ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.09.2025Справа № 910/1165/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні
заяву Державного підприємства “Гарантований покупець»
про відстрочення виконання судового рішення
у справі № 910/1165/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан-Енерджи Україна"
до Державного підприємства "Гарантований покупець"
про стягнення 2 126 120,15 грн.
Представники учасників судового процесу: згідно протоколу судового засідання.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.05.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2025, позов задоволено повністю.
13.08.2025 Державне підприємство “Гарантований покупець» звернулось до Господарського суду міста Києва з заявою про відстрочення виконання судового рішення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 призначено розгляд заяви на 08.09.2025.
28.08.2025 представником позивача подано заперечення на заяву відповідача про відстрочення виконання судового рішення.
У судове засідання 08.09.2025 представник боржника з'явився, представник стягувача не з'явився.
Розглянувши заяву Державного підприємства “Гарантований покупець» про відстрочення виконання судового рішення, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Частиною 1 статті 18 ГПК України унормовано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Також, відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Суд зазначає, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист, а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Винятком із загального порядку виконання рішень господарського суду є, зокрема стаття 331 ГПК України, яка передбачає, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
У ч. 1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.
За змістом наведених норм, відстрочення та розстрочення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Поряд з цим, у ГПК України та спеціальному законі, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, не встановлений вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочки.
Так, згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У заяві про відстрочку виконання рішення боржник посилається, зокрема на те, що сукупність таких обставин як: часткова оплата відповідачем вартості послуг за спірний період позивачу; відсутність в Положенні джерела для покриття витрат на оплату 3% річних та інфляційних втрат за договорами, укладеними на виконання спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії; необхідність підтримання фіксованої ціни на електричну енергію для побутових споживачів на рівні, визначеному Положенням ПСО; фінансування діяльності гарантованого покупця здійснюється лише в межах кошторису затвердженого Регулятором (ст. 65 Закону); відсутність вини щодо несвоєчасної оплати послуг та складний фінансовий стан ДП «Гарантований покупець»; участь Гарантованого покупця у функціонуванні критичної сфери інфраструктури; надання Регулятором настанови щодо заборони нарахування та стягнення штрафних санкцій в період воєнного стану згідно з постановою НКРЕКП від 25.02.2022 № 332, істотно ускладнюють виконання рішення та є достатньо винятковими для відстрочення виконання рішення суду.
Так, при вирішенні питання про відстрочку виконання рішення суд враховує не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
У зв'язку з тим, що відстрочка виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої відстрочки.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
У той же час, зважаючи на те, що 1) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V), а також беручи до уваги, те, що обов'язок зі сплати коштів, підтверджений обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що кошти будуть сплачені на його користь у найкоротші строки, cуд вважає, що з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84). Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S. A." проти Португалії", заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Проаналізувавши матеріали справи, враховуючи тривале невиконання боржником взятих на себе зобов'язань, оскільки з поданих заявником доказів не вбачається неможливість виконання рішення суду, суд дійшов висновку, що заявником не доведено наявності у боржника конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
При цьому, суд зауважує на тому, що фактично обґрунтування поданої заяви про відстрочення виконання рішення суду зведені до ненадходження коштів від Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» та відсутність відповідного фінансування.
У той же час згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 цього Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Між позивачем та відповідачем виникли господарські відносини, а приписи Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, у питаннях відповідальності за порушення зобов'язань.
Частина 2 статті 617 ЦК України та частина 2 статті 218 ГК України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
За таких обставин, факт відсутності фінансування та ненадходження коштів від Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» не можуть бути достатньою підставою, що ускладнює виконання рішення або робить його неможливим. При цьому, заявником не надано доказів того, що протягом одного року відповідач отримає грошові кошти від Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» або будь-яких інших осіб в обсязі, достатньому для виконання рішення суду.
Відсутність відповідних асигнувань чи будь-яких інших надходжень коштів від контрагентів боржника не виправдовує його бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, про що зазначав Європейський суд з прав людини у рішеннях «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та «Бакалов проти України» та не є тими обставинами, з якими приписи статті 331 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість надання відстрочки.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.10.2011 у справі “Агрокомплекс проти України» зазначив, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для “законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить “майно» цієї особи у зазначеній статті 1 Першого протоколу.
Таким чином, постановлення на користь позивача в даній справі судового рішення про стягнення з відповідача грошових коштів у незалежності від правової природи цих коштів, становить «майно» позивача, на отримання якого позивач має легітимні сподівання.
При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже, сама можливість надання відстрочки/розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.
Суд звертає увагу на те, що обов'язок держави полягає у захисті прав виробників “зеленої електроенергії» і саме з метою забезпечення загальносуспільних інтересів та виконання гарантій держави щодо купівлі всієї електричної енергії, виробленої на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії, було створено Державне підприємство “Гарантований покупець», тому останнє зобов'язано добросовісно і своєчасно здійснювати розрахунок з виробниками.
Судом також враховані майнові інтереси стягувача та взято до уваги, що надання заявнику (боржнику) відстрочки виконання рішення суду може призвести до недотримання справедливого балансу прав та інтересів сторін у спорі, тим більш, що не тільки відповідач продовжує працювати в умовах воєнного стану, а й позивач, на господарську діяльність якого негативно впливають наслідки, пов'язані з військовою агресією російської федерації.
Водночас, суд звертає увагу, що наведена заявником правова позиція Верховного Суду у постанові від 16.01.2020 у справі №910/1820/19 не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки у вищевказаній справі досліджувалося питання надання розстрочки за обставин здійснення погашення значної частини боргу, а розстрочка і відстрочка за своєю правовою природою є різними інститутами під час виконання судового рішення, тоді як за обставин даної справи, відповідач просить надати йому відстрочку у виконанні рішення на максимальний строк, і доказів здійснення часткових оплат сум, встановлених у рішенні суду, до матеріалів справи не надано.
Не є доречним і посилання заявника на приписи підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП №332 від 25.02.2022 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду», за умовами якого зупинено нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії, адже нарахування штрафних санкцій в межах даної справи не здійснювалося та рішення суду не містить висновків про їх стягнення з відповідача за порушення умов договору.
Таким чином, суд відмовляє Державному підприємству “Гарантований покупець» у задоволенні заяви про відстроченні виконання судового рішення.
Керуючись ст. ст. 234, 331 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволені заяви Державного підприємства “Гарантований покупець» про відстрочення виконання судового рішення відмовити.
Згідно з ч.1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та відповідно до Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складення повного тексту.
Повний текст ухвали складено: 08.09.2025.
Суддя О.А. Грєхова