20 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 161/2110/24
провадження № 61-3139св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Грушицького А. І.,
суддів: Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 ,
треті особи: фермерське господарство «Гранд-Агро 2019», приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Гордійчук Мирослава Вікторівна, приватний виконавець виконавчого округу Волинської області Поха Володимир Анатолійович, Орган опіки та піклування Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 30 січня 2025 року у складі колегії суддів Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,
у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , треті особи: фермерське господарство «Гранд-Агро 2019», приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Гордійчук Мирослава Вікторівна, приватний виконавець виконавчого округу Волинської області Поха Володимир Анатолійович, Орган опіки та піклування Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області, про визнання недійсним договору дарування квартири та застосування наслідків недійсності правочину.
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» (далі - ТОВ «Спектр-Агро») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , треті особи: фермерське господарство «Гранд-Агро 2019» (далі - ФГ «Гранд-Агро 2019»), приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області (далі - приватний нотаріус Луцького РНО) Гордійчук М. В., приватний виконавець виконавчого округу Волинської області Поха В. А., Орган опіки та піклування Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області, про визнання недійсним договору дарування квартири та застосування наслідків недійсності правочину.
Позов мотивовано тим, що 17 березня 2021 року ТОВ «Спектр-Агро» та ФГ «Гранд-Агро 2019» уклали договір поставки продукції виробничо-технічного призначення, за умовами якого у власність ФГ «Гранд-Агро 2019» передано товар на загальну суму 5 591 802,53 грн. З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором поставки ТОВ «Спектр-Агро» та ОСОБА_1 уклали договір поруки № П/69/21-ВЛ, за умовами якого останній поручився перед кредитором за виконання ФГ «Гранд-Агро 2019» своїх зобов'язань за договором поставки. За умовами договору поруки відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сумою зобов'язання боржника за основним договором.
У зв'язку із неналежним виконанням ФГ «Гранд-Агро 2019» та ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за укладеними договорами 23 січня 2023 року ТОВ «Спектр-Агро» звернулося до Господарського суду Волинської області із позовною заявою про стягнення із ФГ «Гранд-Агро 2019» та ОСОБА_1 суми заборгованості та інших фінансових нарахувань відповідно до погоджених умов договору поставки та договору поруки. На підставі наказу Господарського суду Волинської області від 04 жовтня 2023 року у справі № 903/87/23-2, виданого на примусове виконання рішення Господарського суду Волинської області від 31 травня 2023 року у справі № 903/87/23, до стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Спектр-Агро» підлягають грошові кошти у розмірі 2 346 153,08 грн та 35 192,30 грн понесених витрат по сплаті судового збору, а всього на загальну суму 2 381 345,38 грн.
14 листопада 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Похою В. А. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Волинської області. На час укладення договору поруки у власності ОСОБА_1 знаходилась квартира АДРЕСА_1 .
Позивач також зазначав, що 13 квітня 2023 року йому стало відомо, що боржник ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 13 квітня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького РНОГордійчук М. В., на безоплатній основі відчужив свою квартиру в користь малолітньої дочки ОСОБА_3 . Останній був обізнаний про порушення умов договору поставки та договору поруки, отже міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку постановлення на користь ТОВ «Спектр-Агро» судового рішення та його подальшого виконання шляхом звернення стягнення на нерухоме майно та інші його цінності. Укладений договір дарування квартири реально не породжував жодних реальних правових наслідків (окрім негативних наслідків для позивача), оскільки дарувальник продовжував фактично володіти та користуватися зазначеним нерухомим майном. Після відчуження майна ОСОБА_1 не вчиняє жодних дій, спрямованих на погашення заборгованості та виконання наказу Господарського суду Волинської області.
Позивач вважає, що оспорюваний договір дарування квартири є фраудаторним, тобто вчиненим боржником ОСОБА_1 на шкоду кредитору ТОВ «Спектр-Агро», оскільки при укладенні договору дарування квартири ОСОБА_1 мав прямий умисел щодо фіктивного укладення спірного договору дарування квартири із власною дружиною та в інтересах їх спільної дочки ОСОБА_3 задля уникнення відповідних негативних для себе наслідків у зв'язку із необхідністю виконання договору поруки та рішення Господарського суду Волинської області.
Позивач просив суд:
- визнати недійсним договір дарування квартири від 13 квітня 2023 року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;
- застосувати наслідки недійсності правочину шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 67190625 від 13 квітня 2023 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Луцький міськрайонний суд Волинської області рішенням від 04 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що відсутні докази ухилення боржника від сплати боргу, оскільки він в міру можливого намагається погасити заборгованість.Доводи позивача щодо ознак фраудаторності оспорюваного договору ґрунтуються на твердженнях про те, що такі дії відповідача як укладення договору дарування вчинені з наміром завдати шкоди позивачеві (уникнути відшкодування боргу), на думку суду, є необґрунтованими припущеннями і не знайшли свого підтвердження. Разом з тим, сама по собі обставина відчуження майна після виникнення заборгованості та після пред'явлення до фінансового поручителя ОСОБА_1 позову про визнання договору дарування недійсним, не дає підстав для висновку про недійсність правочину, оскільки для того, щоб кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, наведені позивачем обставини мають оцінюватись у сукупності, тому що кожна окрема обставина сама по собі не спричиняє фраудаторність, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують вживання права на зло.
Позивач не довів обставин, необхідних для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав фраудаторності, як і не довів порушення своїх прав та законних інтересів укладенням оспорюваного договору дарування квартири.
Волинський апеляційний суд постановою від 30 січня 2025 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2024 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов задовольнив.
Визнав недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , який укладений 13 квітня 2023 року між ОСОБА_4 , яка діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , в інтересах якої діють її законні представники, батько ОСОБА_1 та мати ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького РНО Гордійчук М. В., зареєстрований в реєстрі за номером 388.
Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67190625 від 13 квітня 2023 року, приватного нотаріуса Луцького РНО Гордійчук М. В., на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності від 13 квітня 2023 року № 49920540 за ОСОБА_3 на квартиру, загальною площею 57,5 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та поновив запис про право власності від 18 грудня 2019 року № 34717206 за ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому нерухомого майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення на це його майно як боржника.
Оспорюваний договір, укладений між відповідачами, спрямований на перехід права власності на квартиру із метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення заборгованості за договором поставки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2025 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 01 квітня 2025 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Луцького міськрайонного суду Волинської області.
16 квітня 2025 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Верховний Суд ухвалою від 12 серпня 2025 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
Згідно із протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 12 серпня 2025 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Ігнатенко В. М., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 та інших.
У касаційній скарзі зазначається, що ОСОБА_1 не міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку, якщо ФГ «Гранд-Агро 2019» не зможе повністю розрахуватись із боргом перед ТОВ «Спектр-Агро». Суд апеляційної інстанції необґрунтовано дійшов до висновку про те, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам третіх осіб.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2025 року ТОВ« Спектр-Агро» надіслало відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Фактичні обставини справи
Суд встановив, що 17 березня 2021 року ТОВ «Спектр-Агро» та ФГ «Гранд-Агро 2019» уклали договір поставки продукції виробничо-технічного призначення, за умовами якого постачальник ТОВ «Спектр-Агро» передало у власність покупця ФГ «Гранд-Агро 2019» товар на загальну суму 5 591 802,53 грн, а покупець зобов?язувався прийняти товар і сплатити його вартість.
17 березня 2021 року ТОВ «Спектр-Агро» та ОСОБА_1 уклали договір поруки № П/69/21-ВЛ, за умовами якого поручитель ОСОБА_1 поручився перед кредитором ТОВ «Спектр-Агро» за виконання боржником усіх грошових зобов'язань за договором поставки.
Відповідно до пункту 3.1 договору поруки сторони передбачили, що відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сумою зобов'язання боржника за основним договором.
23 січня 2023 року у зв'язку із неналежним виконанням ФГ «Гранд-Агро 2019» взятих на себе грошових зобов'язань за договором поставки ТОВ «Спектр-Агро» звернулося до Господарського суду Волинської області із позовною заявою про стягнення із ФГ «Гранд-Агро 2019» та ОСОБА_1 суми заборгованості та інших фінансових нарахувань відповідно до погоджених умов договору поставки.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 31 травня 2023 року у справі № 903/87/23 ухвалено стягнути солідарно з ФГ «Гранд-Агро 2019» та ОСОБА_1 в користь ТОВ «Спектр-Агро» 2 346 153,08 грн заборгованості та 35 192,30 грн витрат по сплаті судового збору.
04 жовтня 2023 року на виконання рішення Господарського суду Волинської області від 31 травня 2023 року видано наказ про примусове виконання ухваленого судового рішення та стягнення солідарно з ФГ «Гранд-Агро 2019» та ОСОБА_1 в користь ТОВ «Спектр-Агро» 2 346 153,08 грн.
15 листопада 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Похою В. А. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Волинської області.
25 січня 2024 року приватний виконавець приватного округу Волинської області Поха В. А. повідомив стягувача ТОВ «Спектр-Агро» про те, ним проведено комплекс дій по розшуку майна боржників, майно, на яке можливо звернути стягнення, у боржників відсутнє. Разом з тим, приватний виконавець повідомив стягувача, що 13 квітня 2023 року боржник ОСОБА_1 відчужив належну йому на праві власності квартиру.
13 квітня 2023 року ОСОБА_1 уклав договір дарування квартири, за умовами якого ОСОБА_1 (дарувальник), від імені якого діяла представник ОСОБА_4 передав безоплатно своїй малолітній дочці ОСОБА_3 (обдарована), від імені та інтересах якої діяли її законні представники - батько ОСОБА_1 та мати ОСОБА_2 , у власність квартиру АДРЕСА_2 .
За відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та інформацією Міністерства внутрішніх справ України інше рухоме чи нерухоме майно у ОСОБА_1 відсутнє.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вказаний правовий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц зазначено, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин містить ознаки фіктивності і може бути визнаний судом недійсним.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок про те, що вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
У разі оспорення правочину заінтересованою особою потрібним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав. Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам) (постанова Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18).
У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 зроблено висновок, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які є батьком та дочкою, апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надав належну оцінку поданим учасниками справи доказам та дійшов цілком обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення цієї позовної вимоги, за наявності у суду належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження підстав, за яких оспорюваний договір дарування може бути визнаний недійсним судом.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Касаційна скарга не містить доводів щодо належності/неналежності таких застосованих апеляційним судом способів захисту порушеного права як скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та поновлення запису про право власності.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 та від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах узгоджуються з висновками, зробленими в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Волинського апеляційного суду від 30 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. І. Грушицький
Судді В. М. Ігнатенко
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
В. В. Пророк