ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.09.2025Справа № 910/7527/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (вул.Кирилівська, буд.40, м.Київ, 04080; ідентифікаційний код 20602681)
до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (вул.Глибочицька, буд.44, м.Київ, 04050; ідентифікаційний код 24175269)
про стягнення 52 156,01 грн
без виклику представників сторін,
Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про стягнення 52 156,01 грн, з яких 21 433,62 грн пені, 24 998,05 грн інфляційних втрат та 5 724,34 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасною виплатою відповідачем страхового відшкодування.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
26.06.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що ним в межах встановленого пунктом 36.2 статті 36 Закону України Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було прийнято рішення про відмову в здійсненні страхової виплати, натомість передбачена пунктом 36.5 цієї статті санкція стосується випадку, коли в межах дев'яностоденного строку страховик не прийняв рішення про виплату/відмову в виплаті страхового відшкодування. Наведеним відповідач доводить відсутність вини у простроченні виплати страхового відшкодування, що також є підставою і для відмови в позові в частині стягнення 3% річних ата інфляційних втрат.
30.06.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що відмова відповідача у виплаті страхового відшкодування була безпідставною, що встановлено судовим рішенням, тому така відмова не може звільняти останнього від відповідальності за несвоєчасну виплату.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
23.09.2023 о 05 год. 48 хв. в місті Житомирі по пров.Будівельному, 2 сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «CITROEN C-ELYSEE», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , автомобіля «VOLKSWAGEN PASSAT», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , автомобіля «VOLKSWAGEN GOLF», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , автомобіля «MAZDA 3», реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля «FORD FIESTA», реєстраційний номер НОМЕР_5 , під керуванням ОСОБА_5 , який залишив місце події.
На ОСОБА_5 було складено протокол про адміністративне правопорушення ААД 607285.
Відповідно до постанови Богунського районного суду міста Житомира від 15.01.2024 у справі № 295/13870/23 закрито провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності за статтями 122-4, 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення ОСОБА_5 на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено, зокрема, автомобіль «CITROEN C-ELYSEE», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був застрахований у позивача на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту за програмою «Економік» № 011/079/000727 від 26.04.2023.
10.11.2023 страхувальник позивача звернувся до позивача із заявою на виплату страхового відшкодування.
Згідно з наявним у матеріалах справи рахунком-фактурою ремонтної організації (Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз Автомотів») № СА-АМ-09354 від 04.10.2023, вартість ремонту автомобіля «CITROEN C-ELYSEE», реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 229 936,68 грн.
На підставі страхового акту № КАСКО 011/214/025929/23/1 від 14.11.2023, відповідно до якого сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті, складає 227 786,68 грн, позивачем було здійснено виплату своєму страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 227 786,68 грн, яке було перераховано на рахунок ремонтної організації, що підтверджується платіжною інструкцією № 162224740 від 20.11.2023.
З огляду на те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «FORD FIESTA», реєстраційний номер НОМЕР_5 , станом на дату ДТП була застрахована у відповідача, позивач звернувся до відповідача із претензією (заявою) на виплату страхового відшкодування на суму 227 786,68 грн (вих. №3837/03 від 01.12.2023).
Листом № 230000902518-1 від 05.02.2024 відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування з підстави не настання цивільно-правової відповідальності ОСОБА_5 , оскільки провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності було закрито.
Вважаючи таку відмову незаконною, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 156 800,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.01.2025 у справі № 910/4635/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2025, позов було задоволено та стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» 156 800,00 грн страхового відшкодування, 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2 422,00 грн судового збору.
Відповідно до платіжної інструкції № ЗР061450 від 23.05.2025 відповідачем було перераховано на рахунок позивача страхове відшкодування в розмірі 156 800,00 грн.
Звертаючись з позовом до суду у справі, що розглядається, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 21 433,62 грн пені, за період з 04.03.2024 по 03.09.2024, а також 24 998,05 грн інфляційних втрат та 5 724,34 грн 3% річних, які нараховані за період з 04.03.2024 по 22.05.2025, тобто від моменту закінчення встановленого пунктом 36.2 статті 36 Закону України Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строку для виплати страхового відшкодування до моменту його фактичної сплати.
Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що відсутня його вина у простроченні виплати страхового відшкодування, позаяк він прийняв рішення про відмову в здійсненні страхової виплати в межах строку, встановленого пунктом 36.2 статті 36 Закону України Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», натомість передбачена пунктом 36.5 цієї статті санкція стосується випадку, коли в межах дев'яностоденного строку страховик не прийняв рішення про виплату або про відмову в виплаті страхового відшкодування.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
За приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Преюдиційність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Вказана правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18 та від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16.
Обставини, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 10.01.2025 у справі № 910/4635/24, залишеному без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2025, мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи, оскільки підтверджують безпідставність відмови у здійснення страхової виплати та обов'язок відповідача її здійснити, тобто наявність у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем.
Виходячи зі змісту положень частини 1 статті 598, статей 599, 600, 604 - 609 Цивільного кодексу України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 цього Кодексу.
Така правова позиція підтверджена й судовою практикою Верховного Суду, зокрема в постанові від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов'язань містяться в статті 610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до усталеної позиції Верховного Суду, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов'язковим.
За приписами абзаців 1 - 4 пункту 36.2 статті 36 Закону України Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:
у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;
у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що при безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Згідно із статтею 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
За правилами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
За частиною першою статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Тобто відповідальність страховика, передбачена пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, настає виключно у випадку, якщо невиконання грошового зобов'язання відбулося з його вини як боржника у даних правовідносинах.
Аналогічні висновки викладено зокрема у постанові Верховного Суду від 21.04.2022 у справі № 447/2222/20.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не повідомляв позивача про припинення перебігу строку для прийняття рішення щодо виплати позивачам страхового відшкодування до дати набрання рішенням у такій справі/провадженні законної сили та повідомлення про даний факт страховика, як це передбачено абзацом 4 пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Листом № 230000902518-1 від 05.02.2024 відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування з підстави не настання цивільно-правової відповідальності ОСОБА_5 , який керував автомобілем «FORD FIESTA», реєстраційний номер НОМЕР_5 .
Між тим, судом під час розгляду справи № 910/4635/24 встановлено вину водія автомобіля «FORD FIESTA», реєстраційний номер НОМЕР_5 , у скоєнні ДТП, що мала місце у ніч з 22.09.2023 на 23.09.2023 в місті Житомирі.
З урахуванням викладеного суд погоджується з доводами позивача про те, що відмова відповідача у виплаті страхового відшкодування була безпідставною.
Враховуючи, що виплата страхового відшкодування була здійснена із простроченням, вимога позивача про стягнення з відповідача пені на підставі пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визнається судом обґрунтованою.
Принагідно суд зауважує, що пеня, передбачена пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» забезпечує виконання зобов'язання з виплати страхового відшкодування, а не із прийняття рішення про виплату або відмову в виплаті страхового відшкодування, як про це стверджує відповідач.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в розмірі 21 433,62 грн, за період з 04.03.2024 по 03.09.2024 із суми 156 800,00 грн, суд встановив його арифметичну правильність.
Враховуючи, що відповідач виплатив страхове відшкодування із простроченням, то в цьому випадку приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню за весь час прострочення.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних в розмірі 5 724,34 грн, за період з 04.03.2024 по 22.05.2025 із суми 156 800,00 грн, та інфляційних втрат в сумі 24 998,05 грн за період з березня 2024 року по квітень 2025 року, суд встановив, що вони є арифметично правильними, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд встановив обґрунтованість заявленого позову, у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 21 433,62 грн, 3% річних в розмірі 5 724,34 грн та інфляційних втрат в розмірі 24 998,05 грн.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 7 000,00 грн суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині п'ятій цієї статті визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії договору про надання правової (правничої) допомоги № 1/07-2024 від 15.07.2024, укладеного між позивачем як клієнтом та Адвокатським об'єднанням «Ентропія права», акту про надання правової (правничої) допомоги № 244 від 11.06.2025 та платіжної інструкції № 162230052 від 11.06.2025 на суму 7 000,00 грн.
Відповідно до пунктів 1.1, 4.3 договору про надання правової (правничої) допомоги № 1/07-2024 від 15.07.2024 клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання в якості правової (правничої) допомоги здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси клієнта в обсязі та на умовах, встановлених цим договором та за домовленістю сторін. Для визначення розміру гонорару за надання правової допомоги, передбаченої п.2.1.1-п.2.1.9 цього договору, сторонами складаються акти про надання правової (правничої) допомоги.
Згідно з актом про надання правової (правничої) допомоги № 244 від 11.06.2025 Адвокатським об'єднанням «Ентропія права» надано, а позивачем прийнято правничу допомогу на суму 7 000,00 грн.
Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що докази на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката були додані до позовної заяви.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти задоволенні позовних вимог в цілому, однак заперечень щодо неспівмірності витрат позивача на професійну правничу допомогу не зазначив.
Оцінивши у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надані позивачем докази на підтвердження понесених судових витрат, суд, керуючись статтями 74 - 79 названого Кодексу, вважає їх належними, допустимими та такими, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу.
Приймаючи до уваги викладене, з огляду на предмет позову, характер спірних правовідносин, складність справи, а також обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, зважаючи на те, що позов підлягає задоволенню, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підлягають відшкодуванню позивачеві в сумі 7 000,00 грн.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (вул.Глибочицька, буд.44, м.Київ, 04050; ідентифікаційний код 24175269) на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (вул.Кирилівська, буд.40, м.Київ, 04080; ідентифікаційний код 20602681) пеню в розмірі 21 433 (двадцять одна тисяча чотириста тридцять три) грн 62 коп., 3% річних в розмірі 5 724 (п'ять тисяч сімсот двадцять чотири) грн 34 коп., інфляційні втрати в розмірі 24 998 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто вісім) грн 05 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 08.09.2025.
Суддя Т.П. Капцова