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором позики, просить стягнути з відповідачки 196 385 грн., що еквівалентно 4714 доларів США, а також покласти на відповідачку судові витрати.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Представницею відповідачки надано відзив на позовну заяву, в якому вона заперечувала проти позовних вимог, посилаючись на те, що відповідачкою фактично була отримана позика в сумі 3 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування позикою, в розмірі, що дорівнює різниці між сумами, зазначеними в розписках та фактично отриманою сумою, за вказівкою позивача нею було здійснено ряд платежів на погашення позики на карткові рахунки інших осіб, додаткову угоду до договору позики було укладено після закінчення строку його дії.
Згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» від 26 лютого 2025 року № 4273-IX назву Малиновського районного суду міста Одеси змінено на Хаджибейський районний суд міста Одеси.
Ухвалою Хаджибейського районного суду м.Одеси від 21 травня 2025 року вирішено питання витребування доказів.
Справу розглянуто в змішаній (та паперовій та електронній) формі.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з мотивів, викладених в позовній заяві, додатково пояснив, що кошти відповідачкою повернуті не були, інструкцій щодо перерахунку коштів в погашення боргу іншим особам кредитор не надавав.
Представниця відповідачки в судовому засіданні заперечувала проти позову з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 30 грудня 2021 року між ОСОБА_1 , від імені якого діяв його представник ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 в простій письмовій формі був укладений договір позики № О301221-3 (копія міститься в електронній справі), відповідно до умов якого відповідачка отримала в борг від позивача грошові кошти в сумі 113 025 грн. 00 коп., що за курсом продажів доларів США в АТ КБ «Приватбанк» (1 долар США = 27.40 грн.) на день укладення даного Договору було еквівалентно 4125 доларів США зі строком повернення до 30.05.2022 року.
Сторони домовились, що загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню у строки та в порядку, передбаченому цим договором буде еквівалентно 4125 доларів 00 центів за курсом АТ «КБ «Приватбанк» на дату здійснення платежу. За домовленістю сторін позика є безвідсотковою (п. 1 Договору позики).
Сума позики отримана відповідачем до моменту підписання договору в повному обсязі (п. 2 Договору позики).
Сторони домовились про погашення позики частинами: по 4521 грн. 00 коп. (еквівалент 165 доларів США 00 центів) - до 30 січня 2022 р., 28 лютого 2022 року, та до 30 квітня 2022 року включно, 94941 грн. 00 коп. (еквівалент 3465 доларів США)- до 30 травня 2022 року включно (п. 5 договору позики).
Згідно пункту 8 договору позики, позика повертається готівкою.
Сторони погодили, що у випадку зміни курсу гривні по відношення до долару США від зазначеного у п. 1 договору позики курсу, позика підлягає повернення таким чином, що розмір повернутої позики або її частини відповідав доларовому еквіваленту суми позики, за комерційним курсом продажу долару США, встановленому АТ КБ «Приватбанк» на день здійснення кожного платежу за цим договором (п. 9 договору позики).
Згідно пункту 14 договору позики, повернення позики підтверджується розпискою позикодавця.
На підтвердження отримання позики відповідачкою також було видано розписку від 30.12.2021 р. (копія міститься в електронній справі).
Повноваження представника позикодавця на укладення відповідного договору підтверджуються копією довіреності, посвідченої 22 травня 2020 року Бежаном А. В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області, реєстр. № 1146, що міститься в електронній справі, строк дії довіреності - три роки.
Також судом встановлено, що 30 січня 2024 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору позики від 30 грудня 20212 року № О301221-03, якою було внесено зміни до п. 1,5,6.1 вказаного договору: змінено суму позики (з 113025 грн. на 179603 грн.), що за курсом в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (1 долар США = 38.10 грн.) на день укладення додаткової угоди еквівалентно 4714 доларів США 00 центів), змінено графік погашення та визначено строк остаточного повернення позики не пізніше 30 червня 2024 року включно.
На підтвердження отримання вказаної суми позики та своїх зобов'язань щодо її повернення відповідачкою було видано розписку від 30 січня 2024 року (копія міститься в електронній справі).
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а в відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, звичайно ставляться.
Відповідно до ст.527, 530 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей, того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази належного виконання відповідачкою своїх зобов'язань щодо повернення позики, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню, й з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню грошова сума, що еквівалентна 4714 доларів США 00 центів за курсом продажу долару США в АТ «ПРИВАТБАНК» (1 долар США = 41,45грн.) на день винесення судового рішення, 08 вересня 2025 року, а саме- 195 395 грн. 30 коп.
Доводи сторони відповідача про фактичне неотримання коштів у визначеному розмірі відхиляються судом за недоведеністю, оскільки наявні в справі письмові докази (копії договору позики, додаткової угоди до нього, розписок, виданих відповідачкою) належним чином підтверджують факт отримання нею вказаних в них грошових коштів.
