ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.09.2025Справа № 910/6874/25
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (Україна, 04112, м. Київ, вул. Теліги Олени, буд. 6, літ. В; ідентифікаційний код: 20033533)
до Приватного акціонерного товариства страхової компанії "Інтер-Поліс" (Україна, 01033, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 69; ідентифікаційний код: 19350062)
про стягнення 159 776,71 грн
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства страхової компанії "Інтер-Поліс" (далі - відповідач) про стягнення 159776,71 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до позивача перейшло право на отримання від відповідача відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
19.06.2025 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" відзив на позовну заяву, який 19.06.2025 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
12.03.2025 о 19 год. 20 хв. на перехресті вул. Онищука та об'їзної дороги у м. Ізяславі сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля "MAN TGM", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , а також автомобіля "Citroen Jumper", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
Відповідно до постанови Ізяславського районного суду Хмельницької області від 17.03.2025 у справі № 675/404/25 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено, зокрема, автомобіль "MAN TGM", реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був застрахований у позивача на підставі Договору страхування наземного транспорту за страховим продуктом "Моє Каско Бізнес" №011092/4100/0000252 від 19.02.2025 (далі - Договір).
13.03.2025 страхувальник позивача звернувся до позивача із заявою про подію з ознаками страхового випадку №2704484732.
Згідно з наявним у матеріалах справи рахунком ремонтної організації (ТОВ "ВК Моторс") № KHM_VKM-2500681 від 13.03.2025, вартість ремонту автомобіля ""MAN TGM", реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 174 075,37 грн.
На підставі Страхового акту № 27044847432 від 18.03.2025, відповідно до якого сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті, складає 159776,71 грн, позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування в зазначеному розмірі, яке було перераховано на рахунок ремонтної організації, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжної інструкції № 024183 від 20.03.2025.
З огляду на те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Citroen Jumper", реєстраційний номер НОМЕР_2 станом на дату ДТП була застрахована відповідачем на підставі полісу ЦПВВНТЗ ЕР №223118256, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь страхове відшкодування в розмірі 159776,71 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до положень статті 980 Цивільного кодексу України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.
Об'єктом страхування можуть бути: життя, здоров'я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.
Частиною першою статті 92 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховик за договором страхування зобов'язаний: у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором або законом строк; у разі настання страхового випадку відшкодувати витрати, понесені страхувальником для запобігання настанню страхового випадку та зменшення наслідків страхового випадку, якщо це передбачено умовами договору страхування; забезпечувати збереження інформації, що становить таємницю страхування, з урахуванням вимог цього Закону.
Суд встановив факт виконання позивачем умов Договору та виплати, на підставі Страхового акту № 27044847432 від 18.03.2025 та рахунку № KHM_VKM-2500681 від 13.03.2025, своєму страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 159776,71 грн, за вирахуванням франшизи у розмірі 14298,66 грн, яке було перераховано на рахунок ТОВ "ВК Моторс", що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжної інструкції № 024183 від 20.03.2025.
Статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Зазначене узгоджується з положеннями частини 1 статті 108 Закону України "Про страхування".
Пунктом 50 частини першої статті 1 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховою виплатою (страховим відшкодуванням) є грошові кошти, що виплачуються страховиком у разі настання страхового випадку відповідно до умов договору страхування та/або законодавства.
Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому, деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17 (провадження № 12-134гс18).
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, а відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з Централізованої бази даних М(Т)СБУ цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу "Citroen Jumper", реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на дату ДТП була застрахована у відповідача згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР №223118256, відтак особою, відповідальною за завдану внаслідок ДТП шкоду, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у межах, передбачених вказаним законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є відповідач.
Судом враховано, що 01.01.2025 введено в дію Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-IX, а також визнано таким, що втратив чинність з дня введення в дію цього Закону, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV.
Пунктом 6 розділу VI Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-IX (діяв на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами.
Зі змісту наявної в матеріалах справи копії поліса ЕР №223118256 вбачається, що договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за цим полісом укладено та введено в дію у 2024 році.
Зважаючи на викладене, до спірних правовідносин застосовуються положення Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню спеціальні норми закону, а саме п. 22.1 ст. 22 та ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Наведеними нормами закону встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Частина 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16.
Суд вважає, що проведення оцінки розміру завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 № 142/5/2092 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 за № 1074/8395 (далі - Методика у редакції станом на дату ДТП).
Відповідно до п. 1.6 Методики строк експлуатації - це період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.
Згідно з пунктом 7.38 Методики значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки.
Пунктом 7.39 Методики передбачено, що винятками стосовно використання зазначених вимог є: а) КТЗ експлуатується в інтенсивному режимі (фактичний середньорічний пробіг щонайменше вдвічі більший за середньорічний нормативний); б) складові частини кузова та оперення кузова, кабіни, рами КТЗ відновлювали ремонтом (крім випадків, що однозначно свідчать про усунення експлуатаційних пошкоджень (наприклад, усунення сколів ЛФП на лицьових поверхнях кузова, усунення деформації методом видалення вм'ятин без пофарбування складової частини)); в) складові частини каркасу кузова, оперення кузова, кабіни та рами мають наскрізну корозію, що призвело до зниження витривалості і міцності матеріалу виготовлення цієї складової частини (складових частин) КТЗ; г) складові частини кузова, кабіни, рами КТЗ мають пошкодження у вигляді деформації, за винятком таких, що підпадають під визначення експлуатаційних пошкоджень відповідно до пункту 1.6 розділу I цієї Методики; ґ) КТЗ експлуатувався в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4 до цієї Методики.
Водночас, заперечуючи проти заявленої позивачем суми страхового відшкодування, відповідач зазначає про наявність підстав для застосування коефіцієнту фізичного зносу, не надаючи при цьому жодних доказів його розрахунку в установленому законом порядку.
Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Пунктом 77 частини 1 статті 1 Закону України "Про страхування" передбачено, що франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування та/або законодавством.
Згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/223118256 ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 160 000,00 грн, франшиза - 0,00 грн.
Окрім того, заперечуючи проти розміру заявленого страхового відшкодування, відповідач вказує, що позивачем безпідставно включено розмір ПДВ, оскільки ремонт ТЗ не проведено.
Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Відтак, зважаючи на встановлення судом факту перерахування позивачем страхового відшкодування безпосередньо ремонтній організації, позивачем правомірно заявлено до стягнення суму податку на додану вартість.
Для отримання страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування потерпілий повинен подати страховику за договором обов'язкового страхування заяву на виплату страхового відшкодування у порядку, передбаченому п. 35.1 ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
При цьому, враховуючи положення пунктів 36.1, 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик зобов'язаний не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Разом з тим, у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору, не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19).
Станом на поточну дату визначений п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строк на прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування, з огляду на отримання відповідачем копії позовної заяви в цій справі 30.05.2025 (згідно з квитанцією №19350062 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету відповідача), сплив, відтак суд вважає, що відповідач не був позбавлений можливості виплатити позивачу страхове відшкодування, втім доказів на підтвердження такої виплати відповідачем не надано.
Заперечення відповідача щодо стягнення страхового відшкодування мотивовані ненаданням фото пошкодженого ТЗ та відсутністю запрошення відповідача на огляд пошкодженого транспортного засобу.
Відповідно до пунктів 34.1 та 34.2 статті 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик зобов'язаний протягом 2-х робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10-ти робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Положення статті 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачають обов'язку страховика потерпілої особи повідомляти страховика винної в ДТП особи про проведення огляду пошкодженого транспортного засобу.
Тобто, саме на відповідача, як страховика винної в ДТП особи, після отримання нею заяви (в тому числі й у формі позову) на виплату страхового відшкодування покладається обов'язок здійснити передбачені статтею 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" дії. При цьому судом враховано, що відповідач був належним чином повідомлений про деталі ДТП та стан транспортного засобу, оскільки всі необхідні докази подані позивачем разом з позовною заявою.
Водночас відповідач не звертався до позивача із запитами на отримання додаткових документів, фото тощо для з'ясування даних, необхідних для оцінки розміру завданої шкоди, оскільки докази таких звернень в матеріалах справи відсутні.
Суд також звертає увагу, що відповідно до статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; підпис заявника та дата подання заяви. До заяви додаються: паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого; документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого; документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника; відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).
Зазначені приписи Закону встановлюють вичерпний перелік документів, які додаються до заяви про виплату страхового відшкодування. Обов'язковість надання потерпілим (у даному випадку страховиком пошкодженого транспортного засобу) інших документів до вищевказаної заяви чинним законодавством не передбачена.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає страхове відшкодування в розмірі 159776,71 грн.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 7000,00 грн суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії Договору про надання правової допомоги № 1/20ю від 31.12.2020, Додаткової угоди № 4 від 07.01.2025 до цього Договору, Додатку № 1 від 08.04.2025 до Договору про надання правової допомоги № 1/20ю від 31.12.2020, рахунку №98 від 08.04.2025 на суму 7000,00 грн, Акту надання послуг № 98 від 30.05.2025 на суму 7000,00 грн, платіжної інструкції № 375 від 14.04.2025 на суму 7000,00 грн та розрахунку витрат на правову допомогу.
Дослідивши умови Договору про надання правової допомоги № 1/20ю від 31.12.2020, Додаткової угоди № 4 від 07.01.2025 та Додатку № 1 від 08.04.2025 до нього, суд встановив, що гонорар адвоката сторони визначили у фіксованому розмірі - 7000,00 грн за кожну справу.
Згідно з Актом надання послуг № 98 від 30.05.2025 адвокатом надано, а позивачем прийнято правничу допомогу по страховій справі № 037410 вартістю 7000,00 грн.
Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що докази на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката було надіслано на адресу відповідача.
Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу адвоката позивача, у зв'язку тим, що заявлена до стягнення сума понесених витрат є неспівмірною зі складністю справи. Також відповідач зазначив, що адвокат позивача вже неодноразово зверталась до суду з аналогічними вимогами та надавала тотожні послуги у цій категорії спорів.
Суд зауважує, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною, яка заявляє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, обставин необґрунтованості (неспівмірності зі складністю справи, затраченим часом, ціною позову тощо) заявленого розміру судових витрат на професійну правничу допомогу.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні в справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
З огляду на викладене, суд не приймає заперечення відповідача щодо представництва позивача адвокатом Білоконь І.В. в інших справах, оскільки адвокат не позбавлений права представляти інтереси клієнта в межах інших судових справ. Окрім того, суд враховує, що в межах інших справ за участі позивача та його представника є спори щодо інших предметів, з інших підстав та з іншими відповідачами, що вимагає підготовку нових заяв по суті справи та збору доказів щодо спірних правовідносин.
Оцінивши у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надані позивачем докази на підтвердження понесених судових витрат, суд, керуючись статтями 74 - 79 названого Кодексу, вважає їх належними, допустимими та такими, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу.
Приймаючи до уваги викладене, з огляду на предмет позову, характер спірних правовідносин, складність справи, а також обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, зважаючи на те, що позов підлягає задоволенню, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню позивачеві у повному обсязі в розмірі 7000,00 грн.
Керуючись статтями 129, 231, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства страхової компанії "Інтер-Поліс" (Україна, 01033, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 69; ідентифікаційний код: 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (Україна, 04112, м. Київ, вул. Теліги Олени, буд. 6, літ. В; ідентифікаційний код: 20033533) страхове відшкодування в розмірі 159776 (сто п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот сімдесят шість) грн 71 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 (сім тисяч) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 08.09.2025
Суддя О.В. Нечай