Справа № 456/3723/25
Провадження № 1-кп/456/453/2025
іменем України
08 вересня 2025 року місто Стрий
Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря: ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрий кримінальне провадження щодо обвинуваченого
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Нежухів, Стрийського району, Львівської області, громадянина України, українця, із середньою спеціальною освітою, не одруженого, непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, відносно якого скеровано обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025141130000406 за ч. 1 ст.382 КК України у Стрийський міськрайонний суд Львівської області,
за ч. 1 ст.382 КК України,
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
ОСОБА_4 постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 09.01.2025 (справа №456/6456/24), яка набрала законної сили 20.01.2025, визнаний винним у вчиненні 01.12.2024 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, якою на останнього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 40 800 гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років.
Однак, ОСОБА_4 , діючи з прямим умислом, ігноруючи вимоги суду та усвідомлюючи протиправність своїх дій, маючи реальну можливість виконати вищевказану постанову суду, яка набрала законної сили та будучи ознайомленим з її змістом, в порушення вимог ч. 5 ст. 124 та п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання, підриваючи авторитет органів правосуддя України, проігнорував вимоги рішення суду, вчинивши дії на перешкоджання судочинству, що виразилось в наступному.
Так, 08.06.2025 близько 20:39 години, ОСОБА_4 керував автомобілем марки «Тоуоtа Avensis», д.н.з. НОМЕР_1 , на автодорозі в місті Стрий по вулиці Дрогобицька, Львівської області, 12.06.2025 близько 11:33 години керував автомобілем марки «Тоуоіа Avensis», д.н.з. НОМЕР_1 , на автодорозі в селі Нежухів, Стрийського району Львівської області, 13.06.2025 близько 20:57 години керував автомобілем марки «Тоуоіа Avensis», д.н.з. НОМЕР_1 , на автодорозі в місті Стрий по вулиці Вокзальна, Львівської області та 16.06.2025 близько 21:52 години керував автомобілем марки «Тоуоtа Avensis», д.н.з. НОМЕР_1 , на автодорозі в місті Стрий по вулиці Вокзальна, де був зупинений працівниками ВРПП та ПОГ СВГ ВП Стрийського РУП ГУНП у Львівській області та під час перевірки правомірності експлуатації транспортного засобу та реєстраційних документів на нього, на законну вимогу поліцейських не пред'явив посвідчення водія, оскільки такого не отримував у встановленому порядку.
Таким чином, ОСОБА_4 умисно не виконував постанову суду, що набрала законної сили, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 382 КК України.
Правова позиція сторони обвинувачення.
Правова позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, що був складений 11 липня 2025 року та затверджений прокурором Стрийської окружної прокуратури ОСОБА_3 .
З огляду на обвинувальний акт прокурор вважає встановленим те, що ОСОБА_4 умисно не виконував постанову суду, що набрала законної сили, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 382 КК України.
Зважаючи на повне визнання обвинуваченим своєї вини, прокурор в судовому засіданні просить суд здійснювати розгляд кримінального провадження на підставі ч.3 ст.349 КПК України.
В судових дебатах прокурор просить суд призначити ОСОБА_4 покарання за ч.1 ст. 382 КК України, у виді штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Правова позиція сторони захисту.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю та вказав, що йому було відомо про позбавлення його права керування транспортними засобами, проте у нього виникала необхідність використовувати транспортний засіб, який належить його брату, зокрема, відвезти брата на потяг, зустрітися з товаришем, у зв'язку із чим керував автомобілем. Повідомив, що розкаюється, просить застосувати покарання у вигляді штрафу. В останньому слові повідомив, що не керуватиме транспортними засобами.
Застереження щодо обсягу досліджених доказів.
Суд з'ясував, що обставини справи ніким із учасників судового провадження не оспорюються і кожен з них правильно розуміє зміст цих обставин. Суд також впевнився у добровільності їх позиції та роз'яснив процесуальні наслідки зазначених дій, передбачені ч.2 ст. 394 КПК України. З урахуванням думки всіх учасників процесу, на підставі ч.3 ст.349 КПК України судом було визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються і судовий розгляд було обмежено допитом обвинуваченого, дослідженням документів, що стосуються особи обвинуваченого, документів щодо речових доказів.
Встановлені судом обставини та докази на їх підтвердження.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
У силу ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею, а це, зокрема, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Положеннями ч. 1 ст. 2 КК України передбачено, що підставою для настання кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Складом кримінального правопорушення визнається сукупність закріплених у законі України про кримінальну відповідальність ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається кримінальним правопорушенням.
Об'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, є умисне невиконання судового рішення, що набрало законної сили, і означає повне його ігнорування, та проявляється і в перешкоджанні виконанню судового рішення, що набрало законної сили, яке полягає в активній протидії його виконанню.
Відповідно до доктрини кримінального права суб'єкт цього кримінального правопорушення може бути як спеціальним, так і загальним. Тому питання про визнання особи суб'єктом цього кримінального правопорушення необхідно було судам вирішувати диференційовано з урахуванням конкретних фактичних обставин кримінального провадження.
Суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, може бути фізична особа, не на користь якої ухвалено рішення суду та яку зобов'язано вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Статтею 9 КУпАП встановлено, що адміністративне правопорушення - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За вчинення адміністративного правопорушення до особи застосовується адміністративне стягнення, одним із видів якого є позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами.
Відповідно до ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Статтею 15 Закону України «Про дорожній рух» забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Таким чином, позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами, одночасно припиняє реалізацію вказаного права особою, до якої застосовано цей вид адміністративного стягнення.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Обов'язковість судового рішення, згідно зі ст. 129 Конституції України, є однією з основних засад судочинства.
Положеннями ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Верховний Суд у постанові в справі №464/4690/20 від 08.02.2023, прийшов до висновку, що суд, призначаючи адміністративне стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, обмежує його таке право на певний строк, що призводить як до формального, так і до реального унеможливлення керування транспортними засобами.
Згідно доктрини адміністративного права суть кожного адміністративного стягнення полягає у застосуванні певних правообмежень безпосередньо до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення (принцип персональної відповідальності). І в цьому відношенні безпосереднім виконавцем судового рішення про позбавлення права керувати транспортними засобами є особа, яка вчинила адміністративне правопорушення.
У випадку застосування такого виду стягнення суд не повинен у своєму рішенні додатково конкретизувати, що йдеться саме про заборону керувати транспортними засобами певним суб'єктом, адже очевидним є той факт, що таке право є спеціальним і його отримання потребує проходження особливої процедури, внаслідок якої і отримується право на керування транспортними засобами. Саме тому назва адміністративного стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у своєму змісті абсолютно чітко передбачає заборону особі здійснювати таке керування на визначений судом строк. При цьому зміст покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, зокрема, і позбавленні права керувати транспортними засобами полягає у забороні особі реалізовувати певне право або здійснювати певну діяльність.
Оскільки обвинувачений визнає свою вину повністю, погоджується з кваліфікацією вчиненого ним діяння, а прокурор не висловлює жодних заперечень щодо встановлених обставин, які надані на підтвердження винуватості обвинуваченого, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 доведена повністю і кваліфікує його дії за ч. 1 ст.382 КК України.
Таким чином суд вважає доведеним факт умисного не виконання ОСОБА_4 постанови суду, що набрала законної сили, тобто вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.
Обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Мотиви призначення покарання.
Відповідно до ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
При призначенні покарання обвинуваченому слід суворо дотримуватися принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових злочинів, а з врахуванням того, що позбавлення волі є одним із найсуворіших покарань, тому таке покарання слід призначати до реального відбування, тільки тоді, коли у суду є достатнє переконання, що звільнення особи від відбування такого, не сприятиме виправленню засудженого.
За змістом п.1 Постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Водночас суди мають враховувати й вимоги Кримінально-процесуального кодексу України стосовно призначення покарання.
Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
Обставин, що обтяжують вину обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Пом'якшуючими вину обвинуваченого обставинами, передбаченими ст. 66 КК України суд вважає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.
Враховуючи наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, ставлення винного до скоєного, характер та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини справи, тяжкість заподіяних наслідків, а також те, що обвинувачений повністю визнав вину у вчиненні злочину, раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем реєстрації, проживає разом з матір'ю, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, суд вважає за необхідне призначити йому покарання у виді штрафу в межах санкції ч.1 ст.382 КК України.
Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
Запобіжний захід обвинуваченому не обрано.
Цивільний позов у справі не заявлено.
Процесуальні витрати у справі відсутні.
Доля речових доказів підлягає вирішенню відповідно до вимог статті 100 КПК України.
Керуючись ст.ст. 368-371, 373- 374 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винним у пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 382 КК України, й призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 (вісім тисяч п'ятсот) гривень.
Роз'яснити ОСОБА_4 обов'язок сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання шляхом пред'явлення документа про сплату штрафу.
Речові докази по справі після набрання вироком законної сили:
5 DVD-R дисків, що зберігаються при матеріалах кримінального провадження, залишити при матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржено сторонами до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Стрийський міськрайонний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Головуючий суддя ОСОБА_1