Справа № 679/116/25
Провадження № 2/947/2300/25
Іменем України
08.09.2025 м. Одеса
Суддя Київського районного суду м. Одеси Цирфа К.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У березні 2025 року до Київського районного суду м. Одеси за підсудністю з Нетішинського міського суду Хмельницької області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (далі також - позивач, ТОВ «УФО»), поданим в його інтересах представником Дідухом Євгеном Олександровичем до ОСОБА_1 (далі також - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4179632 від 29.11.2023 в розмірі 122 208 грн, з яких: 15 200 грн за тілом кредиту, 107 008 грн за процентами.
Позов обґрунтований тим, що на підставі кредитного договору первісним кредитором відповідачу надано кошти (кредит). У подальшому право вимоги за вказаним кредитним договором на підставі договору факторингу передано позивачу. Оскільки відповідачем не виконано обов'язок з повернення тіла кредиту та процентів за користування ним, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 21.03.2025 справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.
Фактичні обставини справи
Судом установлено, що 29.11.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 4179632 в електронній формі, шляхом його підписання відповідачем одноразовим ідентифікатором, відповідно до якого позичальнику надано кредит у розмірі 15 200 грн, шляхом перерахування на його банківський рахунок (банківську картку) на умовах строковості, зворотності та платності. Строк надання кредиту - 351 день, розмір денної процентної ставки диференційований - 0,8 %, 2 %.
На підтвердження факту зарахування коштів на картковий рахунок відповідача 29.11.2023 в розмірі 15 200 грн позивачем надано довідку № 1717-2607 від 26.07.2024 ТОВ «Універсальні платіжні рішення», а також на виконання ухвали про витребування доказів судом отримано роздруківку руху коштів за картковим рахунком № НОМЕР_1 , відкритим в АТ «Універсал Банк» на ім'я ОСОБА_1
26.07.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» (клієнт) та ТОВ «Українські фінансові операції» (фактор) укладено договір факторингу № 26/07/2024 відповідно до якого клієнт передає (відступає) фактору за плату належні йому права вимоги до боржників, указаних у реєстрі, зокрема до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 4179632 від 29.11.2023.
Згідно наданих розрахунків ТОВ «Лінеура Україна» (клієнт) та ТОВ «Українські фінансові операції» (фактор) заборгованість відповідача перед позивачем становить 122 208 грн, з яких: 15 200 грн за тілом кредиту, 107 008 грн за процентами.
Мотиви прийнятого рішення
Так, основними засадами (принципами) судочинства, визначеними ч. 3 ст. 2 ЦПК України є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність судового розгляду справи.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Виходячи з принципу диспозитивності, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України).
Так, з аналізу наданих сторонами доказів, випливає, що між відповідачем та первісним кредитором був укладений кредитний договір. У подальшому, на підставі договору факторингу право вимоги за кредитним договором передано позивачу.
З цього приводу суд зазначає, що факт надання/отримання кредиту, оплати за кредитом, період нарахування та сплати процентів, неустойки, комісій тощо - є предметом доказування у справах цієї категорії. У разі передачі права вимоги від клієнта до фактора, окрім означеного, підлягають доказуванню обставини фактичної передачі права вимоги позивачу відносно відповідача, та підтвердження цього факту належними доказами, зокрема договором факторингу, актом приймання-передачі до нього прав вимоги, реєстру боржників та здійснення оплати фактором клієнту за цим договором.
Щодо перерахування коштів первісним кредитором
Як установлено судом, представником позивача до матеріалів справи не долучено належних та допустимих доказів, які підтверджували б факт перерахування кредитних коштів відповідачу в сумі 15 200 грн саме первісним кредитором.
На підтвердження цього факту позивачем надано довідку № 1717-2607 від 26.07.2024 ТОВ «Універсальні платіжні рішення», а також на виконання ухвали про витребування доказів судом отримано роздруківку руху коштів за картковим рахунком № НОМЕР_1 , відкритим в АТ «Універсал Банк» на ім'я ОСОБА_1 .
Відповідно до виписки про рух коштів за вказаним рахунком за 29.11.2023 встановлено зарахування коштів в сумі 15 200 грн за допомогою платіжної системи «IPAY_CREDIT_MC1», де «ІPAY» вказує на платіжну платформу, через яку здійснено транзакцію, а «МС1» є внутрішнім кодом транзакції.
Водночас, будь-яких доказів про те, хто саме, з якого рахунку і з якою метою (підстави платежу) здійснив зарахування цих коштів позивачем не надано.
З цього приводу суд зазначає, що факт надання кредиту повинен бути підтверджений належними та допустимими первинними бухгалтерськими документами, складеними в паперовій та/або електронній формі.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Згідно з приписами ст. 1 Закону № 996-XIV активи - це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).
До оборотних активів належать грошові кошти.
Відповідно до наказу Мінфіну «Про затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 10 «Дебіторська заборгованість» від 08.10.1999 № 237, дебітори - це юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів. Дебіторська заборгованість - це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату (п. 4 Національного стандарту № 10).
Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума. Поточна дебіторська заборгованість, яка є фінансовим активом (крім придбаної заборгованості та заборгованості, призначеної для продажу), включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю (п. 5, 7 Національного стандарту № 10).
