вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" вересня 2025 р. Справа№911/111/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 08.09.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» та Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛС»
на рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2025
у справі №911/111/25 (суддя Смірнов О.Г.)
за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛС»
про стягнення 749 314, 37 грн
Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛС» (далі по тексту - відповідач) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 749 314,37 грн, яка складається з основного боргу у розмірі 460 276,44 грн, пені у розмірі 217 723,95 грн, трьох процентів річних у розмірі 18 314,68 грн та інфляційних втрат у розмірі 52 999,30 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №02.5-14/1-26 від 25.03.2015 про відшкодування витрат орендаря на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг суборендарю, в частині оплати наданих позивачем послуг за період березень-грудень 2022 року, січень-грудень 2023 року та січень-вересень 2024 року, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Господарський суд Київської області рішенням від 15.07.2025 у справі №911/111/25 позов задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛС» на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» заборгованість у розмірі 450 946, 34 грн, пеню у розмірі 175 866, 28 грн, три проценти річних у розмірі 11 694, 63 грн, інфляційні нарахування у розмірі 34 398, 04 грн та судовий збір у розмірі 8 068, 38 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції здійснив власний перерахунок заявленої до стягнення розміру основного боргу та встановив, що остання складається з: 9 322,76 грн - послуг забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці та використання води для прибирання приміщення самостійно, 450 946, 34 грн - виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, а також створення та підтримка відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення господарської діяльності та 7, 34 грн компенсації за земельний податок в 2023 році.
Місцевий господарський суд встановив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували, що з 24.02.2022 надання відповідачу послуг для забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці, що обліковуються в залежності від кількості працівників, а також кількості та можливості використання води для самостійного прибирання було можливим, та фактично здійснювалося, що на думку суду, свідчить про недоведеність та безпідставність позовних вимог позивача в цій частині, що становить 9 322,76 грн.
При цьому, судом враховано, що в наявному в матеріалах справи відзиві відповідач зазначив, що у зв'язку з припиненням роботи балансоутримувача було призупинено використання майна орендарем згідно договору оренди, у тому числі і протягом періоду виникнення заборгованості, який є предметом розгляду даної справи. Поряд з цим, позивач, незважаючи на вказані обставини, продовжив направляти акти приймання-здачі послуг та виставляти рахунки-фактури за послуги які не могли бути використані відповідачем у обсязі зазначеному в актах приймання-здачі.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача компенсації за земельний податок за 2023 рік у сумі 7,34 грн згідно акту приймання-здачі від 30.06.2023, як такий, що заявлений позивачем передчасно, оскільки відповідно до п. 1.1.2 договору, компенсація земельного податку сплачується орендарем за звітний рік пропорційно площі орендованого майна, який (рік) станом на 30.06.2023 ще не закінчився.
Щодо заявленої до стягнення суми у розмірі 450 946,34 грн за виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а також створення та підтримка відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення господарської діяльності, то суд зазначив, що, оскільки така послуга не пов'язана із безпосереднім доступом працівників відповідача до орендованого приміщення, а відтак в цій частині позов визнав обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
За результатами здійсненого судом перерахунку заявленої до стягнення пені з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 175 866, 28 грн за період прострочення, розмір якої судом обчислено виходячи із розміру заборгованості, присудженої до стягнення.
Суд, перевіривши правильність розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних, розмір яких судом обчислено виходячи із розміру заборгованості, присудженої до стягнення, встановив, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі 34 398, 00 грн та 3 % річних у сумі 11 694, 63 грн.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2025 у справі № 911/111/25 в частині відмови у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛС» на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» 9 330,10 грн основного боргу; 41 857, 67 грн пені; 18 601, 26 грн інфляційних втрат; 6 620, 05 грн 3% річних; 915, 80 грн витрат по сплаті судового збору за подачу позовної заяви; ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що акти приймання-здачі отриманих послуг не були повернуті відповідачем у бухгалтерію позивача, а також відповідачем не було надано вмотивованих відмов від їх підписання, отже, відповідно до положень пункту 2.2.3 розділу 2 Договору (у редакції Додаткової угоди №3 від 21.08.2018) акти вважаються підписаними сторонами. Без підтвердження цієї обставини належними доказами, зокрема, письмовою відмовою відповідача від підписання Акту приймання - здачі виконаних послуг, яка передбачена п.2.2.3 Договору, даний висновок суду є необґрунтованим та безпідставним. В матеріалах справи відсутні відповідні відмови від підписання Актів приймання - здачі виконаних послуг.
Позивач зазначає, що оскільки договірні відносини, під час спірного періоду, по договору оренди не припинялися, Акт повернення майна у Балансоутримувача був відсутній. На противагу зазначеному судом першої інстанції, відповідач не надав доказів, що мав перешкоди у доступі до орендованого майна, в якому надаються послуги на території Аеропорту. Таким чином, відповідач зобов'язаний був сплачувати позивачу за надання послуги з забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці із розрахунку два працівника.
Крім того, позивач звернув увагу, що вимоги щодо компенсації земельного податку за звітний рік за оренду майна, були заявлені позивачем лише у грудні 2024 року, при зверненні з позовною заявою №35-28/7-101 від 09.12.2024 до Господарського суду Київської області. Таким чином, суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, не надав належної оцінки зазначеним обставинам справи та не дослідив належним чином надані докази.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2025 у справі №911/111/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «БЛС» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2025 у справі №911/111/25 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення у відповідній частині про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом не було надано належної оцінки об'єктивній неможливості надання послуг у зв'язку з фізичним припиненням роботи аеропорту. Надання послуг було лише номінальним, що не підтверджено належними доказами.
Відповідач наголошує, що не отримував / йому не було надано жодної із послуг, визначених пунктом 1.1.1 Додаткової угоди № 4 від 25.02.2019 до Договору, тому обов'язку щодо оплати неотриманих послуг у нього не виникло і не могло виникнути. Разом з цим, позивач, без надання будь-яких документів, які б свідчили про фактичне надання ним відповідачу послуг, визначених договором, безпідставно вказував в позовній заяві про порушення відповідачем зобов'язань, визначених пунктом 2.2.3 Договору, та не сплату Балансоутримувачу вартості наданих/отриманих у березні - грудні 2022, січні 2023 року - грудні 2023, січні 2024 - вересні 2024 році послуг, що призвело до виникнення заборгованості на суму 460 276, 44 грн.
На думку відповідача, позивач, знаючи про введення воєнного стану та повне припинення діяльності Міжнародного аеропорту «Бориспіль» (з 24.02.2022), продовжував односторонньо виставляти рахунки та підписувати акти надання послуг, попри фактичну неможливість надання таких послуг у передбаченому договором обсязі. Це суперечить логіці договірного зобов'язання та є прикладом зловживання правом, що прямо заборонене ч. 3 ст. 13 ЦК України. В умовах, коли злітно-посадкова смуга аеропорту заблокована; вивезені пасажири та евакуйований персонал; фізичне користування орендованим приміщенням стало неможливим, позивач не лише не ініціював зміну договору або перегляд порядку надання послуг, а навмисно продовжив виставляти рахунки за послуги, які не надавались, та ініціював судовий спір щодо стягнення заборгованості, чим фактично скористався ситуацією у власних інтересах.
Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 01.08.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛС» на рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2025 у справі №911/111/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.08.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2025 у справі №911/111/25. Розгляд апеляційної скарги призначив на 02.09.2025 о 12 год. 45 хв. Учасникам справи надав право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 25.08.2025.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.08.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛС» на рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2025 у справі №911/111/25. Об'єднав апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛС» на рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2025 у справі №911/111/25 та Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2025 у справі №911/111/25 до спільного провадження. Учасникам справи надав право подати відзив на апеляційну скаргу відповідача, заяви, клопотання, пояснення до 25.08.2025. Розгляд апеляційних скарг призначив на 02.09.2025 о 12 год. 45 хв.
25.08.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому останній вказує, що посилання апелянта позивача в апеляційній скарзі, про те що «закриття повітряного простору України для цивільних користувачів повітряного простору не є перешкодою для використання орендованого відповідачем майна», а також що «факт функціонування ДП МА «Бориспіль», утримання необхідного персоналу та підтримання інфраструктури аеропорту в належному стані, підтверджується й тим, що з аеропорту, за необхідності, в тому числі у період, вилітають пасажирські літаки, інформація про що неодноразово публікувалася у ЗМІ, зокрема у статті: « 19 грудня Boeing 777- 300 здійснив виліт з міжнародного аеропорту України Бориспіль» на сайті за посиланням: https://visitukraine.today/uk/blog/3107/z-aeroportu-borispil-viletivpasazirskiilitakshhovidbuvajetsya, та у статті «З аеропорту Бориспіль вперше з початку війни вилетів пасажирський літак» на сайті за посиланням: https://biz.liga.net/ua/all/transport/novosti/skyup-uspeshno-evakuirovala izaeroportaborispol-boeing-737-800» ми розцінюємо як недотримання позивачем принципів добросовісності та заборони зловживання правом.
