вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"02" вересня 2025 р. Справа№ 910/12059/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 02.09.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранс»
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 (повне рішення складено 20.05.2025)
у справі №910/12059/24 (суддя Щербаков С.О.)
за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»,
Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранс»
про стягнення солідарно 4 530 352, 72 грн,
Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі за текстом - позивач, Департамент) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (далі за текстом - відповідач 1) про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у розмірі 4 497 132,96 грн та 53 965,60 грн витрат зі сплати судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення вимог Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 №411/1415 (далі за текстом - Порядок), розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX (далі за текстом - Закон №132-IX) не звернувся до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі об'єкту будівництва через 10 робочих днів після 01.01.2020 та до введення об'єкта будівництва в експлуатацію, і не сплатив пайовий внесок до державного бюджету, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача 4 497 132,96 грн як безпідставно збережені грошові кошти пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 12.12.2024 у справі №910/12059/24 задовольнив клопотання Департаменту; залучив до участі у справі № 910/12059/24 співвідповідачем - Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротранс» (далі за текстом - відповідач 2).
Господарський суд міста Києва рішенням від 08.05.2025 у справі №910/12059/24, враховуючи зміну предмету позову та збільшення розміру позовних вимог, позов задовольнив повністю, стягнувши солідарно з відповідачів 1, 2 на користь позивача пайовий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у розмірі 2 943 659,88 грн, інфляційні втрати у сумі 1 321 703,29 грн, 3% річних у розмірі 264 989,55 грн на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у відповідачів 1 та 2, як замовників будівництва, обов'язку, встановленого положеннями «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №132-IX щодо сплати пайової участі до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію, тоді як збудований вид будівлі (гуртожиток) не входить до переліку об'єктів, які згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку не залучаються до пайової участі у розвитку інфраструктури у разі нового будівництва та/або реконструкції на території міста Києва. При цьому суд першої інстанції погодився із розрахунком позивача розміру пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.
Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач 1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі №910/12059/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог до відповідача 1.
Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги відповідач 1 посилається на допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального та матеріального права.
За доводами відповідача 1 згідно з вимогами Закону №132-IX пайова участь у разі будівництва будівель навчальних закладів не сплачується, в свою чергу, гуртожиток є будівлею закладу освіти. Крім того, у разі будівництва гуртожитку закладу вищої освіти, який є об'єктом соціальної інфраструктури, пайова участь також не сплачується.
Як зазначає відповідач 1 позивачем здійснив розрахунок розміру пайової участі, виходячи із загальної площі об'єкту будівництва (8667,00 кв.м.), а не загальної площі кімнат в будівлі гуртожитку (7986,00 кв.м.), посилаючись на правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 07.09.2023 у справі №916/2709/22. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 17.10.2024 у справі №320/44099/23 визнав протиправними та нечинними рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року №460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва»; від 26 березня 2020 року №908/9078 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року №460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва».
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2025 апеляційну скаргу Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі №910/12059/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Також не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач 2 звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі №910/12059/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог до відповідача 2.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач 2 посилається на ухвалення судом першої інстанції рішення при неправильному та неповному встановленні обставин справи. Відповідач 2 вважає, що він є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах, оскільки саме відповідач 1 є замовником будівництва.
В апеляційній скарзі відповідач 2 зазначає про неможливість застосування розрахунку обсягу пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 19.09.2024, здійсненого на підставі Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 19.12.2019 №460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва» з урахуванням змін, затверджених рішенням Київської міської ради від 26.03.2020 №908/9078 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року №460/8033 Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва», оскільки Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 17.10.2024 у справі №320/44099/23 визнав протиправними та нечинними рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року №460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва»; від 26 березня 2020 року № 908/9078 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 19 грудня 2019 року №460/8033 «Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва».
Відповідач 2 в апеляційній скарзі також зазначає, що збудований гуртожиток відноситься до будівлі навчального закладу та є також об'єктом соціальної інфраструктури, що в силу Закону є підставою для звільнення від сплати пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва. Крім того, позивачем неправильно визначено загальну площу об'єкта при розрахунку пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, оскільки наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 10.09.2021 №230 визначено показники, що стосуються опосередкованої вартості 1 кв.м. загальної площі квартир будинку.
Відповідач 2 в апеляційній скарзі вказав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести за розгляд справи №910/12059/24 у суді апеляційної інстанції за професійну правничу допомогу - 100 000,00 грн.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.06.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранс» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі №910/12059/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.06.2025 у справі №910/12059/24 залишив без руху апеляційну скаргу Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі №910/12059/24.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.06.2025 у справі №910/12059/24 залишив без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранс» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі №910/12059/24.
Після усунення відповідачем 1 недоліків апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.06.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі №910/12059/24; розгляд апеляційної скарги призначив на 05.08.2025 на 12 год. 45 хв.
Після усунення відповідачем 2 недоліків апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.06.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранс» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі №910/12059/24; об'єднав апеляційні скарги Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі №910/12059/24 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранс» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі №910/12059/24 до спільного провадження; розгляд апеляційної скарги призначив на 05.08.2025 на 12 год. 45 хв.
Матеріали справи №910/12059/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 07.07.2025.
Згідно відзиву на апеляційні скарги відповідачів 1 та 2 позивач заперечує проти їх задоволення, посилаючись на те, що відповідачі 1 та 2 зобов'язані в силу Закону сплатити кошти пайової участі, з цього приводу є стала правова позиція Верховного Суду, зокрема, постанови від 22.05.2025 у справі №910/6176/24, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 03.12.2024 у справі №910/9226/23, від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 07.11.2024 у справі №910/12561/23, ухвалі від 10.04.2025 у справі №910/2987/24 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19.
Щодо адміністративної справи №320/44099/23, то позивач зазначає, що станом на дату введення об'єкта будівництва в експлуатацію - 01.10.2021, рішення Київської міської ради від 19.12.2019 №460/8033 було чинним, обов'язковим та таким, що підлягає застосуванню, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 16.11.2022 у справі №904/2258/20. Нормативно-правовий акт втрачає чинність в силу положень Кодексу адміністративного судочинства України в моменту набрання законної сили відповідним рішенням в адміністративній справі.
Щодо доводів відповідачів 1 та 2 про розрахунок розміру пайової участі з урахуванням площ квартир, то Департамент вважає такі твердження такими, що не відповідають положенням Закону №132-ІХ та Порядку, посилаючись на правову позицію Верховного Суду (постанови від 22.05.2025 у справі №910/6176/24, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 03.12.2024 у справі №910/6226/23, від 20.07.2022 у справі №910/9581/21 та від 07.11.2024 у справі №910/12561/23).
Позивач також не погоджується із доводами відповідачів 1 та 2 стосовно підстав звільнення від сплати пайової участі (внесків), оскільки згідно сертифіката Державної інспекції архітектури та містобудування України від 01.10.2021 №ІУ123210922862 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за проектом «Гуртожиток по вул. Виборзькій, між будинками №2 та №6 у Солом'янському районі міста Києва» та згідно з інформацією з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо технічної інвентаризації ТІ01:8931-2762-7872-7955 зазначено код ДКБС:1130.2 Гуртожитки для студентів інших навчальних закладів. Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК018-200 «Гуртожитки для студентів вищих навчальних закладів» за кодом 1130.2 відноситься до класу «Гуртожитки» за кодом 1130 та відповідно до підрозділу «Будівлі житлові».
Наказом Міністерства економіки України №3593 від 16.05.2023 затверджено Національний класифікатор України НК 018:2023, відповідно до якого код 163 «Будівлі закладів освіти та дослідних закладів» не включає гуртожитки студентів за кодом 1130. Гуртожитки для студентів та учнів начальних закладів відносяться до коду класифікатора 1130 за назвою класифікованої одиниці «Житлові будинки для колективного проживання».
Крім того, на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:69:046:0003 збудований об'єкт будівництва за проектом «Гуртожиток по вул. Виборзькій, між будинками №2 та №6 у Солом'янському районі міста Києва» без спорудження будь-яких інших об'єктів соціальної інфраструктури, отже, у даному випадку, абзац 5 пункту 4.2 та абзац 7 підпункту 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №132-ІХ не підлягають застосуванню при вирішенні питання про звільнення об'єкта від сплати пайової участі.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 05.08.2025 продовжив строк розгляду справи №910/12059/24; оголосив перерву у розгляді справи №910/12059/24 до 02.09.2025 до 13 год. 15 хв.
У судовому засіданні 02.09.2025 представник відповідача 1 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі №910/12059/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
02.09.2025 у судовому засіданні представник відповідача 2 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі №910/12059/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача у судовому засіданні 02.09.2025 заперечив проти задоволення апеляційних скарг відповідачів 1 та 2, просив суд апеляційної інстанції відмовити у їх задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі №910/12059/24 залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційних скарг, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.
Згідно із пунктом 4 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2015 №747, підготовчі роботи, визначені будівельними нормами, стандартами і правилами, можуть виконуватися замовником після набуття права на земельну ділянку відповідного цільового призначення та подання повідомлення про початок виконання підготовчих робіт до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю.
Виконання підготовчих робіт може здійснюватися на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт або дозволу на виконання будівельних робіт (далі - дозвіл).
Видача дозволу здійснюється шляхом внесення даних до реєстру з дотриманням вимог Законів України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та «Про адміністративні послуги». Замовник несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданому ним повідомленні, за виконання будівельних робіт без подання повідомлення та за порушення вимог, визначених цим Порядком, відповідно до Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та Кодексу України про адміністративні правопорушення (пункти 10, 11 вказаного вище Порядку).
У статті 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вказано, що управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється шляхом надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи припинення дії документів (адміністративних актів), що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (крім припинення дії документів (адміністративних актів), що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів).
Згідно з пунктом 11 Загальних положень постанови Кабінету Міністрів України «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» від 13.04.2011 №461 датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.
16.11.2007 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано дозволи на виконання будівельних робіт за № ІУ083210708986 та за №ІУ083210805291 у зв'язку з будівництвом об'єктів за проектом: «Гуртожиток по вул. Виборзькій, між будинками № 2 та № 6 у Солом'янському районі міста Києва» Замовником дозволів вказано відповідача 1 (т.1, а.с. 14 зворотній бік - 16).
Державною інспекцією архітектури та містобудування України 01.10.2021 за №ІУ123210922862 зареєстровано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта за проектом: «Гуртожиток по вул. Виборзькій, між будинками № 2 та № 6 у Солом'янському районі міста Києва», вид будівництва - нове будівництво, тип об'єкта: будівля, код ДКБС:1130.2 Гуртожиток для студентів вищих навчальних закладів. (т. 1, а.с. 16 зворотній бік - 17). У Сертифікаті зазначено, що дата початку будівництва - 01.12.2007, а замовником будівництва є відповідач 1.
За інформацією, що міститься у реєстрі будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо технічної інвентаризації ТІ01:8931-2762-7872-7955 загальна площа об'єкту будівництва становить 8 667,00 кв. м (т.1, а.с. 18-19).
27.09.2023 позивач надіслав відповідачу 1 вимогу №050/08-3653 від 22.09.2023 щодо отримання розрахунку та сплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва (т.1, а.с. 20, 21).
Відповідач 1 листом б/н, б/д (т.1, а.с. 22) у відповідь на лист позивача №050/08-3653 від 22.09.2023 зазначив, що побудований гуртожиток по вул. Виборзькій, між будинками № 2 та № 6 у Солом'янському районі міста Києва перебуває на балансі Університету та є частиною його майнового комплексу, а тому, враховуючи положення підпункту 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №132-ІХ пайова участь не сплачується.
22.11.2023 позивач повторно звернувся до відповідача 1 із вимогою №050/08-4538 від 21.11.2023 щодо отримання розрахунку та сплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва (т.1, а.с. 22 зворотній бік - 24).
У вказаному листі позивач вказав, що відповідач 1 відповідно до положень пункту 4.2 розділу IV Порядку мав звернутися до позивача до введення об'єкта в експлуатацію з наданням підтверджуючих документів для надання Департаментом протягом 10 робочих днів з дати реєстрації такої заяви довідки про відсутність зобов'язання замовника по сплаті пайової участі за відповідним об'єктом або обґрунтованої відмови у наданні такої довідки; відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку вид будівель визначається по Державному класифікатору будівель і споруд ДК 018-2000, затвердженому і введеному в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507; при цьому за державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 - 1130.2 «Гуртожитки для студентів вищих навчальних закладів» зазначений вид будівлі не водить до переліку об'єктів, які не залучаються до пайової участі у розвитку інфраструктури у разі нового будівництва та/або реконструкції на території міста Києва згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку.
Листом №Р/0600.01/0450.01/4887/2023 від 06.12.2023 (т.1, а.с. 24 зворотній бік - 25) відповідач 1 на лист позивача №050/08-4538 від 21.11.2023 повторно вказав на те, що гуртожиток по вул. Виборзькій, між будинками № 2 та № 6 у Солом'янському районі міста Києва перебуває на балансі Університету та є частиною його майнового комплексу, а відтак, є будівлею закладу освіти, а тому на підставі пункту 13 розділу І Закону №132-ІХ звільнений від сплати пайової участі, тоді як послання позивача на положення пункту 4.2 розділу IV Порядку є безпідставним, так як Закон має вищу юридичну силу.
22.08.2024 позивач звертався до відповідача 1 із вимогою отримати розрахунок сплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва №050/08-3091 від 21.08.2024 (т.1, а.с. 25 зворотній бік - 27).
Листом №Рвих/01.03/1164/24 від 11.09.2024 (т.1, а.с. 28 зворотній бік) відповідач 1 вкотре зазначив про відсутність підстав для сплати пайової участі та повідомив позивача про укладений із відповідачем 2 договір №17/03-001/10 від 03.10.2023, у редакції Додаткової угоди №6 (р/0001/05) від 15.04.2019, за яким відповідач 2 взяв на себе зобов'язання самостійно здійснювати всі відрахування та обов'язкові платежі, передбачені чинним законодавством та внести кошти на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва відповідно до чинного законодавства.
Спір виник через те, що відповідачі 1 та 2, як замовники будівництва, не звернулися до Департаменту із заявою про визначення розміру пайової участі щодо вищезазначеного об'єкту будівництва через 10 робочих днів після 01.01.2020 та до введення в експлуатацію і не сплатили пайовий внесок, чим порушили права та інтереси територіальної громади міста Києва та Департаменту.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
На час отримання відповідачем 1 дозволу 16.11.2007 на виконання будівельних робіт по об'єкту «Гуртожиток по вул. Виборзькій, між будинками № 2 та № 6 у Солом'янському районі міста Києва», чинна до 01.01.2020, передбачала, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (частини 1-3 вказаної статті).
Відповідно до частини 1 статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Отже, органи місцевого самоврядування встановлюють порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 за № 411/1415 затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва.
Порядок визначає механізм залучення, розрахунку розмірів і використання коштів пайової участі замовників у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва (далі - пайова участь) та оформлення договорів пайової участі у зв'язку зі здійсненням або намірами на здійснення будівництва (в тому числі, нового будівництва та реконструкції) об'єктів (в тому числі, будинків, будівель, споруд, їх комплексів або частин) незалежно від їх форми власності (частина 1 розділу І Порядку).
Відповідно до пункту 3.1 розділу ІІІ Порядку пайова участь є обов'язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком.
Пайова участь включає в себе відшкодування витрат міського бюджету на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у зв'язку з реалізацією замовником проекту нового будівництва або реконструкції об'єктів (будинків, будівель, споруд, їх комплексів або частин) незалежно від їх форм власності на території міста Києва (пункт 3.2 розділу ІІІ Порядку).
Пунктом 3.3 розділу ІІІ Порядку визначено, що Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку).
Відповідно до пункту 4.1 розділу ІV Порядку замовник, який здійснює або має намір здійснити нове будівництво або реконструкцію об'єктів (у разі збільшення загальної площі об'єкта), зобов'язаний до прийняття об'єкта в експлуатацію взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва, крім випадків, передбачених законодавством та цим Порядком.
Замовник зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва/ реконструкції об'єкта звернутися до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва/реконструкції. Департамент протягом 15 робочих днів з дня отримання документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
За змістом пункту 4.3 розділу IV Порядку кошти пайової участі сплачуються замовником в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва/реконструкції в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором про пайову участь. Прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію без сплати пайової участі в повному обсязі не звільняє замовника від обов'язку її сплати.
Згідно з підпунктом 5.1.1. пункту 5.1. розділу V Порядку підставою для розрахунку розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту є звернення замовника до Департаменту про укладення договору про пайову участь. Таке звернення подається щодо кожного об'єкта будівництва окремо. На момент прийняття в експлуатацію спірного об'єкту будівництва відповідачем 1 у 2021 році статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виключено на підставі Закону №132-ІХ з 01.01.2020.
За змістом «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 132-IX з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Законодавцем під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX, встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) абзац другий пункт 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): - для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; - для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування; 3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва; 4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію; 5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту; 6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Тобто відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 (частина 1 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ).
Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме: договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону №3038-VI, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними; якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов'язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX.
Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Отже, у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає: для об'єктів, будівництво яких розпочато попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Отже, для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок щодо вирішення правової проблеми, пов'язаної з застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 ЦК України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Отже, у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 зауважив, що у випадку, якщо замовниками будівництва не буде дотримано передбаченого «Прикінцевими та перехідними положеннями» Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Аналогічні правові висновки викладено у поставах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22, від 17.12.2024 у справі № 903/283/24, від 23.05.2024 у справі №915/149/23.
Правові висновки щодо застосування норм права у правовідносинах щодо сплати коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва з урахуванням змін законодавства з 01.01.2020 містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, у постановах Верховного Суду від 23.05.2024 у справі №915/149/23, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21.
Аналіз вищезазначених правових норм та правові висновки Верховного Суду, які в силу положень частини 4 статті 236 ГПК України враховуються судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, спростовує доводи відповідача про відсутність у нього обов'язку станом на момент введення в експлуатацію об'єктів у 2021 році зі сплати пайового внеску, оскільки з 01.01.2020 передбачений статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов'язок з укладення договору про пайову участь та сплату пайових внесків перестав існувати.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
03.10.2003 між Національним технічним університетом України «Київський політехнічний інститут» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Зодча Діадема» (змінено організаційно-правову форму на Закрите акціонерне товариство «Зодча Діадема») було укладено Договір №17/03 генерального підряду на інвестування, проектування та будівництво навчально-житлового комплексу з автомобільним центром та вбудованими і прибудованими нежитловими приміщеннями соціальної сфери на земельній ділянці, обмеженій вулицею Індустріальною та Індустріальним провулком, 2, в Солом'янському районі м. Києва (далі за текстом - Договір), предметом якого є діяльність з метою забезпечення будівництва навчального корпусу учаснику - 1, будівництва житлових та нежитлових приміщень учасника-2 у порядку спільної діяльності (т.1, а.с. 169).
Договором про заміну сторони у зобов'язання №1-5 від 24.09.2008 Закрите акціонерне товариство «Зодча Діадема» передало Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничому центру «ТОР» всі права та обов'язки, належні Закритому акціонерному товариству «Зодча Діадема» за основним Договором (т.1, а.с. 174 зворотній бік - 175).
Договором про заміну сторони у зобов'язанні № р/0001/04 від 15.04.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «ТОР» передало Товариству з обмеженою відповідальністю «Євротранс» всі права та обов'язки, належні Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «ТОР» за основним Договором (т.1, а.с. 176) .
15.04.2019 між відповідачем 1 (Сторона-1) та відповідачем 2 (Сторона-2) укладено Додаткову угоду №6 (р/0001/05) до Договору (далі за текстом - Додаткова угода №6), якою Договір викладено у наступній редакції (т.1, а.с. 95-97).
Об'єктом будівництва - навчально-житловий комплекс в кварталі, обмеженому вул. Індустріальною, Борщагівською та пров. Індустріальному у Солом'янському районі міста Києва, що буде споруджено відповідно до умов цього Договору (пункт 1.3 Додаткової угоди №6).
Згідно з пунктом 1.14 Додаткової угоди №6 будівництво студентського гуртожитку (далі - Гуртожиток) - дольовий внесок Сторони-2 у будівництво студентського гуртожитку Сторони -1 з основними техніко-економічними показниками, визначеними позитивним висновком комплексної державної експертизи «Проекту будівництва гуртожитку між будинками №2 та №6 по вул. Виборзькій у Солом'янському районі міста Києва» від 25.09.2007 №5909.
Предметом якої є будівництво об'єкту на засадах пайової участі (пункт 2.1 Додаткової угоди №6).
Пайовою участю Сторони-1 є право користування земельною ділянкою (пункт 2.2 Додаткової угоди №6).
Замовником процесу проектування та будівництва об'єкта є Сторона-1 (пункт 2.3 Додаткової угоди №6).
Пайовою участю Сторони-2 є забезпечення фінансування та виконання комплексу дій, заходів та робіт, що спрямовані на проектування та будівництво об'єкту (пункт 2.4 Додаткової угоди №6).
