79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
05.09.2025 Справа № 914/1974/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., розглянувши справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть»
до відповідача: Приватного акціонерного товариства «ШАХТА «НАДІЯ»
про: стягнення 203 842,16 грн
без виклику сторін,
26.06.2025 р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» до відповідача: Приватного акціонерного товариства «ШАХТА «НАДІЯ» про стягнення 203 842,16 грн.
Ухвалою суду від 30.06.2025р. позовну заву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін та без проведення судового засідання, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору.
Дана ухвала суду була надіслана позивачу та відповідачу в їх електронні кабінети, про отримання котрих матеріали справи містять відповідні довідки, підписані відповідальним працівником.
Крім того, процесуальний документ щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднений у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходиться у вільному доступі.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
Суть спору та правова позиція учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем порушено умови Договору N 326 про закупівлю товару за результатами відкритих торгів UА-2024-10-03-013438-а в частині виконання зобов'язання з оплати поставки товару на суму 184 388,00 грн., враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача зазначену суму боргу.
За прострочення виконання зобов'язання по оплаті за отриманий товар позивач також нарахував відповідачу 3 611,26 грн. 3% річних та 15 842,90 грн інфляційних втрат.
Відповідач, повідомлений належним чином про відкриття даного судового провадження, стосовно заявлених вимог не заперечив, доказів на спростування викладених позивачем обставин, відзиву чи пояснень не подав.
За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:
25 жовтня 2024 року між Приватним акціонерним товариством «ШАХТА «НАДІЯ» (далі - ПрАТ «ШАХТА «НАДІЯ», Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» (далі - ТОВ «ТК «Спецзапчасть», Постачальник) був укладений Договір № 326 про закупівлю товару за результатами відкритих торгів з особливостями №UA-2024-10-03-013438-a (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору, предметом Договору є рукава високого тиску, фітинги, муфти, що за кодом ЄЗС ДК 021:2015:44160000-9 Магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби (далі - Товар).
Пунктом 1.2 Договору передбачено, що на умовах цього Договору Постачальник зобов'язується поставляти Замовнику Товар згідно Специфікації (Додаток 1), а Замовник зобов'язується приймати Товар та оплачувати його.
Згідно п.п. 2.1-2.3 Договору, ціна за одиницю Товару, його кількість, технічні характеристики та асортимент визначається у Специфікації (Додаток №1 до Договору), яка є невід'ємною частиною цього Договору. Сума Договору складає: 284 388,00 грн., у тому числі ПДВ: 47 398,00 грн. Умови оплати: Оплата за товар здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів після отримання товару та підписання Сторонами накладних/видаткових накладних.
Датою поставки Товару є дата підписання видаткової та/або товарно-транспортної накладної Сторонами (п. 2.5 Договору).
На виконання умов Договору, Сторонами було складено та підписано Додаток № 1 до Договору, а саме - Специфікацію від 25.10.2024р., у якій сторони погодили поставку Товару на загальну суму 284 388,00 грн., у тому числі ПДВ - 47 398,00 грн.
Відповідно до чинного законодавства, обов'язки постачальника вважаються виконаними з моменту передання продукції у розпорядження покупця в узгоджене місце призначення поставки в асортименті, кількості, в строки, з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в Договорі та специфікаціях до Договору.
Обов'язки покупця вважаються виконаними з моменту прийняття та оплати поставленої продукції.
07.11.2024р. на виконання умов Договору ТзОВ «ТК «Спецзапчасть» виписало на адресу ПрАТ «Шахта «Надія» рахунок-фактуру №СФ-0001294 від 07.11.2024р. на суму 284 388,00 грн.
Приймання-передача продукції за вищезазначеним рахунком-фактурою до Договору відбулася, що підтверджується видатковими накладними № РН-08112 від 08.11.2024р. на суму 260 313,00 грн. та № РН-11113 від 11.11.2024р. на суму 24 074,88 грн.
У зв'язку із зазначеним, враховуючи строк відстрочки платежу, передбачений п.2.3 Договору, кінцевим строком оплати поставленого за рахунком-фактурою №СФ-0001294 від 07.11.2024 Товару є 08.12.2024р. та 11.12.2024р. відповідно.
Відповідно до оборотно-сальдової відомості рахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» ТзОВ «ТК «Спецзапчасть», ПрАТ «ШАХТА «НАДІЯ», станом на 29.04.2025р., проведено розрахунки за поставлений за Договором Товар не у повному обсязі.
Так, 04.02.2025р. та 03.03.2025р. з порушенням строку, встановленого п 2.3 Договору Замовником було здійснено оплату рахунку №СФ-0001294 від 07.11.2024р. по 50 000,00 грн., загалом - 100 000,00 грн.
Відтак, за твердженням позивача, станом на 29.04.2025р., у ТзОВ «ТК «Спецзапчасть» обліковується кредиторська заборгованість за Договором у розмірі 184 388,00 грн.
Розділом 8 Договору «Вирішення спорів» передбачено, що у випадку виникнення спорів або розбіжностей Сторони зобов'язуються вирішувати їх шляхом переговорів та взаємних консультацій. У разі недосягнення Сторонами згоди спори (розбіжності) вирішуються у судовому порядку, передаються у відповідний Господарський суд України за місцем знаходження відповідача, з дотриманням претензійного порядку врегулювання спору.
29.04.2025р. ТзОВ «ТК «Спецзапчасть» з метою досудового врегулювання спору було направлено на адресу ПрАТ «ШАХТА «НАДІЯ» претензію за вих. №2904/1 від 29.04.2025р. про стягнення заборгованості за Договором.
Проте, відповіді на вказану претензію станом на час звернення до суду із цим позовом ТзОВ «ТК «Спецзапчасть» не отримало.
Позивач заявив вимоги щодо стягнення неоплаченої суми боргу у розмірі 184 388,00 грн., інфляційних втрат за весь час прострочення у розмірі 15 842,90 грн., а також трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 3 611,26 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 1 ст. 11 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (положення ч.1 ст. 626 ЦК України). За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є Договір про закупівлю товару за результатами торгів №326 від 25.10.2024р.
Частинами першою та другою статті 714 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу вимог статті 610, частини першої статті 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується виконання позивачем своїх зобов'язань поставки Товару на адресу відповідача, в той час як ПрАТ «ШАХТА «НАДІЯ» своїх зобов'язань не виконало, адже належний строк оплати Товару минув.
Надаючи оцінку доказам, поданих з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 зазначеного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В матеріалах справи відсутні докази про погашення основної заборгованості відповідачем заявленої до стягнення позивачем у даній справі.
Враховуючи вищевикладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини, які є предметом доказування у справі судом визнаються встановленими та позовні вимоги до відповідача щодо стягнення 184 388,00 грн. заборгованості є обґрунтованими, не спростованими, підтвердженими належними і допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.
Щодо стягнення решти заявлених до стягнення сум, суд зазначає наступне.
Так, позивачем за прострочення оплати отриманого Товару в сумі 184 388,00 грн. нараховано інфляційних втрат за весь час прострочення у розмірі 15 842,90 грн., а також три проценти річних від простроченої суми в розмірі 3 611,26 грн.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).
Щодо нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Як слідує з розрахунку позивача, такий здійснено за прострочення оплати вартості Товару на загальну суму 184 388,00 грн. (з урахуванням часткових проплат). Суд зазначає, що нарахування відповідних сум допускається у будь-який період існування прострочення.
Здійснивши такий перерахунок, судом встановлено, що 3% річних на суму прострочення становить 3 611,26 грн.
Відтак, розмір 3% річних пораховано позивачем вірно в сумі 3 611,26 грн. і сума, заявлена до стягнення, підлягає задоволенню.
Здійснивши відповідно перерахунок інфляційних втрат з урахуванням індексів інфляції, суд встановив про правильність нарахування такої суми в розмірі 17 370,21 грн, на відміну від визначеної позивачем суми в розмірі 15 842,90 грн.
Відтак, не виходячи за межі позовних вимог, суд констатує, що позовна вимога про стягнення 15 842,90 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що наявними у справі достовірними та належними доказами підтверджується обставина порушення відповідачем прав позивача щодо отримання своєчасної плати за поставлений Товар. Відповідач у свою чергу доказів на спростовування такої обставини не подав, доказів сплати заборгованості також не надав. Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному розмірі.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №16775 від 20.06.2025р. на суму 3 057,92 грн.
Водночас, господарський суд вважає за доцільне надати роз'яснення щодо можливості повернення сплаченої суми судового збору за подання позовної заяви, у зв'язку із внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Так, відповідно до п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Однак, ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» встановлено понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8 для сплати судового збору у разі подання до суду документів у електронній формі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022р. у справі №916/228/22 наголосила, що при поданні позову через Електронний суд, судовий збір розраховується з понижуючим коефіцієнтом.
Позовна заява у справі №914/1974/25 була сформована в системі «Електронний суд», а тому правомірним є застосування ставки судового збору з понижуючим коефіцієнтом.
Отже, за подання позовної заяви з одною вимогою майнового характеру позивач мав сплатити 2 466,11 грн, а сплатив 3 057,92 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відтак, у позивача наявна можливість повернути судовий збір у розмірі 611,82 грн.
Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, а саме у сумі 2 446,11 грн.
Щодо заявлених позивачем 9 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).
Частинами 1-2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Позивач у позовній заяві зазначив про те, що ним понесено витрати в сумі 9 000,00 грн. на професійну правничу допомогу та просив відповідно стягнути з відповідача зазначену суму витрат.
В підтвердження понесення судових витрат на оплату правової допомоги позивачем надано: договір про надання правничої допомоги №1906-01 від 19.06.2025р., Додаток №1 до договору про надання правничої допомоги №1906-01 від 19.06.2025р., який фактично є актом виконаних робіт (наданих послуг); свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2863 від 31.10.2014р., ордер, виданий адвокату на ім'я Денисенко Тетяна Миколаївна.
За висновками суду, надані позивачем документи, є достатніми доказами понесення вказаним учасником судового процесу витрат на професійну правничу допомогу у даній справі.
Здійснивши аналіз ціни, предмета та підстав позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, кількість сторін та інших учасників справи, суд зазначає, що заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу не відповідає складності справи.
Отже, підготовка цієї справи до розгляду в суді не потребувала значних затрат часу, великого обсягу юридичної і технічної роботи, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин після відкриття провадження у справі не змінювалося, доказів на підтвердження ступеня складності справи, вирішення нових правових питань суду не надано.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує малозначність справи та її розгляд судом в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України.
У даному випадку, розмір витрат на правову допомогу адвоката, які позивач просить суд покласти на відповідача, у розмірі 9 000,00 грн. не співмірний до предмета спору та складності цієї справи.
Відтак, надавши оцінку усім доданим до позовної заяви доказам з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, врахувавши критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначені ч.4 ст.126 ГПК України, враховуючи, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (опрацювання матеріалів та складання тексту позовної заяви), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співмірним є 5 000,00 грн. витрат позивача на професійну правничу допомогу, котрі відповідно до вимог ст.129 ГПК України слід покласти на відповідача у зазначеному розмірі.
Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ШАХТА «НАДІЯ» (місцезнаходження: Україна, 80086, Львівська обл., Сокальський р-н, село Сілець; ідентифікаційний код: 00178175) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» (місцезнаходження: Україна, 08700, Київська обл., Обухівський р-н, місто Обухів, вул.Малишка, будинок 9-В; ідентифікаційний код: 36549406) заборгованість в сумі 203 842,16 грн., яка складається з: 184 388,00 грн. основного боргу, 15 842,90 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 3 611,26 грн., 5 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 2 446,11 грн. судового збору.
3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Суддя Король М.Р.