02.09.2025 виникла необхідність призначення розгляду справи №911/104/25 на іншу дату через оголошення у місті Києві «повітряної тривоги».
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 02.09.2025 призначив розгляд справи на 08.09.2025 на 14 год. 30 хв.
03.09.2025 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому останній просить поновити Державному підприємству «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» строки на подачу відзиву на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛС» у справі №911/111/25, обґрунтовуючи це тим, що представник Позивача Юрченко Наталія Петрівна, яка представляє інтереси Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» у справі №911/111/25 знаходилася у щорічній відпустці та на лікарняному та фактично приступила до виконання своїх трудових обов'язків лише 25.08.2025.
Колегія суддів, враховуючи зазначене, а також наявність доказів на підтвердження вказаних обставин, вирішила задовольнити клопотання позивача про поновлення строку на подачу відзиву, долучити відзив на апеляційну скаргу відповідача та прийняти його до розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, позивач зазначає, що ДП МА «Бориспіль» не встановлено відповідачу обмежень щодо здійснення господарської діяльності на території аеропорту, а про нездійснення з 24.02.2022 господарської діяльності на території ДП МА «Бориспіль» рішення прийнято безпосередньо відповідачем. ДП МА «Бориспіль» вважає, що при ухваленні оскаржуваного відповідачем рішення в частині задоволених позовних вимог, Господарським судом Київської області було належним чином досліджено всі викладені вище фактичні обставини, підтверджені поданими позивачем і наявними в матеріалах справи №911/111/25 письмовими доказами.
08.09.2025 представник позивача підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, апеляційну скаргу відповідача просив залишити без задоволення.
08.09.2025 представник відповідача не з'явився у судове засідання, будь-яких клопотань не подав, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційних скарг, відзивів на апеляційні скарги позивача та відповідача, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 26.08.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БЛС" (орендар) було укладено договір оренди №1617 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а саме частину нежитлового приміщення № 1.1.3 та частину нежитлового приміщення № 1.1.17 на першому поверсі пасажирського терміналу загальною площею 7,7кв.м. (майно, розміщене за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Бориспіль-7, на 1-му поверсі термінального комплексу , що перебуває на балансі Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (балансоутримувач). Майно передається в оренду для використання згідно з п.7 умов, а саме може бути використане орендарем за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.
Згідно умов договору орендар зобов'язується своєчасно здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна шляхом компенсації комунальних послуг та податку на землю або укладення цивільно-правових угод із постачальниками послуг. Орендар зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі компенсувати витрати на утримання майна за переліком всіх видів послуг та згідно діючих тарифів, в тому числі податку на землю. При цьому, витрати на утримання майна компенсуються залежно від наявності, кількості, потужності, часу роботи електроприладів, систем тепло- і водопостачання, каналізації за спеціальними рахунками, а у неподільній частині - пропорційно розміру займаної орендарем площі майна на підставі тарифів та розрахункових документів, наданих орендареві.
