ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.09.2025Справа № 910/7286/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адванс-Лізинг» (вул.Собінова, буд.1, м.Дніпро, Дніпропетровська обл., 49083; ідентифікаційний код 36493872)
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «СФГ Олена» (вул.Заболотного Академіка, буд.5, корп.Б, м.Київ, 03188; ідентифікаційний код 44991968)
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Настуся» (вул.Лісова, буд.63, м.Біла Церква, Білоцерківський р-н, Київська обл., 09111; ідентифікаційний код 39420194)
3) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )
про стягнення 950 540,38 грн
без виклику представників сторін,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Адванс-Лізинг» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «СФГ Олена», Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Настуся» та ОСОБА_1 про солідарне стягнення 950 540,38 грн, з яких 876 546,07 грн заборгованості та 73 994,31 грн 70% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем-1 як лізингоодержувачем та відповідачами-2,-3 як поручителями відповідача-1 зобов'язань зі сплати 5, 6 та 7 лізингових платежів за договором фінансового лізингу № 0606ФЛ-24 від 06.06.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено її розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
На виконання частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу, вказану ухвалу було надіслано судом до електронних кабінетів позивача та відповідача-2, а відповідачам-1, -3 - рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Позивач та відповідач-2 ухвалу про відкриття провадження у справі отримали, про що в матеріалах справи містяться повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.
Натомість, 30.06.2025 до суду повернулись поштові відправлення, адресовані відповідачам-1, -3, разом з копіями ухвали суду про відкриття провадження у справі від 16.06.2025, які відповідно до повідомлень підприємства поштового зв'язку, АТ «Укрпошта», не були вручені відповідачу-1 у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою, а відповідачу-3 у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Згідно з приписами частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання особою кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси сторін є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Таким чином, про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/7286/25 відповідачі вважаються повідомленими належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/7286/25 від 16.06.2025, оскільки остання оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з частиною 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки відповідачі були належним чином повідомлені про розгляд справи судом, але не скористалися наданим їм процесуальним правом та у встановлений строк не подали до суду відзив на позовну заяву, враховуючи, що матеріали справи мітять достатньо доказів для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
06.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Адванс-Лізинг» (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СФГ Олена» (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 0606ФЛ-24 (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених Договором, лізингодавець передає на умовах фінансового лізингу у володіння та користування об'єкт лізингу (предмет лізингу, майно), а лізингоодержувач приймає предмет лізингу та зобов'язується сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору. Найменування, марка, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість майна на момент укладення Договору наведені в додатку № 1 «Специфікація». Рік випуску та серійний номер майна вказується в акті приймання-передачі майна.
Відповідно до п. 1.2 Договору строк володіння та користування (строк лізингу) лізингоодержувачем предметом лізингу починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу та не може бути менше одного року.
У п. 2.1 Договору визначено, що вартість майна становить гривневий еквівалент 150 000,00 Євро, що розраховується за курсом продажу Євро, встановленим у міжбанківській інформаційній системі «УкрДілінг», сформованим на 16:00 за Київським часом (міжбанківський курс) на дату, що передує даті укладення цього Договору, збільшеного на розмір зборів (податків), пов'язаних із здійсненням операцій купівлі іноземної валюти юридичними особами, та на дату укладення Договору становить 6 549 000,00 грн.
Пунктом 3.1 Договору встановлено, що усі платежі за Договором лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривнях) відповідно до умов цього Договору та додатку № 2 «Графік внесення лізингових платежів» до Договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця, вказаний у цьому Договорі.
Розмір, склад, терміни сплати лізингових платежів встановлюються в графіку. Сума кожного чергового лізингового платежу є гривневим еквівалентом відповідної суми в Євро, зазначеної в графіку, виходячи з міжбанківського курсу на дату, що передує даті сплати лізингоодержувачем чергового лізингового платежу, зазначеного в графіку, збільшеного на розмір зборів (податків), пов'язаних із здійсненням операцій купівлі іноземної валюти юридичними особами. Такий порядок застосовується до усіх лізингових платежів та будь-яких інших сум, які підлягають сплаті згідно з Договором. Сторони домовились, що при зміні міжбанківського курсу фактичної оплати, міжбанківського курсу графіку, міжбанківського курсу акту приймання-передачі по відношенню до міжбанківського курсу Договору, пропорційно автоматично змінюється і ціна Договору в гривні, і вданому випадку не має потреби в підписанні додаткової угоди про зміну ціни Договору в гривні (п. 3.4 Договору).
У п. 3.6 Договору передбачено, що якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий) день, то лізингоодержувач зобов'язаний сплатити такий платіж не пізніше дня, який передує останньому робочому дню, за яким настає такий неробочий (вихідний, святковий) день.
Згідно з п. 4.2 Договору передача лізінгодавцем і прийом лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється на підставі акту приймання-передачі майна за адресою: Дніпропетровська обл., м.Новомосковськ, вул.Сучкова, буд.117. Майно вважається переданим з дати підписання акта приймання-передачі майна.
Відповідно до п. 8.1 Договору у випадку, якщо лізингоодержувач порушить строк оплати будь-якого лізингового платежу, який встановлений в графіку, лізингоодержувач несе відповідальність перед лізингодавцем у вигляді сплати 70% річних від суми простроченого лізингового платежу (відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України).
Пунктом 10.3 Договору передбачено, що у випадку, якщо лізингоодержувач не здійснить оплату лізингового платежу у строки, вказані в графіку, то при зверненні лізигодавця до суду для розрахунку суми несплачених лізингових платежів лізингодавець має право використовувати міжбанківський курс на дату, що передує даті складення ним позовної заяви/уточнень до позовної заяви.
Строк дії Договору з 06.06.2024 по 20.11.2026, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами всіх зобов'язань за цим Договором (п. 12.1 Договору).
У Специфікації майна, що є додатком № 1 до Договору, визначено найменування майна - «Сівалка Kverneland e-drill plus 6001» і його ціну - 150 000,00 Євро.
Відповідно до акту приймання-передачі від 29.08.2024 позивач передав, а відповідач-1 отримав майно, зазначене у Специфікації майна, що є додатком № 1 до Договору.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що відповідачем-1 прострочено сплату 5, 6 та 7 лізингових платежів, визначених у Графіку внесення лізингових платежів, що є додатком № 2 до Договору, в загальному розмірі 18 530,65 Євро, що з урахуванням положень п. 10.3 Договору складає еквівалент 876 546,07 грн.
Крім того, 07.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Адванс-Лізинг» (лізингодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Настуся» (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СФГ Олена» (лізингоодержувач) було укладено договір поруки № 1П/0606ФЛ-24, а між Товариством з обмеженою відповідальністю «Адванс-Лізинг» (лізингодавець), ОСОБА_1 (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СФГ Олена» (лізингоодержувач) - договір поруки № 2П/0606ФЛ-24, предметами яких є зобов'язання поручителів перед лізингодавцем в повному обсязі солідарно відповідати за виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань перед лізингодавцем, які випливають з умов Договору.
З огляду на те, що відповідач-1 прострочив сплату чергових лізингових платежів, позивач звернувся до суду з цим позовом до відповідачів, у якому просить стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 876 546,07 грн заборгованості та 73 994,31 грн 70% річних.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача-1 взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, який підпадає під правове регулювання § 6 Глави 58 Цивільного кодексу України та Закону України «Про фінансовий лізинг».
Відповідно до частин 1, 2 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено передачу позивачем у володіння і користування відповідачу-1 об'єкта лізингу, визначеного у Специфікації майна, що є додатком № 1 до Договору, про що свідчить акт приймання-передачі від 29.08.2024. Докази повернення цього майна позивачу в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи вищевикладене, у відповідача-1, у зв'язку з укладенням Договору та прийняттям у користування об'єкта лізингу, виникло зобов'язання зі сплати лізингових платежів за весь час користування об'єктом лізингу протягом дії Договору.
Згідно з частинами 1, 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу. До складу лізингових платежів включаються: 1) сума, що відшкодовує частину вартості об'єкта фінансового лізингу; 2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об'єкт фінансового лізингу; 3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором. Протягом строку дії договору фінансового лізингу розмір лізингових платежів може бути змінено у випадках та порядку, передбачених таким договором.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У додатку № 2 до Договору сторони узгодили Графік внесення лізингових платежів, згідно з яким:
п'ятий лізинговий платіж у сумі 1 445,14 Євро (з яких 1 445,14 Євро винагороди лізингодавцю) мав бути сплачений 20.03.2025;
шостий лізинговий платіж у сумі 15 981,37 Євро (з яких 15 000,00 Євро суми, що відшкодовує частину вартості предмета лізингу та 981,37 Євро винагороди лізингодавцю) мав бути сплачений 20.04.2025;
сьомий лізинговий платіж у сумі 917,26 Євро (з яких 917,26 Євро винагороди лізингодавцю) мав бути сплачений 20.05.2025.
При цьому з урахуванням положень п. 3.4 Договору сума кожного чергового лізингового платежу є гривневим еквівалентом відповідної суми в Євро, зазначеної в графіку.
Відтак, приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем-1 своїх грошових зобов'язань є таким, що настав.
За приписом частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов'язання відповідачем-1 за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач-1 не надав, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 867 706,18 грн, що є еквівалентом 18 343,77 Євро відповідно до положень п. 10.3 Договору.
Суд відзначає, що загальна сума 5, 6 та 7 лізингових платежів складає саме 18 343,77 Євро, а не 18 530,65 Євро, як зазначає позивач.
Із наданого позивачем розрахунку заборгованості судом встановлено, що заявлена ним сума 18 530,65 Євро з-поміж 5, 6 та 7 лізингових платежів включає 186,88 Євро заборгованості за 4 лізинговим платежем, яка по-перше виходить за межі підстав цього позову, а по-друге щодо цієї вимоги вже ухвалене судове рішення.
Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 у справі № 910/2482/25 було прийнято відмову позивача від позову та закрито провадження у справі № 910/2482/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адванс-лізинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СФГ Олена», Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільскогосподарське Підприємство «Настуся» та ОСОБА_1 про стягнення 527 407,11 грн, з яких 398 034,92 грн заборгованості по сплаті 2, 3 та 4 лізингових платежів за Договором.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.
Пунктом 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Відтак, встановивши наявність ухвали суду про закриття провадження у справі № 910/2482/25 щодо стягнення заборгованості за 4 лізинговим платежем за Договором, тобто у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд дійшов висновку про те, що провадження у справі № 910/7286/25 в частині стягнення заборгованості в розмірі 8 839,89 грн, що є еквівалентом 186,88 Євро, підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення 73 994,31 грн 70% річних.
Як встановлено частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У п. 8.1 Договору сторони встановили інший розмір процентів, а саме 70% річних.
Розрахована позивачем сума 70% річних у розмірі 9 419,58 грн, за період з 21.03.2025 по 03.06.2025 із суми 65 488,54 грн (яка визначена шляхом множення суми боргу в розмірі 1 445,14 Євро на міжбанківський курс станом на момент настання строку сплати лізингового платежу), у розмірі 63 423,55 грн, за період з 21.04.2025 по 03.06.2025 із суми 751 610,22 грн (яка визначена шляхом множення суми боргу в розмірі 15 981,37 Євро на міжбанківський курс станом на момент настання строку сплати лізингового платежу), у розмірі 1 151,18 грн, за період з 21.05.2025 по 03.06.2025 із суми 42 875,67 грн (яка визначена шляхом множення суми боргу в розмірі 917,26 Євро на міжбанківський курс станом на момент настання строку сплати лізингового платежу), що загалом складає 73 994,31 грн, є арифметично правильною, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Статтею 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою.
Як встановлено судом, в забезпечення виконання відповідачем-1 зобов'язань за Договором, між позивачем, відповідачем-1 та відповідачем-2, а також між позивачем, відповідачем-1 та відповідачем-3 були укладені договори поруки № 1П/0606ФЛ-24 та № 2П/0606ФЛ-24 відповідно, за умовами яких відповідач-2 та відповідач-3 зобов'язалися солідарно відповідати перед позивачем за виконання відповідачем-1 усіх зобов'язань за Договором.
Статтею 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Відповідно до частин 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
За змістом частин 1 - 4 статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Відповідачами-2,-3, в свою чергу, не надано доказів на підтвердження погашення заборгованості відповідача-1 за Договором.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обставини, що є підставою для закриття провадження в частині стягнення заборгованості в розмірі 8 839,89 грн, а в іншій частині судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача підлягають 867 706,18 грн заборгованості та 73 994,31 грн 70% річних.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Оскільки провадження у справі підлягає закриттю у відповідній частині, сплачений судовий збір за подання позовної заяви пропорційно цій частині в розмірі 106,07 грн може бути повернутий позивачу зі спеціального фонду Державного бюджету України за його клопотанням на підставі статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Також, враховуючи, що позивачем сплачено судовий збір в більшому розмірі, ніж передбачено законом, переплата в сумі 0,01 грн може бути йому повернута в аналогічному порядку.
Суд зауважує, що судові витрати, за наявності у справі двох і більше відповідачів, розподіляються між відповідачами у визначених частках, оскільки солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачене (див. постанову Верховного Суду від 07.03.2024 у справі № 903/135/23 (903/148/23)).
Відтак, оскільки позов підлягає задоволенню, інша частина витрат позивача по сплаті судового збору в розмірі 11 300,41 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідачів у рівних частинах по 3 766,80 грн.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 50 000,00 грн суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Натомість у частині 5 наведеної статті визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку (дії/бездіяльність) обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
На підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії договору про надання правничої (правової) допомоги № 2/12-21 від 10.12.2021, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Талоконова Кирила», додаткової угоди № 22 від 03.06.2025 до цього договору та платіжної інструкції № 405 від 05.06.2025 на суму 30 000,00 грн.
Згідно з п.п. 1.1, 3.1 договору про надання правничої (правової) допомоги № 2/12-21 від 10.12.2021 бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу щодо, зокрема, складання процесуальних документів; представництва та захисту інтересів клієнта у судах під час здійснення господарського судочинства. Розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього договору правничу (правову) допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору.
Додаткова угоди № 22 від 03.06.2025 до договору про надання правничої (правової) допомоги № 2/12-21 від 10.12.2021 визначає порядок оплати гонорару за надання правничої (правової) допомоги бюро у спорі про стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за Договором.
У п. 2 додаткової угоди № 22 від 03.06.2025 визначено, що розмір гонорару за надання правничої (правової) допомоги по комплексному веденню вказаної в п. 1 цієї додаткової угоди справи у суді першої інстанції, включаючи підготовку всіх процесуальних документів, складає 30 000,00 грн.
Відповідно до п. 3 додаткової угоди № 22 від 03.06.2025 розмір «гонорару успіху» за досягнення позитивного результату внаслідок надання бюро правничої (правової) допомоги клієнту відповідно до цієї додаткової угоди складає 20 000,00 грн. Під «досягненням позитивного результату» сторони розуміють винесення судом першої інстанції рішення на користь клієнта про стягнення з відповідача/відповідачів не менше 70% ціни позову.
Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що докази понесення судових витрат позивачем було надіслано відповідачам.
Втім, відповідачі у встановленому процесуальним законом порядку клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката не подали.
Між тим, суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката у зазначеному розмірі не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу саме в цьому розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
В контексті вищевикладеного, вирішуючи питання щодо розподілу «гонорару успіху» в розмірі 20 000,00 грн, суд, оцінивши співмірність заявлених до стягнення витрат як «гонорару успіху» зі складністю справи та обсягом виконаної представником позивача роботи в суді, відзначає, що сума «гонорару успіху» не є обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, оскільки ця справа на думку суду є справою незначної складності, до того ж позивач вже звертався з аналогічними позовами до суду щодо стягнення попередніх лізингових платежів (справи № 910/2481/25, 910/2482/25), тобто складення позовної заяви не вимагало витрачання значної кількості часу і зусиль, тому суд дійшов висновку не присуджувати на користь позивача «гонорар успіху» адвоката Талоконова К.В. в розмірі 20 000,00 грн.
В іншій частині, оскільки подання позову зумовлено порушенням прав позивача, що встановлено судом у цьому рішенні, проаналізувавши наданий представником позивача обсяг послуг, врахувавши складність справи, характер спірних правовідносин, а також те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути ані способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, ані становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу, керуючись принципами справедливості, верховенства права, критеріями реальності адвокатських витрат в контексті їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що обґрунтованими, пов'язаними з розглядом цієї справи та документально підтвердженими є витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 30 000,00 грн, які підлягають покладенню на відповідачів у рівних частинах по 10 000,00 грн.
Керуючись статтями 129, 231, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Закрити провадження у справі № 910/7286/25 в частині стягнення заборгованості в розмірі 8 839,89 грн.
2. В іншій частині позов задовольнити.
3. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «СФГ Олена» (вул.Заболотного Академіка, буд.5, корп.Б, м.Київ, 03188; ідентифікаційний код 44991968), Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Настуся» (вул.Лісова, буд.63, м.Біла Церква, Білоцерківський р-н, Київська обл., 09111; ідентифікаційний код 39420194), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адванс-Лізинг» (вул.Собінова, буд.1, м.Дніпро, Дніпропетровська обл., 49083; ідентифікаційний код 36493872) заборгованість в розмірі 867 706 (вісімсот шістдесят сім тисяч сімсот шість) грн 18 коп. та 70% річних в розмірі 73 994 (сімдесят три тисячі дев'ятсот дев'яносто чотири) грн 31 коп.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СФГ Олена» (вул.Заболотного Академіка, буд.5, корп.Б, м.Київ, 03188; ідентифікаційний код 44991968) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адванс-Лізинг» (вул.Собінова, буд.1, м.Дніпро, Дніпропетровська обл., 49083; ідентифікаційний код 36493872) витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 766 (три тисячі сімсот шістдесят шість) грн 80 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Настуся» (вул.Лісова, буд.63, м.Біла Церква, Білоцерківський р-н, Київська обл., 09111; ідентифікаційний код 39420194) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адванс-Лізинг» (вул.Собінова, буд.1, м.Дніпро, Дніпропетровська обл., 49083; ідентифікаційний код 36493872) витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 766 (три тисячі сімсот шістдесят шість) грн 80 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.
6. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адванс-Лізинг» (вул.Собінова, буд.1, м.Дніпро, Дніпропетровська обл., 49083; ідентифікаційний код 36493872) витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 766 (три тисячі сімсот шістдесят шість) грн 80 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.
7. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 08.09.2025.
Суддя Т.П. Капцова