8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" серпня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/4946/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
при секретарі судового засідання Колесніченко О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГПЛ", м. Полтава
до Приватного підприємство "Золота Нива 1", Харківська обл., Ізюмський р-н, с. Забавне
про стягнення 607702,18 грн.
за участю представників учасників справи:
позивача - Дмитра ЧАЛЬЦЕВА;
відповідача - Лариси БІЛОГОЛОВСЬКОЇ;
Товариство з обмеженою відповідальністю "ГПЛ" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "Золота Нива 1" про стягнення заборгованості за договором поставки №2018/02/21-11 від 21.02.2018 в сумі 607702,18 грн, яка складається з: 304333,56 грн - заборгованість за оплату товару; 152166,78 грн. - штраф; 51111,36 грн - пеня; 15708,61 грн - 3% річних; 84381,87 грн - інфляційні втрати. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 27.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №922/4946/23. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.
Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.
12.12.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 34239), в якому відповідач вважає подану позовну заяву безпідставною та заперечує проти її задоволення.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач вказує, що відповідач не отримував від позивача ні товар, зазначений у видатковій накладній № 12684 від 23.02.2022 року на суму 304333,56 грн, ні рахунок на оплату № 18505 від 23.02.2022 року на суму 304333,56 грн. На думку відповідача позивачем не надано жодного доказу здійснення відповідачем замовлення товару. Відповідач не замовляв товар, зазначений у видатковій накладній № 12684 від 23.02.2022 року. Позивач в позовній заяві не вказує, хто саме з уповноважених представників відповідача отримав товар та не надає копії довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей. Подана до суду позивачем видаткова накладна № 12684 від 23.02.2022 року не містить печатки ПП "Золота нива 1" про отримання товару, а в графі "Отримав" стоїть підпис невідомої особи. Видаткова накладна не містить інформацію про особу, яка отримала товар та реквізити довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей. В колонці "Отримав(ла)" зазначено друкованими літерами "Директор ОСОБА_1 ", але директор є виконавчим органом ПП "Золота нива 1", що визначено пунктом 6.1. Статуту. Директор не є матеріально-відповідальною особою, яка уповноважена на отримання від постачальників товару. Він видає лише довіреності на отримання відповідальними працівниками відповідних товарно-матеріальних цінностей. Наявний в копії видаткової накладної підпис в графі "Отримав" не може належати ОСОБА_1 . Цей підпис не відповідає підпису директора ПП "Золота нива 1" ОСОБА_1 , що видно навіть неозброєним оком при порівнянні підпису на договорі поставки та видатковій накладній. Позивач стверджує, що доставку товару, вказаного у видатковій накладній № 12684 від 23.02.2022 року він здійснив на адресу відповідача. Натомість позивачем не надано копію товарно-транспортної накладної, яка б свідчила про доставку товару відповідачу та підпис та печатку відповідача про отримання ним зазначеного товару, та обов'язковість якої передбачено пунктом 5.11.4 договору поставки та чинним законодавством. Відсутність належно оформленої товарно-транспортної накладної свідчить про відсутність факту здійснення переміщення товару від позивача до відповідача та відсутність факту його поставки. Оскільки товар не був переданий відповідачу, в нього відсутній обов'язок щодо сплати за товар, визначений у видатковій накладній № 12684 від 23.02.2022.
Відповідач зазначає, що поставка товару без отримання передплати за нього суперечить п. 3.4 договору поставки № 2018/02/21-11 від 21.02.2018. Інші умови оплати сторонами не узгоджувались, про що свідчить відсутність укладених між сторонами додаткових угод про порядок оплати.
Про відсутність будь-яких домовленостей щодо умов оплати товару свідчать і дії позивача щодо нарахування штрафних санкцій - датою порушення відповідачем зобов'язання в позовній заяві зазначено 24.02.2022 року. Це наступна дата від дати, зазначеної на рахунку на оплату. Позивачем не надано жодного належного доказу отримання відповідачем рахунку на оплату № 18505 від 23.02.2022 року на суму 304333,56 грн. Оскільки відповідач не отримував ні рахунку на оплату № 18505 від 23.02.2022 ні товар, зазначений у видатковій накладній № 12684 від 23.02.2022 року, в нього відсутній був обов'язок провести на користь позивача оплату в сумі на суму 304333,56 грн. Факт реєстрації позивачем податкової накладної № 38 від 23.02.2022 не є доказом постачання товару. Строк дії договору сплив 31 грудня 2020 року. Пунктом 9.2. договору встановлений строк його дії до 31.12.2019 року. Пунктом 9.3. передбачена можливість його пролонгації на один календарний рік за умови, якщо сторони продовжують виконувати його умови. Оскільки в 2020 році сторони продовжували виконувати його умови, договір був пролонгований на 1 рік - до 31.12.2020 року.
Необґрунтованими, на думку відповідача, є позовні вимоги не тільки щодо суми основного боргу, але й зі стягнення інфляційних втрат, пені, штрафу та 3 % річних, які нараховуються лише у випадку порушення грошових зобов'язань в силу ст. 549, 625 ЦК України. з огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Позивачем нарахована пеня за період з 24.02.2022 по 24.08.2022, а тому строк позовної давності зі стягнення пені сплив 24.08.2023 року. В позовній заяві позивач зазначив, що початком порушення відповідачем зобов'язання з оплати товару є 24.02.2022 року. Право на нарахування штрафу у розмірі 50% від вартості товару відповідно до пункту 7.5. договору поставки виникає у позивача в разі прострочення оплати товару більше ніж на 30-ть календарних днів. З огляду на вказане, право на пред'явлення до відповідача вимог щодо сплати штрафу в силу приписів п. 7.5. договору виникло у позивача з 26.03.2022 року, а 1-річний строк позовної давності сплив 26.03.2023 року і на момент звернення до суду з позовом за вимогою про стягнення штрафу позивачем пропущено строк позовної давності.
Також відповідач зазначає про суперечливу поведінку позивача щодо визначення суми, яку він заявляє до стягнення за начебто поставлений товар. У вимозі вих. № 240 від 18.08.2023 року, вимозі (повторній) вих. № 247 від 04.09.2023 р. позивач зазначає про наявність дебіторської заборгованості в сумі 281002,33 грн, а в претензії вих. № 267 від 11.10.2023 та позовній заяві позивач вже зазначає про заборгованість в сумі 304333,46 грн, що на 23331,13 грн більше ніж в попередніх документах.
29.12.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. № 35976), в якому позивач вважає твердження викладені в відзиві такими що не відповідають дійсним обставинам справи, та зазначає, що відповідач вказує, що директор не має права отримувати товарно-матеріальні цінності виходячи з положень статуту відповідача. Так, відповідно до ч.5 ст. 65 Господарського кодексу України, керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. Ці ж положення закону про дубльовані в п.п. 6.6.1. витягу з Статуту відповідача. Отже, директор відповідача мав повноваження на отримання товарно-матеріальних цінностей без видачі довіреності, а тому твердження відповідача є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства та його ж Статуту. Відповідач не надає жодного доказу на підтвердження власних слів. Враховуючи, що ОСОБА_1 був посадовою особою відповідача, доведення несправності підпису лежить на відповідачеві, шляхом ініціювання проведення відповідної експертизи. Відсутність ТТН, не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася, а причини відсутності ТТН у кожному конкретному випадку мають бути досліджені судом. Позивач в свою чергу повідомляє, що поставка товару відбулась вранці 24.02.2022 (в день початку повномасштабного вторгнення). З слів водія транспортного засобу, яким здійснювалася доставка товару до місцезнаходження відповідача, складання первинної бухгалтерської документації належним чином (проставлення печатки на видатковій накладній) було зумовлено бойовими діями які відбувалися того дня на території України та в Харківській області в т.ч.