26.08.2014 Регіональним відділенням ФДМУ по Київській області та ТОВ «БЛС» було підписано акт приймання-передавання орендованого майна, відповідно до п. 1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а саме частину нежитлового приміщення №1.1.3 та частину нежитлового приміщення № 1.1.17 на першому поверсі пасажирського терміналу загальною площею 7,7кв.м. (майно, розміщене за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Бориспіль-7, на 1-му поверсі термінального комплексу, що перебуває на балансі Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
25.03.2015 між Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БЛС» (орендар) було укладено договір №02.5-14/1-26 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (з урахуванням додаткових угод до нього), відповідно до п. 1.1 якого у зв'язку з наданням орендарю в строкове платне користування державного окремого індивідуально визначеного нерухомого майна, а саме частини нежитлового приміщення №1.1.3 та частини нежитлового приміщення №1.1.17 на першому поверсі пасажирського терміналу загальною площею 7,7кв.м. розміщеного на 1-му поверсі термінального комплексу для розміщення пункту прокату автомобілів (майно), балансоутримувач надає, а орендар отримує наступні послуги згідно з переліком, який міститься в таблиці 1, зокрема: 1) забезпечення теплом (теплова енергія) (7,7кв.м. 0,539Гкал); 2) забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці (2 працівника) (оплата за одного працівника 15,20 грн. в місяць); 3) використання води для прибирання орендованого майна самостійно орендарем (обсяг наданих послуг в місяць: 7,7кв.м.; оплата за одиницю вимірювання в місяць:1,35 грн. (за 1 куб.м)); 4) прибирання (сміттєзбірника) та вивезення твердих побутових відходів(обсяг наданих послуг в місяць 0,081 куб.м. з оплатою за одиницю вимірювання 30,70 (за 1 куб.м.)); 5) підтримання в належному стані території, прилеглої до орендованого майна, використання мереж освітлення території аеропорту, обслуговування внутрішньо портових доріг та під'їзних шляхів, забезпечення приміщень загального користування із щомісячною платою в розмірі 5% від чистого доходу, отриманого від діяльності в орендованому приміщенні (згідно з довідкою про розмір чистого доходу), але не менше 6000,00 грн.(далі - Послуги).
Відповідно до п. 1.1.2 договору орендар щорічно сплачує балансоутримувачу компенсацію земельного податку за звітній рік за оренду майна. Сума компенсації розраховується пропорційно площі орендованого майна.
Згідно з п. 1.4 договору розмір оплати за послуги залежить від фактичного їх об'єму, тарифів та витрат балансоутримувача, пов'язаних з обсягом послуг в період їх надання, якості послуг та інших випадків, передбачених чинним законодавством України.
Пунктом 1.5 договору встановлено, що при порушенні балансоутримувачем умов договору щодо ненадання або надання не в повному обсязі послуг, зниження їх якості, сторони протягом двох календарних днів після порушення укладають та підписують акт-претензію, в якому зазначаються терміни, види відхилення показників у наданні послуг, тощо. Балансоутримувач протягом трьох робочих днів після підписання акта-претензії вирішує питання про перерахунок платежів або видає орендарю обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій. Спори щодо задоволення претензій орендаря вирішуються в суді. Орендар має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред'явленої претензії.
У відповідності з п. 1.9 договору ціни на послуги, у разі зміни витрат балансоутримувача, пов'язаних з наданням цих послуг, та інших випадках, передбачених чинним законодавством України. Балансоутримувач зобов'язаний повідомити орендаря у письмовій формі (рекомендованим листом з повідомленням або вручити уповноваженій особі під розписку, такий лист буде вважатися невід'ємною частиною договору) не пізніше, ніж за 15 календарних днів до введення їх в дію, а орендар зобов'язаний прийняти їх для розрахунків.
Згідно з п. 2.1.6 договору балансоутримувач зобов'язується щомісяця, до 10 числа місяця, наступного за звітним, виставляти орендарю рахунок за надані послуги за звітний місяць та складати акт приймання-здачі виконаних послуг, який є контрольним та звітним документом сторін щодо надання-отримання послуг та їх якості.
Сторони погодили, що орендар зобов'язується своєчасно здійснювати розрахунки за договором (п. 2.2.1 договору).
Пунктом 2.2.3 договору встановлено, що орендар зобов'язується щомісяця, з 10 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача рахунок, акт приймання-здачі виконаних послуг та раз в рік рахунок на оплату земельного податку згідно пункту 1.1.3 договору. Сплата рахунку здійснюється орендарем до 20 числа того ж місяця. Підписаний акт приймання-здачі виконаних послуг орендар зобов'язаний повернути в бухгалтерію балансоутримувача протягом 5-ти робочих днів з дати його отримання або надати в цей строк вмотивовану відмову від його підписання. Якщо протягом 5-ти робочих днів акт приймання-здачі виконаних послуг не буде повернутий балансоутримувачу та не надана в цей строк вмотивована відмова від його підписання, він вважається підписаним сторонами. Акт приймання-здачі виконаних послуг підписується керівниками сторін або призначеними керівниками повноважними особами (за умови надання документів про надання таких повноважень). Підписання акта приймання-здачі виконаних послуг орендарем є підтвердженням відсутності претензій до якості наданих послуг. Сплата рахунку за послуги, які надавались в період з дати підписання сторонами акта приймання-передавання орендованого майна до дати реєстрації договору здійснюється орендарем протягом 10 банківських днів з дати отримання орендарем відповідного рахунку від балансоутримувача.
