ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.09.2025Справа № 910/6808/25
За позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "ДЕРЖАВНИЙ ОПЕРАТОР ТИЛУ"
до Приватного акціонерного товариства "ТРИКОТАЖНА ФАБРИКА "РОЗА"
про стягнення 1 174 000,24 грн
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
О.Ю. Мороз
Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.
Державне підприємство Міністерства оборони України "ДЕРЖАВНИЙ ОПЕРАТОР ТИЛУ" (далі - позивач, ДП "ДОТ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "ТРИКОТАЖНА ФАБРИКА "РОЗА" (далі - відповідач, ПрАТ "ТФ "РОЗА") про стягнення штрафних санкцій у розмірі 1 174 000,24 грн згідно з Державним контрактом (договором) №297/07-24-РМ від 05.07.2024.
Позовні вимоги обґрунтовано простроченням відповідачем строків поставки товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 позовну заяву ДП "ДОТ" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.
13.06.2025 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 позовну заяву ДП "ДОТ" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6808/25, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/6808/25.
01.07.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав, що враховуючи економічну ситуацію в країні, специфіку покладених Державним контрактом (договором) №297/07-24-РМ від 05.07.2024 завдань на ПрАТ "ТФ "РОЗА", останній виконав зобов'язання щодо поставки товару з незначним простроченням. Також зазначив, що стягнення максимально можливих розмірів штрафних санкцій підірве фінансовий стан відповідача та зумовить збитковість його діяльності, а тому просить суд зменшити заявлену до стягнення суму (1 174 000,24 грн) на 90 %, а саме до 117 400,00 грн.
Безпосередньо у відзиві відповідач просить суд розглядати справу у судовому засіданні з повідомленням сторін.
07.07.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач, зокрема зазначає, що укладаючи Державний контракт (договір) №297/07-24-РМ від 05.07.2024 сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі, ціну, строк виконання, штрафні санкції. Тобто відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за контрактом, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань, а також усвідомлював визначені контрактом строки поставки Товару. Також, позивач зазначає, що відповідачем не наведено підстав для зменшення заявлених штрафних санкцій.
07.07.2025 до суду від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду, в якій позивач просить врахувати висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
08.07.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач вказує, що в період дії воєнного стану з метою виконання договірних зобов'язань грошові кошти підприємства направляються для закупівлі матеріалів та комплектуючих, оплати робіт і послуг осіб, задіяних у цьому процесі, у зв'язку з чим одночасне стягнення суми неустойки в розмірі 1 174 000,24 грн є значним і обтяжливим для відповідача. На переконання відповідача, здійснення підприємницької (господарської) діяльності у період дії воєнного стану слід розцінювати більше не як здійснення діяльності на власний ризик, а більше як забезпечення громадян робочими місцями, сплату податків, а отже і як складова забезпечення життєдіяльності країни.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2025 клопотання Приватного акціонерного товариства "ТРИКОТАЖНА ФАБРИКА РОЗА" про розгляд справи № 910/6808/25 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи відхилено.
06.08.2025 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких позивач зазначає, що зменшення розміру штрафних санкцій на 90 % від заявленої суми призведе до недотримання справедливого балансу інтересів сторін. Враховуючи, що відповідач уклав вказаний Державний контракт (договір) №297/07-24-РМ від 05.07.2024, зокрема з метою одержання прибутку, на думку позивача, зменшення розміру штрафних санкцій означатиме застосування до відповідача відповідальності не пропорційної вчиненому порушенню зобов'язання.
08.07.2025 до суду від відповідача надійшла відповідь на додаткові пояснення позивача. В яких, відповідач не погоджується з обставинами, викладеними позивачем, в додаткових поясненнях, та вказує, що відповідач працює в умовах військового стану, організовує поставки сировини, здійснює виробництво з урахуванням частих повітряних тривог, коли люди мають знаходитися в бомбосховищах і зупиняти виробничі процеси. А тому прострочення поставки товару в 13 календарних днів є незначним і ніяких негативних наслідків для позивача не несе.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено подані сторонами заяви по суті справи та з процесуальних питань і додані до них докази.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень та дослідивши матеріали справи, суд
Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
05.07.2024 між Державним підприємством Міністерства оборони України "ДЕРЖАВНИЙ ОПЕРАТОР ТИЛУ" (далі - замовник) та Приватним акціонерним товариством "ТРИКОТАЖНА ФАБРИКА "РОЗА" (далі - постачальник) укладено Державний контракт (договір) про закупівлю №297/07-24-РМ (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору, постачальник зобов'язується поставити замовнику "Білизна натільна демісезонна, вид 2 (18310000-5: Спідня білизна)" (далі - Товар), найменування, перелік, характеристики, обсяг, код згідно з національним класифікатором ДК яких визначені в Специфікації, а замовник - прийняти та оплатити Товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно з п. 4.1 Договору, постачальник зобов'язаний здійснити поставку Товару за цим договором у строк, визначений у Специфікації, але у будь-якому в строк визначений замовником у заявці на поставку, складений замовником за формою визначеною в додатку №2 до цього Договору.
Згідно п. 4.2 Договору, поставка товару здійснюється постачальником однією або окремими партіями, які формуються відповідно до заявки на поставку Товару та ростовки, визначеної у Специфікації.
Нормами п. 4.3 Договору визначено, що заявка на поставку Товару подається замовником постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим Договором, протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту укладення Договору.
У специфікації, що є додатком № 1 до Державного контракту (договору) про закупівлю №297/07-24-РМ від 05.07.2024, сторони погодили поставку 80 947 комплектів Товару в строк до 31.10.2024.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач 10.07.2024 направив відповідачу Заявку №R000398 від 09.07.2024 року на поставку 80 947 штук Товару до 31.10.2024.
Таким чином, сторони узгодили найменування Товару, місце, кількість та дату поставки Товару, який відповідач зобов'язався поставити позивачу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до п. 1.2 Договору, отримувачами Товару за Договором є об'єднані центри забезпечення Міністерства оборони України, до яких здійснюється постачання Товару (далі - отримувач) для задоволення нагальних потреб функціонування держави, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів країни.
Судом встановлено, що 14.11.2024 відповідачем було поставлено позивачу Товар на загальну суму 30 102 570,36 грн, що підтверджується Актом № 1094 приймання товару.
В пункті 1 Акту № 1094 приймання товару від 14.11.2024 сторони погодили, що відповідно до умов Державного контракту (договору) про закупівлю №297/07-24-РМ від 05.07.2024 постачальник передав, а отримувач прийняв Товар у загальній кількості 80 947 штук.
Відтак, судом встановлено, що відповідач здійснив поставку Товару в порушення умов Державного контракту (договору) про закупівлю №297/07-24-РМ від 05.07.2024, а саме з порушенням строків поставки.
За змістом ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар (ч. 1 ст. 664 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
03.04.2025 позивач надіслав відповідачу Повідомлення-вимогу № 2165/2419/06-2025 про стягнення штрафних санкцій згідно з Державним контрактом (договором) про закупівлю №297/07-24-РМ від 05.07.2024. Вказаним повідомленням позивач вимагав у відповідача сплатити штрафні санкції у сумі 1 174 00024 грн на розрахунковий рахунок позивача.
Відповідно до п. 8.1 Договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, що виникають з цього Договору, сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України. Загальна відповідальність кожної сторони за цим Договором буде обмежуватись прямими документально підтвердженими витратами (збитками). Сторони не несуть відповідальність за упущену вигоду, моральну шкоду, шкоду репутації, втрату бізнес-можливостей тощо.
Положеннями п. 8.2 Договору передбачено, що у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) Товару, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,3 відсотка від ціни Товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) Товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за Договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов'язань, включаючи день виконання порушеного зобов'язання. За порушення строку поставки Товару понад 30 (тридцять) календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від ціни Товару, строк поставки якого порушено. При цьому, відібрані зразки партії Товару для проведення лабораторних випробувань не вважаються непоставленими (неприйнятими).
Згідно зі статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За змістом статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Здійснивши перевірку наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку пені у розмірі 0,3% вартості простроченої поставки Товару у кількості 80 947 штук, суд встановив, що загальна сума пені вірно розрахована позивачем та становить 1 174 000,24 грн.
Судом встановлено, що відповідач у відзиві на позовну заяву завив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зазначена стаття кореспондується зі ст. 233 Господарського кодексу України, яка визначає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач зазначає наступне: позивач не зазнав ніяких збитків, відповідач виконав зобов'язання щодо поставки Товару з незначним простроченням, стягнення неустойки у заявленому розмірі матиме негативні наслідки для господарської діяльності відповідача.
Позивач заперечив проти зменшення розміру штрафних санкцій на 90% та вказав, що штрафні санкції у розмірі 1 174 000,24 грн не є співмірно завищеними, та підлягають стягненню в повному обсязі.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20.
Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.09.2021 у справі № 910/10618/20.
У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 міститься висновок, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Укладаючи Державний контракт сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі, ціну, строк виконання, штрафні санкції. Тобто відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за цим Контрактом, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань, а також усвідомлював визначені Контрактом строки їх виконання.
Оцінюючи баланс інтересів сторін при зменшенні розміру неустойки, суди мають врахувати, що встановлення обставин понесення іншою стороною збитків у разі порушення строку виконання робіт за контрактом, не є єдиною обов'язковою умовою для висновку про дотримання цього балансу. У правовідносинах, де сторона використовує результати отриманого за договором не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на неї повноважень, може бути враховано й вплив прострочення виконання на відносини, що пов'язані з відповідним договором (аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суд від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21).
Відповідачем не наведено жодних обґрунтувань та не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності виключних обставин для можливості зменшення розміру пені.
Суд також зазначає, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження скрутного фінансового становища - відсутності грошових коштів на банківських рахунках, в матеріалах справи відсутні відповідні банківські виписки по рахунках відповідача.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов до висновку про відсутність існування виняткових обставин для можливості застування ч. 3 ст. 551 ЦК України, оскільки відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності підстав для зменшення розміру пені, як і не надано належних доказів наявності скрутного фінансового стану. А тому клопотання відповідача про зменшення розміру пені не підлягає задоволенню.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази в порядку ст. 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 174 000,24 грн пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору у розмірі 14 088,00 грн.
Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи суду не подав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України та задоволення позову повністю, сплачений позивачем судовий збір у сумі 14 088,00 грн покладається на відповідача.
Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 88, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ТРИКОТАЖНА ФАБРИКА "РОЗА" (Україна, 03038, місто Київ, ВУЛИЦЯ М. ГРІНЧЕНКА, будинок 2/1; ідентифікаційний код: 00307313) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "ДЕРЖАВНИЙ ОПЕРАТОР ТИЛУ" (Україна, 04119, місто Київ, вул.Дегтярівська, будинок 13/24; ідентифікаційний код: 44830311) 1 174 000,24 грн (один мільйон сто сімдесят чотири тисячі гривень 24 коп.) пені та 14 088,00 грн (чотирнадцять тисяч вісімдесят вісім гривень 00 коп.) судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.
Повне рішення складено 05.09.2025.
Суддя Оксана ГУМЕГА