Також відхиляються судом доводи сторони відповідача щодо часткового виконання відповідачкою своїх зобов'язань щодо повернення позики шляхом переказу коштів іншими особам за вказівкою позивача, оскільки суду не надано доказів надання позивачем відповідачці таких вказівок, а згідно умов укладеного між сторонами договору позики, повернення коштів здійснюється готівкою, про що позивач видає відповідну розписку.
Наявність у позивача оригіналів боргових розписок відповідачки, відсутність у неї розписок позивача про отримання коштів на повернення позики свідчить про те, що відповідачкою свої зобов'язання за укладеним договором позики не виконані.
Також відхиляються судом доводи сторони відповідача щодо неправомірного укладання додаткової угоди до договору позики після спливу строку його дії, оскільки її укладення не спростовує зобов'язальний характер правовідносин, що виникли між сторонами, не вливає на зміст та порядок виконання зобов'язань, що випливають з її укладення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При поданні позову позивачем було визначено ціну позову в сумі 1 963 грн. 85 коп., що дорівнює 1 % ціни позову.
Суд зауважує, що сплата судового збору у вказаному розмірі відповідає ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» проте, оскільки позивач звернувся до суду через систему «Електронний суд», згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», для пониження відповідного розміру ставки судового збору застосовується коефіцієнт 0,8.
Таким чином, за подання позову позивачу належало сплатити судовий збір в сумі 1571 грн. 08 коп. (1963 грн. 85 коп. * 0,8).
Відповідно з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1563 грн. 17 коп. пропорційно до задоволеної частини вимог. (1571 грн. 08 коп. / 196 385 грн. 00 коп. * 195 395 грн. 30 коп).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зауважує, що стороною позивача при поданні позову було заявлено витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн. 00 коп.
На підтвердження вказаних судових витрат представником позивача було надано копію договору про надання правничої допомоги № 01/05-1 від 01 травня 2024 року; Додаткової угоди № 1 від 30 квітня 2025 року, якою пролонговано строк дії договору до 31.12.2025 року; Додаткової угоди № 2 до вказаного договору від 14 листопада 2024 року, якою визначено розмір гонорару адвоката за повний супровід цивільної справи в суді першої інстанції про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за договором позики від 30.12.2021 року в сумі 20 000 грн.; квитанції до прибуткового касового ордеру № 14/11-1 від 14.11.2024 року на суму 20 000 грн.
В судовому засіданні зі сторони відповідачки заяв про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу не надходило.
Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Так, відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, законом передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Водночас обов'язок доведення не співмірності витрат покладено на сторону, яка заявляє відповідне клопотання про зменшення їх розміру.
Суд зауважує, що судові витрати на професійну правничу допомогу мають бути співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову.
У розумінні приписів частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Водночас у частинах третій, четвертій, дев'ятій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Наведені висновки відповідають висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22.
У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у пункті 154 рішення від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі статті 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково.
У пункті 268 рішення від 23 січня 2014 року у справі «East / West Alliance Limited» проти України» за заявою № 19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Отже, у разі недотримання вимог частини п'ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Оцінюючи заявлену до стягнення суму судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн. на відповідність критерію обґрунтованості та пропорційності таких витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, складності справи, суд доходить висновку про заявлена до стягнення сума вочевидь вказаному критерію не відповідає, оскільки з відомостей, що містяться на сайті «Судова влада» вбачається, що подання такого позову є типовим (в період з 01.01.2023 до судів м. Одеси та Одеської області представником позивача подано від його імені більше десяти аналогічних позовів- справи № 947/19043/23, 494/451/23, 504/218/23, 504/2547/23, 523/7486/23, 947/31104/23, 522/4131/23-Е, 522/1295/23-Е, 499/477/23, 509/1014/23, 523/3988/23, 522/18007/24-E, ), у зв'язку із чим суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу частково, а саме в сумі 3500 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) суму боргу за договором позики № О301221-03 від 30 грудня 2021 року, з урахуванням додаткової угоди від 30 січня 2024 року до договору № О301221-03 від 30 грудня 2021 року в сумі 195 395 (сто дев'яносто п'ять тисяч триста дев'яносто п'ять) грн. 30 коп, що еквівалентно 4714 доларів США 00 центів за курсом продажу долару США в АТ «ПРИВАТБАНК» станом на 08 вересня 2025 року.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 1563 (одна тисяча п'ятсот шістдесят три) грн. 17 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500 (три тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після спливу строку на апеляційне оскарження, а у разі подання апеляційної скарги - після закінчення його апеляційного перегляду, якщо за його результатами рішення було залишено без змін.
Повний текст рішення складено 08 вересня 2025 року.
Головуючий: