08 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 554/11940/23
провадження № 61-1466св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: виконавчий комітет Полтавської міської ради, виконавчий комітет Шишацької селищної ради Полтавської області,
третя особа- приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Якименко Олексій Вікторович,
розглянув у попередньому судовому засідання у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тимохіна Людмила Сергіївна, на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 28 червня 2024 року в складі суді Сиволапа Д. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року в складі колегії суддів Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Полтавської міської ради, виконавчого комітету Шишацької селищної ради Полтавської області, третя особа - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Якименко Олексій Вікторович, про визнання права власності на майно в порядку спадкування,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Полтавської міської ради, виконавчого комітету Шишацької селищної ради Полтавської області, третя особа - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Якименко О. В., про визнання права власності на майно в порядку спадкування.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_2 він, у встановлений законом строк, звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. 12 жовтня 2018 року приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Якименко О. В., за його заявою, відкрила спадкову справу № 23/2018. Інші особи із заявами про прийняття спадщини та про відмову від спадщини до нотаріуса не зверталися. Постановою від 20 квітня 2023 року приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Якименко О. В. відмовила позивачу в отриманні свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері у зв'язку з тим, що він не надав жодних правовстановлюючих документів, зареєстрованих у встановленому законом порядку, що підтверджують факт належності майна спадкодавцеві.
Позивач, посилаючись на те, що він прийняв спадщину після смерті своєї матері, а також на те, що відсутні документи, що посвідчують право власності спадкодавця на нерухоме майно та грошові кошти, а іншого способу захисту свого права, ніж звернення з позовом до суду, немає, просив суд визнати за ним у порядку спадкування після померлої матері ОСОБА_2 право власності на належне спадкодавцю нерухоме майно, а саме на:
- 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку з кадастровим номером 5325783200:00:017:0010, площею 2,6115 га (рілля), що знаходиться на території Михайликівської сільської ради Шишацького району (зараз - Миргородський район) Полтавської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
- земельну ділянку з кадастровим номером 5325783205:05:001:0143, площею 0,25 га, що знаходиться у с. Порскалівка Шишацького (зараз - Миргородського) району Полтавської області, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);
- земельну ділянку з кадастровим номером 5325783205:05:001:0144, площею 0,3557 га, що знаходиться у с. Порскалівка Шишацького (зараз - Миргородського) району Полтавської області, для ведення особистого селянського господарства;
- земельну ділянку з кадастровим номером 5325783205:05:001:0145, площею 1,3943 га, що знаходиться у с. Порскалівка Шишацького (зараз - Миргородського) району Полтавської області, для ведення особистого селянського господарства;
- житловий будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_2 (об'єкт погосподарського обліку № 06-0504-3, погосподарська книга № 6 за 2021-2025 роки);
- грошові кошти, які знаходяться на рахунках, розміщених в Акціонерному товаристві Комерційний банк «ПриватБанк», відкритих за життя спадкодавцем ОСОБА_2 , а саме: пенсійний рахунок, а також рахунок на якому накопичуються грошові кошти, які надходили як орендна плата за земельні паї, належні ОСОБА_2 .
На виконання ухвали Шишацького районного суду Полтавської області від 22 лютого 2024 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції уточнену позовну заяву з конкретизацією позовних вимог, пред'явлених конкретно до кожного з відповідачів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Шишацький районний суд Полтавської області рішенням від 28 червня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 4 357,84 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, керувався тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, а також пред'явлені до неналежного відповідача.
Суд зазначав, що органами місцевого самоврядування, уповноваженими представляти інтереси територіальних громад за місцем відкриття спадщини та місцем знаходження нерухомого майна спадкодавця ОСОБА_2 є Полтавська міська рада та Шишацька селищна рада Полтавської області, проте позивач помилково пред'явив позов до виконавчих комітетів таких рад, які є окремими юридичними особами. Крім того, врахувавши відсутність доказів про втрату правовстановлюючих документів на спадкове майно та те, що позивач ОСОБА_1 фактично сам домігся у нотаріуса відмови у видачі йому свідоцтв про право на спадщину на квартиру та земельну ділянку, а інше спадкове майно у постанові приватного нотаріуса взагалі не відображене, тобто нотаріус щодо нього жодних рішень не приймав, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 намагається обійти нотаріальний порядок оформлення своїх прав на спадкове майно та визнати своє право власності на спірне майно через суд. Суд вважав, що вимоги позивача мають штучний характер та вочевидь заявлені з метою уникнення оплати позивачем послуг приватного нотаріуса за видачу свідоцтв про право на спадщину на кожен об'єкт нерухомого та рухомого спадкового майна. Крім цього, ОСОБА_1 безпідставно претендує на все майно, що належало його матері ОСОБА_2 , в той час як спадщину після неї у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України за життя прийняв також інший спадкоємець першої черги за законом ОСОБА_3 . Частка останнього у спадковому майні може бути успадкована його спадкоємцями або визнана судом відумерлою, при цьому сам позивач не має право претендувати на неї в силу вимог частини першої статті 1224 ЦК України. Таким чином, частка позивача у майні спадкодавця ОСОБА_2 не повинна перевищувати 1/2 частки цього майна.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Полтавський апеляційний суд постановою від 23 грудня 2024 року апеляційні скарги адвоката ОСОБА_1 Тимохіної Л. С. та ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 28 червня 2024 року змінив у мотивувальній частині.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь держави 6 536,76 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних вимог як через їх безпідставність, так і у зв'язку з тим, що позов пред'явлений до неналежних осіб. Апеляційний суд наголосив, що незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад, а тому, встановивши неналежний склад учасників справи, суд не вирішує позов по суті.
Також апеляційний суд звернув увагу на те, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог за їх безпідставності, суд першої інстанції встановив фактичні обставини та правовідносини, про які не було заявлено у позові (щодо прийняття спадщини іншим спадкоємцем ОСОБА_3 , про наявність підстав для визнання спадщини відумерлою, про наявність спадкоємців після смерті ОСОБА_3 ), та помилково надав їм правову оцінку. Тобто встановив юридичні факти, про які не були заявлені, у зв'язку з чим вийшов за межі позовних вимог.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
03 лютого 2025 року адвокат ОСОБА_1 Тимохіна Л. С. , через систему «Електронний суд», подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 28 червня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, а також не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16, від 19 січня 2022 року в справі № 280/4/18, від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки суду про те, що відповідачами у справі повинні бути територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, не відповідають нормам матеріального права, зокрема Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а також усталеній судовій практиці. Зазначає, що, з урахуванням висновків Верховного Суду, належним відповідачем у цій категорії справ є відповідний орган місцевого самоврядування. Згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет відповідної ради є органом місцевого самоврядування. Тому, залучені до участі у справі відповідачі є належними у цій справі, а висновок судів про неправильне визначення кола відповідачів - помилковим.
Також заявник не погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог, а також про те, що ОСОБА_3 має частку у спадщині після смерті матері. Зазначає, що суд не врахував, що ОСОБА_3 після смерті матері та до часу своєї трагічної смерті до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини не звертався, свої спадкові права не реалізував. Крім того, зазначає про помилковість висновків суду про те, що спадщина після смерті ОСОБА_3 є відумерлою, оскільки суд не врахував, що орган місцевого самоврядування не звертався з вимогами про визнання спадщини відумерлою.
Заявник вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про намагання позивача обійти нотаріальний порядок оформлення своїх спадкових прав. Звертає увагу, що із 20 серпня 2019 року він перебуває у місцях позбавлення волі. Тому, саме цією обставиною пояснюється той факт, що він позбавлений можливості особисто або через представника за довіреністю займатися оформленням своїх спадкових справ. Крім того, оригінали правовстановлюючих документів на майно перебувають у його знайомих на території тимчасово непідконтрольній України у м. Луганську. Через проведення активних бойових дій неможливо передати документи у м. Полтаву. Прохання позивача нотаріуса видати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину, не є порушенням норм чинного законодавства України, а є цілком допустимою процедурою та не може вважатися діями, які суд назвав намаганням обійти нотаріальний порядок оформлення своїх прав на спадкове майно.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 03 березня 2025 року Верховний Суд задовольнив клопотання адвоката ОСОБА_1 Тимохіна Л. С. та відстрочив ОСОБА_1 сплату судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення судового рішення у справі у суді касаційної інстанції.
Відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Шишацького районного суду Полтавської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у березні 2025 року.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2025 року виконавчий комітет Шишацької селищної ради Полтавської області та виконавчий комітет Полтавської міської ради подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, а також на безпідставність доводів касаційної скарги, просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Шишаки Полтавської області померла ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 11).
За життя ОСОБА_2 належало таке майно:
- 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 43,50 кв. м, житловою - 29,0 кв. м (т. 1, а. с. 79);
- земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,6115 га, кадастровий номер 5325783200:00:017:0010 (т. 1, а. с. 18);
- земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, кадастровий номер 5325783205:05:001:0143 (т. 1, а. с. 19);
- земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею 0,3557 га, кадастровий номер 5325783205:05:001:0144 (т. 1, а. с. 20);
- земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею 1,33943 га, кадастровий номер 5325783205:05:001:0145 (т. 1, а. с. 21).
Актуальність зазначених даних щодо земельних ділянок на час розгляду справи судом першої інстанції підтверджено відповіддю з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 лютого 2024 року № 468423 (т. 1, а. с. 77, 78).
Зазначені земельні ділянки ОСОБА_2 отримала у власність у порядку спадкування за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 12 вересня 2011 року у справі № 2-351/11 (т. 1, а. с. 198).
Згідно з наданих Михайликівським старостинським округом виконавчого комітету Шишацької селищної ради Полтавської області виписок з погосподарської книги № 6 за 1986-1990, 1991-1995, 1996-2000, 2001-2005, 2006-2010 роки домогосподарство за адресою: АДРЕСА_2 відносилось до суспільної групи колгоспників. Головою домогосподарства до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 був ОСОБА_6 , а членом - його дружина ОСОБА_5 .
Після смерті ОСОБА_6 головою домогосподарства до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 була ОСОБА_5 . Членом господарства з 04 березня 2007 року був онук ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 63-67).
Відповідно до довідки Михайликівського старостинського округу виконавчого комітету Шишацької селищної ради Полтавської області від 27 січня 2022 року № 39 домоволодіння на АДРЕСА_2 згідно з даних погосподарського обліку (об'єкт № 06-0504-3) належить ОСОБА_5 . Після смерті ОСОБА_5 спадкове майно у вигляді земельних ділянок площею 2,61 га та 2,00 га перейшли до ОСОБА_2 . Домоволодіння не було включено до спадкового майна (т. 1, а. с. 22).
Згідно з вимогами позовної заяви позивач у порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 претендує й на зазначене домоволодіння, яке згідно генерального плану садибної ділянки у с. Порсклівка Шишацького району Полтавської області від 30 квітня 1988 року складається із житлового будинку (літ. А-1), літньої кухні з верандою (літ. Б, б), погребу вхідного (літ. В), господарського сараю (літ. Г).
Однак, жодної належної технічної документації щодо складових цього майна та його характеристик (загальна та житлова площа, рік побудови, матеріали побудови, відсоток зносу тощо) і оціночної вартості позивач суду не надав.
Також встановлено, що на рахунках ОСОБА_2 в Акціонерному товаристві Комерційний банк «ПриватБанк» після її смерті залишись зберігатись грошові кошти у сумах 1 391,09 грн та 162,07 грн. На третьому рахунку ОСОБА_2 у цій банківській установі мається заборгованість у розмірі 1 601,39 грн (т. 1, а. с. 139).
На час смерті ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 98).
Разом з нею за вказаною адресою був зареєстрований син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 1, а. с. 103).
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 помер (т. 1, а. с. 104).
Відповідно до спадкової справи № 23/2018 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , остання заповіту не залишила, а спадщину після її смерті як спадкоємець першої черги за законом прийняв син ОСОБА_1 , подавши 12 жовтня 2018 року відповідну заяву нотаріусу (т. 1, а. с. 95-101).
Водночас, суд першої інстанції встановив, що відповідно до положень частини третьої статті 1268 ЦК України спадщину після смерті ОСОБА_2 також прийняв інший її спадкоємець першої черги за законом - син ОСОБА_3 як такий, що проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та протягом шестимісячного строку не заявив про відмову від неї.
Відповідно до вироку Київського районного суду м. Полтави від 07 травня 2020 року, який 29 березня 2024 року набрав законної сили, близько 18 год 19 серпня 2019 року в приміщенні житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 вчинив навмисне вбивство свого брата ОСОБА_3 . Цим вироком ОСОБА_1 був визнаний винним у вчинені злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК України, та йому призначене покарання у вигляді 13 років позбавлення волі.
З 20 серпня 2019 року ОСОБА_1 тримається під вартою в установах системи виконання покарань (т. 1, а. с. 199-201).
Постановою від 20 квітня 2023 року № 78/01-31 приватний нотаріус Якименко О. В. відмовила ОСОБА_1 у вчинені нотаріальних дій, а саме у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 та на земельну ділянку у зв'язку з ненаданням спадкоємцем жодних правовстановлюючих документів, що підтверджують належність майна спадкодавцеві (т. 1, а. с. 121).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення суду першої інстанції, у незмінній частині, та постанова апеляційного суду відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Предметом цього спору є визнання права власності на нерухоме майно та грошові кошти у порядку спадкування.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
У статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Отже, правом на отримання спадщини наділені особи, визначені цивільним законодавством чи заповітом, які дотримались процедури отримання такої спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1277 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що належним відповідачем у спорах про визнання права власності на майно у порядку спадкування є спадкоємці, тобто особи, визначені за заповітом або за законом, які звернулися у передбаченому порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року в справі № 752/3435/16 (провадження № 61-231св20), від 29 червня 2022 року у справі № 175/772/16-ц (провадження № 61-3581св21), від 27 липня 2023 року у справі № 296/8061/19 (провадження № 61-2873св22) та інших.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
У статті 175 ЦПК України вказано вимоги до форми та змісту позовної заяви, зокрема, вона повинна містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21), від 19 січня 2022 року у справі № 280/4/18 (провадження № 61-403св19).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що він є єдиним спадкоємцем за законом першої черги після смерті своєї матері ОСОБА_2 , а перешкодою в оформленні права власності на спадкове майно є відмова нотаріуса в оформленні спадщини через відсутність у спадкодавця правовстановлюючих документів на спірне майно, а відповідачами за своїм позовом, врахувавши місцезнаходження майна, вказав виконавчий комітет Полтавської міської ради та виконавчий комітет Шишацької селищної ради Полтавської області.
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, перевіряючи питання належності відповідачів, з урахуванням спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , а також з урахуванням відсутності спадкоємців за заповітом та за законом, які б прийняли спадщину, дійшов правильного висновку, що належними відповідачами у цій справі є територіальна громада міста Полтави та селища Шишаки, в особі відповідного органу місцевого самоврядування (за загальним правилом - міської та селищної рад), до якої може перейти у власність відумерла спадщина.
Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2024 року в справі № 215/4658/22.
Такі висновки судів відповідають як нормам матеріального права, та і нормам процесуального права, а також установленій практиці Верховного Суду.
З урахуванням відсутності достовірних даних щодо кола спадкоємців, які ймовірно є належними відповідачами у справі, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, неправильно визначив коло відповідачів у справі, що є самостійною підставою для відмови у позові.
З огляду на зазначене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову через неналежний склад відповідачів є правильними та обґрунтованими.
Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не позбавлений права на звернення до суду з відповідними вимогами до належного відповідача (відповідачів).
Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що висновки судів щодо неналежного складу відповідачів не відповідають нормам матеріального права, зокрема Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки такі доводи ґрунтуються на невірному тлумаченні норм матеріального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції, у незмінній частині та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального чи порушенням норм процесуального права.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Судувід 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16, від 19 січня 2022 року у справі № 280/4/18, від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Крім того, враховуючи те, що висновки суду по суті спору щодо обґрунтованості або необґрунтованості позовних вимог мають бути здійснені за належного суб'єктного складу сторін (постанови Верховного Суду від 21 лютого 2024 року в справі № 522/263/22, від 24 квітня 2024 року в справі № 306/513/16, від 13 травня 2024 року в справі № 753/7177/21), то суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про зміну рішення суду першої інстанції, шляхом виключення з його мотивувальної частини висновків про безпідставність позовних вимог.
Оскільки, апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції та виключив з його мотивувальної частини висновки про безпідставність позовних вимог, а суд касаційної інстанції погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції, то безпідставними є доводи касаційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції щодо вирішення позовних вимог по суті спору.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки Верховний Суд ухвалою від 03 березня 2025 року відстрочив ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 8 715,68 грн до закінчення касаційного розгляду справи, то судовий збір за подання касаційної скарги підлягає стягненню з позивача на користь держави.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Тимохіною Людмилою Сергіївною, залишити без задоволення.
Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 28 червня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 8 715,68 грн.
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перерахований або внесений до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102, найменування податку, збору, платежу: судовий збір (Верховний Суд, 055).
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко