вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" серпня 2025 р. Справа№ 927/1105/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Ткаченка Б.О.
за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Федоровська І.О.
від відповідача: не з'явились;
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Кладьківка»
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.04.2025, повний текст складено 17.04.2025
у справі № 927/1105/24 (суддя Демидова М.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Кладьківка»
до Приватного підприємства «Зерно-Трейд»
про стягнення 2 623 791,38 грн
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття
Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Кладьківка звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства Зерно-Трейд про стягнення 2 001 312,97 грн заборгованості, 76 617,95 грн пені, 75 524,06 грн 3 % річних, 152 437,47 грн інфляційних втрат за договором купівлі-продажу № 25/07 від 25.07.2023 та 222 675,43 грн заборгованості, 9 163,70 грн пені, 8 275,05 грн 3 % річних, 20 363,45 грн інфляційних втрат за договором купівлі-продажу № 03/08 від 03.08.2023.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.04.2025 у справі № 927/1105/24 закрито провадження у справі в частині стягнення 42085,86 грн пені, 38 004,58 грн 3% річних за договором купівлі-продажу № 03/08 від 03.08.2023. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства «Зерно-Трейд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Кладьківка» 2 223 988,40 грн боргу; 44 786,84 грн пені; 45 334,26 грн 3% річних; 228 387,39 грн інфляційних нарахувань та 30 509,97 грн витрат зі сплати судового збору. У решті позовних вимог відмовлено. Відстрочено виконання рішення суду у справі №927/1105/24 в частині стягнення 2 223 988,40 грн боргу; 44 786,84 грн пені; 45 334,26 грн 3% річних; 228 387,39 грн інфляційних нарахувань та 30 509,97 грн витрат зі сплати судового збору на 6 місяців, а саме до 08.10.2025.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Кладьківка» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кладьківка» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.04.2025 у справі № 927/1105/24 до розгляду. Скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.04.2025 у справі № 927/1105/24 в частині, а саме: щодо відстрочення виконання рішення суду у справі №927/1105/24 в частині стягнення 2 223 988,40 грн боргу; 44 786,84 грн пені; 45 334,26 грн 3% річних; 228 387,39 грн інфляційних нарахувань та 30509,97 грн витрат зі сплати судового збору на 6 місяців, а саме до 08.10.2025. Іншу частину рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.04.2025 у справі №927/ 1105/24 залишити без змін. Судові витрати, понесені у зв'язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на Приватне підприємство «Зерно-Трейд».
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник вказує на те, що незадовільний фінансовий стан не є безумовною винятковою підставою для відстрочки виконання рішення, а посилання на скрутний фінансовий стан боржника не звільняє останнього від здійснення оплати, оскільки чинним законодавством України не передбачено звільнення від обов'язку оплати у зв'язку з відсутністю коштів. При цьому, за весь цей час боржник мав можливість звернутися до стягувача із пропозицією врегулювання (розстрочення) заборгованості. Проте, боржник не скористався таким правом. Окрім цього, слід звернути увагу, що матеріали справи не містять відомостей про те, що стягувач перебуває в кращому становищі порівняно з боржником.
На думку скаржника, судом першої інстанції не взято до уваги, що належних та достовірних доказів, в розумінні положень ГПК України, які б свідчили про те, що рішення суду буде виконано в майбутньому, зокрема і, доказів на підтвердження надходження коштів, що дасть можливість погасити існуючий борг по закінченню строку відстрочення боржником до суду не було надано, також судом не враховано, що заборгованість відповідача виникла з 18.08.2023, тобто за 9 місяців до моменту, яким визнано відповідача таким, що відповідає критеріям ризиковості платника податку.
Також на думку скаржника, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про можливість відстрочення рішення суду на 6 місяців, а саме до 08.10.2025, враховуючи введення воєнного стану на території України, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що свідчать про повне зупинення та/або переривання господарської діяльності боржника у зв'язку із веденням воєнного стану та як наслідок виникнення обставин, що унеможливлювали своєчасне виконання зобов'язань за договором.
Скаржник зазначає, що у зв'язку з введенням на території України військового стану через збройну агресію рф всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому стягувач у справі також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому боргу за рішенням суду. Обставини впливу воєнного стану на спроможність виконання договірних зобов'язань мають доводитися відповідачем щодо конкретних правовідносин, натомість у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували вплив будь-яких форс-мажорних обставин на можливість виконання відповідачем своїх зобов'язань. Отже, посилання на військову агресію без надання належних та допустимих доказів безпосереднього впливу зазначених обставин на можливість виконання судового рішення також не є підставою для відстрочки виконання рішення.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Відповідач не надав відзиву на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (в оскаржуваній частині) відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Явка учасників справи та позиції учасників справи
Представник позивача у судовому засідання 05.08.2025 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.04.2025 у справі № 927/1105/24 в частині, а саме: щодо відстрочення виконання рішення суду у справі № 927/1105/24 в частині стягнення 2 223 988,40 грн боргу; 44 786,84 грн пені; 45 334,26 грн 3% річних; 228 387,39 грн інфляційних нарахувань та 30509,97 грн витрат зі сплати судового збору на 6 місяців, а саме до 08.10.2025.
Відповідач не направив свого представника у судове засідання 05.08.2025, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 927/1105/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя; суддів - Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Кладьківка» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.04.2025 у справі № 927/1105/24. Призначено справу № 927/1105/24 до розгляду у судовому засіданні 08.07.2025.
На підставі ст. 202, 216 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 оголошено перерву у розгляді справи № 927/1105/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Кладьківка» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.04.2025 до 05.08.2025.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 927/1105/24 розглядалась протягом розумного строку.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
08.04.2025 Господарським судом Чернігівської області, ухвалене рішення в справі № 927/1105/24, яким закрито провадження у справі в частині стягнення 42085,86 грн пені, 38 004,58 грн 3% річних за договором купівлі-продажу № 03/08 від 03.08.2023. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства «Зерно-Трейд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Кладьківка» 2 223 988,40 грн боргу; 44 786,84 грн пені; 45 334,26 грн 3% річних; 228 387,39 грн інфляційних нарахувань та 30 509,97 грн витрат зі сплати судового збору. У решті позовних вимог відмовлено. Відстрочено виконання рішення суду у справі №927/1105/24 в частині стягнення 2 223 988,40 грн боргу; 44 786,84 грн пені; 45 334,26 грн 3% річних; 228 387,39 грн інфляційних нарахувань та 30 509,97 грн витрат зі сплати судового збору на 6 місяців, а саме до 08.10.2025.
Обґрунтовуючи клопотання про відстрочку виконання рішення суду відповідач посилається на неможливість негайного виконання рішення суду з незалежних від нього причин, оскільки примусове виконання рішення може призвести до повного блокування господарської діяльності відповідача та подальшого визнання його банкрутом. Зазначає про те, що протиправне рішення податкового органу від 15.05.2024 №3389, яким визнано відповідача таким, що відповідає критеріям ризиковості платника податку, істотно вплинуло на можливість підприємства здійснювати господарську діяльність та фінансову спроможність розрахунків з контрагентами. Наголошує на тому, що 25.09.2024 рішенням податкового органу №5663 відповідача було виключено з підприємств, які відносяться до ризикових. Крім того, на виконання зобов?язань відповідача вплинули форс-мажорні обставини, а саме введення воєнного стану у зв?язку зі збройною агресією російської федерації, що вимагає додаткового часу для відновлення фінансової спроможності відповідача.
Позивач проти відстрочки виконання рішення суду заперечив, посилаючись на наявність ризиків підприємницької діяльності як у відповідача, так і у позивача у справі, а також на те, що позивач у справі веде діяльність виробника сільськогосподарської продукції, а відповідач здійснює діяльність посередника у сфері купівлі-продажу товарів і жодних прямих збитків не несе.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відстрочення виконання рішення суду у справі № 927/1105/24 в частині стягнення 2 223 988,40 грн боргу; 44 786,84 грн пені; 45 334,26 грн 3% річних; 228 387,39 грн інфляційних нарахувань та 30509,97 грн витрат зі сплати судового збору на 6 місяців, а саме до 08.10.2025, з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.04.2025 у справі № 927/1105/24 оскаржується в частині відстрочення виконання рішення суду у справі № 927/1105/24 в частині стягнення 2 223 988,40 грн боргу; 44 786,84 грн пені; 45 334,26 грн 3% річних; 228 387,39 грн інфляційних нарахувань та 30 509,97 грн витрат зі сплати судового збору на 6 місяців, а саме до 08.10.2025, а тому враховуючи вимоги частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
За приписами ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 ГПК України).
Аналізуючи норми ст. 331 ГПК України, апеляційний господарський суд зазначає, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, ця стаття не вимагає.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати:
1) матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан;
2) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
3) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
4) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо;
5) наявність інфляційних процесів у економіці держави;
6) інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо.
Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
При цьому положення чинного господарського процесуального законодавства України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання.
В рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Відстрочення виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка в виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує сутність права, яке захищається п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі Іммобільяре Саффі проти Італії, заява №22774/93, п. 74).
Відстрочення виконання судового рішення має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання судового рішення на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти баланс інтересів обох сторін. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 920/199/16.
В зв'язку з тим, що відстрочка виконання судового рішення продовжує період відновлення порушеного права стягувача, суди, в цілях вирішення питання про можливість надання відстрочки, а також визначення терміну відстрочення виконання судового рішення, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все в Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі та період надання відстрочки виконання судового рішення.
За правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка чи розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а в системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню в правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдане за конкретних обставин справи.
Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю в зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми стягнення тощо.
Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини зазначає, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення в виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі Чіжов проти України (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в статті 6 Конвенції.
Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти в виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19 березня 1997 року в справі Горнсбі проти Греції, Reports 1997-II, п. 40; рішення в справі Бурдов проти росії, заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року в справі Ясюнієне проти Литви, заява № 41510/98).
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що передбачені статтею 331 ГПК України обставини, з якими закон пов'язує можливість надання відстрочки, є оціночними, а необхідність використання права на відстрочку, закон відносить на розсуд суду. Вказане право застосовується за визначених у законі умов, з урахуванням усіх обставин справи.
Законодавець пов'язує відстрочення виконання судового рішення в судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють або унеможливлюють вчасне виконання судового рішення боржником.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що період часу від прийняття податковим органом протиправного рішення № 3389 від 15.05.2024, яким визнано відповідача таким, що відповідає критеріям ризиковості платника податку та до прийняття податковим органом рішення №5663 від 25.09.2024, яким відповідача було виключено з підприємств, які відносяться до ризикових (з 15.05.2024 до 25.09.2024) з достатньою ймовірністю дійсно міг істотно вплинути на можливість підприємства здійснювати господарську діяльність та фінансову спроможність розраховуватися з контрагентами за поставлений товар. Прийняття податковим органом рішення №5663 від 25.09.2024 про виключення відповідача з підприємств, які відносяться до ризикових, та подальша реєстрації податкових накладних на виконання рішень суду збільшить перелік контрагентів відповідача, вплине на обов?язок контрагентів відповідача оплатити поставлений товар, що надасть можливість відповідачу провести розрахунок з позивачем та сплати податкові зобов?язання.
Також колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із врахуванням судом першої інстанції впливу форс-мажорних обставин, а саме введення воєнного стану у зв?язку зі збройною агресією російської федерації, що є загальновідомою обставиною і дійсно вимагає додаткового часу для відновлення фінансової спроможності юридичних осіб, в тому числі підприємства відповідача.
Вирішення питання про відстрочення виконання рішення перебуває в межах дискреційних повноважень господарського суду.
На державу покладене позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка в виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України», заява № 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 статті 6 Конвенції («Корнілов та інші проти України», заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої в статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі «Крапивницький та інші проти України», заява № 60858/00).
Отже, питання про відстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів обох сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/1180/19 та від 03.09.2020 у справі № 905/30/16, що відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України враховується судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
З огляду на вищенаведену сукупність обставин, апеляційна інстанція вважає, що негайне виконання рішення суду може призвести до неплатоспроможності Підприємство, накопичення нових боргів при неможливості їх погашення, і, як наслідок, банкрутства останнього.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказує, що надання відстрочки виконання судового рішення надасть боржнику можливість запобігти банкрутству, а стягувачу - можливість реального отримання грошових коштів.
Передбачена процесуальним законом можливість відстрочення виконання судового рішення жодним чином не звільняє відповідачів від виконання взятих на себе зобов'язань та виконання безспірних вимог позивача, проте, надає сторонам можливість врегулювати фінансові питання зі зменшенням ризику негативних наслідків для обох сторін.
Таким чином, відстрочення у даній справі може бути ефективним засобом недопущення погіршення економічної ситуації Підприємства та приведення його фінансово-господарської діяльності до паралізації та згодом до банкрутства, що, відповідно, може бути загрозою неотримання позивачем протягом тривалого часу присудженої до стягнення суми коштів за рішенням суду. Тобто, з огляду на неприпустимість невиконання рішення суду, справедливий баланс інтересів сторін у цій справі в разі надання відстрочення буде дотриманий.
Колегією суддів апеляційної інстанції прийнято до уваги, що матеріальний інтерес Підприємства полягає у виконанні рішення суду таким чином, щоб це дозволило продовжити його діяльність, а матеріальний інтерес позивача, натомість, полягає у виконанні рішення суду у даній справі повністю та протягом розумного строку.
Тому, доводи скаржника відхиляються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані, оскільки обмеження, яке запроваджено судом у вигляді відстрочення, здійснено з дотриманням розумного балансу інтересів та не посягає на саму сутність права позивача, а відтак не призводить до втрати його реального змісту.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що обмеження прав і свобод людини і громадянина визнаються допустимими, якщо вони здійснені згідно з чинним законодавством і відповідають правилу «збереження основного змісту прав і свобод» (рішення від 20 травня 1999 у справі «Реквеньї проти Угорщини», рішення Великої палати від 13 лютого 2003 у справі «Партія добробуту та інші проти Туреччини»).
При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (див. рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява № 22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V). За практикою Суду в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції («Корнілов та інші проти України», заява № 36575/02); І навіть, два роки та сім місяців, не визнавались надмірними і не розглядалися, як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (справа «Крапивницький та інші проти України», заява № 60858/00).
За таких обставин, з урахуванням балансу майнових інтересів сторін, виходячи із загальних засад, встановлених ст. 3 ЦК України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності, врахувавши вищевикладені обставини та подані відповідачем документи на їх підтвердження, винятковість обставин, що свідчить про неможливість виконання рішення в силу об'єктивних причин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.04.2025 у справі № 927/1105/24 на 6 місяців, до 08.10.2025.
Доводи викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновку господарського суду першої інстанції та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм права під час прийняття оскаржуваного судового рішення.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду прийнята відповідно до вимог процесуального права, підстав її скасовувати або змінювати не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Кладьківка» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.04.2025 у справі № 927/1105/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.04.2025 у справі № 927/1105/24, в оскаржуваній частині, слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Кладьківка» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.04.2025 у справі № 927/1105/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.04.2025 у справі № 927/1105/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи № 927/1105/24 повернути до Господарського суду Чернігівської області
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 08.09.2025, зокрема, у зв'язку із перебуванням колегії суддів у відпустці.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді А.Г. Майданевич
Б.О. Ткаченко