Відповідно до постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» від 04.07.2018 № 75, операції, які здійснює банк, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи. Відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками здійснюється на підставі платіжних інструкцій, наданих/складених відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з питань безготівкових розрахунків та виконання міжбанківських платіжних операцій в Україні в національній валюті (п. 41, 42, 45, 46 Положення).
Первинні документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов'язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи, який/яка склав/склала документ/від імені якого/якої складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Залежно від характеру операції та технології оброблення облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції) (п. 51 Положення).
Також, відповідно до постанови НБУ від 29.07.2022 № 163 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг» остання регулює здійснення платіжних операцій як банками, так і небанківськими надавачами платіжних послуг.
Так, надавач платіжних послуг приймає до виконання платіжну інструкцію/зведену платіжну інструкцію платника без обмеження її мінімальної або максимальної суми, крім випадків, передбачених законодавством України або правилами платіжної системи (п. 8 Інструкції).
Платіжна інструкція, оформлена платником в електронній або паперовій формі, повинна містити такі обов'язкові реквізити: 1) дату складання і номер; 2) унікальний ідентифікатор платника або найменування/прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку; 3) найменування надавача платіжних послуг платника; 4) суму цифрами та словами; 5) призначення платежу; 6) підпис(и) платника; 7) унікальний ідентифікатор отримувача або найменування/прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку; 8) найменування надавача платіжних послуг отримувача (п. 37 Інструкції).
Інформація про прийняття до виконання платіжної інструкції на вимогу платника повинна бути надана надавачем платіжних послуг платника як документ (квитанція) (п. 37-3 Інструкції).
З кумулятивного аналізу приписів указаних нормативно-правових актів випливає, що, надаючи кошти в кредит, юридична особа (кредитор) зменшує цим свої активи. При цьому виникла дебіторська заборгованість також відображається в бухгалтерському обліку підприємства. Перерахування кредитних коштів здійснюється банком (небанківським надавачем платіжних послуг) на підставі платіжних інструкцій (доручень) кредитора, де вказується, зокрема, зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру.
Натомість позивачем не надано до суду первинних бухгалтерських документів, які підтверджували б факт зменшення активів первісного кредитора (перерахування саме з його банківських рахунків або видачу готівки з каси, яка належала первісному кредитору) та зарахування цих коштів на банківський картковий рахунок відповідача.
Документи, надані позивачем та отримані судом, не підтверджують факт зарахування коштів на банківський картковий рахунок відповідача саме первісним кредитором, а не іншою фізичною або юридичною особою з будь-яких інших підстав через платіжну платформу «ІPAY».
Відтак, належність зарахованих коштів в сумі 15 200 грн первісному кредитору, як і підтвердження належності ТОВ «УФО» права вимоги як позивачу у цій справі, не доведено.
Щодо належного розрахунку розміру заборгованості
Окрім цього, позивачем до суду не надано належного розрахунку заявлених позовних вимог із зазначенням бази нарахування (вихідної суми заборгованості) у поєднанні із застосовуванням конкретної процентної ставки, коштів, які були сплачені позичальником та дату їх сплати, що надасть суду можливість підтвердити або спростувати факт наявної заборгованості, перевірити правильність зарахування сплачених сум на погашення тіла кредиту/процентів.
Щодо договору факторингу
Як установлено судом, представником позивача до матеріалів справи долучено витяг з реєстру боржників відносно відповідача до договору факторингу, який передбачає підписи обох сторін договору факторингу та скріплення їх печатками підприємств. Натомість, до матеріалів справи долучений чистий бланк витягу з реєстру боржників, завірений представником позивача. Доказів того, що вказаний витяг підписаний в письмовій або електронній формі до суду не надано. Відтак указаний доказ є недопустимим. Як наслідок, позивачем не доведено факт передачі клієнтом позивачеві права вимоги до відповідача у цій справі.
При цьому, умовами договору факторингу № 26/07/2024 від 26.07.2024 прямо ставиться в залежність перехід права вимоги за кредитними договорами з настанням указаних обставин (укладенням реєстрів боржників) та визначення відповідача, як таку, відносно якої право вимоги було фактично передано.
Висновки суду
Відповідно до ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Виходячи з принципу диспозитивності, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Керуючись принципами змагальності сторін та диспозитивності судового розгляду суд доходить висновку, що позивачем не доведено перед судом належними на допустимими доказами факт надання кредиту первісним кредитором відповідачу та перехід права вимоги від клієнта (первісного кредитора) до фактора (позивача) відносно відповідача.
Указані обставини обумовлюють необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Іншого перед судом не доведено.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, рішення від 10.02.2010).
Отже суд, надавши відповідь на основні аргументи. які відноситься до предмету спору, та обґрунтувавши прийняте рішення, не вбачає за необхідне надавати відповідь на кожний детальний аргумент, указаний в заявах по суті справи, які не стосуються предмету спору.
Щодо судових витрат
За приписами ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема витрат на професійну правничу допомогу.
Судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України).
Оскільки позов не підлягає до задоволення, судові витрати позивача не компенсуються.
З урахуванням викладеного, керуючись ст. 49, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К. А. Цирфа