В силу п. 5.1 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків, передбачених договором, якщо це є наслідком обставин непереборної сили, що виникли після укладення договору в результаті подій надзвичайного характеру, які жодна з сторін не могла ні передбачити, ні попередити, включаючи, але не обмежуючись переліком: пожежі, повені, землетруси, воєнні дії, страйки, що перешкоджають виконанню договірних зобов'язань у цілому або частково, якщо ті обставини безпосередньо вплинули на виконання обов'язків, передбачених договором на період їх дії (форс-мажор).
Відповідно до п. 5.2 договору сторона, для якої склалась неможливість виконання обов'язків за договором, зобов'язана у письмовій формі повідомити іншу сторону протягом 14 календарних днів з моменту настання форс-мажору. Відсутність такого повідомлення позбавляє відповідну сторону права посилатись на форс-мажор у майбутньому.
Пунктом 5.3 договору передбачено, що якщо дія форс-мажору триває більше 30 календарних днів, кожна із сторін має право на розірвання договору і не несе відповідальність за таке розірвання за умови, якщо повідомить про це іншу сторону не пізніше, ніж за 20 календарних днів до розірвання.
Згідно з п. 8.4 договору сторони вносять зміни і доповнення до договору шляхом підписання додаткових угод до нього (крім змін, вказаних в пунктах 1.1.2, 1.9 та 8.6 договору, які вносяться листами, що вважаються невід'ємними частинами договору).
На підтвердження виконання умов договору №02.5-14/1-26від 25.03.2015 (з урахуванням додаткових угод до нього) та надання відповідачу визначених вказаним договором послуг, позивачем до матеріалів справи додано акти здачі-приймання робіт(надання послуг) та відповідні рахунки-фактури за період березень-грудень 2022 року(забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці одного працівника; вода, використана для прибирання приміщення самостійно; створення та підтримка відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення господарської діяльності), січень-грудень 2023 року (забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці одного працівника; вода, використана для прибирання приміщення самостійно; створення та підтримка відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення господарської діяльності; виробництво, транспортування та постачання теплової енергії) та січень-вересень 2024 року (забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці одного працівника; вода, використана для прибирання приміщення самостійно; створення та підтримка відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення господарської діяльності; виробництво, транспортування та постачання теплової енергії), а також розрахунок боргу.
Перелічені акти здачі-приймання робіт/послуг та рахунки-фактури за період березень-грудень 2022 року, січень-грудень 2023 року та січень-вересень 2024 року підписані лише позивачем електронним цифровим підписом та містять відмітки про їх направлення відповідачу через систему "M.E.Doc" та електронну пошту відповідача, зазначену у договорі, а також на його юридичну адресу за допомогою засобів поштового зв'язку «Укрпошта», проте відповідачем не були підписані. Вмотивованої відмови від підписання зазначених актів позивачу не надходило.
Крім того, позивачем на адресу відповідача направлялися претензії з вимогою погасити наявну заборгованість. Вказані претензії отримано відповідачем, що підтверджується доданими до позовної заяви копіями поштових повідомлень про вручення, однак вказані претензії залишені без відповіді.
Відповідачем зазначена сума сплачено не була, що зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що у відповідача виникла заборгованість за договором №02.05-14/1-26 від 25.03.2015 у загальному розмірі 460 276,44 грн (не конкретизуючи яка сума боргу за яку послугу).
З актів здачі-приймання робіт (надання послуг) та рахунків-фактури вбачається, що заявлена до стягнення сума основного боргу складається з: 9322,76 грн - послуг забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці та використання води для прибирання приміщення самостійно, 450 946,34 грн - виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, а також створення та підтримка відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення господарської діяльності та 7,34 грн компенсації за земельний податок в 2024 році.
Згідно із статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до статті 509 ЦК України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Пунктом 1.5 договору №02.5-14/1-26 від 25.03.2015 передбачено, що при порушенні балансоутримувачем умов договору щодо ненадання або надання не в повному обсязі послуг, зниження їх якості, сторони протягом двох календарних днів після порушення складають та підписують акт-претензію, в якому зазначаються терміни, види відхилення показників у наданні послуг тощо. Балансоутримувач протягом трьох робочих днів після підписання акта-претензії вирішує питання про перерахунок платежів або видає орендарю обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій. Спори щодо задоволення претензій орендаря вирішуються в суді. Орендар має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред'явленої претензії.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять доказів складання та підписання актів-претензій щодо не надання вказаних у актах приймання-здачі робіт послуг та мотивовані відмови від підписання актів.
Проте, відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог наголошує на неможливість здійснення Товариством господарської діяльності, яка викликана також тим, що Міжнародний аеропорт «Бориспіль» не функціонує з 24.02.2022 (за його власним повідомленням); відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України №188-р «Про тимчасове закриття деяких пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю», тимчасово закрито з 00 год. 00 хв. 28.02.2022 пункт пропуску - Бориспіль, категорія пункту пропуску - Міжнародний. На Державному підприємстві «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» було введено особливий режим роботи і ми не мали можливості вільного доступу на його територію з тим, щоб отримувати послуги, визначені пунктом 1.1.1 Додаткової угоди № 4 від 25.02.2019 до Договору, а відповідно - позивач нам їх не надавав через неможливість їх надавати.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що загальновідомою є інформація про те, що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України строком на 30 діб, а потім був подовжений відповідно до: Указу Президента України від 14.03.2022 №133/2022, затвердженого Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, - з 05:30 26.03.2022 строком на 30 діб; Указу Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженого Законом України від 21.04.2022 №2212-IX, - з 05:30 25.04.2022 строком на 30 діб; Указу Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженого Законом України від 22.05.2022 №2263-IX, - з 05:30 25.05.2022 строком на 90 діб; Указу Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженого Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, - з 05:30 23.08.2022 строком на 90 діб; Указу Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженого Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, - з 05:30 21.11.2022 строком на 90 діб; Указу Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженого Законом України від 07.02.2023 №2915-ІХ, - з 05:30 19.02.2023 строком на 90 діб; Указу Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженого Законом України від 02.05.2023 №3057-ІХ, - з 05:30 20.05.2023 строком на 90 діб; Указу Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженого Законом України від 27.07.2023 №3275-ІХ, - з 05:30 18.08.2023 строком на 90 діб; Указу Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженого Законом України від 08.11.2023 №3429-ІХ, - з 05:30 16.11.2023 строком на 90 діб; Указу Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженого Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, - з 05:30 14.02.2024 строком на 90 діб; Указу Президента України від 06.05.2024 №271/2024, затвердженого Законом України від 08.05.2024 № 3684-ІХ з 05:30 14.05.2024 строком на 90 діб; Указу Президента України від 23.07.2024 №469/2024, затвердженого Законом України від 23.07.2024 №3891-IX строком на 90 діб; Указу Президента України від 28.10.2024 №740/2024, затвердженого Законом України від 29.10.2024 №4024-IX строком на 90 діб; Указу Президента України від 14.01.2025 №26/2025, затвердженого Законом України від 15.01.2025 № 4220-IX строком на 90 діб; Указу Президента України від 15.04.2025 №235/2025, затвердженого Законом України від 16.04.2025 № 4356-IX строком на 90 діб.
24.02.2022 Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на офіційному сайті оприлюднило інформацію про те, що у зв'язку із військовим вторгненням рф згідно з вимогами Повітряного кодексу України та Положення про використання повітряного простору України органами ОЦВС та Державіаслужбою вжито заходів щодо закриття повітряного простору України, а також інформацію про те, що роботу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» призупинено, аеропорт не працює, всіх пасажирів аеропорту евакуйовано, злітно-посадкова смуга заблокована.
Предметом договору оренди №1617 від 26.08.2024 є приміщення, яке знаходиться на території Міжнародного аеропорту «Бориспіль» та передане в оренду з метою розміщення та експлуатації за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України №188-р «Про тимчасове закриття деяких пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю», тимчасово закрито з 00 год. 00 хв. 28.02.2022 пункт пропуску - Бориспіль, категорія пункту пропуску - Міжнародний.
Неможливість здійснення відповідачем господарської діяльності на території Міжнародний аеропорт «Бориспіль» викликана тим, що Міжнародний аеропорт «Бориспіль» не функціонує з 24.02.2022 (за його власним повідомленням розміщеним на офіційному вебсайті ДП МА «Бориспіль»).
Оскільки, згідно з пунктом 1.4 Договору передбачено, що розмір плати за послуги залежить від фактичного їх об'єму, тарифів та витрат балансоутримувача, пов'язаних з обсягом послуг в період їх надання, якості послуг та інших випадків, передбачених чинним законодавством України, а з наданих до матеріалів справи доказів не вбачається, що працівники відповідача за оспорюваний перід могли дістатися орендованого приміщення (оскільки позивач є стратегічним охоронюваним об'єктом, роботу якого було призупинено), зазначені обставини в достатній мірі підтверджують, що з 24.02.2022 надання відповідачу послуг, що обліковуються в залежності від кількості працівників або кількості та можливості використання води для самостійного прибирання було неможливим та фактично не здійснювалося, що свідчить про безпідставність позовних вимог в цій частині.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Верховний Суд у постановах від 10.11.2022 у справі №910/7511/20, від 26.10.2022 у справі №912/2620/21 та від 25.10.2022 у справі №910/6923/20 наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Не вимагання перерахунку вартості спірних послуг відповідно до вказаної в актах кількості працівників, та/або ініціювання внесення відповідних змін до чинного Договору про відшкодування витрат не може позбавити права відповідача під час судового процесу заперечувати проти заявленої суми до стягнення з нього при наявності порушеного його права.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Спір у справі виник щодо відшкодування витрат балансоутримувача на надання тих послуг орендарю, обсяг та вартість яких обумовлена фактом користування орендованим приміщенням визначеною у договорі кількістю працівників, у зв'язку з чим відсутність доступу працівників до орендованого приміщення має наслідком відсутність витрат балансоутримувача на надання таких послуг.
На переконання суду апеляційної інстанції, вищезазначеним підтверджується про неможливість працівниками відповідача вільно відвідувати орендоване відповідачем приміщення та користуватись послугами з забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці та використання води для прибирання приміщення самостійно, оскільки позивачем не надано доказів відвідування працівниками відповідача щомісячно орендоване приміщення та докази фактичного користування вказаними послугами у період коли доступ до входу на територію аеропорту обмежений.
Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували, що з 24.02.2022 надання відповідачу послуг для забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці, що обліковуються в залежності від кількості працівників, а також кількості та можливості використання води для самостійного прибирання було можливим, та фактично здійснювалося це свідчить про недоведеність та безпідставність позовних вимог в цій частині, що становить 9 322,76 грн.
Відповідно до п. 1.1.2 договору, компенсація земельного податку сплачується орендарем за звітний рік пропорційно площі орендованого майна.
Згідно пункту 2.2.3 орендар зобов'язується щомісяця, з 10 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача рахунок, акт приймання-здачі виконаних послуг та раз в рік рахунок на оплату земельного податку згідно пункту 1.1.3 договору.
Згідно наданого позивачем акту приймання-здачі від 30.06.2023 позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача компенсації за земельний податок за 2023 рік у сумі 7,34 грн за актом приймання-здачі від 30.06.2023.
Позивач в апеляційній скарзі звертає увагу, що вимоги щодо компенсації земельного податку за звітний рік за оренду майна, були заявлені позивачем лише у грудні 2024 року, при зверненні з позовною заявою №35-28/7-101 від 09.12.2024 до господарського суду Київської області, що, на його думку, відповідає пункту 1.1.2 договору.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що станом на 30.06.2023 за актом приймання-здачі від 30.06.2023 звітний рік ще не закінчився, тоді як, позивач звернувся до суду про стягнення компенсації за земельний податок за 2023 рік у сумі 7,34 грн на підставі акту приймання-здачі від 30.06.2023, всупереч умовам п.1.1.2 та п.2.2.3 договору, які визначені сторонами з урахування приписів ПК України за якими, базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік (п. 285.1 ПК України). Платники самостійно обчислюють суму земельного податку (орендної плати) на поточний рік станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають декларацію.
Щодо заявленої до стягнення суми у розмірі 450 946, 34 грн за виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а також створення та підтримка відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення господарської діяльності, то суд першої інстанції правильно зазначив, що, оскільки така послуга не пов'язана із безпосереднім доступом працівників відповідача до орендованого приміщення, а відтак в цій частині позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Внаслідок порушення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу пеню у сумі 217 723,95 грн за загальний період прострочення з 23.05.2022 по 06.12.2024, яка перерахована судом першої інстанції та присуджена до стягнення у розмірі 175 866,28 грн.
Згідно із частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити: чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, значності прострочення виконання, наслідки порушення зобов'язання, відповідність/невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності у відповідності до положень статті 86 ГПК України, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020 №914/1888/19, від 26.01.2021 №916/880/20, від 23.01.2021 №921/580/19, від 26.01.2021 №916/880/20, від 10.01.2024 №910/1041/23.
Необхідно зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання). Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/17.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі №918/289/19, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені частиною 3 статті 551 ЦК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічні правові висновки наведено в постановах Верховного Суду, від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19).
Об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 виснувала про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує.
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18, від 30.09.2019 у справі №905/1742/18, від 14.07.2021 у справі №916/878/20.
Як вже зазначалось вище, Указом Президента України №64/2022 із 24.02.2022 введено воєнний стан на всій території України.
Позивач розмістив на своєму офіційному вебсайті повідомлення про те, що Міжнародний аеропорт «Бориспіль» не функціонує з 24.02.2022.
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 188-р «Про тимчасове закриття деяких пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю», тимчасово закрито з 00 год. 00 хв. 28.02.2022 пункт пропуску - Бориспіль, категорія пункту пропуску - Міжнародний.
У відповідності до рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7- рп/2013 штрафні санкції мають на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків. Аналогічні правові висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.
Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
Питання про зменшення штрафних санкцій може по-різному вирішуватися судами в залежності від тих фактичних обставин, які встановлені судом у кожній конкретній справі (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки). Необхідно також зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Матеріали даної справи не містять доказів завдання позивачу збитків у зв'язку із простроченням виконання відповідачем обов'язку щодо несвоєчасної сплати заборгованості у розмірі 450 946, 34 грн.
Оскільки, починаючи з 24.02.2022 відповідач не здійснює господарську діяльність в орендованому приміщенні за прямим призначенням для розміщення пункту прокату автомобілів та не отримує дохід від такої діяльності, суд апеляційної інстанції, керуючись своїми дискреційними повноваженням та встановленими обставинами у даній справі, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені на 90%.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Перевіривши правильність переранку судом першої інстанції відповідачу 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 3 % річних у розмірі 11 694, 63 грн та інфляційні втрати у розмірі 34 398, 00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача на рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2025 у справі №911/111/25 не підлягає задоволенню, апеляційна скарги відповідача підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2025 у справі №911/111/25 підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення в частині присудженого до стягнення з відповідача розміру пені з урахуванням того, що суд апеляційної інстанції реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені частиною 3 статті 551 ЦК України щодо права зменшити розмір належної до сплати пені на 90 %.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2025 у справі №911/111/25 залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛС» на рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2025 у справі №911/111/25 задовольнити частково.
3. Рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2025 у справі №911/111/25 скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛС» на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» пені у розмірі 158 279, 65 грн, виклавши пункт 2 резолютивної частини рішення у наступній редакції:
«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛС» (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 12, код ЄДРПОУ 35086034) на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08300, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Гора, вул. Бориспіль, 7, код ЄДРПОУ 37222400) заборгованість у розмірі 450 946, 34 грн (чотириста п'ятдесят тисяч дев'ятсот сорок шість гривень 34 копійки), пеню у розмірі 17 586, 63 грн (сімнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят шість гривень 63 копійки) три проценти річних у розмірі 11 694, 63 грн (одинадцять тисяч шістсот дев'яносто чотири гривні 63 копійки), інфляційні нарахування у розмірі 34 398, 04 грн (тридцять чотири тисячі триста дев'яносто вісім гривень 04 копійки) та судовий збір у розмірі 8 068, 38 грн (вісім тисяч шістдесят вісім гривень 38 копійок).
4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Київської області.
5. Матеріали справи №911/111/25 повернути до Господарського суду Київської області.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана суддями 08.09.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська