Ухвала
08 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 521/27476/23
провадження № 61-8850ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно юридичного департаменту Одеської міської ради Шерстюк Володимири Дмитрівни, треті особи: юридичний департамент Одеської міської ради, Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради, товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард-Д», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в особистих інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування рішення,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно юридичного департаменту Одеської міської ради Шерстюка В. Д., треті особи: юридичний департамент Одеської міської ради, Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради, товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард-Д», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє в особистих інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , про скасування рішення державного реєстратора.
Позов мотивований тим, що рішенням № 69612013 державного реєстратора прав на нерухоме майно юридичного департаменту Одеської міської ради Шерстюк В. Д. від 05 жовтня 2023 року позивачці було відмовлено у проведенні реєстраційних дій на закінчений будівництвом житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Підставою відмови стала неможливість державним реєстратором встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, а саме: подане позивачем серед інших документів судове рішення товариського суду Ленінського селища Іллічівського району Одеси від 18 серпня 1985 року, на думку реєстратора, написано від руки та не є читабельним, що не дало змоги його однозначно тлумачити.
Позивач стверджувала, що рішення суду дійсно написано в 1985 році від руки, разом із тим, не суперечить частині першій статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме не містить підчищень або дописок, закреслених слів, інших, не обумовленими виправлень, не написано олівцем, не містить пошкоджень, які не давали б змоги однозначно тлумачити його зміст.
Позивачка просила:
скасувати рішення № 69612013 державного реєстратора прав на нерухоме майно юридичного департаменту Одеської міської ради Шерстюк В. Д. від 05 жовтня 2023 року про відмову в проведені реєстраційних дій.
Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 03 червня 2024 року:
позов ОСОБА_1 задоволено;
скасовано рішення державного реєстратора юридичного департаменту Одеської міської Ради Шерстюк В. Д. № 69612013 від 05 жовтня 2023 року про відмову в проведені реєстраційних дій.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
позов є доведеним позивачем, а спосіб захисту порушеного права є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права позивача, характеру його порушення та спричиненим цими діяннями наслідкам, реально відновлює суб'єктивне право, яке порушене, відповідає цілям судочинства, не суперечить принципу верховенства права;
відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заборонена. Надане позивачем для державної реєстрації серед інших документів судове рішення товариського суду Ленінського селища Іллічівського району Одеси від 18 серпня 1985 року дійсно написано в 1985 році судом від руки. Поряд із тим, рішення суду не суперечить частині першій статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме не містить підчищень або дописок, закреслених слів, інших, не обумовленими виправлень, не написано олівцем, не містить пошкоджень, які не давали б змоги однозначно тлумачити його зміст.
Постановою Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 , яка діє в особистих інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , задоволено частково;
заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 червня 2024 року скасовано та провадження у справі закрито.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
позовна заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, адже доведення незаконності дій державного реєстратора при прийнятті рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій, прийняте за заявою позивача, входить у предмет доказування у межах справи адміністративної юрисдикції, де спірними є публічно-правові правовідносини, що виникли між суб'єктом реєстраційної діяльності та фізичною особою. Тому вимоги позовної заяви ОСОБА_1 у цій справі мають розглядатися за правилами не цивільного, а адміністративного судочинства.
ОСОБА_1 08 липня 2025 року засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року (повне судове рішення складено 21 квітня 2025 року).
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків, зокрема, вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи.
Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 22 липня 2025 року подано уточнену касаційну скаргу, у якій ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В уточненій касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення норм КАС України. Разом з тим, підстави касаційного оскарження судового рішення передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, в уточненій касаційній скарзі не викладено.
Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).
Аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що її мотивувальна частина складається із викладення обставин справи та містить формальне посилання на неправильність та незаконність судового рішення. ОСОБА_1 не обґрунтовує передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. Сама по собі незгода з оскарженим судовим рішенням без обґрунтування випадків (випадку), передбачених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Тому ОСОБА_1 не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.
Крім цього, повернення касаційної скарги не є перешкодою у доступі до правосуддя, оскільки повернення касаційної скарги не обмежує право особи в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат