ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.09.2025Справа № 910/7999/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"
до Акціонерного товариства "Страхова компанія "ББС Іншуранс"
про стягнення 31 905,18 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Страхова компанія "ББС Іншуранс" (далі - відповідач) про стягнення страхового відшкодування у розмірі 31 905,18 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі генерального договору добровільного страхування наземного транспорту №10564273 від 16.04.2020 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки Toyota RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у зв'язку з чим позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/7999/25. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач 17.07.2025 подав до суду відзив, в якому проти позову заперечував, зазначивши, що в повному обсязі виконав своє зобов'язання перед Позивачем щодо виплати страхового відшкодування у розмірі 46 461,32 грн. Вважаючи, що залишок страхового відшкодування у розмірі 31 905,18 грн. не підлягає відшкодуванню, оскільки на момент дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 11.04.2024 року у м. Львові диск заднього правого колеса автомобіля марки Toyota RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_1 не потребував заміни. Зазначивши, що позивачем не підтверджено, що диск заднього правого колеса автомобіля марки Toyota RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_1 було пошкоджено саме внаслідок ДТП.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва
Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО" (страховик) та ТОВ «БЕСТ ЛІЗИНГ» (страхувальник) 16.04.2020 укладено генеральний договір добровільного страхування наземного транспорту №10564273 (далі - договір), за умовами якого позивач прийняв під страховий захист автомобіль марки Toyota RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_1 (що підтверджується страховим сертифікатом №507 від 06.09.2023 до договору добровільного страхування наземного транспорту №10564273 від 16.04.2020).
11.04.2024 р. у м. Львові трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Toyota RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 та транспортного засобу Toyota Camry, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , в результаті чого транспортні засоби зазнали механічних ушкоджень.
Означена дорожньо-транспортна пригода була оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколом).
Суд визнає європротокол як належний та допустимий доказ у справі, виходячи з наступного.
З набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» № 3045-VI від 17.02.2011 року, яким внесено зміни та доповнення до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що дозволило учасникам дорожнього руху при скоєнні дорожньо-транспортної пригоди за наявності встановлених пунктом 33.2 статті 33 наведеного Закону обставин спільно складати повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду («європротокол») без інформування відповідного підрозділу МВС України про її настання.
Так, відповідно до пункту 33.2 статті 33 зазначеного вище Закону України, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання.
На виконання Закону України № 3045-VI від 17.02.2011, Моторним (транспортним) страховим бюро України встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено протоколом Президії МТСБУ від 11.08.2011 року № 274/2011 Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (далі - Інструкція).
Відповідно до вказаної вище Інструкції, у європротоколі зазначаються, зокрема, фактична дата, час та місце настання ДТП, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше.
За умовами статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'я та/або майну потерпілого.
Судом встановлено, що наявне в матеріалах справи повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 11.04.2024 року є заповненим обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди у відповідних частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб Toyota RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_1 та Toyota Camry, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , зазначено у відповідних пунктах дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема дорожньо-транспортної пригоди, визначені обставини дорожньо-транспортної пригоди для пояснення цієї схеми.
Згідно з відомостями європротоколу від 11.04.2024 та відповідної схеми, ДТП відбулася з вини водія автомобіля Toyota Camry, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
За змістом Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Згідно п.5.1 сертифікату №507 від 06.09.2023 до договору добровільного страхування наземного транспорту №10564273 від 16.04.2020 страхове відшкодування визначається без урахування амортизаційного зносу запчастин, деталей, матеріалів. Підставою для визначення розміру збитку є рахунок СТО обраної Страховиком (п.5.2).
Відповідно до акту виконаних робіт №161328 від 27.06.2024, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр Діамант» та рахунку-фактури №ДМ00065191 від 16.04.2024 , вартість відновлювального ремонту автомобіля Toyota RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_1 склала 78 366, 50 грн., у тому числі 13 061,08 грн. ПДВ.
На підставі страхового акту №119051/1 від 05.07.2024 вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Toyota RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_1 визначена позивачем у розмірі 46 461,32 грн.
Позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором, перерахував на рахунок ТОВ «Сервісний центр Діамант» грошові кошти в розмірі в розмірі 78 366,50 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №31787 від 24.05.2024.
Достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжне доручення та рахунок на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Отже, доказом дійсної вартості ремонтних робіт є рахунок СТО, який містить перелік робіт та використаних матеріалів щодо ремонту транспортного засобу, що стосуються саме пошкодженої частини транспортного засобу.
Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №910/9396/17.
В подальшому, позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-Асистуюча Компанія «Фаворит» для визначення коефіцієнта фізичного зносу автомобіля Toyota RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Згідно звіту №41190 від 14.05.2025 коефіцієнт фізичного зносу автомобіля Toyota RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_1 дорівнює 0,00.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики).
Відповідно до Методики збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановленні вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов'язковим.
Згідно вимог пункту 8.2 Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р + С м + С с х (1- Е з), де:
С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.;
С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.;
С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;
Е з - коефіцієнт фізичного зносу.
Згідно п. 7.38 Методики значення фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки.
Відповідно до п. 7.39 Методики, винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.
З наявних у матеріалах справи документів, зокрема, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, вбачається, що рік випуску пошкодженого автомобіля Toyota RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_1 - 2020, а отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував строк, встановлений у пункті 7.38 Методики.
Як свідчать матеріали справи, 08.07.2024 відповідач сплатив частину страхового відшкодування у розмірі 46 461,32 грн., що підтверджується довідкою про надходження коштів на рахунок Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" №3874/2025/вих від 25.06.2025. Залишок несплаченої суми страхового відшкодування становить 31 905,18 грн.
Заперечуючи проти позову в частині страхового відшкодування в розмірі 31 905, 18 грн., відповідач зазначив, що весь комплекс пошкоджень диска загального правого колеса автомобіля марки Toyota RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_1 мають накопичувальний характер, означений диск знаходився в пошкодженому стані. Відповідач надав висновок експерта №153/25 від 16.07.2025 за результатами транспортно-трасологічного дослідження, в якому відображено, що на момент ДТП, яка відбулась 11.04.2024 року у м. Львові, диск заднього правого колеса автомобіля марки Toyota RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_1 вже знаходився в пошкодженому стані.
Посилання відповідача відображені у відзиві, що на момент дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 11.04.2024 року у м. Львові диск заднього правого колеса автомобіля марки Toyota RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_1 не потребував заміни, судом відхилено, оскільки згідно акту (протоколу) огляду від 12.04.2025 пошкодженого транспортного засобу диск потребував заміни. Зворотнього суду не надано. У даній категорії справ відшкодуванню підлягають фактичні витрати, необхідні для проведення ремонту транспортного засобу.
Таким чином, дії відповідача щодо виключення з вартості страхового відшкодування вартості заміни пошкодженого диску були неправомірними, оскільки будь-яких доказів, які б спростовували факт необхідності заміни чи вартості колісного диску відповідачем не було надано.
Беручи до уваги наявні у матеріалах даної справи докази, зокрема, рахунок-фактура №ДМ00065191 від 16.04.2024 та платіжна інструкція №31787 від 24.05.2024, надані позивачем докази є більш вірогідними.
Таким чином, наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт здійснення позивачем страхового відшкодування у сумі 78 366,50 грн.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування".
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Отже, з огляду на положення ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", підставою для набуття позивачем права вимоги щодо виплати страхового відшкодування (в порядку заміни кредитора в зобов'язанні) є факт фактичної виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.
Таким чином, до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" перейшло в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Згідно п.п. 1.1, 1.4 ст.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до полісу №ЕР214579172 цивільно-правова відповідальність транспортного засобу Toyota Camry, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 застрахована відповідачем. Сума франшизи передбачена полісом складає нуль грн, ліміт за шкоду майну - 160 000, 00 грн.
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача, визначений полісом №ЕР214579172 розмір ліміту відповідальності (160 000, 00 грн) та франшизи (нуль грн), суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 31 905,18 грн. підлягає задоволенню.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статтей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76, 126, 129, 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Страхова компанія "ББС Іншуранс" (04050, м. Київ, вул. Білоруська, буд. 3, код ЄДРПОУ 20344871) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд.31, код ЄДРПОУ 31650052) 31 905 (тридцять одна тисяча дев'ятсот п'ять) грн. 18 коп. - страхового відшкодування, 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. - витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 08.09.2025.
Суддя Наталія ЯГІЧЕВА