Стосовно тверджень про сплив строків позовної давності позивач зазначає, що відповідно до п.19 Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені пунктом 19. Згідно з останнім, у період дії в Україні воєнного стану, позовна давність, визначена у ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії. Отже, позивачем не було пропущено строків позовної давності.
Позивач вказує, що в інших документах, а саме у видатковій накладній № 10198 від 24.12.2021, платіжній інструкції № 6797 від 23.12.2021, видатковій накладній № 85196 від 03.11.2021, платіжній інструкції № 6414 від 01.11.2021, видатковій накладній № 10439 від 24.02.2021, платіжній інструкції № 4583 від 23.02.2021, видатковій накладній № 857 від 13.01.2021, платіжній інструкції № 4372 від 12.01.2021, видатковій накладній № 16256 від 01.04.2020, платіжній інструкції № 857 від 31.03.2020, спростовують твердження відповідача про те що ОСОБА_1 не є матеріально відповідальною особою - оскільки на кожному документі стоїть його підпис, а також про строк дії договору, оскільки видаткові документи датуються груднем 2021 року, що свідчить про його пролонгацію до грудня 2022 року.
12.01.2024 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач зазначає, що позивачем не надано жодного доказу здійснення відповідачем замовлення товару, обов'язковість якого випливає з приписів пункту 2.1. договору. Оскільки договір поставки є довгостроковим, він не містить переліку товарів, які мають бути поставлені. Поставка товарів здійснюється на підставі замовлень покупця і строк поставки товару визначено пунктом 2.1. договору саме з моменту замовлення товару. Позивач стверджує, що доставку товару, вказаного у видатковій накладній № 12684 від 23.02.2022 року він здійснив на адресу відповідача 24.02.2022 року. Але, це взагалі неможливо оскільки у зв'язку із військовою агресією та активними бойовими діями на території Куньєвської, Оскільської, Ізюмської міської територіальних громад ПП "Золота нива 1" починаючи з 24.02.2022 відповідно до наказу № 2 від 24.02.2022 було зупинено господарську діяльність ПП "Золота нива 1" до відновлення можливості виконувати роботи або до припинення чи скасування воєнного стану. Територія Ізюмської територіальної громади Ізюмського району Харківської області, в тому числі с. Забавне, в період з 24.02.2022 року по 03.03.2022 року знаходились в зоні активних бойових дій, з 03.03.2022 року по 11.09.2022 року - перебували в тимчасовій окупації, в період з 11.09.2022 року по теперішній час - перебувають в зоні бойових дій. Ця інформація є загальновідомою та підтверджується Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дій або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309 та Переліком територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року (із змінами і доповненнями), який затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75. Ці обставини є загальновідомими і в силу ч. 3 ст. 75 ГПК України не потребують доказування. Зазначене свідчить про те, що 24.02.2024 року товар ніяк не міг бути доставлений позивачем та прийнятий з боку відповідача.
09.04.2024 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 9411), в яких відповідач зазначає, що офіс ПП "Золота нива 1" знаходився в нежитловій будівлі контори за адресою вул. Харківська 1-Б , село Забавне Ізюмського району Харківської області. Оскільки з 24 лютого 2022 с. Забавне як і вся територія Ізюмського району Харківській області опинилося в зоні активних бойових дій, а с. Забавне з 03.03.2022 року було окуповане, з ПП "Золота нива 1" не мало можливості вивезти комп'ютери та інше обладнання, оскільки це було пов'язане з ризиком для життя та здоров'я керівника та працівників. В період окупації ПП "Золота нива 1" були втрачені електронні носії, на яких містились бухгалтерські регістри з податкового обліку з ПДВ. Відновлення податкового обліку з ПДВ здійснювалось на підставі даних, які містились в Єдиному реєстрі податкових накладних, адміністратором якого є Державна податкова служба України. Відповідно до отриманої інформації в Єдиному реєстрі податкових накладних містилась інформація про реєстрацію ТОВ "ГПЛ" податкової накладної № 38 від 23.02.2022. Включення ПДВ до складу податкового кредиту не свідчить про отримання товару - підставою для включення ПДВ до складу податкового кредиту є не отримання товарів, а реєстрація продавцем товарів податкової накладної в ЄРПН. Податковий облік відображає стан нарахування та сплати податків та зборів платником податків. Всі складені контрагентами ПП "Золота нива 1" та зареєстровані ними в ЄРПН податкові накладні у лютому 2022 (в тому числі і податкова накладна № 38 від 23.02.2022 складена ТОВ "ГПЛ") були відображені ПП "Золота нива 1" у складі податкового кредиту в податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2022 року, яка була подана до податкового органу 14.07.2022 року. У ході здійснення перевірки наявності відображення ПП "Золота нива 1" у складі податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 50772 грн за податковою накладною № 38 від 23.02.2022, складеною ТОВ "ГПЛ", встановлено відображення даної суми в складі податкового кредиту та в податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2022 року, яка була подана до податкового органу 14.07.2022 року. Оскільки товар, на яку виписана ТОВ "ГПЛ" податкова накладна № 38 від 23.02.2022, ПП "Золота нива 1" не отримувало, віднесення ПДВ в розмірі 50772 грн, включеного до вартості такого товару, є невірним. В бухобліку виключено зі складу податкового кредиту ПДВ в розмірі 50772,26 грн, який включено до вартості товару в сумі 304333,56 гривень та на яку ТОВ "ГПЛ" складена податкова накладна №38 від 23.02.2022. Крім цього, відповідачем було подано до податкового органу "Уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок" за лютий 2022 року. ПП "Золота нива 1" не включило до податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 50772 грн за податковою накладною № 38 від 23.02.2022, складеною ТОВ "ГПЛ".
23.04.2024 (вх. № 10734) до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі. Позивач зазначає, що відповідач повинен був письмово повідомити правоохоронні органи про факт зникнення первинної бухгалтерської документації зазначеної, створити комісію для встановлення переліку відсутніх документів та сформувати акт за результатами діяльності такої комісії. Окрім цього, відповідач повинен був відновити втрачені документи протягом 90 днів з моменту їх втрати/знищення. У матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачем зазначених дій. Відповідачем не було долучено до матеріалів справи результатів роботи комісії, яка повинна була встановити перелік відсутніх документів та розслідування причин їх знищення, не було долучено копії повідомлення правоохоронних органів про знищення документів, не було надано підтвердження здійснення дій стосовно відновлення знищених/втрачених документів.
На думку позивача, відсутність усієї первинної бухгалтерської документації є вагомою подією, яка в свою чергу повинна бути відображена у заявах відповідача. Оскільки втрата всієї документації позбавляє контролюючі органи здійснювати перевірку вказаної документації та в свою чергу позбавляє відповідача надавати такі документи на запити, тощо. Стверджуючи про втрату електронних регістрів/носіїв, відповідач заявляє про втрату матеріальних цінностей (комп'ютерної техніки) тобто про втрату власного майна. Відповідач зазначає, що відновлення податкового обліку з ПДВ здійснювалося на підставі даних з Єдиного реєстру податкових накладних. Тобто, відповідач стверджує що ним було включено до складу податкового кредиту 3 мільйони гривень виключно базуючись на інформації яка містилась в електронному кабінеті платника податків. Не провівши інвентаризацію, не отримавши підтвердження поставки товару від контрагентів які зареєстрували такі податкові накладні, в принципі не перевіривши актуальність взаємовідносин з контрагентами яким належать індивідуальні податкові номера відповідач включив до складу податкового кредиту все що було відображено в електронному кабінеті. Отже, виключно виходячи з логіки відповідача, будь-хто міг зареєструвати податкову накладну і відповідач включив би її до складу податкового кредиту. Надалі відповідач зазначає, що включення податку на додану вартість до податкового кредиту не свідчить про отримання товару та не є підставою для включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту. На думку позивача позиція відповідача суперечить чинному податковому законодавству. На дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. (абз. 1 п. 201.1 ч. 201 ПК України). Нарахування податку на додану вартість є результатом чіткої послідовності дій а саме: постачання товарів/послуг - реєстрація податкової накладної - нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Виключення будь-якої складової є грубим порушенням закону. Відповідач зазначає про не включення суми податкового кредиту на підставі податкової накладної № 38 від 23.02.2024 та на підтвердження даної тези надає уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань та бухгалтерську довідку датовані 01.04.2024. Отже, відповідач вирішив відкоригувати власні показники податкового обліку лише після отримання вимоги від позивача про надання податкових декларацій за період в якому була зареєстрована податкова накладна. Окрім цього, перша претензія позивача датується 18.08.2023, але, виходячи з дати коригування податкових показників, відповідач не здійснив перевірку власної податкової звітності після отримання першої претензії, Відповідач не здійснив таку перевірку навіть після початку судового процесу. Тобто, перебуваючи у судовому процесі з стягнення заборгованості за поставлений товар за результатами чого було зареєстровано податкову накладну та перебуваючи у такому процесі вже більше 5-ти місяців, відповідач не перевірив одразу твердження позивача про реєстрацію такої податкової накладної а здійснив це лише перед неминучістю надання даних податкового обліку до суду.
03.05.2024 (вх. № 11712) до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких останній зазначає, що з визволенням окупованої території Ізюмського району Харківської області, ПП "Золота нива 1" було встановлено факт знищення, пошкодження, розкрадання майна підприємства, непридатності для подальшого використання земельних ділянок внаслідок їх засміченості вибухонебезпечними предметами та відсутності первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку, які знаходились в приміщенні бухгалтерів ПП "Золота нива 1" в с. Забавне. Про втрату документів відповідачем було складено акт від 28.12.2022 про встановлення факту відсутності первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку та було подано заяву про вчинення злочину №11 від 02.03.2023. Даний факт був встановлений одразу ж після отримання можливості безпечного доступу до офісного приміщення, адже окупаційні війська залишили на звільнених територіях велику кількість вибухонебезпечних предметів та замінованих приміщень. 07.02.2023 року відповідачем через електронний кабінет платника податків було подане Повідомлення про втрату первинних документів у зв'язку з їх знаходженням на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії та на територіях, тимчасово окупованої збройними формуваннями російської федерації вих № 06/02-V від 06.02.2023 року, яким ПП "Золота нива 1" повідомила податкові органи про втрату первинних документів. 14.07.2022 року відповідач не відновив свою роботу та не міг це зробити, оскільки в цей період територія Ізюмського району була окупована Російськими військами і ПП "Золота нива 1" аж ніяк не могло здійснювати свою діяльність. 14.07.2022 року відповідачем була подана до податкових органів податкова декларація з податку на додану вартість за лютий 2022 року. Відновлення роботи відповідача відбулось 03.04.2023 року. Відновлення податкового обліку з ПДВ здійснювалось позивачем поступово на електронних носіях на підставі даних, які містились в Єдиному реєстрі податкових накладних, адміністратором якого є Державна податкова служба України, не на окупованій території, а дистанційно - на підконтрольних Україні територіях. Всі складені контрагентами ПП "Золота нива 1" та зареєстровані ними в ЄРПН податкові накладні у лютому 2022 (в тому числі і податкова накладна № 38 від 23.02.2022 складена ТОВ "ГПЛ") були відображені ПП "Золота нива 1" у складі податкового кредиту в податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2022 року, що не суперечить підпункту "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, згідно з яким до складу податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення платником податку операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Подання відповідачем 01.04.2024 року "Уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок" за лютий 2022 року, в якому відображено виключення зі складу податкового кредиту суми операцій за договором поставки № 2018/02/21-11 від 21.02.2018 в розмірі 304333,56 гривень, на яку ТОВ "ГПЛ" було зареєстровано податкову накладну, не свідчить про непослідовність позиції відповідача.
23.05.2024 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у праві (вх. № 13347). Позивач вказує, що 24.02.2024 р., водієм, який здійснював доставку вантажну на адресу ПП "Золота Нива 1" був ОСОБА_2 . Доставка вантажу здійснювала на транспортному засобі марки ISUZU, модель NQR 71, тип Фургон вантажний, НОМЕР_1 , колір БІЛИЙ, д.н.з. НОМЕР_2 . На даному транспортному засобі було встановлено засіб відстежування руху № 55457, відповідно до даних якого 24.02.2024 р. о 7:07 год. транспортний засіб перебував в с. Забавне.
12.06.2024 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 15279) в яких останній вказує, що 22.05.2024 позивач звернувся до Полтавського науково-дослідного експертного-криміналістичного центру МВС України з заявою про проведення почеркознавчої експертизи. Метою проведення даної експертизи є встановлення або спростування факту підпису первинної бухгалтерської документації яка була складена в процесі співпраці між позивачем та відповідачем різними особами (з сторони відповідача). Підставою проведення даної експертизи є наступні обставини. Відповідачем, разом з клопотаннями про проведення почеркознавчої експертизи було подано ряд документів, на яких, з слів відповідача, містяться підписи ОСОБА_1 . Позивачем, після ознайомлення з даними документами, було прийнято рішення здійснити візуальне порівняння підписів на наданих відповідачем документах та підписах які містяться на первинні бухгалтерській документації. Після здійснення візуального порівняння позивач прийшов до висновку, що значна частина документів була підписана невстановленою особою, оскільки дані підписи мали значну відмінність між підписами які містяться на документах наданих відповідачем. Позивач не має можливості виконати вимоги ували від 30.05.2024.
22.08.2024 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 21097) в яких останній вказує, що з метою забезпечення проведення експертизи ПП "Золота нива 1" 07.05.2024, 15.05.2024 та 30.05.2024 надано оригінали 24 документів, які містять вільні 40 зразків підпису (39 з яких виконано у 2018-2020 роках) по та 8 зразків почерку ОСОБА_1 , виконані у 2018-2020 роках. Позивачем не виконані вимоги ухвали Господарського суду Харківської області від 30.05.2024 року та не подано до суду для здійснення експертного дослідження в триденний строк з дня постановлення ухвали оригінал видаткової накладної №12684 від 23.02.2022 року. Також позивачем не виконані вимоги ухвали суду від 27.07.2024 щодо подання документів, витребуваних експертом - оригіналу видаткової накладної №12684 від 23.02.2022 року. Видаткова накладна №12684 від 23.02.2022 року є ключовим доказом у справі. Їх неподання позивачем до суду свідчить про його ухилення від подання до суду необхідних для проведення експертизи матеріалів. В разі неподання ТОВ "ГПЛ" до суду оригіналу видаткової накладної №12684 від 23.02.2022 року визнати встановленою обставину, що підпис від імені ОСОБА_1 на видатковій накладній № 12684 від 23.02.2022 року в графі "Отримав(ла)" у рядку після друкованого тексту "директор ОСОБА_1 " виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.
