Справа № 359/4358/25
Провадження № 2/359/2523/2025
08 вересня 2025 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді Яковлєвої Л.В.,
при секретарі Бокей А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
15 квітня 2025 року через систему «Електронний суд» до Бориспільського міськрайонного суду Київської області надійшов позов, яким представник ТОВ «СВЕА ФІНАНС» Владко Р.О. просить : стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за Договором №14038-01/2023 від 11.01.2023 року у розмірі 27 125,00 грн., а також судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 11 січня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту №14038-01/2023, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 7000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності. Кредит надається на 24 днів, базова процентна ставка становить 2,5 % на день. ТОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» свої зобов'язання за договором виконало, разом з тим, відповідач у порушення умов договорів свої зобов'язання належним чином не виконав, в результаті чого у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за Договором №14038-01/2023 від 11.01.2023 року у сумі 27 125,00 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 7000,00 грн.; заборгованості за відсотками у сумі 20 125,00 грн. 28 липня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» (попередня назва - ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ Україна») укладено договір факторингу № 28072023, відповідно умов якого до ТОВ «СВЕА ФІНАНС» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором №14038-01/2023 від 11.01.2023 року. З урахуванням наведеного, позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за даним кредитним договором, а також судові витрати.
Ухвалою суду від 25 квітня 2025 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом та повідомленням. Сторонам роз'яснено права, обов'язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.
Належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи представник позивача до суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Натомість в позовній заяві представник просив розгляд справи провести за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.
Відповідач до суду не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомив. Заяв чи клопотань, відзиву на позов до суду не направив.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно вимог ст. 223, 280, 281 Цивільного процесуального кодексу України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи, проти такого вирішення справи не заперечує і представник позивача.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення.
За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст. 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно ст. 12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
Сторони, згідно ст. 627 ЦК України, є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судом встановлено, що 11 січня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту №14038-01/2023, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 7000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності. Кредит надається на 24 днів, базова процентна ставка становить 2,5 % на день. Договір укладено шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
28 липня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» (попередня назва - ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ Україна») укладено договір факторингу № 28072023, відповідно умов якого до ТОВ «СВЕА ФІНАНС» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором №14038-01/2023 від 11.01.2023 року, що підтверджується Витягом з Реєстру боржників № 1 до договору факторингу № 28072023 від 28 липня 2023 року.
Договір факторингу № 28072023 від 28 липня 2023 року у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним. Доказів протилежного суду не надано.
Відповідно позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), а також від 19 червня 2019 року у справі №643/17966/14-ц, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
ТОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» свої зобов'язання за договором виконало, перерахувало на картковий рахунок відповідача НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 7000,00 грн., що підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення».
відповідач у порушення умов договорів свої зобов'язання належним чином не виконав, в результаті чого у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за Договором №14038-01/2023 від 11.01.2023 року у сумі 27 125,00 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 7000,00 грн.; заборгованості за відсотками у сумі 20 125,00 грн.
Між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань.
Згідно ст. 6, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України)
Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У ч. 1 ст. 1077 ЦК України вказано, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
За змістом ст. 509 та ч. 3 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості та виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно положень ст. 598, 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З огляду на викладене, беручи до уваги визнання відповідачем позову, та всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить висновку, що позов слід задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №№14038-01/2023 від 11.01.2023 року у розмірі 27 125,00 грн.
Відповідно ч. 1 ст. 133 та ч.2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 2, 10- 13, 76-81, 133, 141, 223, 259, 263-265, 354, 353 ЦПК України, суд -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за Договором №14038-01/2023 від 11.01.2023 року у розмірі 27 125 (двадцять сім тисяч сто двадцять п'ять) гривень 00 (нуль) копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок.
Інформація про позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС», адреса: 03126, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 6, код ЄДРПОУ 37616221.
Інформація про відповідача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст заочного рішення суду виготовлено 08 вересня 2025 року.
Суддя Л.В. Яковлєва