ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
04 вересня 2025 року Справа №903/622/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Гудак А.В.
суддя Олексюк Г.Є.
секретар судового засідання Переходько К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації "Молодіжний центр "Семиярусна Гора" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 23.06.2025 (суддя Бідюк С.В., повна ухвала складена 23.06.2025)
за позовом Громадської організації "Молодіжний центр "Семиярусна Гора"
до 1) Луцької міської ради
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Містобудконцепт"
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору
за участю представників:
позивача - Климків Л.Я., Лялюк І.І., Дмитришина Л.І.,
відповідача-1 - не з'явився,
відповідача-2 - не з'явився,
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 23.06.2025 відмовлено у відкритті провадження у справі №903/622/25 та роз'яснено Громадській організації "Молодіжний центр "Семиярусна Гора", що розгляд вказаної справи віднесено до юрисдикції загальних судів за правилами цивільного судочинства.
Досліджуючи матеріали справи та аналізуючи зміст позовної заяви, суд першої інстанції вказав, що у зазначеному спорі позивач у статусі громадської організації захищає не власні інтереси як юридичної особи, а фактично діє в інтересах фізичних осіб - мешканців міста Луцька та членів громадської організації, та представляє їхні інтереси в суді на підставі положень Закону України "Про громадські об'єднання", а також відповідно до статутних завдань такої організації.
Таким чином, господарський суд зазначив, що між ГО "Молодіжний центр "Семиярусна Гора" та відповідачами Луцькою міською радою та ТОВ "Містобудконцепт", відсутні господарські правовідносини, наявність яких є визначальним при віднесенні спору між юридичними особами до компетенції господарських судів.
За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі в порядку господарського судочинства, оскільки позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апелянт, зокрема, звертає увагу на те, що право оренди земельної ділянки є речовим правом на нерухоме майно, похідне від права власності; сторонами спору у даній справі є виключно юридичні особи (громадська організація, орган місцевого самоврядування, товариство з обмеженою відповідальністю), тобто серед сторін спору відсутні фізичні особи; спір у справі не стосується вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.
Відтак, вказує, що спір у даній справі відноситься до юрисдикції господарських судів на підставі ст.20 ГПК України як "інша справа, що віднесена до юрисдикції господарських судів", а не як "справа у спорі, що виникає у зв'язку із здійсненням господарської діяльності". У зв'язку з цим, суд першої інстанції порушив норми процесуального права в оскаржуваній ухвалі, що призвело до постановлення помилкової ухвали щодо належності розгляду спору у межах цивільного судочинства.
Окрім того, скаржник вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права тим, що використав правові висновки ВС у справах з неподібними правовідносинами в оскаржуваній ухвалі, зокрема, постанови від 13.02.2019 у справі №910/8729/18, від 07.08.2019 у справі №646/6644/17, від 15.06.2021 у справі №904/6125/20, від 23.03.2021 року у справі №367/4695/20. Використання судом першої інстанції незастосовних до справи позицій ВС призвело до неправомірної відмови у відкритті провадження у справі на підставі помилкового тлумачення норм ГПК України та відповідно порушення норм процесуального права.
Апелянт, посилаючись на ст.91 ЦК України та правові позиції ВС, зазначає, ГО "Семиярусна Гора" має право на звернення до суду в інтересах інших осіб, але не може виступати в процесуальному статусі представника, а відтак може брати участь у вказаних справах виключно як позивач чи третя особа (апелянт /касатор, що не брали участі у справі).
28.07.2025 року від Луцької міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому звертає увагу, на той факт, що вся наведена апелянтом практика Верховного Суду в підтримку своєї позиції стосується розгляду адміністративних спорів, а цитати викладені в апеляційній скарзі стосуються права громадських організацій на звернення до суду взагалі. Разом з тим, суд першої інстанції у даній справі не заперечував права на звернення до суду, але вказав, що таке право підлягає захисту в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи, що між позивачем та відповідачами не існує жодних господарських правовідносин визначених ГПК України, відповідач-1 вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у відкритті провадження, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Волинської області від 23.06.2025 - без змін.
Разом з тим, від позивача надійшла відповідь на відзив Луцької міської ради, у якому вважає, що відповідач-1 не надав жодних обґрунтованих аргументів проти позиції позивача щодо юрисдикції спору та лише навів загальне заперечення у своєму відзиві.
Також зауважує, що на виконання рішення Луцької міської ради від 24.04.2024 №58/44 був укладений відповідний договір оренди земельної ділянки, а тому позивач визначив цей спір як такий, що належить до предметної юрисдикції господарських судів, а не адміністративних.
Апелянт, враховуючи той факт, що ГО "Молодіжний центр "Семиярусна гора" має матеріально-правову заінтересованість у визнанні незаконним рішенням ЛМР та визнанні недійсним договору оренди земельної ділянки, а також те, що ГО "Семиярусна гора" не може бути представником в суді згідно положень цивільного законодавства, вказує, що ГО "Молодіжний центр "Семиярусна гора" в цій справі виступає саме як позивач, а не як представник позивачів-фізичних осіб. Як наслідок, фізичні особи взагалі не беруть участі в цій справі як її сторони, що унеможливлює розгляд справи в суді цивільної юрисдикції та відносить справу до юрисдикції господарських судів.
У судове засідання, що відбулося 04.09.2025 року, відповідачі не забезпечили явку повноважних представників, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце проведення судового засідання, про причини неявки суд не повідомили.
Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи приписи ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги, що явка учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, а також те, що правова позиція відповідача-1, викладена у відзиві на апеляційну скаргу і про її зміну будь-яких заяв або клопотань він не подавав, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників відповідачів.
Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали оскарження ухвали, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За вимогами ст.125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом (ст.8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
За приписами ч.1 ст.18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд, "встановлений законом", має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.
У рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №29458/04 та №29465/04) ЄСПЛ вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/ або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. За змістом частини 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках (п.1-21 ст.20 ГПК України).
Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
За змістом ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Для віднесення справи до господарської юрисдикції суду необхідно визначити, чи правовідносини та спір є господарськими. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі №910/8729/18 визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Отже, критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб'єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин.
При цьому, колегія суддів враховує, що згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 07.08.2019 року у справі №646/6644/17, при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб'єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.
У відповідності до ст.1 Закону України "Про громадські об'єднання" громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів; за організаційно-правовою формою воно утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.
Статут громадського об'єднання, зокрема, має містити відомості про мету (цілі) та напрями його діяльності; повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління громадського об'єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об'єднання, та її заміни (для громадських об'єднань, що не мають статусу юридичної особи) (ст.11 Закону України "Про громадські об'єднання").
Частиною другою ст.21 Закону України "Про громадські об'єднання" встановлено, що громадське об'єднання зі статусом юридичної особи наділено правами бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об'єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об'єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об'єднанням включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Отже, засновники (учасники) громадського об'єднання зі статусом юридичної особи наділяють таке об'єднання певними повноваженнями (компетенцією), що не виключає делегування йому функцій представництва для захисту їхніх прав та інтересів у правовідносинах із третіми особами, в тому числі щодо судового захисту.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18.06.2025 до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Громадської організації "Молодіжний центр "Семиярусна Гора" до Луцької міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Містобудконцепт" про:
- визнання незаконним та скасування рішення Луцької міської ради від 24.04.2024 №58/44 "Про надання ТОВ "МБК" на умовах оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлово-офісного комплексу (03.15) на вул.Кафедральній, 13 у м.Луцьку";
- визнання недійсним договору оренди землі від 25.07.2024 року, укладеного між Луцькою міською територіальною громадою, від імені якої діяла Луцька міська рада, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Містобудконцепт" на підставі рішення Луцької міської ради від 24.04.2024 №58/44.
Звернення з даним позовом до господарського суду ГО "Молодіжний центр "Семиярусна гора" мотивувала захистом охоронюваного законом інтересу мешканців м.Луцька, зокрема, членів громадської організації, щодо збереження, недопущення руйнування чи знищення культурної спадщини м.Луцька.
Разом з тим, ГО "Молодіжний центр "Семиярусна гора" стверджувала, що вона наділена правом на звернення до суду саме з даним позовом в силу законодавства та статутних завдань громадської організації.
Так, у відповідності до п.3.1. статуту ГО "Молодіжний центр "Семиярусна гора" (далі - статут), головною метою ГО "Молодіжний центр "Семиярусна гора" є захист законних прав і свобод фізичних осіб, у тому числі членів та членкинь організації, задоволення їхніх спільних інтересів, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини, державної політики у сфері культури і містобудування.
Згідно з п.2.4.2 статуту, для досягнення своєї мети організація у встановленому чинним законодавством порядку має право представляти та захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів чи інших осіб у будь-яких органах державної влади, у тому числі судах.
Із аналізу позовної заяви вбачається, що Громадська організація "Молодіжний центр "Семиярусна Гора" звернулася до господарського суду з позовом на захист прав фізичних осіб, які є мешканцями міста Луцька, а деякі з них є членами цієї організації, на підставі їх письмового звернення до організації (т.1, а.с.193-194) щодо вжиття заходів для захисту їхніх прав та інтересів, що належать їм як членам Луцької міської територіальної громади, зокрема щодо збереження і недопущення руйнування пам'яток археології міста, включно з виявленим об'єктом культурної спадщини "Луцьк-5".
Таким чином, спірні правовідносини виникли між фізичними особами, які, стверджуючи про порушення їхніх прав за результатами господарської діяльності відповідачів - юридичних осіб, уповноважили на представництво своїх інтересів створену ними громадську організацію. Громадська організація, звернувшись з позовом до відповідачів про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, реалізувала передбачені її статутними завданнями представницькі функції щодо захисту прав та інтересів фізичних осіб, деякі з яких є членами такої організації, які, за твердженням позивача, було порушено відповідачами.
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач у статусі громадської організації захищає не власні інтереси як юридичної особи, а фактично діє в інтересах фізичних осіб - мешканців міста Луцька та членів громадської організації, та представляє їхні інтереси в суді на підставі положень Закону України "Про громадські об'єднання", а також відповідно до статутних завдань такої організації, які передбачені п.2.4.2, 3.1 статуту. Вказане спростовує доводи апелянта про належність цього спору до господарської юрисдикції з посиланням на відповідність його суб'єктного складу вимогам ст. 4 ГПК України.
Окрім того, колегія суддів, враховуючи ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду відповідно до правових позицій Верховного Суду, зазначає, що позивач не обґрунтував наявність господарських правовідносин між учасниками спору ані в позовній заяві, ані в апеляційній скарзі, що не дозволяє віднести спір до юрисдикції господарських судів.
Аналізуючи характер правовідносин, з яких виник спір у цій справі, апеляційний суд дійшов висновку, що сторони в цій справі, незважаючи на наявність у них статусу юридичних осіб, не пов'язані господарськими правовідносинами, наявність яких є визначальною для віднесення спору між юридичними особами до компетенції господарських судів, а тому господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про віднесення даної справи до юрисдикції загальних судів за правилами цивільного судочинства.
Наведене узгоджується із правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування підвідомчості спорів судам господарської та цивільної юрисдикцій, викладеними у постановах від 23.03.2021 у справі №367/4695/20, від 15.06.2021 у справі №904/6125/20, які суд першої інстанції вірно врахував у даній справі у відповідності до ч.4 ст.236 ГПК України.
Колегія суддів також зауважує, що Господарським процесуальним кодексом України визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.
Доводи апеляційної скарги позивача про необхідність розгляду даного спору за правилами господарського судочинства з посиланням на правові висновки Верхового Суду в складі Касаційного адміністративного суду в постановах від 28.01.2021 у справі №420/2220/19, від 14.06.2023 у справі №640/15921/20, від 08.05.2024 у справі №160/4503/23, не заслуговують на увагу, оскільки в цих справах не розглядалося питання підвідомчості спорів, а суди здійснили розгляд позовних вимог по суті, визнавши право громадських організацій на звернення до суду. Вказане свідчить про нерелевантність вказаних справ при визначенні підвідомчості спору у справі №903/622/25.
Натомість, у даній справі право Громадської організації "Молодіжний центр "Семиярусна Гора" на звернення до суду ніким не заперечується. Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження у справі, оскільки дійшов висновку, що позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, і роз'яснив позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції загальних судів за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі в порядку господарського судочинства, оскільки даний спір не підвідомчий господарським судам, а підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Згідно з ч.1 ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час перегляду оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження, порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при постановленні судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, судовою колегією також не встановлено, а тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування постановленої у справі ухвали.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення ухвали Господарського суду Волинської області від 23.06.2025 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Громадської організації "Молодіжний центр "Семиярусна Гора" задоволенню не підлягає.
Оскільки відсутні підстави для скасування ухвали суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. 269, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
Ухвалу Господарського суду Волинської області від 23.06.2025 у справі №903/622/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Громадської організації "Молодіжний центр "Семиярусна Гора" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена "05" вересня 2025 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Олексюк Г.Є.