вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" серпня 2025 р. Справа№ 911/2598/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Мальченко А.О.
Тищенко А.І.
секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.
за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 19.08.2025,
розглянувши апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 (повний текст рішення підписано 01.05.2025)
у справі №911/2598/24 (суддя Р.М. Колесник)
за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації
до Поліської селищної ради,
Товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок Полісся»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс»
про визнання недійсним рішення, договору оренди, скасування державної реєстрації, -
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2024 року Заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі, прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі, позивач або КОДА) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Поліської селищної ради (далі, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Світанок Полісся» (далі, відповідач-2), в якому просить суд (згідно змісту прохальної частини позовної заяви):
1) усунути перешкоди власнику - державі в особі КОДА у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 194,9005 га з кадастровим номером 3223587400:08:001:0002 шляхом визнання рішення Радинської сільської ради Поліського району від 13.07.2020 № 303-55-VII недійсним;
2) усунути перешкоди власнику - державі в особі КОДА у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора індексний номер 53206894 від 20.07.2020 про державну реєстрацію права власності за Радинською сільською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 3223587400:08:001:0002 із припиненням речових прав щодо неї;
3) усунути перешкоди власнику - державі в особі КОДА у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 3223587400:08:001:0002 шляхом визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, який укладено 13.07.2020 між Радинською сільською радою та ТОВ «Світанок Полісся»;
4) усунути перешкоди власнику - державі в особі КОДА у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223587400:08:001:0002 у Державному земельному кадастрі.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.10.2024 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» (далі, третя особа або ДП СЛП «Київобагроліс»).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, належить державі на праві державної власності, а тому Радинська сільська рада (правонаступником якої стала Поліська селищна рада) не мала повноважень на здійснення реєстрації права комунальної власності на неї та розпорядження зазначеною земельною ділянкою на користь ТОВ «Світанок Полісся».
Короткий зміст оскаржуваного рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі №911/2598/24 у задоволенні позову Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації відмовлено повністю.
Відмовляючи прокурору у задоволенні позову, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами факт віднесення спірної земельної ділянки, станом на дату передання її у комунальну власність та в оренду, до земель лісогосподарського призначення. Недоведеність факту віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, свідчить і про недоведення віднесення спірної земельної ділянки до державної власності, порушення інтересів держави в особі КОДА, що є достатнім для відмови у задоволенні позову в цілому, що усуває необхідність надання оцінки іншим доводам прокурора.
Водночас, суд вказав, що прокурором при зверненні в інтересах позивача до відповідачів із даним позовом в суд неправильно обрано спосіб захисту прав та інтересів у спірних відносинах.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 21.05.2025 засобами поштового зв'язку Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі №911/2598/24 скасувати та ухвалити нове, яким позов прокурора задовольнити.
Узагальнені доводи апеляційної скарги прокурора зводяться до того, що оскаржуване рішення ухвалено з недотриманням норм процесуального права (статей 2, 3, 76-79, 86, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України), що призвело до неправильного застосування норм матеріального права (статей 15, 16, 328, 330, 373, 387, 391 та 658 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 152 Земельного кодексу України).
В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає таке:
- при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України;
- саме наявність у лісогосподарського підприємства матеріалів лісовпорядкування є належним доказом наявності права постійного користування лісовими ділянками спеціалізованого лісогосподарського підприємства;
- рішенням Романівської (Орджонікізенської) сільської ради від 15.02.2000 №5 «Про надання у користування земель лісового фонду», якому судом першої інстанції не надано жодної правової оцінки, передано в постійне користування Іванківському міжлісгоспу асоціації «Київагроліс», правонаступником якого є ДП «СЛП «Київоблагрорліс» (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 911/164/21) ділянки лісового фонду, які були в постійному користуванні КСП «Світанок» площею 249 га, а отже Романівській сільській раді на момент видачі вказаного рішення було відомо про наявність на території сільської ради земель лісогосподарського призначення, які вивільнились під час реорганізації КСП «Світанок»;
- відповідно до листа ДП «СЛП «Київоблагроліс» від 30.05.2024 №210 спірна земельна ділянка частково накладається на землі, які знаходяться в постійному користуванні підприємства (квартал 2, виділи 1-83);
- розташування спірної земельної ділянки на землях лісового фонду, які знаходяться в постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс» також підтверджується інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 22.05.2024 №03-607 у відповідності до матеріалів базового лісовпорядкування 2019 року;
- отже, в силу положень статей 19, 55, 84 Земельного кодексу України та статті 5 Лісового кодексу України спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України;
- у порушення приписів статей 92, 141, 142 Земельного кодексу України, якими визначено поняття та порядок припинення права постійного користування землею, ДП «СЛП «Київоблагроліс» не надавало згоду на припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою лісогосподарського призначення, що підтверджено листом від 30.05.2024 №210;
- у силу положень статті 122 Земельного кодексу України належним розпорядником земель лісогосподарського призначення державної форми власності за межами населеного пункту, які фактично перебувають в постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», є виключно Київська обласна державна адміністрація, відтак оспорюване рішення Романівської сільської ради є незаконним і прийнято в порушення вимог статей 20, 22, 57, 84, 93, 116, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України та статей 1, 5, 7, 16, 17, 18 Лісового кодексу України, а тому останнє та укладений на його підставі договір оренди землі підлягають визнанню недійсними;
- суд першої інстанції не надав оцінки факту відсутності правонаступництва ТОВ «Світанок Полісся» від СТОВ «Світанок» та КСП «Світанок». Так, мотивувальна частина оскаржуваного рішення суду першої інстанції не містить висновків щодо фактичних обставин, які б свідчили про законність відведення спірної земельної ділянки чи відсутність порушення прав власника у зв'язку із цим та не містить мотивованої оцінки аргументів учасників справи і усіх поданих доказів, у тому числі оцінки факту відсутності правонаступництва ТОВ «Світанок полісся» від СТОВ «Світанок» та КСП «Світанок». У справі №911/838/21 судовими рішеннями встановлено, що реорганізація КСП «Світанок» шляхом перетворення у СТОВ «Світанок», а в подальшому у ТОВ «Світанок Полісся» не відбулася, оскільки 15.04.2020 мала місце реєстрація нової юридичної особи - ТОВ «Світанок Полісся»;
- відповідно до пункту 2 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, проте, спірна земельна ділянка надана в оренду ТОВ «Світанок полісся» лише за результатами затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), тобто всупереч вимог пункту 2 статті 124 Земельного кодексу України без проведення земельних торгів;
- щодо висновків суду першої інстанції стосовно невірно обраного прокурором способу захисту, то вони є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції, оскільки позивач самостійно визначає предмет, підстави позову та спосіб захисту прав, який він просить визначити у рішенні, а обов'язком суду, який наділений повноваженнями застосувати правомірний та ефективний спосіб захисту прав, є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог із визначенням правомірного та ефективного способу захисту порушеного, оспорюваного чи невизнаного права, яким у цьому спорі може бути визнання недійсним рішення та відновлення становища, яке існувало - повернення майна попередньому власнику, що відповідає пунктам 4, 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, пункту «г» частини третьої статті 152, частині першій статті 155 Земельного кодексу України.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
01.07.2025 від відповідача-2 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до такого:
- прокурором невірно застосовані положення пункту 5 Розділу VIII «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України, оскільки згідно зазначеної норми закону матеріали лісовпорядкування можуть тимчасово посвідчувати права державних лісогосподарських підприємств лише на фактично раніше надані або передані їм землі;
- обов'язковою обставиною для підтвердження належності відповідних земельних лісових ділянок лісогосподарським підприємствам є факт надання таких земельних ділянок уповноваженими органами державної влади або місцевого самоврядування, однак в матеріалах справи відсутні жодні документи, що підтверджують факт надання відповідних земельних ділянок для лісогосподарського призначення;
- недоведеність факту віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення свідчить і про недоведення віднесення спірної земельної ділянки до державної власності, порушення інтересів держави в особі КОДА, що є достатнім для відмови у задоволенні позову;
- наведені прокуратурою в позові твердження створюють загрозу непередбачуваного та свавільного втручання в право на мирне володіння майном;
- для повного та всебічного розгляду питання правонаступництва відповідача-2 необхідно звернути увагу на обставини, встановлені у межах справи №911/839/21, а також обставини, встановлені в ухвалі Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі №810/4848/13-а, у якій встановлено, що правонаступником СТОВ «Світанок» є ТОВ «Світанок Полісся»;
- прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі КОДА, усвідомлюючи, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем Поліською селищною радою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та який здійснює фактичне володіння спірними земельними ділянками, стверджуючи про її приналежність до земель лісогосподарського призначення та державної власності мав звернутися до суду не з негаторним позовом та просити усунути перешкоди у користуванні майном, а мав звернутися з віндикаційним позовом за правилами статей 387, 388 Цивільного кодексу України, а тому обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не є належним до розглядуваних правовідносин.
04.07.2025 від відповідача-1 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.
Узагальнені доводи відзиву відповідача-1 на апеляційну скаргу зводяться до такого:
- прокурором не доведено належними та допустимими доказами факту віднесення спірної земельної ділянки станом на дату передання її у комунальну власність та в оренду до земель лісогосподарського призначення, а отже відсутні підстави для визнання недійсним рішення Радинської сільської ради Поліського району від 15.07.2020 № 843-53-VII та скасування рішення державного реєстратора від 20.07.2020 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за Радинською сільською радою;
- матеріали справи не містять рішення уповноважених органів про передачу в постійне користування Державному підприємству «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» спірної земельної ділянки та не містять доказів отримання Державним підприємством «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» державного акту на право постійного користування спірною земельною ділянкою;
- Земельний кодекс України набрав чинності 01.01.2002, а право постійного користування землею виникло у КСП «Світанок» (правонаступники - СТОВ «Світанок», ТОВ «Світанок Полісся») в 2000 році, тому посилання прокурора на перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні ДП СЛП «Київоблагроліс» на підставі планово-картографічних матеріалів є необґрунтованим;
- суд першої інстанції зробив правильний висновок, що прокурор мав звернутися до суду не з негаторним позовом та просити усунути перешкоди у користуванні майном, а мав звернутися із віндикаційним позовом за правилами статей 387, 388 Цивільного кодексу України, а тому обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не є належним до розглядуваних правовідносин.
Представники позивача та третьої особи письмових відзивів на апеляційну скаргу суду не надали, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2025 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі №911/2598/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О.
Судом встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2598/24; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.
25.06.2025 матеріали справи №911/2598/24 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі №911/2598/24, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 19.08.2025.
У судовому засіданні 19.08.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників учасників справи
У судове засідання 19.08.2025 з'явилися представники прокуратури, позивача та відповідачів.
Представник третьої особи у судове засідання 19.08.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (ухвали суду від 30.06.2025) до електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд».
Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника третьої особи.
Представники прокуратури та позивача у судовому засіданні підтримували доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Представники відповідачів у судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили її відхилити, а оскаржене рішення суду залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001203 від 22.05.2000 КСП «Світанок» надано право постійного користування 1265,6 га землі в межах Радинської сільської ради Поліського району.
Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001201 від 22.05.2000 КСП «Світанок» надано право постійного користування 561,6 га землі в межах Орджонікідзевської (Романівської) сільської ради Поліського району.
На підставі рішення Романівської сільської ради Поліського району Київської області від 13.07.2020 №303-55-VII «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебуває у ТОВ «Світанок Полісся» затверджено технічну документацію та передано в оренду ТОВ «Світанок Полісся» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку з кадастровим номером 3223587400:08:001:0002 площею 194,9005га на території Радинської сільської ради, за межами населеного пункту.
13.07.2020 Романівською сільською радою та ТОВ «Світанок Полісся» укладено договір оренди землі, за змістом якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 3223587400:08:001:0002, площею 194,9005 га строком на 49 років.
Згідно з пунктом 8 Договору оренди його укладено на 49 років.
Між Романівською сільською радою Поліського району Київської області та ТОВ «Світанок Полісся» було підписано акт прийому-передачі земельної ділянки, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку із земель товарного сільськогосподарського виробництва площею 194,9005 га за кадастровим номером 3223587400:08:001:0002, розташовану на території Романівської сільської ради Поліського району Київської області.
20.07.2020 на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Березанської міської ради Брикова О.С. від 20.07.2020 за індексним номером 53206894 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію за Романівською сільською радою Поліського району права власності на земельну ділянку площею 194,9005 га, кадастровий номер 3223587400:08:001:0002, а також за ТОВ «Світанок Полісся» права користування на умовах оренди земельною ділянкою площею 194,9005 га, кадастровий номер 3223587400:08:001:0002.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-1 - Поліська селищна рада з 17.02.2021 є правонаступником усіх прав та обов'язків Радинської та Романівської сільської ради Поліського району Київської області в результаті державної реєстрації припинення останньої, а саме реорганізацією шляхом приєднання до Поліської селищної ради, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Дана обставина сторонами не заперечується.
Прокурор у поданому позові наголошує, що розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення на цей час покладено на Київську обласну державну адміністрацію у відповідності до вимог частини 5 статті 122, пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.
07.06.2024 Київська обласна прокуратура листом №15/1-457вих-24 просила повідомити Київську обласну державну адміністрацію чи вживалися обласною адміністрацією заходи, спрямовані на захист держави з метою повернення у державну власність, зокрема спірної земельної ділянки, або повідомити про неможливість звернення до суду з вказаних питань з метою вжиття заходів представницького характеру обласною прокуратурою в порядку, визначеному статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».
Листом №553/31.01/31.02.01/2024 від 14.06.2024 Київська обласна державна адміністрація в особі Департаменту містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації повідомила Київську обласну прокуратуру, що заходи цивільно-правового характеру не вживались і до суду з позовом про повернення вказаних у запиті земельних ділянок лісогосподарського призначення, розташованих на території Вишгородського району Київської області, не зверталась.
У порядку частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Київська обласна прокуратура попередньо, до звернення до суду, повідомила позивача листом від 27.06.2024 №15/1-682вих24 про намір подати позов в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, а підставою для пред?явлення даного позову слугує порушення вимог статей 20, 22, 57, 93, 116, 122, 149 Земельного кодексу України та статей 16, 17, 18 Лісового кодексу України під час державної реєстрації права власності та надання в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 3223587400:08:001:0002 за рахунок земель ДП «СЛП «Київоблагроліс».
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із таких підстав.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Вирішуючи господарський спір, суд повинен дотримуватися певного алгоритму дій, а саме, з'ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18.
Отже, звертаючись з позовом, позивач (прокурор в інтересах держави) повинен довести наявність у нього порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також довести, що ці права порушені саме відповідачем.
За змістом частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу (частина 1). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3).
Отже, окрім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №387/515/18).
Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Предметом позову і спору у даній справі є вимоги прокурора в інтересах позивача до відповідачів про:
1) усунення перешкод власнику - державі в особі КОДА у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 194,9005 га з кадастровим номером 3223587400:08:001:0002 шляхом визнання рішення Радинської сільської ради Поліського району від 13.07.2020 № 303-55-VII недійсним;
2) усунення перешкод власнику - державі в особі КОДА у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора індексний номер 53206894 від 20.07.2020 про державну реєстрацію права власності за Радинською сільською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 3223587400:08:001:0002 із припиненням речових прав щодо неї;
3) усунення перешкод власнику - державі в особі КОДА у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 3223587400:08:001:0002 шляхом визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, який укладено 13.07.2020 між Радинською сільською радою та ТОВ «Світанок Полісся»;
4) усунення перешкод власнику - державі в особі КОДА у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223587400:08:001:0002 у Державному земельному кадастрі.
В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, належить державі на праві державної власності, а тому Радинська сільська рада не мала повноважень на здійснення реєстрації права комунальної власності на неї та розпорядження зазначеною земельною ділянкою на користь ТОВ «Світанок Полісся».
За ствердженням прокурора, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223587400:08:001:0002 частково накладається на землі, які знаходяться в постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс». Отже, прокурор посилається на те, що в силу положень статей 19, 55, 84 Земельного кодексу України та статті 5 Лісового кодексу України спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.
Прокурор зауважив, що з аналізу змісту листа ДП «СЛП «Київоблагроліс» №210 від 30.05.2024 вбачається, що підприємство не надавало згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3223587400:08:001:0002.
За доводами прокурора, в силу статті 122 Земельного кодексу України належним розпорядником земель лісогосподарського призначення державної форми власності за межами населеного пункту, які фактично перебувають в постійному користування ДП «СЛП «Київоблагроліс», є виключно Київська обласна державна адміністрація, а тому у спірних правовідносинах земельну ділянку лісогосподарського призначення державної форми власності передано в оренду приватній особі для ведення товарного сільськогосподарського товариства неуповноваженим органом (Радинською сільською радою).
З огляду на наведене вище, прокурор вважає, що оспорюване рішення Радинської сільської ради є незаконним і прийнято в порушення вимог статей 20, 22, 57, 93, 116, 122, 149 Земельного кодексу України та статей 16-18 Лісового кодексу України, оскільки прийнято неуповноваженим органом, з порушенням порядку зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення, у спосіб та для потреб, не передбачених законодавством, без попереднього припинення права користування землекористувача, а тому зазначене рішення сільської ради та укладений на його підставі договір оренди землі від 13.07.2020 підлягають визнанню недійсними, а спірна земельна ділянка поверненню у розпорядження і користування за цільовим призначенням власнику з одночасним скасуванням державної реєстрації права оренди.
Колегія суддів зазначає, що у пунктах 1, 2, 3 прохальної частини позовної заяви прокурор помилково вказує особою, якою прийнято спірне рішення, за якою зареєстроване право власності та яка є орендодавцем за спірним договором - Радинську сільську раду, а не Романівську сільську раду. Водночас, Романівська сільська рада була правонаступником Радинської сільської ради.
Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 14 Конституції України, яка кореспондується з положеннями статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Приписами частини 1 статті 18 Земельного кодексу України (тут на надалі в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) унормовано, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами.
Згідно з частиною 2 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Відповідно до статті 1 Лісового кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Земельна лісова ділянка земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.
Статтею 5 Лісового кодексу України унормовано, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Частиною 1 статті 57 Земельного України передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
При цьому варто врахувати, що застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі №6-212цс14).
Частинами 1-3 статті 78 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно зі статтею 79 Земельного кодексу України земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до частини 2 статті 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Пунктом «е» частини 1 статті 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема землі лісогосподарського призначення.
Згідно зі статтею 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках; г) полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення.
Статтею 5 Лісового кодексу України унормовано, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.
Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи (стаття 7 Лісового кодексу України).
Згідно зі статтею 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Отже, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, Земельного кодексу України, іншими законами й нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Згідно з частиною 1 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Статтею 84 Земельного кодексу України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно з частинами 1, 5 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
За змістом статей 125, 126 Земельного кодексу України, як в редакцій чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, так і станом на час розгляду справи право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом та виникає з моменту державної реєстрації права.
Частиною 1 статті 17 Лісового кодексу України передбачено, що у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Статтею 45 Лісового кодексу України визначено, що лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Статтями 46-48, 54 Лісового кодексу України передбачено, що лісовпорядкування передбачає виконання відповідних топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів, виготовлення планово-картографічних матеріалів.
Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.
У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що при вирішенні питання щодо перебування спірних земельних лісових ділянок в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц, від 23.10.2019 у справі №488/402/16-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, постановах Верховного Суду від 08.02.2018 у справі №910/9256/16, від 15.01.2019 у справі №907/459/17, від 19.06.2019 у справі №911/604/18, від 27.01.2020 у справі №617/964/15-ц та від 22.06.2020 у справі №297/2935/16-ц, від 21.04.2021 у справі №707/2196/15-ц, від 07.04.2021 у справі №367/3877/15-ц, від 01.03.2018 у справі №910/19932/16, від 04.08.2021 у справі №925/889/19.
Частиною 5 «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Частиною 5 «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України (у редакції, чинній станом на момент звернення прокурором із даним позовом до суду) передбачено, що до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Отже умовами, за яких право постійного користування земельною ділянкою може підтверджуватися планово-картографічними матеріалами, є доведеність факту передання земельної ділянки на користь відповідного державного (комунального) лісогосподарського підприємства до набрання чинності Земельним Кодексом України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 вказує: покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.
Суд наголошує на тому, що для правильного вирішення даного спору, з огляду на зміст та підстави позову, необхідним є доведення прокурором та позивачем факту накладання частини спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223587400:08:001:0002 на землі лісового фонду, які перебувають в постійному користуванні ДП «СЛП «Київагроліс», із посиланням на підтверджуючі докази, на підставі яких суд може дійти беззаперечного висновку про таке накладання. Тобто стверджуване прокурором накладання частини спірної земельної ділянки має бути ідентифіковане, зокрема шляхом визначення точної площі такого накладання, його місцезнаходження, визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі тощо згідно зі статтею 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр».
На підтвердження розташування спірної земельної ділянки (її частини) з кадастровим номером 3223587400:08:001:0002 на землях лісового фонду, які знаходяться в постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», прокурор посилається на лист ДП «СЛП «Київоблагроліс» №210 від 30.05.2024, лист ВО «Укрдержліспроект» №03-607 від 22.05.2024 відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2019 року.
ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» у листі №210 від 30.05.2024 (том 1, а.с. 56-58) зазначило, що відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування підприємства 2019 року та згідно даних веб-ресурсу: http://kadastr.live, можна зробити висновок, що, серед інших, земельна ділянка з кадастровим номером 3223587400:08:001:0002 частково накладається на квартал 9 Поліського агролісництва підприємства. У листі третя особа також зазначила, що наказом №48 Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства від 08.09.2022 підтверджується передача підприємству в постійне користування земельних ділянок лісогосподарського призначення на території Вишгородського району Київської області. Інформація щодо погодження вилучення вказаних у листі земельних ділянок з постійного користування та зміну їх цільового призначення на підприємстві відсутня.
ВО «Укрдержліспроект» разом з листом №03-607 від 22.05.2024 (том 1, а.с. 42) на запит Київської обласної прокуратури надало витяги з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування з нанесеними межами, зокрема кварталів 1, 2, 4, 5, 7-12 ДП СЛП «Київоблагроліс» Північний агролісгосп Поліського лісництва відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2019 року та межами їх таксаційних виділів і межами земельних ділянок, що нанесені згідно з наданими каталогами координат (витяг з картографічної бази даних). Разом з цим, ВО «Укрдержліспроект» у листі повідомило, що інформація про межі лісокористувачів за матеріалами лісовпорядкування з 1990 року у ВО «Укрдержліспроект» відсутня.
Витяги з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування 2019 року, зокрема кварталу 9 Поліського агролісництва ДП СЛП «Київоблагроліс», наявні в матеріалах справи.
Як зазначив прокурор, наведена ВО «Укрдержліспроект» інформація у повній мірі відповідає даним планово-картографічних матеріалів і Проектів організації та розвитку лісового господарства, які долучені до матеріалів справи.
Колегія суддів враховує, що ВО «Укрдержліспроект» створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №361/6826/16.
Разом із цим суд звертає увагу прокурора, що надана ВО «Укрдержліспроект» інформація з доданим витягами потребує оцінки суду в сукупності з іншими доказами.
Дослідивши надані прокурором докази, надані на підтвердження розташування спірної земельної ділянки (її частини) з кадастровим номером 3223587400:08:001:0002 на землях лісового фонду, які знаходяться в постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», суд дійшов висновку, що з наявних в матеріалах справи доказів неможливо встановити як сам факт передання у постійне користування саме спірної земельної ділянки чи масиву, що включав би її, так і момент такого ймовірного передання, що унеможливлює перевірку судом факту дійсного перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні третьої особи, та, відповідно, ставить під сумнів можливість доведення прокурором факту перебування спірної земельної ділянки на праві постійного користування вказаного підприємства планово-картографічними матеріалами.
Також, дослідивши витяги з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування з нанесеними межами, зокрема кварталів 1, 2, 4, 5, 7-12 ДП СЛП «Київоблагроліс» Північний агролісгосп Поліського лісництва відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2019 року та межами їх таксаційних виділів і межами земельних ділянок, що нанесені згідно з наданими каталогами координат (витяг з картографічної бази даних), суд позбавлений можливості дійти беззаперечного висновку щодо віднесення спірної земельної ділянки (її частини) з кадастровим номером 3223587400:08:001:0002 до земель лісогосподарського призначення, як і встановити ймовірну площу перетину спірної земельної ділянки з земельними ділянками лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні державного підприємства та використовуються для ведення лісового господарства.
Суд зазначає, що у наданих прокурором документах (проект організації та розвитку лісового господарства Північний агролісгосп ДП «СЛП «Київагроліс» Поліське лісництво 2020 року, копії планшетів Поліського агролісництва №№ 1, 2, 3 лісовпорядкування 2019 року) відсутні посилання на індивідуальні ознаки спірної земельної ділянки (зокрема її частини, що накладається на квартал 9 Поліського лісництва, про що ДП «СЛП «Київагроліс» стверджує у листі №210 від 30.05.2024), за якими можливо визначити її межі, місце розташування, цільове призначення тощо.
Стосовно посилання прокурора у відповіді на відзив на позовну заяву та в апеляційній скарзі на те, що Радинській сільській раді під час прийняття оспорюваного рішення вже було відомо про наявність у ДП «СЛП «Київоблагроліс» права постійного користування на спірну земельну ділянку принаймні з моменту прийняття рішення Романівської (Орджонікізенської) сільської ради від 15.02.2000 №5 «Про надання у користування земель лісового фонду», суд зазначає таке.
За матеріалами справи судом апеляційної інстанції встановлено, що копія рішення Романівської (Орджонікізенської) сільської ради від 15.02.2000 №5 «Про надання у користування земель лісового фонду» значиться як додаток до відповіді на відзив на позовну заяву, що був поданий до Господарського суду Київської області через підсистему «Електронний суд».
Однак, роздруківка цього додатку до відповіді на відзив на позовну заяву (рішення від 15.02.2000 №5) у матеріалах справи, що надійшли до суду апеляційної інстанції, була відсутня, у зв'язку з чим суд здійснив відповідну роздруківку із системи «Діловодство спеціалізованого суду» та долучив її до матеріалів справи.
Оцінюючи відповідне рішення Романівської (Орджонікізенської) сільської ради від 15.02.2000 №5 «Про надання у користування земель лісового фонду» як доказ у справі, колегія суддів встановила таке.
Відповідно до рішення Романівської (Орджонікізенської) сільської ради від 15.02.2000 №5 «Про надання у користування земель лісового фонду» вирішено дати згоду на передачу в постійне користування Іванківському міжлісгоспу, правонаступником якого є ДП «СЛП «Київоблагроліс» (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №911/164/21), ділянки лісового фонду, які були в постійному користуванні КСП «Світанок» площею 249 га.
Разом з тим, до вказаного рішення не подано жодних матеріалів, які б підтверджували, що виділена площа 249 га входить до меж спірної земельної ділянки. Також у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що зазначене рішення про надання згоди дійсно було реалізовано.
У свою чергу, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №001203 від 22.05.2000 КСП «Світанок» надано право постійного користування 1265,6 га землі в межах Радинської сільської ради Поліського району Київської області, а відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001201 від 22.05.2000 КСП «Світанок» надано право постійного користування 561, 6 га землі в межах Орджонікідзевської (Романівської) сільської ради Поліського району Київської області - відповідні акти були оформлені вже після вищенаведеного рішення і жодних застережень стосовно входження зазначених земельних ділянок до меж Іванківського міжлісгоспу асоціації «Київагроліс» вказані акти, які в судовому порядку скасовані не були та є чинними, не містять.
Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. При цьому, положення про обов'язок переоформити право користування земельною ділянкою у відповідний строк, передбачений у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 (у справі №1-17/2005) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками).
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 №449 «Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинним і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.
Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, та на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється.
Крім того, Законом України «Про Державний земельний кадастр» (у редакції з 01.01.2013) встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.
Таким чином, подане прокурором до матеріалів справи разом з відповіддю на відзив рішення Романівської (Орджонікізенської) сільської ради від 15.02.2000 №5 «Про надання у користування земель лісового фонду» не є належним доказом в підтвердження передання у постійне користування правопопереднику ДП «СЛП «Київоблагрорліс» спірної земельної ділянки.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, прокурором належним чином не обґрунтовано та не доведено відповідними доказами як факт передачі у постійне користування правопопереднику ДП «СЛП «Київоблагроліс» спірної земельної ділянки, так і накладання (перетину) спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223587400:08:001:0002 із землями лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», ймовірну площу такого перетину, оскільки не надано відповідних висновків, схем, картографічних матеріалів, меж та координат накладання спірної земельної ділянки із землями, які знаходяться в постійному користуванні Поліського агролісництва підприємства, які б дали змогу суду ідентифікувати частину спірної земельної ділянки як такої, що передавалась ДП «СЛП «Київоблагроліс» у постійне користування, та поза волею власника та постійного користувача вибула з власності держави.
Крім того, суд зауважує, що матеріали лісовпорядкування ДП «СЛП «Київоблагроліс» затверджено 08.09.2022 відповідно до наявного в матеріалах справи наказу Київського обласного та по м. Києву Управління лісового та мисливського господарства №48 від 08.09.2022, тобто пізніше ніж було проведено державну реєстрацію щодо спірної земельної ділянки права комунальної власності за Радинською сільською радою та права оренди за ТОВ «Світанок Полісся». Вказані обставини також підтверджено Державним підприємством «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» у своєму листі №210 від 30.05.2024.
З огляду на встановлене у сукупності, суд наголошує на тому, що ні прокурором, ні позивачем, ні третьою особою не надано жодних належних та допустимих в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження факту віднесення спірної земельної ділянки (її частини), станом на дату передання її у комунальну власність та в оренду, до земель лісогосподарського призначення.
Недоведення факту віднесення спірної земельної ділянки (її частини) до земель лісогосподарського призначення свідчить про недоведення віднесення спірної земельної ділянки до державної власності, порушення інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації, що є достатньою підставою для відмови у задоволенні позову в цілому.
Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції, що не було спростовано прокурором в апеляційній скарзі.
Щодо доводів прокурора про те, що судом першої інстанції не надано оцінки факту відсутності правонаступництва ТОВ «Світанок Полісся» від СТОВ «Світанок» та КСП «Світанок», суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до висновків, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (підпункт 8.5 постанови об'єднаної палати).
Встановивши відсутність у позивача порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, який підлягав би судовому захисту, суди не повинні вдаватися до правової оцінки по суті спору, встановлення обставин оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства, правомірності/неправомірності рішення органу місцевого самоврядування, тому встановлення судами відсутності у позивача порушеного права чи охоронюваного законом інтересу є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові (подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).
У даному спорі, встановивши, що спірна земельна ділянка до державної власності не відноситься, а право держави в особі Київської обласної державної власності не є порушеним та таким, що потребує судового захисту, колегія суддів зазначає, що надання оцінки спірному рішенню та договору оренди земельної ділянки, який укладено 13.07.2020 між Романівською сільською радою та ТОВ «Світанок Полісся», в контексті аргументації прокурора чи є ТОВ «Світанок Полісся» правонаступником СТОВ «Світанок» та, відповідно КСП «Світанок», наявності у ТОВ «Світанок Полісся» права на спрощений порядок оформлення права користування спірної земельною ділянкою (без проведення торгів/аукціону), а також надання земельної ділянки в оренду без розроблення та затвердження проекту із землеустрою, не може досліджуватися в межах розглядуваного позову, поданого в інтересах держави в особі саме Київської обласної державної адміністрації, оскільки за наслідками розгляду даної справи порушення прав та охоронюваних законом інтересів судом не встановлено.
Поруч із вищевикладеним, колегія суддів вважає за необхідне також звернути увагу на обраний прокурором при зверненні з даним позовом спосіб захисту.
Як уже зазначалося, відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Способом захисту порушеного права у даній справі прокурор обрав негаторний позов та сутність такого захисту, на думку прокурора, має полягати у необхідності усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом визнання рішення Радинської (Романівської) сільської ради Поліського району від 13.07.2020 №303-55-VII недійсним; скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за Радинською (Романівською) сільською радою на земельну ділянку із припиненням речових прав щодо неї; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 3223587400:08:001:0002, який укладено 13.07.2020 між Радинською (Романівською) сільською радою та ТОВ «Світанок Полісся»; скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 3223587400:08:001:0002 у Державному земельному кадастрі.
За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За визначеннями, наведеними у статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав.
Державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки (стаття 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 20.07.2020 на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Березанської міської ради Брикова О.С. за індексним номером 53206894 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію за Романівською сільською радою права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223587400:08:001:0002 площею 194,9005 га, а також за ТОВ «Світанок Полісся» права оренди вказаної земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 13.07.2020, укладеного між Романівською сільською радою Поліського району Київської області та ТОВ «Світанок Полісся».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Верховний Суд відступив від своїх попередніх висновків, та зазначив, що оскільки законодавство прямо передбачає можливість перебування земель лісового фонду у володінні приватних суб'єктів, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності, то на відміну від земель водного фонду, захист прав власника на які має здійснюватися у спосіб подання негаторного позову, захист прав власника на землі лісогосподарського призначення має здійснюватися у спосіб подання віндикаційного позову, в порядку, передбаченому статтею 387 Цивільного кодексу України, за умови, що за відповідачем зареєстроване право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі прав, що є підтвердженням здійснення відповідачем володіння такою земельною ділянкою.
Так, у пункті 72 постанови від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Згідно з приписами статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Тобто негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
У пункті 70 постанови від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України , відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).
Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.
Як вже зазначалося вище та підтверджується наявними матеріалами справи, право власності на спірну земельну ділянку за Романівською сільською радою, правонаступником якої є Поліська селищна рада (позивач у даній справі), зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на майно, що, з огляду на викладене вище, дає підстави для висновку, що відповідач-1 є володільцем спірної земельної ділянки.
У пункті 146 постанови від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України) (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).
Отже прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації, усвідомлюючи, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем-1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та який здійснює фактичне володіння спірною земельною ділянкою, стверджуючи про її приналежність до земель лісогосподарського призначення та державної власності мав звернутися до суду не з негаторним позовом та просити усунути перешкоди у користуванні майном, а мав звернутися з віндикаційним позовом за правилами статей 387, 388 Цивільного кодексу України, а тому обраний прокурором спосіб захисту порушеного права не є належним до розглядуваних правовідносин.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що у даній справі прокурор, посилаючись на часткове накладання спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення, що перебувають у державній власності та у користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», межі ймовірного накладання не визначив, про що зазначалося вище, а тому вимоги про усунення перешкод у користуванні, зокрема, шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223587400:08:001:0002 у Державному земельному кадастрі в цілому не відповідають ознакам законності та не можуть бути задоволені як з мотивів обрання неналежного способу захисту порушеного права (подання негаторного позову замість віндикаційного), так і з мотивів недоведеності позовних вимог (щодо меж часткового накладання).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав також є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76).
Таким чином, оскільки прокурором не доведено обставин віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель лісогосподарського призначення та, як наслідок, порушення інтересів держави в особі позивача у даній справі, а також обрано неналежний спосіб захисту стверджуваного порушеного права, позов прокурора у даній справі, не може бути задоволений.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Доводи апеляційної скарги прокурора не спростовують установлених судом обставин.
Усі інші доводи та міркування прокурора, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Доводи апеляційної скарги прокурора не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Заступника керівника Київської обласної прокуратури є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі №911/2598/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі №911/2598/24 залишити без змін.
Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Київську обласну прокуратуру.
Матеріали справи №911/2598/24 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 08.09.2025.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.О. Мальченко
А.І. Тищенко