08.09.2025м. СумиСправа № 920/1039/25
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи № 920/1039/25
за позовом фізичної особи - підприємця Пакутінскас Дар'ї Олегівна ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ),
до відповідача фізичної особи - підприємця Куріпко Маріни Володимирівни ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ),
про стягнення 138120,00 грн
установив:
21.07.2025 позивач звернувся з позовом, відповідно до якого просить стягнути з відповідача кошти в розмірі 138120,00 грн (сто тридцять вісім тисяч сто двадцять грн 00 коп.), що були сплачені як повна передоплати за невиконане зобов'язання, а також судові витрати, орієнтовний розмір яких складає 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім грн 00 коп.) судового збору та 7500,00 грн (сім тисяч п'ятсот грн 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.
21.11.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №920/1039/25 призначено судді Котельницькій В.Л.
22.07.2025 за електронним запитом суду сформований витяг з ЄДРПОУ, за яким відповідач -Куріпко Маріна Володимирівна, зареєстрований як фізична особа - підприємець з місцезнаходженням: АДРЕСА_2 .
Ухвалою від 24.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №920/1039/25 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; установлено учасникам справи строки для надання заяв по суті справи. Копія зазначеної ухвали надіслана сторонам відповідно до вимог ч. 6-7 ст. 6 ГПК України.
13.08.2025 копія ухвали від 24.07.2025 у справі №920/1039/25, надіслана відповідачу ФОП Куріпко М.В. на адресу місцезнаходження за даними ЄДРПОУ ( АДРЕСА_2 ), була повернута відділенням поштового зв'язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
15.08.2025 відповідач подав відзив (вх №3909), за яким відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
26.08.2025 позивач подав відповідь на відзив (вх №4059), відповідно до якого позовні вимоги підтримав та просить позов задовольнити.
05.09.2025 відповідач подав заперечення (вх.№4235), в яких наполягає на безпідставності позовних вимог та просить відмовити позивачу.
З огляду на подані відповідачем відзив та заперечення суд вважає, що відповідач повідомлений належним чином про розгляд справи судом.
Згідно з ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.
Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Відповідно до статті 233 ГПК України за результатами оцінки доказів, поданих сторонами судом ухвалене рішення у даній справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд установив наступне.
Фізична-особа підприємець Пакутінскас Дар'я Олегівна (позивач) у спрощений спосіб уклала з Фізичною особою-підприємцем Куріпко Маріною Володимирівною (відповідач) договір поставки товару, а саме:
• пакети розміром 250 x 200 x 100, у кількості 1000 штук (вартістю 59,22 грн за 1 шт);
• пакети розміром 310 x 260 x 130, у кількості 1000 штук (вартістю 78,90 грн за 1 шт).
Загальна вартість пакетів розміром 250 x 200 x 100 становить 59220,00 грн (п'ятдесят дев'ять тисяч двісті двадцять гривень 00 копійок); загальна вартість пакетів розміром 310 x 260 x 130 становить 78900, 00 грн (сімдесят вісім тисяч дев'ятсот гривень 00 копійок). Наведені обставини підтверджуються рахунком на оплату № 3757 від 14 квітня 2025 року.
14 квітня 2025 року позивачем було сплачено у якості повної передоплати грошові кошти на рахунок відповідача у розмірі 138120,00 грн (сто тридцять вісім тисяч сто двадцять гривень 00 копійок), що підтверджується відповідною платіжною інструкцією № 223.
Однак, як зазначає позивач, з моменту здійснення оплати й до часу звернення до суду з позовною заявою, замовлений у відповідача товар позивачем не був отриманий.
27 червня 2025 року позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу про виконання зобов'язання, яка була залишена відповідачем без відповіді.
Як зазначає позивач, внаслідок порушення зобов'язання з боку позивача, виконання спірного зобов'язання втратило інтерес для позивача, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою повернення сплачених, як повної передоплати, коштів.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач в цілому підтверджує факт укладення між сторонами договору у спрощений спосіб та зазначає, що дійсно по спірному замовленню відповідач надав позивачу рахунок на оплату №3757 від 14 квітня 2025 року та отримав кошти в сумі 138120,00 грн.
Проте, як зазначає відповідач, з метою виконання зобов'язання перед позивачем ним було замовлено відповідний асортимент та кількість товару у субпідрядника - Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРЕН ГРУП» (код 40822239), з яким відповідач співпрацює на постійній основі на підставі договору поставки №01/01-25 від 01 січня 2025 року. Перша партія товару в кількості 400 (чотириста) штук була направлена позивачу 09 травня 2025 року через перевізника - Нова Пошта, та отримана позивачем 11 травня 2025 року. Після отримання вказаної партії товару позивач повідомив відповідача про те, що при огляді отриманого товару було виявлено декілька екземплярів товару з недоліками щодо якості, зокрема, в частині відшарування ламінації, нанесеної на паперові пакети, та без попередження та погодження з відповідачем 22 травня 2025 року було повернуто першу партію товару через перевізника - Нова Пошта. Відповідач наголошує, що зв'язався з позивачем через месенджер Telegram та запропонував два шляхи вирішення вказаної ситуації: або компенсувати вартість пакетів, які надійшли з відшаруванням ламінації, або при замовленні наступної партії товару відповідач за власний рахунок здійснити виготовлення одиниць товару, що дорівнює кількості товару з виявленими недоліками. Натомість, позивач не надала жодної відповіді на вказані пропозиції та взагалі припинив будь-які комунікації з відповідачем.
Таким чином, відповідач вважає, що ним було виготовлено товар в повному обсязі у повній відповідності до замовлення позивача, а перша партія товару в кількості 400 (чотириста) одиниць була направлена позивачу та отримана ним через Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРЕН ГРУП» , про що свідчать накладні перевізника - Нової Пошти. Відповідач вважає, що в силу положень статті 664 ЦК України його обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, а отже, відповідач належним чином виконав власні зобов'язання, внаслідок чого позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. При цьому, як зазначає відповідач, в даному випадку у покупця відсутнє право відмовитися від договору, а отже, покупець зобов'язаний був прийняти товар в силу положень статті 689 ЦК України.
Щодо тверджень відповідача про те, з метою виконання замовлення відповідач замовив виготовлення відповідного асортименту та кількості товару у субпідрядника - Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРЕН ГРУП», суд погоджується з правовою позицією позивача, а саме: долучені відповідачем договір поставки №01/01-25 від 01 січня 2025 року та замовлення №3757 від 15 квітня 2025, копії накладних та роздруківки трекінгу з сайту Нової Пошти, роздруківки повідомлення з месенджеру Telegram, не є належними та допустимими доказами поставки товару з боку відповідача.
Також судом не приймаються до уваги заперечення відповідача про неотримання ним вимоги позивача від 27.06.2025 щодо обов'язку в 7-денний термін поставити товар, оскільки вимогу було направлено за офіційною адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: Україна, 42000, Сумська обл., Роменський р-н, місто Ромни, вулиця Соборна, будинок 13А, квартира 36.
Суд погоджується з позицією позивача, що оскільки вищезазначена адреса вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а іншої офіційної адреси сторонами обумовлено не було, позивач мав всі підстави вважати, що саме вищезазначена адреса є офіційною та відповідач має доступ до неї, а отже за даною адресою можна звертатись з офіційними вимогами та зверненнями.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.2 ст. 205 ЦК України, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц, зазначила, що відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до вимог частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1,2,3 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Відповідно до ч.1 ст. 615 ЦК України, у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Виходячи з правової природи укладеного правочину, між сторонами склались відносини з поставки товару, які врегульовані § 1 та § 3 Глави 54 ЦК України.
За приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач умови договору щодо поставки товару не виконав, чим порушив свій обов'язок за договором щодо своєчасної поставки товару.
Як передбачено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020 року у справі № 910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази позивачем і ненадання належних доказів на спростування позиції позивача відповідачем, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені докази, надані позивачем до матеріалів справи, відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують обставини щодо перерахування позивачем відповідачу 138120,00 грн попередньої оплати за товар та порушення відповідачем обов'язку щодо своєчасної поставки товару.
Враховуючи зазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 138120,00 грн суми попередньої оплати за неотриманий товар за договором суд вважає законними, обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, а отже, такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до матеріалів справи суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову щодо стягнення з відповідача 138120,00 грн попередньої оплати за неотриманий товар, з огляду на що суд задовольняє дані позовні вимоги.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
У поданому позові позивач просить стягнути з відповідача 3028,00 грн судового збору, сплата якого підтверджена платіжною інструкцією від 24.06.2025 №285.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України позивачу за рахунок відповідача відшкодовується 3028,00 грн судового збору.
Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи - підприємця Куріпко Маріни Володимирівни ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) на користь фізичної особи - підприємця Пакутінскас Дар'ї Олегівна ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) 138120,00 грн (сто тридцять вісім тисяч сто двадцять грн 00 коп.) попередньої оплати, а також 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім грн 00 коп.) судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повне рішення складено та підписано 08.09.2025.
Суддя В.Л. Котельницька