вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"08" вересня 2025 р. Справа№ 910/6339/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 08.09.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс»
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2025
за заявою Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про забезпечення позову
у справі № 910/6339/25 (суддя Шкурдова Л.М.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про стягнення 21 871, 20 грн,
21.05.2025 Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі за текстом - позивач, Банк) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 21 871,20 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору купівлі-продажу від 18.07.2024, укладеного в межах аукціону по лоту №GL19N1025527 з продажу активів Банку, оскільки відповідачем надано недостовірну інформацію стосовно пов'язаності із державою-агресором у розумінні постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 (зі змінами).
Разом із позовною заявою Банк подав до Господарського суду міста Києва заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах суми 21 871,20 грн.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач посилається на те, що відповідач у добровільному порядку не виконав вимогу Банку про сплату 21 871,20 грн штрафу. 24.02.2025 Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських послуг Національного банку України прийняв рішення №21/198-рк «Про застосування до ТОВ «СПЕКТРУМ ЕССЕТС» заходів впливу у вигляді відкликання ліцензії на діяльність фінансових компаній» з огляду на визнання ділової репутації цієї установи небездоганною, внаслідок чого відповідачем проведено державну реєстрацію змін до відомостей, виключивши КВЕД 64.99 надання фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), (основний), 64.92 Інші вид кредитування. Таким чином, єдиним видом діяльності відповідача є КВЕД 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного та орендованого нерухомого майна, що може відобразитись на його фінансовому стані та створює ризики його подальшої платоспроможності.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 22.08.2025 у справі №910/6339/25 заяву Банку про забезпечення позову у справі № 910/6339/25 задовольнив; вжив заходи забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах суми 21 871,20 грн. Постановляючи ухвалу суд першої інстанції дійшов висновку щодо наявність підстав для задоволення заяви Банку про забезпечення позову у справі № 910/6339/25 та накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах суми 21 871,20 грн.
При цьому судом першої інстанції встановлено, що обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним; у даному випадку вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу, які мають суто процесуальний забезпечувальний характер, і їх вчинення жодним чином не впливає на вирішення справи по суті.
Не погодившись із прийнятою ухвалою місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 у справі №910/6339/25.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на не з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, оскільки станом на дату звернення Банку із вимогою (21.02.2025) ОСОБА_1 вже вибула із складу учасників відповідача внаслідок укладення Договору відступлення частки у капіталі від 17.02.2025, про що відповідач повідомив Банк у відповідь на вимогу від 21.02.2025.
За твердженням відповідача, судом першої інстанції порушено вимоги статті 136 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), оскільки не обґрунтовано спрямованості дій відповідача на відчуження майна чи ухилення від виконання судового рішення іншим способом.
Крім того, суд першої інстанції не з'ясував спроможність Банку здійснити зустрічне забезпечення під час перебування у стані ліквідації.
Також судом першої інстанції не надано оцінки обґрунтованості заяви Банку про забезпечення позову, оскільки зміна сфери діяльності відповідача не відобразилась на його фінансовому стані, про що свідчить його фінансові результати за 2024 рік. Задоволення заяви про забезпечення позову, на думку відповідача, є фактично вирішенням справи по суті.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 у справі №910/6339/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 03.06.2025 у справі №910/6339/25 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 по справі № 910/6339/25 за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс» про стягнення 21 871, 20 грн; відклав розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКТРУМ ЕССЕТС» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 по справі № 910/6339/25.
12.06.2025 матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 по справі № 910/6339/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.06.2025 у справі №910/6339/25 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКТРУМ ЕССЕТС» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 у справі № 910/6339/25; призначив до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКТРУМ ЕССЕТС» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 у справі № 910/6339/25 у судовому засіданні на 09.07.2025 о 12 год. 00 хв.
Банк згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача заперечує проти її задоволення, посилаючись на відсутність порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Постановляючи ухвалу про забезпечення позову судом першої інстанції було встановлено обставини, що мають значення при вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову.
09.07.2025 Північний апеляційний господарський суд протокольно оголосив перерву у розгляді справи №910/6339/25 до 23.07.2025.
20.07.2025 відповідачем подано до Північного апеляційного господарського суду клопотання про долучення доказів, а саме: копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі за текстом - ЄДР) станом на 22.05.2025 щодо відповідача та договору відступлення частки від 17.02.2025, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2025 у справі № 910/6339/25 призначено повторний автоматизований розподіл у зв'язку з перебуванням суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б. у відпустках.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2025 справу № 910/6339/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Кравчук Г.А., Коробенко Г.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.07.2025 у справі №910/6339/25 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКТРУМ ЕССЕТС» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 у справі № 910/6339/25 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів: Кравчук Г.А., Коробенко Г.П.; розгляд справи № 910/6339/25 призначив на 03.09.2025 на 11 год. 00 хв.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 07.08.2025 суддю Північного апеляційного господарського суду Іоннікову І.А. звільнено у відставку.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 у справі №910/6339/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді Ходаківська І.П., Демидова А.М.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.08.2025 прийняв до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 у справі №910/6339/25 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді:Демидова А.М., Ходаківська І.П.; призначив розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 у справі №910/6339/25 на 08.09.2025 на 12 год. 15 хв.
Представники позивача та третьої особи у судовому засіданні 08.09.2025 заперечили проти задоволення клопотання відповідача про долучення доказів.
Суд апеляційної інстанції протокольно 08.09.2025 відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про долучення доказів, оскільки надані докази не стосуються розгляду заяви про забезпечення позову та перегляду в апеляційному порядку ухвали Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 у справі №910/6339/25. У судовому засіданні 08.09.2025 представник відповідача підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги, просила суд апеляційної інстанції її задовольнити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 у справі №910/6339/25 скасувати та відмовити позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову.
08.09.2025 представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 у справі №910/6339/25 залишити без змін.
Представник третьої особи у судовому засіданні 08.09.2025 заперечила проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просила суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 у справі №910/6339/25 залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.
Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно із частиною 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору .
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника). Подібний правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 21.12.2021 у справі №910/10598/21.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частин 4 статті 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).
Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з розміром коштів відповідача, на який вимагається накладення арешту.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 925/1459/23, від 06.06.2024 у справі № 910/17599/23, від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 13.12.2023 у справі № 921/290/23.
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами.
Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом позову є стягнення з відповідача 21 871,20 грн штрафу за порушення умов Договору купівлі-продажу від 18.07.2024, укладеного в межах аукціону по лоту №GL19N1025527 з продажу активів Банку, оскільки відповідачем надано недостовірну інформацію стосовно пов'язаності із державою-агресором у розумінні постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 (зі змінами).
За умовами пункту 6.1 Договору купівлі-продажу від 18.07.2024 покупець (відповідач у дані справі) підтверджує та запевняє, що він станом на дату укладення Договору не є особою, пов'язаною з державою-агресором в розумінні постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 (зі змінами), зокрема, не є громадянином російської федерації (крім того, що проживає на території України на законних підставах), юридичною особою, створеною та зареєстрованою відповідно до законодавства російської федерації, або юридичною особою, створеною та зареєстрованою відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації.
Судом першої інстанції встановлено, що 24.02.2025 Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових послуг Національного банку України прийняв рішення № 21/198-рк «Про застосування до ТОВ «Спектрум Ессетс» заходу впливу у вигляді відкликання ліцензії на діяльність фінансових компаній» з огляду на визнання ділової репутації цієї установи небездоганною.
Враховуючи дане рішення та вимоги чинного законодавства України, відповідач 05.03.2025 здійснив державну реєстрацію змін до відомостей про своє товариство, виключивши КВЕД 64.99 Надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), (основний), 64.92 Інші види кредитування.
Відповідач з 25.02.2025 не має права здійснювати діяльність з надання фінансових послуг за ліцензією на діяльність фінансової компанії (у тому числі укладати нові договори з надання фінансових послуг та/або продовжувати строк дії укладених договорів з надання фінансових послуг, та/або збільшувати розмір зобов'язань за укладеними договорами з надання фінансових послуг).
Таким чином, сфера діяльності відповідача значно звузилась. Відповідно до інформації з ЄДР, єдиним видом діяльності компанії є КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Це, в свою чергу, може відобразитися на фінансовому стані відповідача та створює ризики подальшої платоспроможності. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Побідна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 911/1551/18.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальний та ефективний захист або поновлення порушених його прав (інтересів), якщо рішення буде прийняте на його користь, в тому числі задля забезпечення можливості захисту порушених прав в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 зі справи № 922/2928/17, від 05.08.2019 зі справи № 922/599/19, від 01.07.2024 зі справи № 916/795/24).
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також не вирішується наперед результат розгляду справи по суті позову.
Законодавство не встановлює вичерпний перелік обставин, якими учасник справи вправі обґрунтовувати заяву про забезпечення позову. Відсутній також вичерпний перелік доказів, за допомогою яких можуть бути встановлені ці обставини.
У постанові від 19.12.2024 у справі № 910/6192/24 Верховний Суд дійшов висновку про те, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Разом з тим, законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності (постанова Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 915/249/24).
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).
Судом враховано, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника (пункт 23 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
Судом встановлено, що задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі не призведе до порушення прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками цього судового процесу, а також створення перешкод у господарській діяльності відповідача.
Вжиття заходів забезпечення позову у цій справі та обраний позивачем у спосіб накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах суми заявленого позову, відповідає фактичним обставинам та вимогам процесуального законодавства.
У випадку звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (постанова Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22).
За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21, від 11.12.2023 у справі № 922/3528/23, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.
У випадку арешту коштів на рахунках гроші залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з його рахунків й уникнення виконання судового рішення у майбутньому. Такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову або виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем. Відсутні будь-які підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи втручання в його господарську діяльність, адже грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час лише щодо частини коштів, а не всіх коштів відповідача, і спрямовані на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі №911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21, від 11.12.2023 у справі №904/1934/23).
В силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається (постанова Верховного Суду від 07.04.2025 у справі № 915/1386/24).
У разі наявності у відповідача нерухомого майна, але за неможливості встановлення достатності чи недостатності його вартості, накладення арешту на грошові кошти та рухоме майно відповідача забезпечить у майбутньому (у разі задоволення позову) задоволення суми позовних вимог у повному обсязі або її різниці у випадку недостатньої вартості арештованого нерухомого майна (постанова Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 902/611/22).
Накладення арешту на майно та грошові кошти в межах суми заявлених позовних вимог не створює подвійного забезпечення позову і дисбалансу інтересів сторін (постанова Верховного Суду від 06.08.2025 у справі № 759/22148/24).
Внаслідок арешту такі кошти та майно, як уже зазначалося, залишаються у власності відповідача, проте знерухомлюються (обмежується лише можливість розпорядження ними) з метою недопущення їх виведення з рахунків боржника чи відчуження ним й уникнення виконання останнім судового рішення у майбутньому, що, у свою чергу, також спростовує довід скаржника про те, накладення арешту унеможливить здійснення ним господарської діяльності. Крім того, такий захід скасовується у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.
В такий спосіб грошові кошти та майно залишаються у володінні та користуванні відповідача, а можливість розпоряджатися ними тимчасово обмежується виключно щодо частини коштів, якої стосується спір (постанови Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21).
Зазначене спростовує доводи відповідача про необґрунтованість заяви Банку про забезпечення позову та порушення судом першої інстанції вимог статті 136 ГПК України.
За приписами статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За змістом статті 236 ГПК України (частини 1-5) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах ціни позову.
Щодо доводів відповідача про те, що станом на дату звернення Банку із вимогою (21.02.2025) ОСОБА_1 вже вибула із складу учасників відповідача внаслідок укладення Договору відступлення частки у капіталі від 17.02.2025, про що відповідач повідомив Банк у відповідь на вимогу від 21.02.2025, то слід зазначити, що за умовами Договору купівлі-продажу майнових прав від 18.07.2024 умова підтвердження пов'язаності/не пов'язаності покупця, у даному випадку відповідача, із державною-агресором у розумінні постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 (зі змінами) саме станом на дату укладення Договору, а не станом на дату відступлення частки у капіталі від 17.02.2025.
Водночас наведені обставини стосуються розгляду справи по суті, тоді як під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову справа по суті не розглядається.
Щодо зустрічного зобов'язання, то відповідно до частини 1 статті 141 ГПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Частиною 1 статті 141 ГПК України передбачено право суду, а не обов'язок вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). А тому розгляд судом заяви про забезпечення позову без вирішення питання зустрічного позову не є порушенням процесуальних норм.
У разі існування обґрунтованих ризиків настання для відповідача негативних наслідків від застосування судом забезпечувальних заходів скаржник не позбавлений права ініціювати перед судом питання щодо застосування зустрічного забезпечення.
Зважаючи на положення частини 4 зазначеної статті Кодексу, ухвалення рішення про забезпечення позову без одночасного вирішення судом питання про зустрічне забезпечення не позбавляє заявника права звернутися до суду з клопотанням про зустрічне забезпечення, що може бути подано після застосування судом заходів забезпечення позову.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22.05.2025 у справі № 44/639-б (910/15659/24).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'цязок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам апелянта із посиланням на норми процесуального права, які підлягають застосуванню при розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 у справі №910/6339/25 прийнята з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 у справі №910/6339/25 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 у справі №910/6339/25 залишити без змін.
3. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 у справі №910/6339/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 08.09.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська