8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"04" вересня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/2288/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Трофімова І.В.
при секретарі судового засідання Ломакіній О. В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Теріас" (61052, м. Харків, вул. Мала Панасівська, 1)
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСВЕ Девелопмент" (61045, м. Харків, вул. Клочківська, 244), 2) Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )
про визнання недійсним договору
за участю представників:
позивача - Скрипки А.А.;
відповідача 1 - Харченка К.С.;
відповідача 2 - не з'явився,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Теріас" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСВЕ Девелопмент" та до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд Визнати недійсним договір спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном від 20.08.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕСВЕ Девелопмент" та Військовою частиною НОМЕР_1 .
Судові витрати зі сплати судового збору позивач просить покласти на відповідача.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 23 липня 2025 року о 14:00.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.07.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Теріас" залишено без руху.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.07.2025 продовжено розгляд справи № 922/2288/25 в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 23.07.2025 на 14:00 год.
10.07.2025 та 20.07.2025 позивач подав уточнені позовні заяви, які були досліджені судом та приєднані до матеріалів справи.
22.07.2025 відповідач 1 подав відзив (вх.№ 17055), в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що відповідач 1 має законне право на надання йому частини спільного нерухомого майна в натурі, яка відповідає його частці 1/2 у праві спільної часткової власності. Оскільки, нерухоме майно є нежитловими приміщеннями загальною площею 31'679,5 кв.м., які складаються з окремих об'єктів нерухомості, то надання Позивачу та Відповідачу 1 по 1/2 частині спільного нерухомого майна в натурі не є проблематичним або неможливим. Також Відповідач 1 вказав, що йому стало відомо, що поза його волею та без узгодження із ним, Позивач надавав у оплатне користування (оренду) стороннім особам зазначені спірні нежитлові приміщення. З огляду на виявлене, Відповідач 1, так само вирішив розпорядитися своєю часткою у спільному праві власності, та уклав 20.08.2024 з Відповідачем 2 спірний договір, який було укладено з метою сприяння забезпеченню обороноздатності країни. Крім того, відповідач 1 вважає, що позивачем не доведено яким чином його права та законні інтереси порушені оспорюваним договором і яким чином в результаті визнання його недійсним майнові права позивача буде захищено та відновлено.
22.07.2025 відповідач 2 подав відзив (вх.№ 17066), в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що предметом оспорюваного договору виступала виключно 1/2 частка, належна відповідачу 1, а не об'єкт нерухомості в цілому. Крім того, відповідач 2 зазначив, що позивач самостійно розпорядився своєю часткою у праві спільної часткової власності на власний розсуд шляхом передачі його у користування іншим особам без погодження з відповідачем 1 та без пропонування відповідачу 1 компенсації, отже, при здійсненні своїх прав співвласника майна позивач допустив зловживання такими правами, що є підставою для відмови йому у судовому захисті цивільного права відповідно до ч. 3 ст. 16 ЦК України.
01.08.2025 позивач подав відповідь на відзив відповідача 1 (вх.№ 17807), в якій вказав, що передача у користування невизначеної частини спільного майна або ідеальної частки без згоди іншого співвласника та без визначення порядку користування спільним майном суперечить суті права спільної власності та положенням глави 58 ЦК України. При цьому, імперативна вимога ст. 358 ЦК України про необхідність згоди співвласників не може бути скасована чи змінена на підставі незаконних дій одного з них. Поняття "прийнятного порядку користування", на яке посилається Відповідач 1, не може виникати з протиправної поведінки, оскільки такий "порядок" суперечив би фундаментальним принципам права. Також позивач вважає, що обраний спосіб захисту - визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України) - є єдиним належним та ефективним у даній ситуації, оскільки він спрямований на усунення самої причини порушення, а не лише його наслідків. На думку позивача, благодійна мета не звільняє від обов'язку діяти у правовому полі та не створює імунітету від відповідальності за порушення закону.
01.08.2025 позивач подав відповідь на відзив відповідача 2 (вх.№ 17820), в якій вказав, що стаття 361 ЦК України регулює право співвласника розпорядитися своєю часткою у праві спільної власності (тобто продати, подарувати, обміняти свою ідеальну частку), а не право розпоряджатися спільним майном як фізичним об'єктом. Позивач також вказав на абсолютну недоведеність та маніпулятивний характер заяви про зловживання правом, оскільки відповідач 2 не надав жодного доказу на підтвердження своїх слів, чим не виконав свій процесуальний обов'язок за ст. 74 ГПК України.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.08.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04 вересня 2025 року о 14:15.
Представник позивача в судовому засіданні 04.09.2025 підтримав позов, просив його задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача 1 в судовому засіданні 04.09.2025 підтримав свій відзив, проти задоволення позову заперечував у повному обсязі.
Представник відповідача 2 в судове засідання 04.09.2025 не з'явився, у своєму відзиві просив розгляд справи здійснювати за його відсутності.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд установив такі обставини.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Теріас" (далі - Позивач) є законним власником 1/2 (однієї другої) частки в праві спільної часткової власності на об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлову будівлю Літ. "П-5", загальною площею 31'679,5 кв.м. (далі - Майно).
Право власності ТОВ "Теріас" на зазначену частку підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна, укладеним 04 липня 2019 року, який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко Оленою Анатоліївною та зареєстрований в реєстрі за №910.
Інша 1/2 (одна друга) частка у праві спільної часткової власності на вищевказану нежитлову будівлю належить Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕСВЕ Девелопмент" (далі - Відповідач 1).
Право власності ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" на зазначену частку підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна, укладеним 04 липня 2019 року, який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко Оленою Анатоліївною та зареєстрований в реєстрі за №908.
Отже, ТОВ "Теріас" та ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" є співвласниками зазначеного об'єкта нерухомості та мають рівні частки у праві спільної часткової власності.
20 серпня 2024 року між ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" (Відповідач 1) та Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - Відповідач 2) було укладено договір спільного тимчасового безоплатного користування майном (далі - Договір користування).
Відповідно до п. 1.1. Договору користування Відповідач 1 надає Відповідачу 2 можливість на спільне тимчасове безоплатне користування нерухомим майном Сторони 1, яке складається з 1/2 частки Майна. Відповідач 1 надає Відповідачу 2 можливість користуватись Майном для забезпечення військових потреб Відповідача 2 з метою зміцнення обороноздатності країни, захисту її територіальної цілісності та суверенітету на час військового стану.
Спільне тимчасове користування Майном здійснюється на безоплатній основі (п. 3.1. Договору користування).
Позивач зазначає, що ТОВ "Теріас" не було поінформовано про наміри укласти такий договір, не залучалося до його обговорення та, відповідно, не надавало жодної згоди на його укладення, що є прямим порушенням основоположних принципів здійснення права спільної часткової власності.
З метою з'ясування обставин та захисту своїх порушених прав, ТОВ "Теріас" звернулося зі скаргою до Військової частини НОМЕР_1 . У відповідь на зазначену скаргу, листом від 26 вересня 2024 року Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" дійсно надало їй можливість на спільне тимчасове безоплатне користування нерухомим майном, яке, за твердженням ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент", складається з належної йому 1/2 частки Майна. У листі також зазначалися повні характеристики об'єкта.
Позивач вказує, що спірна нежитлова будівля є фізично неподільним об'єктом, і надання в користування її "частки" без згоди іншого співвласника є неможливим без фактичного втручання у права цього співвласника на користування всім об'єктом. Надання в користування частини неподільної речі неминуче призводить до користування всією річчю, оскільки неможливо фізично ізолювати чи відокремити 1/2 частку будівлі для окремого користування третьою особою без впливу на права та інтереси іншого співвласника. Таким чином, дії ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" призвели до того, що третя особа отримала право користуватися майном, що належить також і ТОВ "Теріас", без його відома та згоди.
Вказані обставини, на думку Позивача, свідчать про те, що укладений між Відповідачами договір від 20.08.2024 не відповідає вимогам статей 358, 760, 761, 827 ЦК України та підлягає визнанню недійсним, оскільки:
- укладений особою (Відповідачем 1), яка не мала права одноосібно передавати спільне майно (навіть у вигляді своєї частки) у користування третій особі без згоди іншого співвласника (Позивача);
- предметом договору визначено 1/2 частки у праві власності, що не є річчю, визначеною індивідуальними ознаками, яку можна передати в користування окремо від усього об'єкта без визначення порядку користування спільним майном.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст. 203 ЦК України).
