Справа № 745/378/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/689/25
Категорія - ст.336 КК України Доповідач ОСОБА_2
08 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, кримінальне провадження №12025270360000104 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Сосницького районного суду Чернігівської області від 26 червня 2025 року,
Цим вироком:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець с. Чащилівка Буринського району Сумської області, житель АДРЕСА_1 , одружений, освіта середня, не працює, в силу ст.89 КК України раніше не судимий,
засуджений за ст.336 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 ухвалено рахувати з моменту його затримання, у зв'язку з приведенням вироку до виконання.
Вироком місцевого суду встановлено, що відповідно до Указу Президента України № 303/2014 від 17.03.2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України № 1126-VII від 17.03.2014, в Україні оголошено часткову мобілізацію, у зв'язку з чим в Україні настав особливий період.
24.02.2022 Президентом України видано Указ «Про введення воєнного стану» № 64/2022, затверджений Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, у зв'язку з чим на території України запроваджено правовий режим воєнного стану, який неодноразово продовжувався, в тому числі Указом Президента України №26/2025 від 14.01.2025 з 05 год. 30 хв. 08 лютого 2025 року строком на 90 діб.
Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України № 2105-ІХ від 03.03.2022, в Україні оголошено проведення загальної мобілізації протягом 90 діб, яка неодноразово продовжувалася, у тому числі на підставі Указу Президента України №27/2025 від 14.01.2025, затвердженим Законом України № 4221 -1X від 15.01.2025, - з 08 лютого 2025 року строком на 90 діб.
ОСОБА_8 , згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ), має військове звання «солдат» та військово-облікову спеціальність «підсобний робітник».
Згідно з довідкою військово-лікарської комісії №3в/1731 від 17 березня 2025 року ОСОБА_8 , відповідно до наказу Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008 «Про затвердження положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», визнаний придатним до військової служби.
Встановивши відсутність обставин, передбачених ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які надавали б військовозобов'язаному ОСОБА_8 право на відстрочку від призову па військову службу під час мобілізації, 18.03.2025 начальником відділу обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_10 у приміщенні вказаного відділу, за адресою: АДРЕСА_2 , вручено повістку про обов'язок з'явитися на 08 год. 00 хв. 24.03.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для подальшої відправки до в/ч НОМЕР_1 , та попереджено про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
Незважаючи на це, ОСОБА_8 , будучи військовозобов'язаним та придатним до військової служби, не маючи згідно зі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» права на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією, будучи належним чином повідомленим у встановленому законом порядку про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 для подальшого відправлення до в/ч НОМЕР_1 для проходження військової служби у зв'язку з оголошенням загальної мобілізації та призовом на військову службу у Збройні Сили України за мобілізацією, без поважних на те причин, з метою ухилення від призову, маючи можливість прибути, не прибув у вказаний у повістці час та дату на призовну дільницю ІНФОРМАЦІЯ_3 для його призову за мобілізацією в Збройні Сили України, чим порушив вимоги ст.65 Конституції України, Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Укази Президента України №303/2014 від 17.03.2014 «Про часткову мобілізацію», №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», №27/2025 від 14.01.2025 «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», затверджені відповідними Законами України, тим самим умисно ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.
Не погоджуючись із рішенням суду, захисник ОСОБА_7 подав в інтересах обвинуваченого апеляційну скаргу, в якій просив змінити вирок місцевого суду та пом'якшити призначене ОСОБА_8 покарання, звільнивши від його відбування з випробуванням з іспитовим строком 3 роки. В обґрунтування скарги посилається на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок суворості. Вказує, що місцевим судом не було враховано особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують його покарання. Зокрема, що він, в силу ст.89 КК України, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, свою вину визнав повністю, вчинений ним злочин відноситься до категорії середньої тяжкості. Обвинувачений має дружину, яка є інвалідом третьої групи з дитинства, тяжко хворіє, потребує постійного догляду. Крім того, у 2025 році ОСОБА_8 вже вручалась бойова повістка та він направлявся до військової частини, проте був повернутий до місця проживання.
Заслухавши доповідь судді; захисника ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; думку прокурора, котрий просив вирок місцевого суду залишити без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій в апеляційній скарзі захисником обвинуваченого не оспорюються.
Положеннями ст.ст.50, 65 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Призначаючи ОСОБА_8 міру покарання, суд першої інстанції з достатньою повнотою врахував ступінь суспільної небезпеки та тяжкість скоєного кримінального правопорушення, дані про його особу, який в силу ст.89 КК України раніше не судимий, притягувався до адміністративної відповідальності, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має дружину, яка є інвалідом третьої групи з дитинства, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання; та дійшов правильного висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією ст.336 КК України, що буде необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки його перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства, з чим погоджується і колегія суддів.
Крім того, спростовуючи позицію сторони захисту про наявність обставини, яка пом'якшує покарання ОСОБА_8 , колегія суддів ураховує позицію Верховного Суду, який неодноразово звертав увагу на зміст поняття «щире каяття».
Зокрема, щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Саме по собі визнання своєї провини ще не означає, що особа стала на шлях виправлення і що її зізнання свідчить про рішучість стати на такий шлях, самоосуд свого вчинку. Щире каяття слід відрізняти від визнання провини з метою створити формальні підстави для пом'якшення кримінальної відповідальності.
Водночас, не заперечення і визнання обвинуваченим об'єктивного розвитку подій автоматично не свідчить про його щире каяття, про відвертий осуд своєї поведінки і відповідне суб'єктивне ставлення до вчиненого.
У даній ситуації обвинувачений ОСОБА_8 , надаючи показання в суді першої інстанції, визнав факт свого нез'явлення до РТЦК та СП, висловивши небажання проходити військову службу, має намір ухилитися від виконання свого конституційного обов'язку, що вказує на відсутність щирого каяття в діях обвинуваченого та наміру своїми діями виправити скоєне.
Отже, всі обставини, на які посилається апелянт, судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_8 враховані, тому доводи про суворість покарання не заслуговують на увагу і спростовуються вищенаведеним, у зв'язку з чим колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого.
Порушень місцевим судом під час розгляду справи вимог кримінального або кримінального процесуального закону, які б давали підставу для зміни або скасування судового рішення, колегією суддів не вбачається.
Керуючись ст.ст.404, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а вирок Сосницького районного суду Чернігівської області від 26 червня 2025 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4