01 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 750/6836/23
провадження № 51-340км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
у режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого
ОСОБА_7 та захисника - адвоката ОСОБА_8 , на вироки Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 березня 2024 року та Чернігівського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022270340002557, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця
та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 4, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 березня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених п. 13 ч. 2
ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі:
? за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 15 років;
? за ч. 1 ст. 263 КК - на строк 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Задоволено цивільний позов ОСОБА_9 та ухвалено стягнути із ОСОБА_7
на її користь 1 000 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо: початку строку відбування покарання; запобіжного заходу; речових доказів; процесуальних витрат і скасування заходів забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.
За вироком місцевого суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні ним як особою, раніше судимою за умисне вбивство, умисного вбивства ОСОБА_10 за вказаних нижче обставин.
Так, 29 травня 2022 року приблизно о 16:30 ОСОБА_7 , будучи у стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи у квартирі
АДРЕСА_2 , з мотивів раптово виниклих особистих неприязних стосунків, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки, з метою заподіяння ОСОБА_10 смерті,подолавши опір потерпілого, що виражався у самозахисті, умисно завдав йому зі значною силою
не менше 17 ударів ножем, а саме: в ділянку голови - 1, грудної клітки - 6, живота - 4, верхніх кінцівок - 5, нижніх кінцівок - 1, чим спричинив тілесні ушкодження у вигляді множинних проникаючих колото-різаних поранень грудної клітки, живота, підборіддя, верхніх та нижніх кінцівок, що призвело до масивної крововтрати, від якої ОСОБА_10 помер на місці події.
Також ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 25 лютого 2023 року о 13:00, діючи умисно, придбав шляхом привласнення знайдені на землі на кладовищі «Яцево» (вул. Кленова, 25, м. Чернігів) гранати РГН та Ф-1 і пістолет зразка 1930-1933 рр. конструкції Токарєва (ТТ) калібру 7,62 мм № НОМЕР_1 (далі - пістолет ТТ), які
без передбаченого законом дозволу, носив при собі до 28 лютого 2023 року.
Надалі 28 лютого 2023 року в ранковий час ОСОБА_7 , незаконно зберігаючи при собі вказані предмети, переніс їх до квартири
АДРЕСА_3 ові, де цього ж дня в період з 10:36 до 13:39 їх виявили та вилучили працівники поліції під час проведення обшуку .
Діяння ОСОБА_7 районний суд кваліфікував за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_10 , вчинене особою, що раніше вчинила умисне вбивство, а також за ч. 1 ст. 263 КК як незаконне придбання, носіння і зберігання вогнепальної зброї та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.
Чернігівський апеляційний суд 11 листопада 2024 року залишив без задоволення апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 й засудженого ОСОБА_7 , а скарги прокурора ОСОБА_11 та потерпілої ОСОБА_9 задовольнив: скасував вирок місцевого суду в частині кваліфікації дій засудженого і призначеного покарання
та ухвалив свій, згідно з яким, погодившись з установленими судом першої інстанції фактичними обставинами справи, кваліфікував діяння ОСОБА_7 за пунктами 4, 13 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_10 , вчинене з особливою жорстокістю, особою, що раніше вчинила умисне вбивство, та за ч. 1 ст. 263 КК як незаконне придбання, носіння і зберігання вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу
і призначив йому покарання:
? за ч. 1 ст. 263 КК - у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
? за пунктами 4, 13 ч. 2 ст. 115 КК - у виді довічного позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді довічного позбавлення волі. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, і заперечення інших учасників провадження
У касаційних скаргах засуджений та захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, оскільки не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді й вичерпано можливості їх отримати.
Стверджують про ненадання судами попередніх інстанцій оцінки достовірності показань свідка ОСОБА_12 , який не зміг пояснити, чому, телефонуючи
до чергової частини, зазначив, що привів потерпілого з вулиці, який надалі помер
у нього у квартирі, чому на його одязі виявлено сліди крові ОСОБА_10 , а на одязі останнього - його кров. Указане, на переконання сторони захисту, свідчить про безпосередній контакт цього свідка з потерпілим під час конфлікту.
Зазначають, що свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 і ОСОБА_16 повідомляли про непричетність засудженого до завдання тілесних ушкоджень потерпілому.
Акцентують на безпідставній відмові судів попередніх інстанцій у перехресному допиті згаданих вище свідків, оскільки після їх допиту було встановлено суперечності
в показаннях.
Також, указують, що суди посилалися на показання, яких свідки у справі не давали,
а саме на дані протоколу негласної слідчої (розшукової) дії (далі - НСРД) від 30 березня
2023 року щодо ОСОБА_12 .
Зазначають, що перекваліфікація апеляційним судом діяння засудженого в частині незаконного придбання, носіння та зберігання двох гранат як бойових припасів, а не вибухових пристроїв (як кваліфікували орган досудового слідства та місцевий суд) суперечить приписам КПК, оскільки повідомлення про підозру чи обвинувачення
в незаконному придбанні, носінні та зберіганні бойових припасів без передбаченого законом дозволу ОСОБА_7 не пред'являлося, а тому провадження в цій частині повинно бути закрито.
Також суди обох інстанцій проігнорували клопотання про закриття провадження
у справі через проведення органом досудового слідства низки процесуальних дій поза межами строків досудового розслідування, оскільки до ЄРДР не було внесено даних про зупинення та відновлення кримінального провадження.
Усупереч ч. 3 ст. 404 КПК клопотання про повторне дослідження обставин провадження було залишено поза увагою.
Крім того, суд апеляційної інстанції належним чином не мотивував своїх висновків,
не навів вичерпних доводів щодо необґрунтованості апеляційних скарг сторони захисту, обмежившись лише перерахуванням доказів, покладених в основу вироку, та загальним формулюванням про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованих йому злочинів.
Додатково захисник у касаційній скарзі стверджує про таке:
? висновки експерта не узгоджуються з висновками обвинувачення щодо кількості отриманих тілесних ушкоджень та причини смерті потерпілого;
? вважає безпідставними висновки судів про зацікавленість свідка ОСОБА_13 через те, що вона є цивільною дружиною засудженого;
? протоколи проведення слідчих експериментів у квартирі
АДРЕСА_2 ) за участю свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 від 30 травня 2022 року
є недопустимими доказами, оскільки ОСОБА_12 не є власником квартири і не мав права надавати дозвіл на здійснення цих слідчих дій, а наявна копія ухвали слідчого судді від 02 червня 2022 року про надання дозволу на огляд цієї квартири не стосується слідчого експерименту. Також зазначає, що фактично відбувся допит свідка ОСОБА_12 у квартирі в присутності понятих, відтворення події не здійснювалося;
? обшук у квартирі АДРЕСА_3 проведено з порушеннями, зокрема на відеозаписі слідчої дії відсутні дані щодо дій, учинених працівниками поліції перед її проведенням, а саме до моменту входу у квартиру;
? суди не спростували доводів сторони захисту про те, що під час пред'явлення
для впізнання, проведеного зі свідком ОСОБА_17 , останній упізнав саме ОСОБА_7 , а не іншу особу. Крім того, усупереч приписам КПК слідчу дію проведено за фотознімками, а не за участю осіб;
? висновок апеляційного суду про те, що низка суперечностей у показаннях свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_14 й ОСОБА_16 не впливає на загальне доказове значення свідчень, є незаконним;
? дані протоколу НСРД від 30 березня 2023 року та додатку до нього, згідно з яким зафіксовано розмову ОСОБА_12 з невідомою особою, є недопустимим доказом, оскільки спілкування відбувалося у службовому приміщенні відділку поліції.
У зв'язку із цим не було підстав вважати, що спілкування було приватним, а тому його можна оцінювати як допит;
? кваліфікуючи дії засудженого як вчинення злочину з особливою жорстокістю
(п. 4 ч. 2 ст. 115 КК), апеляційний суд указав на велику кількість поранень, заподіяних потерпілому, однак не навів доказів того, що засуджений, завдаючи потерпілому поранень, зокрема в життєво важливі органи, з метою позбавити його життя, свідомо бажав не тільки його смерті, а й того, щоб він відчував додаткові страждання, які не були необхідними для її настання;
? посилається на практику Верховного Суду, а саме на постанову від 01 березня 2018 року у справі № 466/9158/14-к, акцентуючи при цьому на необхідності встановлення мотиву як обов'язкової ознаки суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК і постанову Верховного Суду від 18 вересня 2018 року
у справі № 367/6965/15-к, зазначаючи, що довічне позбавлення волі застосовується
у випадках, коли необхідність призначення такого покарання обумовлюється особливими обставинами, які обтяжують відповідальність.
Прокурор ОСОБА_11 , що брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, подав заперечення, у яких просив касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений та захисник, надавши відповідні пояснення, підтримали касаційні скарги.
Прокурор висловила міркування про безпідставність доводів сторони захисту й заперечила щодо задоволення касаційних скарг.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши доводи в касаційних скаргах, матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду
на таке.
Положеннями ст. 433 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Як передбачено приписами ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді кримінального провадження судом касаційної інстанції є:
1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.
За визначенням ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Розглянувши доводи, викладені в касаційних скаргах захисника і засудженого, які
не погоджуються з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Суд зазначає таке.
Стосовно доводів сторони захисту про проведення низки процесуальних дій поза межами строків досудового слідства
Твердження сторони захисту про те, що орган досудового розслідування провів низку процесуальних дій поза межами строків досудового слідства, оскільки дані щодо зупинення та відновлення провадження не було внесено до ЄРДР, суди попередніх інстанцій обгрунтовано відхилили.
Указане питання було предметом ретельної перевірки апеляційного суду. На підставі ухвали від 04 червня 2024 року суд отримав відомості з ЄРДР у кримінальному провадженні № 12022270340002557, згідно з якими відповідні дані про зупинення та відновлення кримінального провадження було внесено до ЄРДР.
У зв'язку із цим посилання захисника та засудженого на відсутність відповідних витягів з ЄРДР в матеріалах кримінального провадження, що, на їх думку, свідчить про проведення процесуальних дій поза межами строку досудового розслідування, колегія суддів визнала необґрунтованими, указавши, що за наявності постанов про зупинення та відновлення досудового розслідування відсутність витягів з ЄРДР на момент ухвалення процесуальних рішень не може свідчити про об'єктивну відсутність в цілому таких рішень, оскільки Реєстр є лише інформаційною базою.
Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та не вбачає порушень вимог КПК у зв'язку з недолученням органом досудового слідства витягу з ЄРДР до матеріалів кримінального провадження кожного разу після прийняття постанови про зупинення або відновлення досудового розслідування.
Зважаючи на вказане вище, колегія суддів відхиляє цей довід сторони захисту.
Щодо доводів захисника про недопустимість протоколів слідчих експериментів
від 30 травня 2022 року за участю свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
1. Через те що слідчий експеримент зі свідком ОСОБА_12 мав ознаки допиту свідка, а відтворення події не відбувалося
Розглядаючи вказаний довід сторони захисту, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду від 14 вересня 2020 року у справі № 740/3597/17 (провадження № 51-6070км19), відповідно до яких приписи ч. 4 ст. 95 КПК про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу, мають застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійного процесуального джерела доказів згідно зі ст. 95 КПК. Показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів
- протоколом слідчого експерименту.
Таким чином, заборона використання позасудових показань для обґрунтування судового рішення, яка міститься в другому реченні ч. 4 ст. 95 КПК, не поширюється на випадки, коли ці показання отримують слідчі чи прокурор під час інших слідчих дій, зокрема в ході слідчого експерименту.
Разом із тим об'єднана палата зауважила, що проведення слідчого експерименту
у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання
у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст ч. 4 ст. 95 КПК.
У провадженні щодо ОСОБА_7 колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано відхилила доводи сторони захисту щодо проведення у квартирі допиту свідків,
а не слідчого експерименту з ними, зазначивши, що учасники слідчої дії описували
й відтворювали перебіг подій, які мали місце 29 травня 2022 року, вказували, де вони відбувалися. У зв'язку із цим апеляційний суд констатував, що слідчі експерименти проведено у формі, що містила ознаки відтворення дій, обстановки та обставин подій.
Отже, слідчий експеримент відбувся у формі, що містила ознаки відтворення дій, обстановки та обставин подій. Це свідчить про його проведення з дотриманням вимог закону та прав учасників, а тому отримані фактичні дані є допустимими доказами.
З урахуванням наведеного вище колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що слідчу дію проведено за правилами, передбаченими
ст. 240 КПК, а тому підстав вважати, що зі свідком було проведено таку слідчу дію, як допит, на чому наголошує сторона захисту, немає.
2. Протоколи слідчих експериментів у квартирі АДРЕСА_2 )
за участю свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 від 30 травня 2022 року
є недопустимими доказами, за твердженням захисника, оскільки ОСОБА_12
не є власником квартири і не мав права надавати дозвіл на проведення цих слідчих дій
Колегія суддів наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною 3 цієї статті. Отже, законодавець пов'язує законність проникнення до житла чи іншого володіння зі згодою особи, яка ним володіє, а не лише його власника.
Тому не заслуговують на увагу доводи сторони захисту про те, що власник квартири не давав дозволу на проведення слідчого експерименту, оскільки, як неодноразово зазначав суд касаційної інстанції, положення ст. 223 КПК не передбачають вирішення питань власності. Вони захищають особу від необґрунтованого втручання у сферу її приватності, на яке вона вправі розраховувати у своєму житлі або іншому володінні. Термін «особа, яка володіє» у ч. 1 ст. 233 КПК охоплює більш широке коло осіб, ніж титульний власник або особа, володіння якої ґрунтується на певних договірних чи інших законних підставах.
У цьому кримінальному провадженні місцевий суд, з висновком якого погодився
і суд апеляційної інстанції, виходячи із сукупності всіх обставин, що супроводжувалислідчі дії, чітко встановив, що згоду на проведення в житлі слідчого експерименту
( АДРЕСА_4 ) надав ОСОБА_12 , який постійно проживав
у ньому.
Так, суди попередніх інстанцій з'ясували, що власником квартири є ОСОБА_18 ,
а проживають у ній ОСОБА_19 та ОСОБА_12 . Наведене підтверджує,
що останній законно надав дозвіл органу досудового слідства на проведення слідчих дій, оскільки постійно проживав у цій квартирі, тобто був її володільцем.
З огляду на зазначене доводи сторони захисту із цього питання є необґрунтованими.
Стосовно доводів про недопустимість та неналежність фактичних даних отриманих
за результатами проведення НСРД за участю свідка ОСОБА_12 .
Сторона захисту у касаційних скаргах стверджує, що суди послалися на показання, яких свідки у справі не давали, а саме на дані протоколу НСРД від 30 березня 2023 року щодо ОСОБА_12 . Також вказують, що дані цього протоколу та додатку до нього, згідно з яким зафіксовано розмову ОСОБА_12 з невідомою особою, є недопустимим доказом, оскільки спілкування відбувалося у службовому приміщенні відділку поліції. У зв'язку із цим не було підстав вважати, що спілкування було приватним, а тому його можна оцінювати як допит.
За результатами судового розгляду місцевий суд визнав недопустимим доказом дані, що містяться у протоколі вказаної вище НСРД та додатку до нього, оскільки, на переконання суду, спілкування ОСОБА_12 відбувалося в умовах службового приміщення відділу поліції, у тому числі з невстановленою особою, яка могла бути і працівником поліції, а тому в учасників такого спілкування не було підстав вважати, що воно було приватним.
Однак, апеляційний суд, повторно дослідивши протокол проведення НСРД
від 30 березня 2023 року з додатком, визнав безпідставним висновок місцевого суду щодо недопустимості фактичних даних у ньому, адже суд першої інстанції за результатом допиту свідка ОСОБА_12 не встановив факту порушення його прав і свобод під час здійснення аудіо-, відеоконтролю щодо нього, а приписи ст. 260 КПК не містять обмежень щодо місця проведення такого виду НСРД.
З огляду на викладене вище колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання,
що указаний протокол з додатком є належним доказом у справі.
Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про допустимість даних, що містяться у протоколі НСРД з додатком, а доводи щодо протилежного вважає неаргументованими, бо в касаційній скарзі захисника не наведено порушень кримінального процесуального закону, які би свідчили про наявність підстави для визнання цього доказу недопустимим.
Щодо доводів про порушення кримінального процесуального закону під час пред'явлення для впізнання за фотознімками за участю свідка ОСОБА_17
(водія таксі)
Предметом ретельної перевірки судів попередніх інстанцій були доводи щодо процесуальних порушень, допущених під час пред'явлення для впізнання за участю свідка ОСОБА_17 (водія таксі), що впізнав ОСОБА_7 та ОСОБА_13 як осіб, яких підвозив на таксі 29 травня 2022 року. Як установив місцевий суд, під час слідчого експерименту ОСОБА_13 також повідомляла, що вони з ОСОБА_20 , за його вказівкою, пішли з квартири, спочатку йшли пішки, а потім викликали таксі на вул. П'ятницьку
і поїхали до родичів. У зв'язку із цим обґрунтовано визнано неспроможними доводи сторони захисту щодо недопустимості згаданих доказів через описки у протоколі слідчої дії, допущені органом досудового слідства.
Також не суперечить приписам КПК та усталеній судовій практиці Верховного Суду проведення впізнання за фотознімками, оскільки жодних імперативних вимог щодо пред'явлення для впізнання виключно безпосередньо самої особи, а не її фотознімків законодавством не передбачено, як не передбачено й обов'язковості обґрунтування слідчим необхідності проведення впізнання саме за фотознімками (див., наприклад, постанову у справі № 742/2200/19 від 26 листопада 2020 року, ухвалу у справі
№ 336/5788/20 від 28 жовтня 2024 року).
Ба більше, суди слушно зауважили, що на час здійснення указаних слідчих дій провести впізнання ОСОБА_7 за його безпосередньою участю було неможливо, оскільки він тривалий час переховувався від органів досудового слідства і його місце перебування було невідомим, про що є докази у справі.
На цих підставах Верховний Суд відхиляє вказані доводи захисту.
Стосовно доводів про неналежну перевірку судами попередніх інстанцій тверджень сторони захисту щодо непричетності ОСОБА_7 до умисного вбивства
ОСОБА_10 .
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, проаналізувавши показання допитаних упродовж судового розгляду свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ;
дані протоколів огляду місця події від 29 травня 2022 року, огляду речей від 30 травня 2022 року, огляду трупа від 30 травня 2022 року, пред'явлення особи для впізнання
за фотознімками від 31 травня, 01 та 06 червня 2022 року, проведення слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_13 від 30 травня
2022 року; висновків експертів, оцінивши докази, визнав доведеною винуватість ОСОБА_7 за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_10 , вчинене особою, що раніше вчинила умисне вбивство.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, засуджений і захисник подали апеляційні скарги, у яких вони, наводячи переважно аргументи, викладені в касаційних скаргах, стверджували про те, що жоден доказ, наданий стороною обвинувачення,
не доводить винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому вбивства.
Також з апеляційними скаргами зверталися прокурор і потерпіла, які в тому числі вважали безпідставними висновки місцевого суду щодо виключення з обвинувачення, висунутого ОСОБА_7 , кваліфікуючої ознаки умисного вбивства, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 115 КК, - його вчинення з особливою жорстокістю.
За наслідками апеляційного розгляду Чернігівський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги захисника й засудженого, а скарги прокурора та потерпілої задовольнив: скасував вирок місцевого суду, зокрема, в частині кваліфікації дій засудженого та ухвалив свій, згідно з яким кваліфікував діяння ОСОБА_7 за пунктами 4, 13 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_10 , вчинене з особливою жорстокістю, особою, що раніше вчинила умисне вбивство.
Зазначивши в ухвалі мотиви та підстави, якими керувався при ухваленні рішення, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними твердження сторони захисту про непричетність ОСОБА_7 до вбивства ОСОБА_10 та відхилив її версію щодо вчинення злочину ОСОБА_12 , пославшись, зокрема, на: дані протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_13 , згідно з якими ОСОБА_12
у квартирі повідомив їй про конфлікт між потерпілим та засудженим і про те,
що ОСОБА_7 завдав ножових поранень ОСОБА_10 ; показання свідка ОСОБА_12 , який стверджував, що, повернувшись до кімнати, побачив у засудженого тілесні ушкодження, яких до цього не було, і мертвого потерпілого (про це йому розповів сам засуджений, пояснивши, що потерпілий його побив, а тому
він узяв ніж та вдарив його; також ОСОБА_7 пропонував сховати тіло); протокол проведення НСРД від 30 березня 2023 року з додатком, де зафіксовано,
як ОСОБА_12 повідомляє обставини смерті ОСОБА_10 (зарізано ножем, коли він ( ОСОБА_12 ) виходив на балкон). Апеляційний суд зауважив про узгодженість цих фактичних даних із показаннями, які надав ОСОБА_12 у судовому засіданні,
і даними слідчого експерименту за його участю.
Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що сторона захисту стверджувала про наявність на речах свідка ОСОБА_12 плям крові, що належить потерпілому ОСОБА_10 . Заразом, як убачається з технічного аудіо-, відеозапису судових засідань в суді апеляційної інстанції захисник та засуджений послідовно наполягали на тому, що поза увагою місцевого суду залишилися обставини щодо наявності на штанах ОСОБА_12 не просто плям крові, а бризок (в кількості до 40 штук), що вбачається з висновку експерта від 19 липня 2022 року № СЕ-19/125-22/3776-БД (т. 2, а. с. 79-83). Зокрема, наполягаючи на причетності свідка ОСОБА_12 до вбивства потерпілого, засуджений звертав увагу суду на те, що бризки крові, наявні на одязі ОСОБА_12 , могли утворитися лише при безпосередньому контакті свідка з потерпілим.
Надаючи оцінку вказаним доводам сторони захисту, апеляційний суд обмежився лише посиланням на показання свідка ОСОБА_12 , який вказував, що виявлена на його одязі кров могла походити як від нього самого, внаслідок отриманого тілесного ушкодження, яке засуджений йому завдав кастетом, так і від ОСОБА_10 , коли він сідав на диван, що був у крові потерпілого.
Крім того, в апеляційних скаргах сторона захисту зауважувала про недостовірність показань свідка ОСОБА_12 , який не зміг пояснити, чому, телефонуючи до чергової частини, зазначив, що привів потерпілого з вулиці, який надалі помер у нього в квартирі, а потім надавав інші показання щодо обставин смерті ОСОБА_10 .
У зв'язку з цим засуджений просив дослідити аудіозапис дзвінка ОСОБА_12
у поліцію, під час якого він повідомляв обставини події, а захисник просив повторно допитати, зокрема, свідка ОСОБА_12 , акцентуючи на суперечностях у його показаннях.
Однак, суд апеляційної інстанції, крім іншого, відмовив у дослідженні вказаних доказів, не навівши у вироку жодних аргументів щодо неспроможності доводів сторони захисту про суперечливість показань ОСОБА_12 в цій частині.
У цьому аспекті також непереконливими є твердження апеляційного суду про те,
що розбіжності в показаннях свідків ОСОБА_16 і ОСОБА_12 стосовно їх зустрічі 29 травня 2022 року не впливають на доказове значення цих свідчень.
Верховний Суд звертає увагу, що усунення вказаних вище суперечностей між показаннями свідка ОСОБА_12 та іншими доказами має істотне значення
у цьому кримінальному провадженні, оскільки суди попередніх інстанцій поклали
в основу доведення винуватості ОСОБА_7 фактичні дані, отримані від цього свідка (його показання, дані протоколів проведення слідчого експерименту та НСРД за його участю).
Колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що оцінка належності, допустимості та достовірності доказів мала б дозволити апеляційній інстанції дійти розуміння про їх достатність для ухвалення судом першої інстанції законного рішення. Питання про достатність належних, допустимих і достовірних доказів є надзвичайно важливим у їх оцінці, оскільки дозволяє суду апеляційної інстанції встановити неповноту, неточність та суперечності в доказовому матеріалі.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Апеляційний суд виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 цього Кодексу.
Згідно з вимогами статей 370, 420 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначається зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
Таким чином закон вимагає від суду проаналізувати усі доводи апеляційної скарги та дати на них мотивовані відповіді.
З огляду на вирок суду апеляційної інстанції у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 , вказані вимоги закону належним чином не виконані під час перевірки доводів апеляційних скарг засудженого та захисника, оскільки це судове рішення не містить аналізу та переконливого спростування істотних доводів апеляційних скарг сторони захисту, зокрема, щодо суперечностей у показаннях свідка ОСОБА_12 та неповноти дослідження місцевим судом утворення слідів крові (що може походити від потерпілого) у вигляді бризок на одязі цього свідка, на чому послідовно наполягали засуджений та захисник в аспекті непричетності ОСОБА_7 до вбивства.
У зв'язку з викладеним колегія суддів доходить висновку, що суд апеляційної інстанції не дотримався приписів статей 370, 420 КПК, внаслідок чого допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Крім того, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції за результатом судового розгляду, здійсненого на підставі обвинувального акта, кваліфікував діяння ОСОБА_21 в частині незаконного поводження з гранатами Ф-1 та РГН як незаконне придбання, носіння та зберігання вибухових пристроїв (ч. 1 ст. 263 КК).
Апеляційний суд, погодившись із доводами прокурора в апеляційній скарзі, змінив кваліфікацію діяння в цій частині на незаконне придбання, носіння та зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу. Обгрунтовуючи таке рішення посиланням на висновок експерта про те, що вказані ручні гранати є вибуховими пристроями промислового виготовлення та відносяться до категорії боєприпасів, суд всупереч цьому ж висновку без наведення будь-яких мотивів підсумував, що гранати до вибухових пристроїв не належать. До того ж, у вироку апеляційного суду не зазначено жодних обґрунтувань щодо наявності підстав для зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення з огляду, зокрема, на приписи ч. 3 ст. 337 КПК та диспозицію ч. 1 ст. 263 КК.
Ураховуючи наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону,які необхідно усунути, з огляду на недопустимість вирішення наперед питання щодо доведеності чи недоведеності обвинувачення, переваги одних доказів над іншими, колегія суддів не надає оцінки іншимдоводам укасаційнихскаргах.
Таким чином, у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону касаційні скарги захисника та засудженого підлягаютьчастковому задоволенню, а вирокапеляційного суду - скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, дати на них вичерпну відповідь, за необхідності дослідити докази в порядку, передбаченому ст. 404 КПК,
й ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Крім того, згідно з ч. 3 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду в суді першої чи апеляційної інстанції.
Ураховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, зокрема переховуванню від суду та вчиненню іншого кримінального правопорушення, колегія суддів вважає за необхідне обрати йому запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Чернігівського апеляційного суду від 11 листопада 2024 рокустосовно ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обрати обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 30 жовтня 2025 року включно.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення,
є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3