Сторона-2 є генеральним підрядником щодо проектування та будівництво Об'єкту або має право за погодженням зі Стороною-1 передати ці функції на підставі договору генерального підряду іншому об'єкту, який відповідає встановленим законодавством вимогам (пункт 2.5 Додаткової угоди №6).
15.01.2020 Національним технічним університетом України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» на підставі довіреності № 11 було уповноважено Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротранс» виконувати функції замовника щодо процесу проектування та будівництва об'єкту - гуртожитку між будинками № 2 та № 6 на вул. Виборзькій у Солом'янському районі м. Києва, дотримуючись норм діючого законодавства України в сфері будівельної діяльності (т.1, а.с. 97 зворотній бік). За частинами 1, 2 статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Згідно термінів наведених у розділі ІІ Порядку замовник - фізична або юридична особа, яка здійснює, має намір здійснити нове будівництво або реконструкцію об'єктів (будинків, будівель, споруд, їх комплексів або частин).
За Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» у відповідній редакції, замовником є фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №0800717 від 05.10.2005, виданого на підставі рішення Київської міської ради від 26.09.2002 за №19/179, Національному технічному університету «Київський політехнічний інститут» (т.1, а.с. 117) надано земельну ділянку загальною площею 18326 кв.м. для експлуатації та обслуговування житлових будівників і гуртожитків.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що об'єктом будівництва є гуртожиток по вул. Виборзькій, між будинками № 2 та № 6 у Солом'янському районі міста Києва, який перебуває на балансі Університету та є частиною його цілісного майнового комплексу. Замовником будівництва згідно дозволів на виконання будівельних робіт за № ІУ083210708986 та за №ІУ083210805291 та сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта №ІУ123210922862, є відповідач 1.
Отже, замовником будівництва у спірних правовідносинах є відповідач 1, тоді як суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідач 2 є також замовником об'єкта будівництва - гуртожиток по вул. Виборзькій, між будинками № 2 та № 6 у Солом'янському районі міста Києва, і не сплата ним пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва у зв'язку із будівництвом гуртожитку порушує права та інтереси Департаменту та територіальної громади міста Києва. Тобто відповідач 2 є неналежним відповідачем у даній справі.
За приписами «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №132-ІХ (пункт 2 частини 2) пайова участь не сплачується у разі будівництва: будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення.
Згідно із пунктами 1, 2 частини 3 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про освіту» до приведення законодавства і установчих документів закладів освіти у відповідність із цим Законом терміни «навчальний заклад» і «заклад освіти» є ідентичними, а всі суб'єкти владних повноважень і навчальні заклади керуються всіма положеннями цього Закону, що стосуються закладів освіти, а також положеннями законодавства, що стосуються навчальних закладів у частині, що не суперечить цьому Закону; термін «заклад освіти», що вживається у цьому Законі та спеціальних законах, відповідає терміну «навчальний заклад», що вживається в Конституції України.
У статті 1 Закону України «Про освіту» наведені наступні терміни: заклад освіти є юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність; система освіти - сукупність складників освіти, рівнів і ступенів освіти, кваліфікацій, освітніх програм, стандартів освіти, ліцензійних умов, закладів освіти та інших суб'єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, органів управління у сфері освіти, а також нормативно-правових актів, що регулюють відносини між ними.
Відповідно до частини 1 статті 80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об'єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об'єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Згідно з пунктом 1.9 Статуту відповідача 1 Університет утворено у формі державного закладу освіти, що працює на засадах неприбутковості.
Відповідно до пункту 1.11 Статуту відповідача 1, останній є закладом вищої освіти, що утримується за рахунок Державного бюджету України.
Фінансування Університету здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України на умовах державного замовлення на оплату послуг із підготовки фахівців, наукових і науково-педагогічних кадрів та за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством, із дотриманням принципів цільового й ефективного використання коштів, публічності та прозорості в прийманні рішень планування й напрями використання коштів здійснюються відповідно до вимог законодавства (пункт 10.1 Статуту відповідача 1).
Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми Університету з метою його статутної діяльності Міністерством освіти і науки України закріплюються на основі права господарського відання будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, службове житло тощо. Майно закріплене за Університетом на праві господарського відання не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню, відчуженню, приватизації або використанню не за призначенням, передачі у власність юридичним, фізичним особам без згоди Міністерства освіти і науки України й конференції трудового колективу Університету, крім випадків, передбачених законодавством.
Матеріально-технічна база Університету включає будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інші матеріальні цінності (пункт 10.6 Статуту відповідача 1).
Таким чином, відповідач 1 є закладом вищої освіти, що є тотожним поняттю навчальний заклад, який утримується за рахунок Державного бюджету України.
Відповідно до частини 1 статті 70 Закону України «Про вищу освіту» матеріально-технічна база закладів вищої освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності.
Отже, майно закладу освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.
Згідно із абзацом 2 пункту 1, абзацом 1 пункту 2 розділу 1 Положення про особливості користування гуртожитками закладів фахової передвищої та вищої освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки №142 від 21.11.2019, гуртожиток закладу освіти є частиною його цілісного майнового комплексу.
Відповідно до цього Положення та Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 року № 498, заклад освіти розробляє власне положення про користування гуртожитком закладу освіти (далі - Положення про користування гуртожитком), яке затверджує керівник закладу освіти за погодженням з органами студентського самоврядування.
Відповідачем 1 розроблено власне положення про користування гуртожитками, яке встановлює правила проживання студентів.
Положення розроблено відповідно до Закону України «Про вищу освіту», Примірного положення про користування гуртожитками,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 № 498, Положення про особливості користування гуртожитками закладів фахової передвищої та вищої освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 21.11.2019 № 1452, Постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 № 975 «Про надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти», Статуту КПІ ім. Ігоря Сікорського та інших нормативно-правових актів і нормативної бази КПІ ім. Ігоря Сікорського.
Таким чином, гуртожиток по вул. Виборзькій, між будинками № 2 та № 6 у Солом'янському районі міста Києва, перебуває на балансі Університету та є частиною його цілісного майнового комплексу, тобто будівлею начального закладу, за який відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ пайовий внесок не сплачується.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову.
Щодо доводів позивача про те, що згідно сертифіката Державної інспекції архітектури та містобудування України від 01.10.2021 №ІУ123210922862 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за проектом «Гуртожиток по вул. Виборзькій, між будинками №2 та №6 у Солом'янському районі міста Києва» та згідно з інформацією з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо технічної інвентаризації ТІ01:8931-2762-7872-7955 зазначено код ДКБС:1130.2 Гуртожитки для студентів інших навчальних закладів. Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК018-200 «Гуртожитки для студентів вищих навчальних закладів» за кодом 1130.2 відноситься до класу «Гуртожитки» за кодом 1130 та відповідно до підрозділу «Будівлі житлові», то слід зазначити таке.
Відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку до пайової участі у розвитку інфраструктури не залучаються замовники у разі нового будівництва та/або реконструкції на території міста Києва, зокрема, будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення (вид таких будівель визначається відповідно до Державного класифікатора будівель і споруд на рівні підкласу).
Водночас Закон №132-ІХ не містить положення стосовно визначення виду будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення відповідно до Державного класифікатора будівель і споруд на рівні підкласу, тоді як вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а відтак, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Аналогічний висновок Верховного Суду щодо застосування закону як акта, який має вищу юридичну силу, ніж підзаконний нормативно-правовий акт, викладений у постановах Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 281/459/17, від 24.10.2019 у справі № 761/14626/17, від 16.04.2020 у справі № 804/330/17, від 01.10.2020 у справі № 910/18554/19, від 11.07.2024 у справі №910/8255/23.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянтів із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційні скарги Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранс» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі №910/12059/24, підлягають задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі №910/12059/24 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати (судовий збір за подання позову та апеляційної скарги) покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційні скарги Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранс» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі №910/12059/24 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 у справі №910/12059/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
3. Стягнути з Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, буд. 36, м. Київ, 01044, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04633423) на користь Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (пр-т Берестейський, буд. 37, м. Київ, 03056, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02070921) 81 546,34 грн (вісімдесят одну тисячу п'ятсот сорок шість гривень 34 копійки) судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Стягнути з Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, буд. 36, м. Київ, 01044, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04633423) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранс» (вул. Черкаська, буд. 26, офіс 1, м. Київ, 03056, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 30349245) 81 546,34 грн (вісімдесят одну тисячу п'ятсот сорок шість гривень 34 копійки) судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.
6. Матеріали справи №910/12059/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 08.09.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська