ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.09.2025Справа № 910/120/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,
справу № 910/120/25
за позовом фізичної особи-підприємця Дитюка Олександра Олександровича;
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудермейстер";
про стягнення 71 499,77 грн.
Фізична особа-підприємець Дитюк Олександр Олександрович звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудермейстер" грошові кошти в сумі 71 499,77 грн, з яких: 60 000,00 грн - заборгованість за виконані роботи за договором; 4 322,37 грн - інфляційні втрати; 1 687,40 грн - 3% річних; 5 490,00 грн - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань згідно умов договору на виконання робіт № 0158 від 19.03.2021 в частині оплати виконаних позивачем робіт.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 відкрито провадження у справі № 910/120/25, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи, судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 13.01.2025 була направлена на адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудермейстер", а саме: вул. Михайлівська, 22-Б, м. Київ, 01001, проте з указаної адреси поштове відправлення повернулось з відміткою пошти про причини повернення - "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, а також день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України, відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Отже, в силу наведених положень законодавства, ухвала про відкриття провадження у справі вважається врученою відповідачам у справі.
Крім того, за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1-2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідачі мали доступ до судових рішень та мали можливість ознайомитися з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідачі у встановлений строк не подали до суду відзивів на позов, а відтак не скористалися наданими їм процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
19.03.2021 між фізичною особою-підприємцем Дитюком Олександром Олександровичем (далі також - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гудермейстер" (далі також - відповідач, замовник) укладено договір № 0158 на виконання робіт (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, виконавець зобов'язується своїми силами і засобами виконати якісно роботи по відновленню бетонного покриття орендованого виробничого приміщення епоксидним кольоровим покриттям «МІНІМУМ» загальною площею 575 кв.м. (п'ятсот сімдесят п'ять квадратних метрів), що знаходиться за адресою. Київська область, Вишгородський район, село Старі Петрівці, вулиця Дубрівська, № 21. Замовник зобов'язується прийняти роботи та оплатити їх вартість в строки та на умовах, що визначаються цим договором.
Як передбачено п. 1.2. договору, склад, обсяг та вартість робіт, що будуть виконуватися виконавцем, визначаються згідно затвердженої у встановленому порядку договірній ціні (кошторису),що є обов'язковим додатком до цього договору (додаток №1).
За умовами п. 2.1. договору, вартість передбачуваних робіт, що доручається виконавцю, за даним договором складає: базова вартість - 214 497,00 грн (двісті чотирнадцять тисяч чотириста дев'яносто сім гривень 00 копійок); загальна вартість - 257 396,40 грн (двісті п'ятдесят сім тисяч триста дев'яносто шість гривень 40 копійок), в тому числі ПІДВ (20%) - 42 899,40 грн. (сорок дві тисячі вісімсот дев'яносто дев'ять гривень 40 копійок), згідно Кошторису до договору (додаток 1), що є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п. 3.1. договору, оплату за виконану роботу замовник здійснює у такому порядку:
- передоплата у розмірі 70%, а саме - 180 177,48 грн (сто вісімдесят тисяч сто сімдесят сім гривень 48 копійок), в тому числі з урахуванням ПДВ (20%) не пізніше 3-ох днів до початку робіт;
- решту 30% від вартості робіт визначеної п.2.1 цього договору, в саме - 77 218,92 грн (сімдесят сім тисяч двісті вісімнадцять гривень 92 копійки), з урахуванням ПДВ (20%) протягом 3-ох банківських днів після підписання акту виконаних робіт.
За приписами п. 6.2. договору, у випадку несвоєчасної оплати робіт, замовник зобов'язаний виплатити виконавцю пеню в розмірі 0,05% від несплаченої суми за кожен день прострочки.
Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до моменту його остаточного виконання (п. 9.1. договору).
Факт укладення вказаного договору визнається відповідачем у відповіді на претензію № 7 від 23.11.2023, а відтак, в силу приписів ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, не підлягає повторному доказуванню.
Позивач, звертаючись до суду, вказував, що відповідач, на виконання умов договору, на підставі рахунку № ПД-00000011 від 19.03.2021, здійснив передоплату у розмірі 197 396,40 грн, проте, після виконання виконавцем робіт, передбачених договором, замовник не підписав акт виконаних робіт та в подальшому не сплатив решту грошових коштів, передбачених договором, за виконану роботу.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором підряду.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Положення ч.1 ст. 180 Господарського кодексу України кореспондуються зі статтею 628 Цивільного кодексу України.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Частинами 1 та 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями ст. 526 Цивільного кодекс України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодекс України).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідач, на виконання умов договору та на підставі рахунку № ПД-00000011 від 19.03.2021, здійснив передоплату у розмірі 197 396,40 грн.
За приписами ч. 1 ст. 849 Цивільного кодексу України, замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.
Відповідно до ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Як передбачено п. 5.2.3. договору, замовник має право безперешкодного доступу до робіт Виконавця для перевірки якості робіт, що виконуються.
Однак, жодних письмових зауважень до процесу та якості виконаних позивачем робіт зі сторони відповідача не надавалося, матеріали справи доказів протилежного не містять.
Таким чином, позивач, в порядку, на умовах та у строки, визначені договором, свої зобов'язання виконав належним чином та 12.01.2022 направив відповідачеві акт № ПД-000023 від 30.12.2021 здачі-приймання робіт (надання послуг), що підтверджується відповідним фіскальним чеком та описом вкладення в цінний лист від 12.01.2021.
Згідно з ч. 1, 4, 6 ст. 882 Цивільного кодексу України, замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими. Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.
За приписами п. 5.2.1. договору замовник зобов'язаний прийняти на протязі 3-ох робочих днів за актом належно виконану роботу виконавцем відповідно до умов даного договору і підписати акт здачі-прийняття робіт.
Однак, відповідачем вказаний акт у строки, встановлені договором, не підписано та не повернуто примірник позивачеві.
Суд вказує, що правова позиція щодо застосування судами частини четвертої статті 882 Цивільного кодексу України є сталою в судовій практиці Верховного Суду, зокрема, стосовно акта виконаних робіт за договором підряду, підписаного однією стороною, правовий висновок викладено у пункті 6.3 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/7446/18 та інших. Цей висновок полягає в тому, що "передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором".
При цьому, відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови замовника від підписання акта.
Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 27.03.2018 у справі № 927/414/17, від 04.06.2018 у справі № 908/3519/16, від 05.06.2018 у справі № 910/16804/17, від 26.06.2018 у справі № 902/1370/15, від 19.09.2018 у справі № 905/1090/17, від 06.08.2018 у справі № 911/662/17, від 19.06.2019 у справі № 910/11191/18, від 18.07.2019 у справі № 910/6491/18, від 21.08.2019 у справі №917/1489/18).
Крім того, у п.7.14 своєї постанови від 02 червня 2023 року по справі № 914/2355/21 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.
Суд вказує, що про неналежне виконання зобов'язань за договором відповідач вказує у відповіді на претензію № 7 від 23.11.2023 лише після того, як позивачем було скеровано на його адресу лист-претензію № 18 від 13.11.2023.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з п. 3.1. договору, оплату за виконану роботу замовник здійснює у такому порядку:
- передоплата у розмірі 70%, а саме - 180 177,48 грн (сто вісімдесят тисяч сто сімдесят сім гривень 48 копійок), в тому числі з урахуванням ПДВ (20%) не пізніше 3-ох днів до початку робіт;
- решту 30% від вартості робіт визначеної п.2.1 цього договору, в саме - 77 218,92 грн (сімдесят сім тисяч двісті вісімнадцять гривень 92 копійки), з урахуванням ПДВ (20%) протягом 3-ох банківських днів після підписання акту виконаних робіт.
Однак відповідач ухилився від підписання акту № ПД-000023 від 30.12.2021 здачі-приймання робіт (надання послуг) та в порушення умов договору не здійснив оплату решти грошових коштів.
Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач не спростував доводів позивача щодо порушення строків здійснення оплати вартості виконаних робіт та відповідно не надав суду доказів здійснення такої оплати, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору та положення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а відтак позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 60 000,00 грн підлягають задоволенню.
При цьому, позивач за прострочення строків оплати за виконані роботи, нарахував та просить стягнути з відповідача 4 322,37 грн інфляційних втрат та 1 687,40 грн трьох процентів річних.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як встановлено судом, відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
Відповідно до п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019, у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019, у справі №910/21564/16 від 10.07.2019.
Здійснивши перерахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, беручи до уваги положення ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню, а саме, у розмірі 4 322,37 грн інфляційних втрат та 1 687,40 грн трьох процентів річних, відповідно за визначений позивачем період.
Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 5 490,00 грн
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами п. 6.2. договору, у випадку несвоєчасної оплати робіт, замовник зобов'язаний виплатити виконавцю пеню в розмірі 0,05% від несплаченої суми за кожен день прострочки.
Тобто, при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання з оплати вартості виконаних робіт у строк, який визначений у договорі.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, господарський суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 5 490,00 грн підлягають задоволенню.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудермейстер" (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, буд. 22-Б, ідентифікаційний код 40649105) на користь фізичної особи-підприємця Дитюка Олександра Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 60 000 (шістдесят тисяч) грн 00 коп. заборгованості, 1 687 (одна тисяча шістсот вісімдесят сім) грн 40 коп. трьох процентів річних, 4 322 (чотири тисячі триста двадцять дві) грн 37 коп. інфляційних втрат, 5 490 (п'ять тисяч чотириста дев'яносто) грн 00 коп. пені та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Мандриченко