ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.08.2025Справа № 910/12927/23 (910/6728/25)
За позовом Ліквідатора Товариство з обмеженою відповідальністю "Паверсток" (03038, м. Київ, вул. М. Грінченка, 4, ідентифікаційний номер 43016569) арбітражного керуючого Череватого Л.Б. (м.Львів, вул. Городоцька,277)
до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
про визнання недійсним договору та повернення майна
в межах справи №910/12927/23
За заявою Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, ідентифікаційний номер 00130926)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паверсток" (03038, м. Київ, вул. М. Грінченка, 4, ідентифікаційний номер 43016569)
про банкрутство
Суддя Мандичев Д.В.
Секретар судового засідання Улахли О.М.
Представники сторін: не з'явилися.
У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/12927/23 за заявою Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Паверсток".
Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Паверсток" арбітражний керуючий Череватий Л.Б. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про:
- визнання недійсним Договору купівлі-продажу транспортного засобу №8041/2022/3198933 від 01.06.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паверсток", як Продавцем, та ОСОБА_1 , як Покупцем;
- зобов'язання ОСОБА_1 повернути до складу ліквідаційної маси Товариства з обмеженою відповідальністю "Паверсток" транспортний засіб - легковий автомобіль марки Porshe модель Cayenne.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 позовну заяву залишено без руху.
До суду надійшли докази усунення недоліків, встановлених в ухвалі суду від 05.06.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначено на 11.07.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2025 відкладено розгляд справи у судовому засіданні на 20.08.2025.
24.07.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів на понесення витрат на професійну правничу допомогу.
До судового засідання 20.08.2025 представники сторін не з'явилися, хоча про дату, час і місце його проведення були повідомлені належним чином.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
У Товариства з обмеженою відповідальністю «Паверсток» на праві власності перебував транспортний засіб марки PORSCHE, моделі CAYENNE, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 , рік випуску 2020, двигун НОМЕР_3 , чорного кольору.
Листом від 20.08.2024 №31/26-2588 Регіональний сервісний центр ГСЦ MBC у м. Києві на запит ліквідатора Череватого Л.Б. повідомив, що 01.06.2022 при перереєстрації, на автомобіль видано номерні знаки НОМЕР_4 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 від 01.06.2022. Також, до листа долучено відповідні документи, що стали підставою для здійснення перереєстрації.
01.06.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Паверсток» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №8041/2022/3198966, відповідно до якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцеві транспортний засіб марки PORSCHE моделі CAYENNE, рік випуску 2020, двигун НОМЕР_3 , чорного кольору, VIN НОМЕР_2 , номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 , номерний знак НОМЕР_7 .
Даний договір укладено в присутності адміністратора ТСЦ 8041 РЦС ГСЦ МВС в м. Києві.
Згідно з пунктом 1.3 Договору Покупець оглянув та ознайомився із майном, яке зазначене у п. 1.1. цього Договору. Претензій щодо технічного стану та якісних характеристик відчужуваного Транспортного засобу не має.
У пункті 3.1 Договору погоджено, що ціна транспортного засобу складає один мільйон вісімсот тисяч гривень 00 копійок.
Як слідує з банківської виписки про рух коштів на рахунку № НОМЕР_8 АТ КБ «ПРИВАТБАНК», ОСОБА_1 сплачено на рахунок ТОВ «Паверсток» кошти у сумі 1 800 000,00 грн шістьма рівними платежами у період з 10.06.2022 по 17.06.2022 згідно договору купівлі-продажу автомобіля.
Разом із цим, ліквідатором ТОВ «Паверсток» арбітражним керуючим Череватим Л.Б. замовлено висновок про вартість майна у ТОВ «ГАЛ-СВІТ» для визначення ринкової вартості для подання до суду.
Відповідно до Висновку про вартість майна від 30.12.2024, підготовленого заслуженим експертом-оцінювачем Гохбергом Ігорем Ісааковичем, ринкова вартість автомобіля PORSCHE CAYENNE, реєстраційний номер НОМЕР_7 , 2020 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 станом на 01.06.2022 становить 5 846 000,00 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку задовольнити подану позовну заяву з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (наразі - КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
21.10.2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.
Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.
За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).
Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.
Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).
Відповідно до частини 1 статті 42 КУзПБ (у редакції, чинній на момент укладення спірного правочину) правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Згідно з частиною 2 статті 42 КУзПБ (у редакції, чинній на момент укладення спірного правочину) правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
Відтак, приписи статті 42 КУзПБ розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №920/10/21 (920/868/21)).
Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).
Відповідно до положень статті 189 ГК України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Судом установлено, що за умовами договору купівлі-продажу транспортного засобу від 01.06.2022 №8041/2022/3198966 ціна продажу транспортного засобу марки PORSCHE, моделі CAYENNE, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 , рік випуску 2020, двигун НОМЕР_3 , чорного кольору, складає 1 800 000,00 грн.
Водночас, згідно з висновком про вартість майна від 30.12.2024, підготовленого на замовлення ліквідатора Череватого Л.Б. заслуженим експертом-оцінювачем Гохбергом Ігорем Ісааковичем, ринкова вартість автомобіля PORSCHE CAYENNE, реєстраційний номер НОМЕР_7 , 2020 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 станом на 01.06.2022 становить 5 846 000,00 грн.
Таким чином, ТОВ «Паверсток» здійснено відчуження належного на праві власності транспортного засобу за ціною 1 800 000,00 грн., що значно нижча від ринкової у розмірі 5 846 000,00 грн.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Із матеріалів справи вбачається, що 09.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Електротрейдінг груп» та ТОВ «Паверсток» було укладено договір №БГ-21/0248 про участь у балансуючій групі, на виконання якого складені акти купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів: Акт №ВН-2022/3-43016569 від 31.03.2022 року на суму 19 680 106,56 грн; Акт №ВН-2022/4-43016569 від 30.04.2022 року на суму 5 194 726,68 грн, що є підставою для здійснення розрахунків між Сторонами за цим Договором на загальну суму 24 874 833,24 грн.
У період з 01.03.2022 по 07.06.2022 ТОВ «Паверсток» погасив заборгованість перед ТОВ «ЕТГ» у розмірі 3 131 036,40 грн., тому станом на 07.06.2022 загальна сума заборгованості по вказаним актам склала 21 743 796,84 грн.
Таким чином, у період існування заборгованості перед ТОВ «ЕТГ» на суму 21 743 796,84 грн., ТОВ «Паверсток» уклав з ОСОБА_1 Договір купівлі-продажу транспортного засобу №8041/2022/3198966 від 01.06.2022 за ціною втричі нижчою ринкової, що призвело до неможливості задовольнити вимоги ТОВ «ЕТГ».
Суд зауважує, що сторонами не надано до матеріалів справи доказів, які би свідчили про наявність розумного обґрунтування та економічної доцільності відчуження транспортного засобу за вказаною низькою ціною попри те, що в Боржника на момент укладення договору існували зобов'язання перед іншими контрагентами, зокрема перед ТОВ «ЕТГ» на суму 21 743 796,84,00 грн., і Боржник не вжив заходів, спрямованих на належне виконання своїх зобов'язань.
Ураховуючи викладене вище, суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним Договору купівлі-продажу транспортного засобу від 01.06.2022 №8041/2022/3198966, який за сукупністю обставин має фраудаторний характер, та вчинений із порушенням статей 13, 203 ЦК України, а тому такий правочин підлягає визнанню недійсним відповідно до положень статті 215 ЦК України.
Одночасно, позивач просив зобов'язати відповідача повернути до складу ліквідаційної маси Боржника спірний транспортний засіб - легковий автомобіль марки PORSCHE модель CAYENNE, рік випуску 2020, колір чорний, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 .
Відповідно до частини 3 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов'язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Згідно з частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо позивач заявляє вимогу, яка за належної інтерпретації може ефективно захистити його порушене право, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань, оскільки це призведе до необхідності повторного звернення позивача до суду за захистом його прав (які за наведених умов могли бути ефективно захищені), що не відповідатиме принципам верховенства права та процесуальної економії (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18).
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (підпункт 11.12) та від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови у позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України). Такі висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22 (пункт 5.30).
Отже, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовна вимога про повернення спірного транспортного засобу за належної інтерпретації відповідає такому способу захисту як витребування майна.
При цьому, таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача, оскільки зміст відповідної позовної вимоги не викликає сумніву щодо прагнення позивача повернути спірне рухоме майно у власність банкрута.
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Інші доводи та заперечення учасників справи судом розглянуті, проте на результат вирішення спору не вплинули. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).
Згідно із пунктом 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.
Щодо заявлених до розподілу 6 500,00 грн. витрат на підготовку висновку про вартість майна та 50 000,00 грн. витрат на оплату правничої допомоги, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з частиною 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина 3 статті 123 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Положення статті 126 ГПК України передбачають, що для цілей розподілу судових витрат суд враховує: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
28.02.2025 між ТОВ «Паверсток» та «Професійним адвокатським об'єднанням «Правовий альянс» укладено Договір про надання правової допомоги № 2 про надання правової допомоги Позивачу, згідно п. 3 якого вартість надання правової допомоги визначається Об'єднанням щодо кожного окремого дебітора ТОВ «Паверсток» у Акті про надання правової допомоги та не може перевищувати 50 000,00 грн (п'ятдесят тисяч гривень 00 коп.) за одного дебітора.
Факт надання правової допомоги за цим Договором підтверджується Актом про надання правової допомоги, який складається Об'єднанням та направляється Клієнту разом з підготовленими проектами документів, сформованими за дорученням КЛІЄНТА (п. 4 Договору про надання правової допомоги).
27.05.2025 між сторонами підписано акт про надання правової допомоги № 7 до Договору про надання правової допомоги від 28.02.2025 № 2, відповідно до якого розмір винагороди Об'єднання за надання правової допомоги становить 50 000,00 грн.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України можливе виключно на підставі клопотання заінтересованої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 ГПК України. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Так, частина 5 статті 129 ГПК України містить критерій обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відтак, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 910/7765/20.
Судом прийнято до уваги, що загальна ціна позову та розмір гонорару адвоката - 50 000,00 грн., свідчить про необґрунтованість та непропорційність цих витрат до предмета спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, суд дійшов висновку не присуджувати позивачу всі витрати на професійну правову допомогу та визначити для розподілу 15 000,00 грн., відмовивши в решті заявленої позивачем суми.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Крім цього, між ТОВ «Паверсток» та судовим експертом ФОП Колчар В.Д. укладено Договір на проведення незалежної оцінки майна №1220-24 від 20.12.2024, згідно пункту 2.1 якого загальна сума договору складає 6 500,00 грн.
Пунктом 4.2 Договору на проведення незалежної оцінки майна передбачено, факт виконаних робіт за цим договором підтверджується Актом прийому-передачі робіт, який підписується уповноваженими представниками сторін.
На підставі вказаного Договору на проведення незалежної оцінки майна ліквідатором Череватим Л.Б. підписано Акт приймання-передачі робіт від 30.12.2024 та проведено оплату звіту про оцінку автомобіля, що підтверджується платіжною інструкцією № 37 від 07.02.2025 на суму 26 000,00 грн щодо оплати оцінки автомобіля PORSCHE CAYENNE у розмірі 6 500,00 грн та судна CRANCI E30 ENDURANCE у розмірі 19 500,00 грн.
Пункт 2 частини 3 статті 123 ГПК України передбачає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів (частина 4 статті 127 ГПК України).
Беручи до уваги пункт 1 частини 4 статті 129 ГПК України, на відповідача покладаються витрати, пов'язані з підготовкою висновку про вартість майна, в сумі 6 500,00 грн.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8041/2022/3198966 від 01.06.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паверсток" (03038, м. Київ, вул. М. Грінченка, 4, ідентифікаційний номер 43016569) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
3. Витребувати від ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Паверсток" (03038, м. Київ, вул. М. Грінченка, 4, ідентифікаційний номер 43016569) транспортний засіб - легковий автомобіль марки PORSCHE модель CAYENNE, рік випуску 2020, колір чорний, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 .
4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Паверсток" (03038, м. Київ, вул. М. Грінченка, 4, ідентифікаційний номер 43016569) 74 996 (сімдесят чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто шість) грн. 80 коп. витрат по сплаті судового збору, 6 500 (шість тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. витрат, пов'язаних з підготовкою висновку про вартість майна, та 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
5. Видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 05.09.2025
Суддя Д.В. Мандичев