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що підставою для визнання недійсним оспорюваного Договору є його очевидна невідповідність імперативним вимогам статей 358 (здійснення права спільної часткової власності за згодою співвласників), 760 (вимоги до предмета договору найму/позички), 761 (правомочності наймодавця/позичкодавця), 827 (застосування до позички положень про найм) ЦК України.
Суд зазначає, що право спільної власності регулюється главою 26 ЦК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності, яке може бути спільною частковою або спільною сумісною. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).
Як убачається з матеріалів справи, спірні приміщення нежитлової будівлі є спільною частковою власністю Позивача та Відповідача 1, кожен з яких має по 1/2 частки у праві спільної часткової власності.
Порядок здійснення права спільної часткової власності закріплено в статті 358 ЦК України.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (ч. 1 вказаної статті).
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю (ч. 2).
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (ч. 3).
Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно (ч. 4).
З системного аналізу вказаних норм можна дійти висновків, що:
1) будь-які юридично значущі дії щодо спільного майна, зокрема передача його в користування третім особам, вимагають попереднього взаємного узгодження між усіма співвласниками;
2) кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності, але для цього співвласники мають домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Така домовленість має бути результатом спільного волевиявлення (зокрема у вигляді договору), а не одноосібним рішенням одного зі співвласників, навіть якщо він діє лише щодо своєї частки, коли йдеться про неподільну річ.
Суд установив, що станом на момент укладення спірного договору між Позивачем та Відповідачем 1 були відсутні домовленості щодо виділу в натурі їх часток Майна та не було узгоджено порядок володіння та користування Відповідачем 1 його часткою.
При цьому ТОВ "Теріас" жодним чином не надавало ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" або будь-яким іншим особам згоди, передбаченої статтею 358 ЦК України, на укладання Договору користування від 20.08.2024 з Військовою частиною НОМЕР_1 . ТОВ "Теріас" також не надавало ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" жодних повноважень, довіреностей чи інших документів, які б уповноважували останнє укладати будь-які договори щодо спільного майна від імені ТОВ "Теріас" або без його прямої згоди, чи то договори тимчасового безоплатного користування, чи договори оренди, управління, або будь-які інші правочини, що стосуються володіння, користування чи розпорядження спільною нежитловою будівлею.
Таким чином, ТОВ "Теріас" було повністю усунуте від процесу прийняття рішення щодо передачі спільного майна в користування, що є грубим порушенням його законних прав та інтересів як співвласника.
Враховуючи відсутність домовленостей між Позивачем та Відповідачем 1 щодо виділу 1/2 частини спільного майна Відповідача 1 в натурі, останній своїми одноосібними діями неправомірно розпорядився не лише своєю часткою, а й фактично всім об'єктом нерухомого Майна, оскільки надав третій особі (Відповідачу 2) право користування майном, що належить на праві спільної часткової власності також і Позивачу, без отримання його обов'язкової згоди. Такі дії завдають шкоди правам та інтересам ТОВ "Теріас", створюють перешкоди у здійсненні ним своїх прав співвласника та можуть призвести до непередбачуваних негативних наслідків щодо стану та умов експлуатації спільного майна.
Відповідач 1 обґрунтовує свої дії посиланням на ст. 361 ЦК України, відповідно до якої співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Суд наголошує, що право співвласника за ст. 361 ЦК самостійно розпорядитися своєю часткою стосується саме частки у праві, а не конкретного майна. ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент", передаючи у користування свою 1/2 частку без її виділу в натурі та без згоди ТОВ "Теріас", фактично розпорядилося частиною спільного майна, а не лише своєю часткою у праві. Для такого розпорядження необхідна була б згода ТОВ "Теріас" або попередній виділ частки в натурі в установленому законом порядку.
За змістом статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Таким чином, право власності (ст. 316 ЦК України) безпосередньо пов'язано з правом користування спільним майном та захистом від неправомірних обмежень цього користування.
У даному випадку Відповідач 2, передавши спільне майно (свою частку, що впливає на весь об'єкт) у користування третій особі без згоди Позивача, фактично створив обмеження для останнього у вільному користуванні та розпорядженні всім об'єктом нерухомості, який є спільним.
Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до ч. 3 цієї ж статті ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Верховний Суд неодноразово наголошував на фундаментальному значенні статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод для захисту права власності (зокрема, у Постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 921/2/21 (921/744/21) та Постанові від 29 квітня 2025 року у справі № 916/330/24). Зазначені норми гарантують непорушність права власності та встановлюють, що будь-яке втручання у це право має бути законним, переслідувати легітимну мету та бути пропорційним.
Судова практика, представлена наданими рішеннями, визначає, що ст. 41 Конституції України є foundational (основоположною) гарантією права власності. Це право захищається судами шляхом застосування різноманітних способів захисту, передбачених цивільним законодавством. Ключовим для захисту є доведення факту порушення права власності та протиправності дій, що до цього призвели. Суди мають ретельно проаналізувати обставини вибуття майна з володіння, наявність належного волевиявлення власника (або необхідних згод) та відповідність дій усіх учасників правовідносин вимогам закону.
Дії Відповідача 1, який без згоди Позивача розпорядився спільним майном, є прямим порушенням цих конституційних та міжнародно-правових гарантій, оскільки позбавляють Позивача можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належною йому часткою власності.
Вказані обставини, спростовують твердження Відповідачів про те, що спірний договір не порушив прав та законних інтересів Позивача.
Крім того, предметом оспорюваного договору є надання Відповідачем 1 Відповідачу 2 можливості тимчасового безоплатного користування нерухомим майном.
Відповідно до статті 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
Частиною 2 цієї ж статті визначено, що користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.
Оскільки спірний договір передбачає безоплатне користування майном, він за своєю правовою природою є договором позички. Зазначені висновки підтверджуються висновками, викладеними в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 916/1730/22 та постанові Касаційного господарського суду складі Верховного Суду суддів від 29 серпня 2018 року у справі № 908/2017/17, відповідно до яких незалежно від назви договору, якщо встановлено факт безоплатної передачі майна у користування, договір кваліфікується як позичка.
Частина 3 статті 827 ЦК України прямо вказує, що до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу ("Найм (оренда)").
Отже, ключові вимоги, встановлені для договорів найму (оренди), є релевантними і для договорів позички, зокрема, щодо предмета договору та прав особи, яка передає майно у користування. Зазначені обставини прямо підтверджуються висновками, викладеними в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 грудня 2023 року у справі № 921/164/23, відповідно до якої зазначено, що договір позички (яким, по суті, є оспорюваний договір) породжує зобов'язання, які регулюються, в тому числі, положеннями про найм.
Стаття 761 ЦК України встановлює імперативну норму, згідно з якою право передання майна у найм (а отже, і в позичку) має власник речі або особа, якій належать майнові права.
У випадку спільної часткової власності, якою є нерухоме майно, розпорядження ним, включаючи передачу в користування третім особам, здійснюється за згодою всіх співвласників, як це передбачено статтею 358 ЦК України.
Як вже було зазначено, Відповідач 1 є власником лише 1/2 частки у праві спільної часткової власності на нерухоме майно і не мав згоди Позивача на передачу в користування будь-якої частини спільного майна, що свідчить про порушення приписів ст. 761 ЦК України при укладені спірного договору.
Крім того, предметом договору найму (і, відповідно, позички) згідно з частиною 1 статті 760 ЦК України може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України).
Суд зазначає, що ідеальна частка у праві спільної часткової власності (1/2 частки), якою володіє Відповідач 1, не є річчю, визначеною індивідуальними ознаками, в розумінні статті 179 ЦК України. Це абстрактне право, а не конкретна, фізично відокремлена частина будівлі, яку можна ідентифікувати та передати в користування як окремий об'єкт. Спірний договір не визначає, яка саме частина будівлі площею 31'679,5 кв.м. передається в користування, що унеможливлює фактичне виконання такого договору без порушення прав іншого співвласника - ТОВ "Теріас", оскільки право спільної часткової власності поширюється на весь об'єкт в цілому. Передача в користування невизначеної частини спільного майна або ідеальної частки без згоди іншого співвласника та без визначення порядку користування спільним майном суперечить суті права спільної власності та положенням глави 58 ЦК України.
Отже, під час укладення спірного договору були порушені вимоги статей 358, 760, 761 ЦК України, оскільки, по-перше, він укладений особою (Відповідачем 1), яка не мала права одноосібно передавати спільне майно (навіть у вигляді своєї частки) у користування третій особі без згоди іншого співвласника (Позивача) та, по-друге, предметом договору визначено 1/2 частку в праві власності, що не є річчю, визначеною індивідуальними ознаками, яку можна передати в користування окремо від усього об'єкта без визначення порядку користування спільним майном.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову та визнання спірного договору недійсним, оскільки він суперечить приписам статей 358, 760, 761 ЦК України та порушує права та інтереси Позивача щодо можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належною йому часткою власності.
Щодо тверджень Відповідачів про те, що Позивач передавав Майно в користування іншим особам без погодження з Відповідачем 1, суд зазначає, що в порушення приписів ст. 74 ГПК України Відповідачами не надано жодних доказів існування вказаних обставин. Матеріали справи не містять ані копій договорів оренди, укладених Позивачем, ані доказів отримання орендної плати, ані будь-яких інших належних та допустимих доказів.
При цьому, навіть якби таке порушення з боку Позивача мало місце, воно жодним чином не легалізує неправомірні дії Відповідача 1, оскільки порушення закону однією стороною не надає іншій стороні права вчиняти аналогічне порушення.
Водночас, якщо Відповідач 1 вважає, що ТОВ "Теріас", в порушення приписів ЦК України, укладало договори з третіми особами щодо надання в користування їх спільного майна, ТОВ "ЕСВЕ Девелопмент" має право звернутися з відповідним позовом (позовами) до суду.
Щодо посилань Відповідача 1 на обраний Позивачем неефективний спосіб захисту, суд зазначає, що визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України) - є належним та ефективним способом захисту в даній ситуації, оскільки він спрямований на усунення самої причини порушення, а не лише його наслідків. Інші способи захисту, як-от вимога компенсації, не усунуть першопричину порушення - неправомірне користування майном третьою особою. Більше того, вимога про компенсацію опосередковано легітимізувала б незаконні дії Відповідача 1, зводячи порушення права власності до питання грошових розрахунків та фактично змушуючи Позивача до небажаних для нього орендних відносин. Лише визнання договору недійсним, що має наслідком двосторонню реституцію, анулює юридичні підстави для такого користування з моменту укладення правочину, припинить триваюче порушення та відновить стан правової визначеності, який існував до вчинення протиправних дій. Це повністю відповідає меті правосуддя - реальному, а не формальному, захисту та поновленню порушеного права власності.
Суд також зазначає, що благодійна мета не звільняє від обов'язку діяти у правовому полі та не створює імунітету від відповідальності за порушення закону.
Щодо практики Верховного Суду, на яку посилається Відповідач 1, суд зазначає, що об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16, пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19; пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
У справах, на які посилається представник Відповідача 1, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону. Наведене свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин у даній справі та у справах, які наведені Відповідачем 1.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують зазначених вище висновків суду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з задоволенням позову, судові витрати Позивача зі сплати судового збору, підлягають відшкодуванню за рахунок Відповідачів.
На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 232, 237, 238, 241, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити.
Визнати недійсним договір спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном від 20.08.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕСВЕ Девелопмент" (61045, м. Харків, вул. Клочківська, 244; код ЄДРПОУ 41832410) та Військовою частиною НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСВЕ Девелопмент" (61045, м. Харків, вул. Клочківська, 244; код ЄДРПОУ 41832410) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Теріас" (61052, м. Харків, вул. Мала Панасівська, 1; код ЄДРПОУ 41040584) судовий збір у сумі 1514 грн.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Теріас" (61052, м. Харків, вул. Мала Панасівська, 1; код ЄДРПОУ 41040584) судовий збір у сумі 1514 грн.
Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Учасники справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Теріас" (61052, м.Харків, вул. Мала Панасівська, 1; код ЄДРПОУ 41040584).
Відповідач 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕСВЕ Девелопмент" (61045, м. Харків, вул. Клочківська, 244; код ЄДРПОУ 41832410.
Відповідач 2 - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Повний текст рішення складено 08.09.2025.
Суддя І.В. Трофімов