Справа № 751/2031/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/737/25
Категорія - продовження строків тримання під вартою. Доповідач ОСОБА_2
08 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю сторін кримінального провадження
захисника обвинуваченого ОСОБА_6
- адвоката ОСОБА_7
прокурора ОСОБА_8
Розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові, одночасно в режимі відеоконференції із захисником адвокатом ОСОБА_7 з використанням його власних технічних засобів, апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 серпня 2025 року,
Цією ухвалою обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Кам'янець-Подільській Хмельницької області, громадянину України, одруженому, з вищою освітою, офіційно не працюючому, зареєстрованому по АДРЕСА_1 , фактично проживаючому в цьому АДРЕСА_2 , раніше не судимому, продовжений строк тримання під вартою до 25 жовтня 2025 року включно, із визначенням розміру застави в сумі 908 400 гривень.
Задовольняючи клопотання прокурора, зважаючи на складність та стадію судового розгляду, тяжкість обвинувачення, кількість учасників кримінального провадження, при тому, що підстав для скасування запобіжного заходу або заміни його на більш м'який не встановлено, в той час, як ризики, які були враховані під час обрання запобіжного заходу на даний час не зникли, не зменшилися та продовжують існувати, суд прийшов до висновку про необхідність продовження строку тримання ОСОБА_6 під вартою з визначенням альтернативного запобіжного заходу.
В апеляційній скарзі захисник адвокат ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати, постановити нову, якою обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із носінням електронного засобу контролю та зменшити розмір застави до 500 000 гривень.
Мотивує тим, що при вирішенні клопотання прокурора судом залишено поза увагою те, що жодних дій, які б свідчили про вплив чи навіть намір впливати на свідків та інших обвинувачених у справі, про що у своєму клопотанні вказує прокурор, обвинувачений ОСОБА_6 з моменту його затримання 07 серпня 2024 року не вчиняв, а прокурором не було надано доказів на підтвердження свої тверджень. При цьому, обвинувачений ОСОБА_6 з іншими обвинуваченими познайомився лише в суді, а тому виключена можливість здійснення на них тиску.
Звертає увагу, що зміст клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою є ідентичним за змістом клопотанню, поданому під час досудового розслідування, в якому всупереч вимогам п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України, не викладено обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися. Крім того, прокурором не наведено мотивів неможливості застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Вказує на те, що з плином часу, зважаючи на стадію судового розгляду, у вказаному провадженні перестали існувати два ризики, можливість знищити сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, та перешкодити кримінальному провадженню іншим чином, що є суттєвим і дає підставу для зміни раніше обраного запобіжного заходу на більш м'який.
В оскаржуваній ухвалі суд не зазначив мотивів відхилення доводів сторони захисту в задоволенні клопотання про зменшення розміру застави та неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_6 , а саме у вигляді цілодобового домашнього арешту із носінням електронного засобу контролю.
Також, поза увагою суду залишились повідомлені стороною захисту обставини про надання ОСОБА_6 не належної медичної допомоги, що також викликає необхідність у з міні запобіжного заходу.
Фактично ОСОБА_6 із 07 серпня 2024 року утримується під вартою, неодноразово був змушений звертатися за медичною допомогою до медичної частини слідчого ізолятору, що підтверджується його зверненнями та відповідями на адвокатські запити. За час перебування під вартою стан здоров'я його підзахисного не покращився, а наявність у нього хвороб вказує на необхідність у наданні йому необхідної медичної допомоги, яка не може бути надана під вартою, що свідчить про порушення його прав людини.
Переконаний у тому, що розмір застави також підлягає зменшенню, з урахуванням належної процесуальної поведінки обвинуваченого протягом усього часу досудового розслідування та судового розгляду, приймаючи до уваги міцність його соціальних зв'язків за місцем свого проживання, відсутність фактів затягування судового процесу та зриву судових засідань, з огляду на те, що з плином часу ризики, встановлені ухвалами слідчих суддів, значно зменшилися.
Припинення існування та зменшення актуальності ризиків, відсутність у обвинуваченого джерел доходів, незадовільний матеріальний стан та його сімейний стан вказують на непомірний для нього розмір застави визначений судом, що на переконання сторони захисту є підставою для зменшення розміру застави до 500 000 гривень, що в достатній мірі зможе забезпечити виконання обвинуваченим обов'язків, визначених загальними приписами ст. 42 КПК України.
Заслухавши доповідача, захисника, який підтримав апеляційну скаргу, просив розглянути питання щодо можливості зміни запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт, зважаючи на зменшення заявлених ризиків з плином часу, а також вирішити питання про зменшення розміру застави до 500 тис. грн., якої буде цілком достатньо для забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, прокурора, який заперечував проти доводів сторони захисту, звернув увагу на тяжкість кримінального правопорушення, обставини його вчинення, роль обвинуваченого та суспільну небезпеку, зауважив, що судом визначена розумна та справедлива сума застави, з урахуванням корисливої мети кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, та кількості епізодів злочинної діяльності, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Обрання, скасування або зміна запобіжного заходу в суді під час судового розгляду регламентується положеннями статті 331 КПК України, у порядку передбаченому главою 18 цього Кодексу, з урахуванням особливостей судового розгляду кримінального провадження.
У провадженні Деснянського районного суду м. Чернігова перебувають матеріали кримінального провадження, відомості про яке 01 листопада 2023 року були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023272320000391 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачується у тому, що діючи з корисливих мотивів, маючи умисел на дистанційний безконтактний збут психотропних речовин на території України через месенджер «Телеграм», шляхом пересилання через службу доставки до міст Запоріжжя, Львів, Чернігів, вступив у злочинну змову з іншими особами для отримання прибутку від незаконного збуту особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пантан-1-он).
Особливість запобіжних заходів полягає у тому, що вони застосовуються не за конкретну недобросовісну поведінку обвинуваченого, як безпідставно вважає захисник, а превентивно, як гарантія настання правосуддя в майбутньому. При цьому слід враховувати, що якась ймовірність того, що підозрюваний зможе спробувати ухилитись від відповідальності, існує завжди.
Колегія суддів приймає до уваги, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за яке у разі визнання його винуватим ОСОБА_6 загрожує покарання до 12 років позбавлення волі з конфіскацію майна.
На час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою, кримінальне провадження перебуває на розгляді в суді, судовий розгляд триває, отже, усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання, з урахуванням встановлених у кримінальному провадженні обставин, має місце обґрунтованість твердження сторони обвинувачення про існування ризиків ухилення ОСОБА_6 від явки до суду та виконання покладених на нього процесуальних обов'язків.
Наявність фактичного місця проживання в іншій області, яка знаходиться на значній відстані від місця розташування суду, який здійснює судовий розгляд, та органу досудового розслідування, соціальних зв'язків - дружини, не гарантують належного виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не вказують на міцність його соціальних зв'язків, з огляду на те, що ОСОБА_6 є особою працездатного віку, однак, офіційно не працює, при цьому має життєво важливі потреби (утримання родини, лікування (з огляду на тяжкий стан здоров'я про який вказує захисник, тощо), для задоволення яких потребує стабільного надходження грошових коштів, а доказів того, що він отримує стабільний дохід від незареєстрованої діяльності, стороною захисту не надано, що додатково підвищує ризик можливості продовження злочинної діяльності та переховування від органів досудового слідства.
Стороною захисту не наведено тих об'єктивних підстав, які б давали можливість розглянути питання про обрання більш м'якого виду запобіжного заходу як про це йдеться в апеляційній скарзі.
Вказівка на бездоганну процесуальну поведінку ОСОБА_6 не приймається до уваги, адже дотримання обвинуваченим належної процесуальної поведінки забезпечується саме тим, що до нього був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, що виключило настання заявлених та підтверджених в судовому засіданні ризиків.
Твердження захисника про те, що частина ризиків перестала існувати не приймається до уваги з тих підстав, що перешкоджати кримінальному провадженню обвинувачений може не тільки на стадії досудового розслідування, коли здійснюється збір доказів у провадженні, а й на стадії судового розгляду.
Можливість настання інших ризиків, визначений ч. 1 ст. 177 КПК України залишається актуальною, з огляду на характер кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , його можливу роль у вчиненні злочину, кількість епізодів злочинної діяльності та залучених до його вчинення осіб, суспільну небезпеку цього злочину, а саме розповсюдження через мережу Інтернет особливо небезпечної психотропної речовини, вживання якої ставить під загрозу не тільки здоров'я молодого й працездатного несення країни, а й їх життя.
Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_6 через стан свого здоров'я не може утримуватися під вартою, оскільки в умовах слідчого ізолятору не отримує необхідної медичної допомоги, не є підставою для обрання обвинуваченому більш м'якого виду запобіжного заходу, як помилково вважає апелянт.
Питання надання медичної допомоги в місцях попереднього ув'язнення регулюються, зокрема, Законом України «Про попереднє ув'язнення» та Порядком взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, що затверджений спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України №239/5/104 від 10.02.2012.
Відповідно до пункту 2 глави 2 розділу X наказу Міністерства юстиції «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» від 14.06.2019 №1769/5, надання ув'язненим і засудженим медичної допомоги, у тому числі екстреної медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині, здійснюється відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», статей 8,107,116 КВК, Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 10 лютого 2012 року №239/5/104, Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15 серпня 2014 року №1348/5/572.
Пунктом 3 глави 2 розділу X зазначеного наказу, у СІЗО здійснюється медичний контроль за станом здоров'я ув'язнених і засуджених шляхом проведення медичних оглядів та обстежень, виявлення осіб, які потребують лікування та постійного медичного нагляду, проведення щодо них лікувально-оздоровчих заходів з метою збереження здоров'я і працездатності, амбулаторне і стаціонарне лікування відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров'я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством.
Пунктом 2.6 Порядку № 239/5/104 передбачено, що у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Отже, законодавством чітко визначений порядок обстеження та надання медичної допомоги особам, узятим під варту і забезпечення виконання зазначеного порядку покладено саме на керівництво слідчих ізоляторів або установ виконання покарань.
Таким чином, ОСОБА_6 не позбавлений медичної допомоги, в разі виникнення такої необхідності та має можливість звертатися до медичної частини установи попереднього ув'язнення. При цьому, зі змісту апеляційної скарги захисника убачається, що ОСОБА_6 користується таким своїм правом та звертається до медичної частини, а той факт, що йому не призначається МРТ є виключно рішенням лікарів-спеціалістів і суд не може вирішувати це питання, оскільки не є лікарською установою.
За час, що обвинувачений вже перебуває під вартою, стороною захисту не надано відомостей про те, що стан здоров'я ОСОБА_6 погіршився, а той факт, що його здоров'я не покращилось, при тому, що й таких відомостей захисником не надано, не свідчить про порушення його прав, адже установа тримання під вартою не є санаторієм чи лікарською установою, діяльність якої покликана на відновлення здоров'я особи. Жодних відомостей про те, що ОСОБА_6 було відмовлено у наданні медичної допомоги стороною захисту не надано.
На даному етапі судового розгляду, колегія суддів не може прийти до висновку, що заявлені стороною обвинувачення ризики зменшилися або зникли, але настанню таких ризиків цілком об'єктивно можна запобігти шляхом застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що не зумовлює підстав для вирішення питання про зміну такого запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт, як про це просить сторона захисту.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення дійсно не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Тому, з урахуванням тяжкості обвинувачення, обставин вчинення кримінального правопорушення, об'єктивних обставин, з яких судовий розгляд перебуває на початковій стадії та не завершений, даних щодо особи обвинуваченого, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідає ризикам та обставинам, що передбачені статтями 177 - 178 КПК, тим більше, що ОСОБА_6 був визначений альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Колегія суддів не може погодитись з доводами сторони захисту про те, що визначаючи розмір застави, як альтернативний запобіжний захід, суд визначив суму застави, яка є непомірною для ОСОБА_6 , через їх безпідставність та необґрунтованість.
Так, згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Пунктом 2 частини 5 статті 182 КПК України, передбачено, що розмір застави визначається у межах щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину - від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У той же час, норма ч. 5 ст. 182 КПК України надає можливість у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних відповідно.
У рішеннях Європейського Суду з прав людини неодноразово висловлювалася думка про те, що розмір застави повинен встановлюватися головною мірою з урахуванням особи підсудного, належної йому власності, його стосунків з поручителями, іншими словами - з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі (Неймайстер проти Австрії, рішення від 27.06.1968 р.; Гафа проти Мальти, рішення від 22.05.2018).
При цьому, 13 січня 2022 року Європейський Суд ухвалив рішення в справі «Істоміна проти України» (Istomina V. Ukraine, заява № 23312/15), у якому зазначив, що застава має на меті передусім забезпечення явки особи на судове засідання. Тому розмір застави повинен оцінюватись залежно від особи, про яку йде мова, із урахуванням його/її матеріального стану та інших релевантних критеріїв, що свідчать на користь чи проти явки особи до суду.
Колегія суддів вважає, що на даному етапі судового розгляду рішення суду про те, що розмір застави 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, буде співмірним та пропорційним щодо конкретної особи, необхідним і достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього обов'язків та досягненню завдань кримінального провадження. Визначений судом розмір застави здатен досягти цієї мети та зможе запобігти підтвердженим ризикам та об'єктивно встановленим у кримінальному провадженні даним щодо кримінально карної діяльності ОСОБА_6 ..
Саме такий розмір застави зможе запобігти тим встановленим у кримінальному провадженні ризикам, відповідатиме особі обвинуваченого та встановленим у провадженні обставинам вчинення кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_6 , а також сумі прибутку, яку він міг отримати від зайняття незаконною діяльністю.
Вказівка захисника про надмірність визначеного розміру застави не приймається до уваги, адже вжиті судом обмеження до обвинуваченого значною мірою виправдовують можливі наслідки для суспільства та окремих його громадян в разі звільнення ОСОБА_6 під заставу в тій сумі, яку пропонує захисник, оскільки запропонований ним розмір застави не буде дієвим та не зможе утримати підозрюваного від не процесуальної поведінки, не забезпечить дотримання ним покладених на нього обов'язків у разі звільнення, оскільки втрата цієї суми не буде суттєвою для нього та його родини.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-405, 407, 422-1, 424 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 серпня 2025 року, в частині продовження обвинуваченому, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_6 строків тримання під вартою, без змін.
Ухвала набуває законної сили після її проголошення й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14