Справа № 504/3556/25
Номер провадження 2-з/504/10/25
08.09.2025с-ще Доброслав
Суддя Доброславського районного суду Одеської області Вінська Н.В. розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до пред'явлення позову,-
05.09.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Доброславського районного суду Одеської області із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, до пред'явлення, позову шляхом заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно, приватним та державним нотаріусам, іншим уповноваженим суб'єктам у сфері державної реєстрації вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки кадастровий номер 5122784000:01:001:0232 до вирішення спору по суті.
В обґрунтування поданої заяви вказує, що ОСОБА_1 , на праві власності належить земельна ділянка площею 5,16 га, кадастровий номер 5122784000:01:001:0232, розташована на території Курісівської ТГ Одеської області (колишньої Новомиколаївської сільської ради), масив НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД №013302, виданого 21 квітня 2005 року на підставі розпорядження Комінтернівської районної державної адміністрації від 27 травня 2004 року № 434, цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Між ОСОБА_1 , та ПП «АНТА-Д» в особі директора Гуменюк Андрія Івановича, 01 вересня 2015 укладено Договір оренди земельної ділянки (надалі Договір), згідно якого, я надала, а ПП «АНТА-Д» прийняв у платне користування належну мені вищезазначену земельну ділянку, загальною площею 5, 16 га, сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Новомиколаївської сільської ради Березівського району, Одеської області і належить мені на підставі державного акту , серії та номер ОД №013302, виданого 21.04.2005 р., кадастровий номер: 5122784000:01:001:0232, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
В квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом в Доброславський районний суд Одеської області до ПП «Анта-Д» в особі директора Гуменюка Андрія Івановича про розірвання договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5122784000:01:001:0232, площею 5,16 га (цивільна справа №504/1372/25) .
У ході розгляду справи сторони дійшли згоди про розірвання договору шляхом укладення відповідної угоди. Проте під час спроби зареєструвати цю угоду виявилося:
1. У Державному реєстрі з'явився новий договір оренди землі з ТОВ «Анта-Д», який власник земельної ділянки не підписувала, а підпис у ньому підроблений.
2. Також встановлено, що додаткова угода до первісного договору з ПП «Анта- Д» містить підроблений підпис власника землі.
3. ОСОБА_1 звернулася з відповідною заявою до поліції наразі триває розгляд, рішення про відкриття кримінального провадження ще не прийняте.
Таким чином, наявні підстави вважати, що існує реальна загроза повторних незаконних реєстраційних дій, які можуть позбавити власника можливості розпоряджатися своєю землею та унеможливлять виконання майбутнього судового рішення.
Неодноразово я зверталася з заявою до державного реєстратора про накладення заборони на вчинення реєстраційних дій з належною мені земельною ділянкою, мені було рекомендовано звернутися до суду з даною заявою, оскільки це є ефективний спосіб захисту моїх прав на розпорядження належним мені майном.
Також ОСОБА_1 вказує, що повідомила письмово приватного нотаріуса Дмитра Кот , який намагався зареєструвати новий договір оренди землі з ТОВ «Анта-Д» , що жодних договорів з ТОВ «Анта-Д» я ніколи не підписувала, а підпис у ньому підроблений..
Надавши належну правову оцінку підставам, якими заявник обґрунтовує подану ним заяву, суд дійшов висновку про її задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За нормами ст. 149 ЦПК України суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
За змістом ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містить, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачено види забезпечення позову, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Зокрема, заява про забезпечення позову повинна містити причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, а також інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Тобто, законом передбачено, що забезпечення позову можливе лише в разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Заборона вчиняти певні дії застосовується, якщо потрібно обмежити право відповідача чи будь-якої іншої особи вчиняти певні фактичні чи юридичні дії.
Отже, суд при з'ясуванні підстав для забезпечення позову повинен об'єктивно оцінювати можливість настання несприятливих наслідків, пов'язаних з виконанням судового рішення.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При обранні заходів забезпечення позову слід також враховувати необхідність збереження балансу прав та законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб.
Забезпечення позову повинно застосовуватися із врахуванням принципу рівноправності сторін у спорі і не повинно призводити до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, так як справа по суті ще не вирішена та факт порушення законних прав заявника не встановлений.
Для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується, а також спроможним запобігти виникненню або продовженню порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Таким чином, держава несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Крім цього, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Судом встановлено, що вимоги позивача стосуються захисту її права на володіння та розпорядження належною їй на праві приватної власності земельною ділянкою.
Заявник стверджує, що ТОВ «Анта-Д» намагається зареєструвати підробний договір купівлі оренди земельної ділянки. Вказані обставини можуть привести до того, що у разі невжиття заходів забезпечення позову, буде ускладнено або неможливо виконати рішення суду.
Верховний Суд у постанові від 11.05.2022 у справі № 317/2155/21 навів наступні висновки: «Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженні майном.
Арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову, однак їх одночасне застосування не відповідає вимогам закону.
Ураховуючи, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду, якщо воно буде прийнято на користь позивача, які мають бути співмірними з негативними наслідками, що можуть настати від вжиття цих заходів, а також конкретні обставини справи, Верховний Суд вказав, що достатнім та ефективним способом забезпечення позову є заборона відчуження спірного нерухомого майна, в зв'язку з чим визнав оскаржувану ухвалу апеляційного суду в частині вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення дій, пов'язаних з переходом права власності на спірне нерухоме майно (відчуження) законною та обґрунтованою та скасував її в частині накладення арешту на спірне майно, як таку, що не відповідає вимогам закону».
Таким чином, Верховний Суд вказав, що достатнім та ефективним способом забезпечення позову є заборона вчинення дій, пов'язаних з переходом права власності на спірне нерухоме майно, а не накладення арешту на спірне майно, в разі заявлення цих двох способів забезпечення позову одночасно.
Водночас, пунктами 1, 9 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а також інші дії, що здійснюються державним реєстратором у Державному реєстрі прав, крім надання інформації з цього реєстру.
Згідно із статтею 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб'єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно. Виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.
Враховуючи вищенаведені положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», заява підлягає задоволенню шляхом заборони будь-яким органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольської міських, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, державним реєстраторам, суб'єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно, нотаріусам, державним та приватним виконавцям, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») здійснювати будь-які дії, у тому числі реєстраційні, щодо користування, розпорядження та відчуження належною позивачу земельною ділянкою.
За таких обставин, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної заяви, в тому числі, спроможності заходів, яких заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд вважає, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 149, 150,153, 260, 261, 353, 354 ЦПК України суд,
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до пред'явлення позову задовольнити.
Заборонити органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольської міських, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, державним реєстраторам, суб'єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно, нотаріусам, державним та приватним виконавцям, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») здійснювати будь-які дії, у тому числі реєстраційні, щодо користування, розпорядження та відчуження (передання, прийняття) щодо земельної ділянки кадастровий номер 5122784000:01:001:0232 , площею 5,16 га, що розташована на території Курісівської територіальної громади, Одеської області, яка належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності, серія ОД №013302 від 21.04.2005 року виданий Комінтернівським районним відділом земельних ресурсів Одеської області, до вирішення спору по суті.
В решті вимог заяви відмовити.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та протягом п'ятнадцяти днів може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Відповідно до ч. 4 ст. 157 ЦПК України особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
Суддя Вінська Н. В.