22.08.2024 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 21187) в яких останній вказує, що 16.11.2023 на території позивача було проведено обшук, за результатами якого було вилучено ряд первинної бухгалтерської документації (договори, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні) та долучено її до матеріалів кримінального провадження. Серед зазначеної первинної бухгалтерської документації містилась документації складена у процесі господарських взаємовідносин позивача та відповідача. Станом на поточний момент, зазначена документація перебуває у Головному слідчому управлінні Національної поліції України. Отже, позивач не має можливості виконати вимоги ухвали від 29.07.2024 та надати витребувані документи.
24.12.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про визнання обставин встановленими (вх. № 32), в якому відповідач просить суд визнати встановленою обставину, що підпис від імені ОСОБА_1 , розташований на видатковій накладній № 12684 від 23.02.2022 року в графі "Отримав(ла)" у рядку після друкованого тексту "директор ОСОБА_1 " виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою. Клопотання відповідач обґрунтовує тим, що позивачем не надано оригінал досліджуваного документа - видаткової накладної № 12684 від 23.02.2022, що унеможливлює проведення експертизи. Оскільки позивачем не подано до суду без наявних поважних причин оригінал видаткової накладної № 12684 від 23.02.2022, яку мала дослідити експертна установа, відповідач вважає, що є всі підстави застосування судом до позивача наслідків ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, передбачених ч. 4 ст. 102 ГПК України та визнати встановленою обставину виконання не ОСОБА_1 , підпису на видатковій накладній № 12684 від 23.02.2022 року в графі "Отримав(ла)" у рядку після друкованого тексту "директор ОСОБА_1 "
13.01.2025 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 825). Позивач повторно зазначає, що 16.11.2023 на території позивача було проведено обшук, за результатами якого було вилучено ряд первинної бухгалтерської документації (договори, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні) та долучено її до матеріалів кримінального провадження. Серед зазначеної первинної бухгалтерської документації містилась документації складена у процесі господарських взаємовідносин позивача та відповідача. Станом на поточний момент, зазначена документація перебуває у Головному слідчому управлінні Національної поліції України. Отже, позивач не мав та не має можливості виконати вимоги ухвал суду та клопотання експерта. зазначити, що текст позовної заяви був підготовлений Позивачем 13.11.2023, про що свідчить кінцева дата нарахування штрафних санкцій. В свою чергу дата фактичного подання позовної заяви була зумовлена проведеним 16.11.2023 обшуком, який було проведено на більш ніж як 5 об'єктах які мають стосунок до позивача. Зазначені дії внесли суттєві корективи у процес здійснення діяльності позивача, що так само і вплинуло на відстрочення дати подання позовної заяви до Господарського суду Харківської області. В свою чергу, позивач, здійснивши підготовку позовної заяви та додатків 13.11.2023, був впевнений про достовірність інформації яка була зазначена в позовній заяві, і лише в подальшому при підготовці відповіді на ухвалу суду про витребування доказів та дослідженні протоколів обшуку було встановлено вилучення правоохоронними органами оригіналу спірної видаткової накладної. Дана видаткова накладна є не єдиним доказом на який спирається позивач.
14.01.2025 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 946), в яких відповідач зазначає, що директор ТОВ "ГПЛ" своїм підписом на позовній заяві від 22.11.2023 засвідчив про наявність у ТОВ "ГПЛ" оригіналу видаткової накладної № 12684 від 23.02.2022 саме станом на 22.11.2023. Відсутність на момент подачі позову оригіналу доказу, про наявність якого зазначено в позовній заяві, є наданням суду недостовірної інформації. Наданий позивачем протокол обшуку від 16.11.2023 та Описи речей та документів, які були вилучені на підставі слідчого судді, суду не містить такого документу як оригінал видаткової накладної № 12684 від 23.02.2022. Поведінка позивача щодо місця знаходження та причин неможливості подання єдиного доказу - оригіналу видаткової накладної № 12684 від 23.02.2022 є суперечливою. Також відповідач зазначає, що податкова накладна № 38 від 23.02.2022, складена позивачем не є доказом поставки товару відповідачу - ПП "Золота нива 1" не включило до податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 50772 грн за податковою накладною № 38 від 23.02.2022, складеною ТОВ "ГПЛ".
29.01.2025 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 2516), в яких він вказує, що позивач не має можливості виконати вимоги ухвали від 22.01.2025 р. та надати витребувані документи. Позивач 12.11.2024 подавав скаргу на дії слідчого ГСУ НПУ Олексія Тищенка, які полягають у не поверненні документів вилучених в ході проведеного обшуку 16.11.2023. 5.01.2025 ухвалою судді Печерського районного суду Хайнацького Є.С. було відмовлено в задоволенні скарги позивача. Зазначена ухвала оскарженню не підлягає. Позивачем були вжиті всі можливі заходи з повернення документів вилучених в ході проведення обшуку 16.11.2023.
12.05.2025 до суду від відповідача надійшло повторне клопотання про визнання обставин встановленими (вх. № 11498), в якому відповідач просить суд визнати встановленою обставину, що підпис від імені ОСОБА_1 , розташований на видатковій накладній № 12684 від 23.02.2022 року в графі "Отримав(ла)" у рядку після друкованого тексту "директор ОСОБА_1 " виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.
22.05.2025 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 12345), в яких відповідач зазначає, зокрема, що заява свідка від 21.05.2024 не містить конкретної інформації про прізвище, ім'я, по-батькові, посаду особи, яка за його словами безпосередньо прийняла товар за видатковою накладною № 12684 від 23.02.2022 року, чи були надані особою, що приймала товар, документи на підтвердження її повноважень (довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей), конкретне місце вивантаження товару та містить припущення. Копія трудового договору не є належним та допустимим доказом підтвердження трудових відносин між позивачем та громадянином ОСОБА_2 . Подані скріншоти з засобу відстежування руху 2 шт від 24.02.2022 не є допустимим доказом доставки та відвантаження позивачем товару відповідачу. Позивач в позовній заяві не зазначав яким саме автомобілем він доставив товар відповідачу. Відповідач просить суд не враховувати при розгляді справи в зв'язку з їх неналежністю та недопустимістю наступні докази: копію видаткової накладної № 12684 від 23.02.2022, копію трудового договору від 01.06.2016р., копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , копію наказу №5 від 01.01.2022, копію скріншота з засобу відстежування руху 2 шт від 24.02.2022, заяву свідка від 21.05.2025, податкову накладну № 38 від 23.02.2022, копії видаткових накладних № 1208 від 23.01.2019, № 7832 від 22.02.2019, № 43244 від 30.05.2019, № 7833 від 22.02.2019, № 50398 від 19.06.2019, № 50437 від 19.06.2019, № 83016 від 25.09.2019, № 83344 від 25.09.2019, № 85325 від 03.10.2019, № 89629 від 22.10.2019, № 99948 від 04.12.2019, № 36060 від 26.06.2020,№ 57257 від 23.09.2020,№ 60904 від 07.10.2020, № 70510 від 11.11.2020, № 7322 від 10.02.2021, № 101098 від 24.12.2021. Відмовити ТОВ "ГПЛ" у визнанні встановленою обставини постачання ТОВ "ГПЛ" Приватному підприємству "Золота нива 1" товару відповідно до видаткової накладної № 12684 від 23.02.2022 на суму 304333,56 грн.
17.07.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення штрафних санкцій (вх. № 16737), в якому відповідач просить суд в разі задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу, пені 3% річних та інфляційних втрат, зменшити на 100% розмір штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, заявлених до стягнення з відповідача. Позивач намагається стягнути з відповідача майже 100 % штрафні санкції порівняно з визначеним ним суми боргу, що суперечить принципу справедливості та розумності.
26.08.2025 в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити повністю.
Присутній в судовому засіданні 26.08.2025 представник відповідача проти задоволення позову заперечував, просив суд відмовити в його задоволенні, у разі задоволення позову зменшити штрафні санкції 3% річних та інфляційних втрат.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, заслухавши показання свідка, суд встановив наступне.
21.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГПЛ" (далі - позивач, постачальник) та Приватним підприємством "Золота Нива 1" (надалі - відповідач, покупець) був укладений договір поставки №2018/02/21-11 (надалі - договір).
Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов'язується поставити та передати у визначені строки покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити мастила для автомобілів, товари автохімії, автозапчастини тощо (надалі - "Товар").
Відповідно до п. 1.2 договору асортимент, номенклатура, загальна кількість та вартість товару, що підлягає поставці, визначаються сторонами у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до п.2.1. договору поставка товару (товарів) здійснюється постачальником протягом 7 (семи) календарних днів з моменту замовлення товару на умовах: DDP - склад покупця, що знаходиться за адресою: Харківська обл. Ізюмський р-н., с. Забавне. вул. Харківська. 1Б. згідно правил ІНКОТЕРМС-2010, якщо інше не вказано у додатках до даного договору.
Ціни на товар, що поставляється за даним договором, є договірними та вказуються у рахунках-фактурах або у видаткових накладних на товар. Ціни на товар вказуються у національній валюті України - гривнях. Загальна сума договору складається з сум видаткових документів на фактично поставлений товар в період дії цього договору (Пункти 3.1-3.3 договору).
Відповідно до п. 3.1. договору покупець зобов'язаний здійснити повну (100%) попередню оплату за товар у розмірі, що визначений у рахунку-фактурі, на протязі 1-го банківського дня з моменту виставлення постачальником такого рахунку-фактури. За домовленістю сторін строки оплати за товар можуть бути змінені і складати 3 (три) банківських дні з дати отримання товару покупцем.
Покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку покупця, на розрахунковий рахунок постачальника. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (Пункти 3.5, 3.6 договору).
Відповідно до розділу 5 договору товар приймається покупцем згідно видаткової накладної. Датою поставки товару є дата вказана у видатковій накладній. Постачальник вважається виконавшим свої зобов'язання за договором з моменту передачі товару в розпорядження покупця, що підтверджується підписом уповноваженого представника покупця на видатковій накладній або іншому товаросупровідному документі. Місцем передачі товару є фактична адреса, де постачальник передав, а покупець прийняв товар за кількістю та якістю. Покупець набуває право власності на товар і несе ризик випадкової загибелі (псування товару та інше) з моменту отримання товару згідно видаткової накладної за місцем передачі товару (п. 5.1-5.5 договору). Разом з товаром постачальник передає покупцю наступні супровідні документи: рахунок-фактуру; видаткову накладну; сертифікат якості заводу-виробника (на письмовий запит покупця); товарно-транспортну накладну, декларацію про відповідність та/або сертифікат відповідності Держстандарту України (якщо продукція включена в "Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні") (на письмовий запит покупця).
Відповідно до п. 7.4 договору у разі прострочення покупцем термінів оплати товару, згідно п. 3.7. договору, останній виплачує пеню в розмірі 0,5% за кожен день прострочення від суми не сплаченого в строк товару.
Відповідно до п. 7.5 договору у випадку прострочення оплати товару більше ніж на 30-ть календарних днів покупець додатково сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 50% від вартості товару. У випадку прострочення оплати товару понад 30-ть календарних днів, постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний, на протязі 7-ми календарних днів з моменту отримання відповідної вимоги від постачальника, за власний рахунок повернути на адресу постачальника неоплачений у належний строк товар.
Відповідно до розділу 9 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.1. цього договору та закінчується 31 грудня 2019 року. Після закінчення терміну дії договору, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір вважається пролонгованим на один календарний рік, але кожна із сторін має право припинити його дію, попередивши про це іншу сторону за один місяць, або виступити з пропозицією про укладення нового договору. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 9.1-9.4 договору).
На виконання умов договору позивачем, 23.02.2022 було виставлено на адресу відповідача рахунок-фактуру № 18505 від 23.02.2022 р. на суму 304333,56 грн.
Як вказує позивач, ним було поставлено на адресу відповідача товар відповідно до видаткової накладної №12684 від 23.02.2022 на загальну суму 304333,56 грн.
Також, на виконання вимог податкового законодавства, позивачем було зареєстровано податкову накладну № 38 від 23.02.2022 р. на суму 304333,56 грн.
Відповідач повинен був оплатити вказаний рахунок-фактуру №18505 23.02.2022, втім відповідач, в свою чергу, зобов'язання з оплати товару не виконав.
Позивачем вживалися заходи досудового врегулювання спору, а саме на адресу відповідача направлялися: претензія № 240 від 18.08.2023, претензія № 247 від 04.09.2023, претензія № 267 від 11.10.2023. Втім, вказані претензії залишені відповідачем без розгляду.
Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару, позивачем відповідачу нараховані 51111,36 грн пені за період з 24.02.2022 по 24.08.2022, 152166,78 грн штрафу (50% від вартості товару), 84381,87 грн інфляційних втрат та 15708,61 грн три проценти річних.
Позивач вказує, що отримання відповідачем товару також підтверджується заявою свідка - водія, який 24.02.2024 здійснював доставку вантажну на адресу ПП "Золота Нива 1", а саме - ОСОБА_2 . Доставка вантажу здійснювала на транспортному засобі марки ISUZU, модель NQR 71, тип Фургон вантажний, НОМЕР_1 , колір БІЛИЙ, д.н.з. НОМЕР_2 . На даному транспортному засобі було встановлено засіб відстежування руху №55457, відповідно до даних якого 24.02.2024 р. о 7:07 год. транспортний засіб перебував в с. Забавне.
У нотаріально посвідченій заяві свідка від 21.05.2024 ОСОБА_2 вказав, що йому відомо про обставини поставки товару на адресу ПП "Золота Нива 1" відповідно до видаткової накладної № 12684 від 23.02.2024 р. 24.02.2024 р., о 7:07 год. ранку він прибув на адресу ПП "Золота Нива 1" з метою доставки товару відповідно до видаткової накладної № 12684 від 23.02.2024 р. Безпосереднім місцем доставки була наступна адреса: Харківська область, Ізюмський район, село Забавне. Після прибуття за адресою ПП "Золота Нива 1", він повідомив охоронця про доставку вантажу для даного підприємства. Охоронець попросив зачекати до моменту прибуття особи відповідальної за прийняття товару. Через деякий час прибула вказана особа, яка вказала на безпосереднє місце вивантаження товару. Вивантаження товару здійснювалося особами у кількості 6-ох чоловік під наглядом особи, яка прибула на виклик охоронця території підприємства. Вважає, що особи які здійснювали вивантаження товару являються працівниками ПП "Золота Нива 1". Після вивантаження товару, він передав вказаній вище особі видаткову накладу №12684 від 23.02.2024, один екземпляр якої він підписав і відразу повернув. Після цього він повернувся в Полтаву та передав підписану видаткову накладу №12684 від 23.02.2024 в бухгалтерію ТОВ "ГПЛ". Джерелом обізнаності стосовно вказаних обставин є власний досвід, оскільки він був водієм ТОВ "ГПЛ" який 24.02.2024р. здійснював доставку товару на адресу ПП "Золота Нива 1" відповідно до видаткової накладної №12684 від 23.02.2024р. Підтверджує про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження його свідчень.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Судом також встановлено, що відповідно до наказу № 2 від 24.02.2022 тимчасово призупинено роботу підприємства ПП "Золота нива 1" з 24.02.22 до відновлення можливості виконувати роботи або до припинення чи скасування воєнного стану.
Відповідно до акту від 28.12.2022 ПП "Золота нива1" встановлено факт відсутності первинних документів.
06.02.2023 ПП "Золота нива1" до ДПС у Харківській області подане повідомлення про втрату первинних документів.
02.03.2023 ПП "Золота нива1" подана заява до Ізюмського РУП ГУНП у Харківській області про вчинення злочину щодо знищення частини документів після деокупації, відповідна заява внесена до реєстру досудових розслідувань, кримінальне провадження № 12023221070000053.
Згідно відомостей Розділу ІІ. Податковий кредит Таблиця 2.1. Відомості про операції з придбання з податком на додану вартість, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою та ставками 7% і 14% Додатку 1 до Податкової декларації з податку на додану вартість "Відомості про суми податку на додану вартість, зазначені у податкових накладних/розрахунках коригування до податкових накладних, не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та про податковий кредит з урахуванням його коригування (Д1)" вказаний постачальник іпн 331906816010, податкова накладна період складання 02.2022, обсяг постачання без податку на додану вартість 253611,30, основна ставка 50722,25. Дата подання 14.07.2022.
В "Уточнюючому розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок" за лютий 2022 року відображено виключення зі складу податкового кредиту суми операцій за договором поставки № 2018/02/21-11 від 21.02.2018 в розмірі 304333,56 гривень, на яку ТОВ "ГПЛ" було зареєстровано податкову накладну. Дата подання 01.04.2024.
Згідно з бухгалтерською довідкою від 01.04.2025 за підписом директора ПП "Золота нива1" Володимира Зінченка в бухобліку виключено зі складу податкового кредиту ПДВ в розмірі 50772,26 грн, який включено до вартості товару в сумі 304333,56 гривень та на яку ТОВ "ГПЛ" складена податкова накладна №38 від 23.02.2022. та виконано в бухгалтерському обліку наступну проводку: Д-т К-т Сума 64156442-50722,26 грн. Подано до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за лютий 2022 року, яким виключено зі складу податкового кредиту ПДВ в розмірі 50772,26 грн, який включено до вартості товару в сумі 304333,56 гривень та на яку ТОВ "ГПЛ" виписана податкова накладна №38 від 23.02.2022.
Як встановлено матеріалами справи, відповідно до ухвали суду від 30.05.2024 задоволено клопотання відповідача (вх. №12605/24 від 14.05.2024) про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи. Постановлено призначити по справі №922/4946/23 судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити судовим експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 02883096, 03057, м. Київ, вул. Сім'ї Бродських, 6), попередивши експертів, які будуть проводити судову експертизу, про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 Кримінального кодексу України. На вирішення експерта поставлено питання: чи виконано підпис на видатковій накладній № 12684 від 23.02.2022 року в графі "Отримав(ла)" у рядку після друкованого тексту "директор ОСОБА_1 " особисто ОСОБА_1 чи іншою особою? Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ГПЛ" (зареєстроване за адресою вул. Половки, 70б, м. Полтава, 36034, код ЄДРПОУ 33190684) в триденний термін з моменту постановлення судом ухвали про призначення експертизи подати до суду для здійснення експертного дослідження оригінал видаткової накладної №12684 від 23.02.2022 року.
Відповідно до повідомлення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України , яке надійшло до суду 10.12.2024, станом на 26.11.2024 відомості щодо сплати вартості по експертному провадженню №7387/24-32 у відділі бухгалтерського обліку і звітності Інституту відсутні. Згідно п. 1.13 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Мін'юсту України від 08.10.1998 №53/5, у разі несплати вартості експертизи, матеріали справи повертаються, ухвала про призначення експертизи залишається без виконання.
Ухвалою суду від 22.01.2025 клопотання відповідача Приватного підприємства "Золота нива 1" про призначення судово-почеркознавчої експертизи задоволено. Постановлено призначити по справі № 922/4946/23 судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставити наступні питання: чи виконано підпис на видатковій накладній № 12684 від 23.02.2022 року в графі "Отримав(ла)" у рядку після друкованого тексту "директор ОСОБА_1 " особисто ОСОБА_1 чи іншою особою? Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ГПЛ" (зареєстроване за адресою вул. Половки, 70б, м. Полтава, 36034, код ЄДРПОУ 33190684) в триденний термін з моменту постановлення судом ухвали про призначення експертизи подати до суду для здійснення експертного дослідження оригінал видаткової накладної №12684 від 23.02.2022 року.
Згідно з повідомленням про неможливість надання висновку експерта №2396 за справою №922/4946/23, складеного 25.04.2025, клопотання експерта в повному об'ємі не виконано: оригінал документа, що підлягає дослідженню, а саме: видаткову накладну №12684 від 23.02.2022 року - не надано. Разом з тим, рахунок вартості робіт по проведенню експертизи сплачено. Враховуючи наведене, повідомляється про неможливість надання висновку та повернення справи № 922/4946/23 у 4-х томах без виконання.
У судовому засіданні 17.07.2025 суд провів допит свідка - Олексія Шило, який підтвердив інформацію, викладену у вказаній вище заяві свідка, повідомивши про розуміння своїх дій та обізнаність про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань. Вказав, що у позивача працює водієм приблизно 15 років та на теперішній час. 24.02.2024 від приїхав о 7"00 ранку в с. Забавне у "Золоту ниву". У охоронця спитав про начальника. Були збори, купа людей. Вони занесли бочки та каністри у середину, він відірвав накладну та йому повернув підписану накладну, за словами охоронця, інженер, як його звати не знає. Товар він доставив як працівник ТОВ "ГПЛ". Зі складу ТОВ "ГПЛ" в м. Полтава виїхав 23.02.2022, не знав, що почалася війна. Вигляд особи, яка підписала накладну він не пам'ятає, але підписував накладну інженер "Золота нива". До "Золотої ниви" він приїздив не перший раз.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови. Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками. Договір у встановленому порядку не оспорено не розірвано; не визнано недійсним.
Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок поставити певний товар і, водночас, покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.
У відповідності до вимог ст. 525,526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У цій справі спірним є питання, чи передавав позивач відповідачу товар, який був зазначений у рахунку на оплату №18505 від 23.02.2022 року позивача та зазначений у видатковій накладній №12684 від 23.02.2022 року на суму 304333,56 грн, яка не була оплачена відповідачем.
Згідно із частиною першою статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з преамбулою Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі Закон № 996-XIV) цей Закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З наведеного вище вбачається, що норми Закону № 996-XIV регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Вказані норми передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити. Разом із тим указані норми не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими Законом № 996-XIV. Отже, такі обставини можуть підтверджуватись також іншими доказами.
Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною, наприклад, у постанові Касаційного господарського суду від 29 січня 2020 року у справі № 916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Позивач у справі стверджує про те, що відповідач не оплатив йому поставлений товар відповідно рахунку на оплату та видатковій накладній.
Поряд з цим, слід зазначити, що рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції), а має лише інформаційний характер. Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за поставлені (фактично поставлені) товари чи надані (фактично надані) послуги.
Разом із цим, як встановлено судом, крім спірної видаткової накладної № 12684 від 23.02.2022 року позивачем на підтвердження поставки товару було надано зареєстровану позивачем податкову накладну № 38 від 23.02.2022 та квитанцію про прийняття податкової накладної від 23.02.2022.
За статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.
Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) та надати покупцю за його вимогою.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до ЄРПН є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Водночас, з огляду на п. 2 ст. 3 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень (ст.1 цього Закону).
Відповідно до вказаних вище квитанцій податкова накладна зареєстрована у встановленому законом порядку.
Суд враховує наявність у ТОВ "ГПЛ" відповідних податкових накладних, що підтверджується квитанціями про реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, в обсязі, що відповідає вартості поставленого товару у загальному розмірі 304333,56 грн.
Отже, спірні господарські операції відображені у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних позивача. Відповідно, господарські операції із спірного постачання товару за договором була добросовісно відображена в податковому та бухгалтерському обліку відповідача.
Тобто, виходячи з наведеного, відповідні податкові накладні є доказом здійснення позивачем операції щодо поставки спірного товару за договором та наявними у позивача видатковими накладними.
В свою чергу, судом встановлено, що всі складені контрагентами ПП "Золота нива 1" та зареєстровані ними в ЄРПН податкові накладні у лютому 2022 (в тому числі і податкова накладна №38 від 23.02.2022 складена ТОВ "ГПЛ") були відображені ПП "Золота нива 1" у складі податкового кредиту в податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2022 року, яка була подана до податкового органу 14.07.2022 року.
В "Уточнюючому розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок" за лютий 2022 року відображено виключення зі складу податкового кредиту суми операцій за договором поставки № 2018/02/21-11 від 21.02.2018 в розмірі 304333,56 гривень, на яку ТОВ "ГПЛ" було зареєстровано податкову накладну. Дана інформація відображена в Розділі ІІ. Податковий кредит Таблиця 2.1. Відомості про операції з придбання з податком на додану вартість, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою та ставками 7 % і 14 % Додатку 1 до Податкової декларації з податку на додану вартість "Відомості про суми податку на додану вартість, зазначені у податкових накладних/ розрахунках коригування до податкових накладних, не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та про податковий кредит з урахуванням його коригування (Д1)". Дата складання 01.04.2024, тобто після початку судового процесу.
Також, слід звернути увагу, що відсутність товаротранспортної накладної не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася, а причини відсутності ТТН у кожному конкретному випадку мають бути досліджені судом. Більше того, правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 лютого 2021 року (справа № 803/1684/17, адміністративне провадження №К/9901/51649/18, ЄДРСРУ №95176997), від 21 січня 2021 року (справа №813/2204/17, адміністративне провадження №К/9901/35740/18, ЄДРСРУ № 94328053), від 24 травня 2019 року (справа №826/7423/16), від 6 лютого 2018 року (справа №816/166/15-а), від 11 вересня 2018 року (справа №804/4787/16) передбачають, що транспортні документи на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та на додану вартість не є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу або поставки, вони є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже, відсутність у позивача деяких товарно-транспортних накладних або наявність в них певних недоліків не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій. Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним судом у постанові від 11 вересня 2018 року по справі №804/4787/16 (провадження №К/9901/3335/17).
Згідно з частинами 1, 2 статті 87 Господарського процесуального кодексу України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.
З наведених норм чинного процесуального закону можна дійти висновку, що докази у вигляді показання свідків у господарському судочинстві носять факультативний (допоміжний) характер та становлять певні відомі особам обставини, які мають значення для справи.
Приписами ст. 88 ГПК України визначено, що показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.
За приписами ст. 89 Господарського процесуального кодексу України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти. Тобто, передумовою виклику свідків для допиту у судове засідання є подання до суду заяви свідка.
Така письмова заява свідка є аналогом застосовуваного в міжнародній практиці поняття афідевіту - письмового свідчення або заяви особи, що виступає в ролі свідка, яке, за неможливості (утрудненні) його особистої явки, дається під присягою і засвідчується нотаріусом або іншою уповноваженою особою
Проаналізувавши вищевикладені заяву свідка, суд доходить висновку про її відповідність вимогам, порядку складання та засвідчення, визначених у ст. 87, 88, 90 Господарського процесуального кодексу України, а тому зазначена заява є належним та допустимим доказом у даній справі.
Також допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 підтвердив обставини викладені у своїй заяві щодо поставки товару відповідачу 24.02.2022.
Крім того, на підтвердження викладених обставин позивачем наданий скріншоти руху транспортного засобу отриманий за результатами даних з засобу відстежування руху № 55457, який було встановлено на транспортному засобі марки ISUZU, модель NQR 71, тип Фургон вантажний, Y6LN1R71R8L300143 JAAN1R71R87102486, колір БІЛИЙ, д.н.з. НОМЕР_2 , яким здійснювалась доставка.
В постанові від 21.06.2023 по справі № 916/3027/21 Великою Палатою Верховного Суду зазначається: "Повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс".
Отже, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, належних та допустимих доказів щодо невиконання позивачем зобов'язання з поставки товару, відповідачем не надано, ці обставини відповідачем в загальному порядку не спростовані.
За таких обставин суд, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку у їх сукупності зазначає, про те, що поставка ТОВ "ГПЛ" товару, який не оплатило ПП "Золота нива1", скоріше була, ніж не була, та відповідач Приватне підприємство "Золота Нива 1" визнається судом таким, що прострочив виконання свого зобов'язання з оплати поставленого товару у розмірі у 304333,56 грн відповідно до видаткової накладної № 12684 від 23.02.2022.
Водночас, судом не приймаються доводи в обґрунтування клопотання відповідача про визнання встановленою обставини, що підпис від імені ОСОБА_1 , розташований на видатковій накладній № 12684 від 23.02.2022 року в графі "Отримав(ла)" у рядку після друкованого тексту "директор ОСОБА_1 " виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою, як такі, що спростовані встановленими судом обставинами та матеріалами справи.
Так, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, Постанова КГС ВС від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Відтак, в задоволенні клопотання відповідача про визнання встановленою обставини, що підпис від імені ОСОБА_1 , розташований на видатковій накладній № 12684 від 23.02.2022 року в графі "Отримав(ла)" у рядку після друкованого тексту "директор ОСОБА_1 " виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою, - слід відмовити.
Щодо стягнення штрафних санкцій, відсотків річних та інфляційних втрат суд зазначає таке.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України (який діяв на момент виникнення спірних взаємовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За положеннями частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Встановлені вище обставини, а саме наявність прострочення виконання відповідачем господарського зобов'язання, свідчить про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача пені, штрафу, трьох процентів річних та інфляційних втрат. Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку пені, штрафу, трьох процентів річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що останній виконано арифметично вірно, згідно з нормами чинного законодавства та у відповідності до умов договору.
Щодо застосування строків позовної давності до позовних вимог ТОВ "ГПЛ" зі стягнення пені в сумі 51111,36 грн та штрафу в сумі 152166,78 грн суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості) встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (зокрема, до вимоги про стягнення пені та штрафу) тривалістю в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідачем подано заяву про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення пені, штрафу. На його переконання, з огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію, нарахована позивачем пеня за період з 24.02.2022 по 24.08.2022, а тому строк позовної давності зі стягнення пені сплив 24.08.2023 року. Також пред'явлення до відповідача вимог щодо сплати штрафу в силу приписів п. 7.5. договору виникло у позивача з 26.03.2022 року, а 1-річний строк позовної давності сплив 26.03.2023 року і на момент звернення до суду з позовом за вимогою про стягнення штрафу позивачем пропущений строк позовної давності.
Проаналізувавши відповідні доводи, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущений строк позовної давності.
Згідно із п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Також, відповідно до п. 7 Прикінцевих положень ГК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2" №211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями), а також постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами та доповненнями) №1236 від 09.12.2020, в Україні встановлено карантин з 12.03.2020.
У той же ж час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" №651 від 27.06.2023, на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, карантин на території України діяв у період з 12.03.2020 по 30.06.2023 та станом на момент ухвалення рішення у цій справі карантин відмінений.
Суд не залишає поза увагою і той факт, що 24.02.2022 Російська Федерація розпочала воєнні дії на території України. Згідно із Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 на усій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховна Рада України доповнила розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України пунктом 19, згідно із яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Таким чином, враховуючи викладене вище, позовна давність за заявленими позовними вимогами, яка була продовжена на строк дії карантину, після завершення карантину є продовженою на строк дії правового режиму воєнного стану.
Оскільки станом на дату ухвалення рішення у даній справі правовий режим воєнного стану на території України продовжує свою дію, то позивачем ТОВ "ГПЛ" не пропущений строк позовної давності за заявленими позовними вимогами про стягнення пені та штрафу.
Як зазначалося вище по тексту рішення, відповідачем заявлене клопотання про зменшення в разі задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу, пені 3 % річних та інфляційних втрат на 100 % розмір штрафу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат, заявлених до стягнення з відповідача.
Щодо зменшення розміру 3% річних суд зазначає таке.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).
Оскільки сторони не встановлювали в договорі іншого розміру процентів річних, то у цій справі до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних на заборгованість слід застосовувати положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).
Санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також, при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
До того ж у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в цій постанові висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому, суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак, розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
З урахуванням наведеного суд не може зменшити визначений Цивільним кодексом України мінімальний розмір трьох процентів річних.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року, справа № 903/602/24.
Суд зауважує, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду [схожий за змістом правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17 (провадження № 11-281апп21, пункт 71), від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22, пункт 143), від 04 жовтня 2023 року у справі № 906/1026/22 (провадження № 12-33гс23, пункт 117), від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23, пункт 278),від 09 квітня 2024 року у справі № 925/1440/22 (провадження № 12-74гс23, пункт 125), від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24, пункт 89)].
Щодо зменшення розміру інфляційних втрат суд зазначає таке.
Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.
З огляду на наведене доводи відповідача про те, що суд за певних обставин може зменшити розмір інфляційних втрат, є необґрунтованими.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд зазначає таке.
Клопотання відповідача обґрунтоване тим, що підприємство відповідача знаходиться у скрутному фінансовому становищі, що стало наслідком об'єктивних, незалежних від відповідача причин; одноразове стягнення з відповідача усієї суми боргу ще більше ускладнить його фінансовий стан, заявлені позивачем до стягнення штрафні санкції є надмірно великими. Розмір штрафних санкцій, пені, 3% річних та інфляційних втрат дорівнює сумі основної заборгованості, яку позивач заявляє до стягнення - сума основного боргу зазначена в позовній заяві 304333,56, грн, штрафні санкції, 3% річних та інфляційні втрати - 303368,62 грн. Тільки сума штрафу складає 152166,78 гривень (50% суми основного боргу визначеного позивачем), а пені 51111,36 гривень. Тобто, позивач намагається стягнути з відповідача майже 100% штрафних санкцій порівняно з визначеною ним сумою боргу, що суперечить принципу справедливості та розумності.
Відповідач зазначає, що ПП "Золота Нива 1" зареєстроване та знаходиться в с. Забавне Ізюмського району Харківської області Територія Ізюмської територіальної громади Ізюмського району Харківської області, в тому с. Забавне, в період з 24.02.2022 року по 03.03.2022 року знаходились в зоні активних бойових дій, з 03.03.2022 року по 11.09.2022 року - перебували в тимчасовій окупації, в період з 11.09.2022 року по теперішній час - перебувають в зоні бойових дій. Ця інформація є загальновідомою та підтверджується Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дій або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376. З визволенням окупованої території Ізюмського району Харківської області, ПП "Золота Нива 1" було встановлено факт знищення, пошкодження, розкрадання майна підприємства (транспортні засоби, запаси, машини та обладнання), і документів, непридатності для подальшого використання земельних ділянок внаслідок їх засміченості вибухонебезпечними предметами.
Про втрату та пошкодження майна відповідачем подано заяву про вчинення злочину та 11.01.2023 порушено кримінальне провадження № 12023221070000053, витяг з ЄРДР міститься в матеріалах справи. Загальний розмір збитків від збройної агресії російської федерації становить 1661567000 гривень. Ізюмський район є один з найбільш постраждалих в Україні від військової агресії Російської Федерації.
Судом встановлено, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу.
Частина третя статті 551 ЦК України визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем у статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі № 911/378/17 (911/2223/20)).
При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду також належить брати до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов'язання (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 910/11733/18, від 04 червня 2019 року у справі № 904/3551/18).
Також суду необхідно зважати на співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 920/1013/18, від 26 березня 2020 року у справі № 904/2847/19).
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22 звертав увагу, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 916/878/20).
Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (див. постанови від 11 липня 2023 року у справі № 914/3231/16, від 10 серпня 2023 року у справі № 910/8725/22, від 26 вересня 2023 року у справі № 910/22026/21, від 02 листопада 2023 року у справі № 910/13000/22, від 07 листопада 2023 року у справі № 924/215/23, від 09 листопада 2023 року у справі № 902/919/22).
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22).
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, суд дійшов висновків про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру нарахованого штрафу на 50% і таке зменшення є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Отже з урахуванням викладеного, з відповідача ПП "Золота Нива1" також підлягає до стягнення на користь позивача штрафу у сумі 76083,39 грн, пеню у сумі 51111,36 грн, 3% річних у сумі 15708,61 грн, інфляційні втрати у сумі 84381,87 грн. В частині заявленого до стягнення штрафу у сумі 76083,39 грн, - слід відмовити.
Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому, суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позивачем не підтверджено доводів позовної заяви в частині стягнення суми попередньої оплати за договором поставки, хоч було створено усі можливості для надання заперечень, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Суд зазначає, що його обов'язком при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
З огляду на викладене суд зазначає, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені відповідачем, не спростовують вказаного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Однак, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами. Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 05.04.2018 у справі № 917/1006/16, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16.
Отже, витрати по оплаті судового збору у цій справі покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 611, 612 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства "Золота Нива 1" (64333, Харківська обл., Ізюмський р-н., с. Забавне, вул. Харківська, буд. 1-Б, код ЄДРПОУ 33897138) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГПЛ" (36034, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Половки, буд. 70, код ЄДРПОУ 33190684) заборгованість з оплати товару у сумі 304333,56 грн, штраф у сумі 76083,39 грн, пеню у сумі 51111,36 грн, 3% річних у сумі 15708,61 грн, інфляційні втрати у сумі 84381,87 грн, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 9115,53 грн.
В частині заявленого до стягнення штрафу у сумі 76083,39 грн - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повне рішення складено "08" вересня 2025 р.
Суддя Л.В. Шарко