Справа № 357/10220/25
Провадження № 2-а/357/317/25
іменем України
04 вересня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Махненко Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення,
В липні 2025 року Пакало Антон В'ячеславович, який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, обґрунтовуючи наступним.
13 червня 2025 року відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - Позивач), було складено Постанову № БЦРТЦК/1663 від 13.06.2025 про притягнення його до адміністративної відповідальності (надалі - Постанова).
На підставі зазначеної Постанови Позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 25 500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) гривень за нібито вчинене порушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
У Постанові лише формально зазначено, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки він відмовився від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зупинений співробітниками районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) у АДРЕСА_1 . Під час зупинки він пред'явив паспорт громадянина України, після чого працівники поліції заявили, що начебто перебуває у розшуку. Жодних офіційних підтверджень або документів, що підтверджували б це, надано не було.
Представники ІНФОРМАЦІЯ_3 , використовуючи неправдиві відомості, запевнили ОСОБА_1 , що його виклик до установи триватиме не більше 15 хвилин - виключно для оформлення повістки, після чого він зможе одразу повернутися додому.
Втім, після прибуття до приміщення територіального центру, його фактично було обмежено у свободі пересування без будь-яких роз'яснень, оформлених документів або офіційного направлення. Особи у військовій формі не представилися, не повідомили про правовий статус ОСОБА_1 та не пояснили підстави його затримання.
Незаконне утримання тривало до моменту втручання адвоката, до якого ОСОБА_1 звернувся за правовою допомогою.
При цьому підкреслює, що працівники ІНФОРМАЦІЯ_3 не вручили Позивачу жодного направлення на проходження військово-лікарської комісії (ВЛК). Позивач не відмовлявся від проходження ВЛК на місці, однак наполягав на дотриманні належної процедури, зокрема просив надати можливість зібрати необхідні медичні документи за місцем проживання, що є передбаченою законом умовою для проходження такої комісії. Крім того, він запропонував оформити повістку та направлення на іншу дату, аби мати змогу отримати виписки з амбулаторної карти та лікарські висновки. Проте йому було відмовлено без надання жодних правових підстав.
Попри це, 24 червня 2025 року Позивач дізнався про винесення щодо нього Постанови про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - відповідну постанову він отримав поштою.
Більше того, постанову було винесено без участі ОСОБА_1 , без виклику його для надання пояснень або ознайомлення з матеріалами справи, що є грубим порушенням його процесуальних прав. Копію постанови він отримав лише 24 червня 2025 року поштою, що також підтверджує факт її винесення без його відома та належного інформування.
Зазначає, що ОСОБА_1 був визнаний непридатним до військової служби із зняттям з військового обліку на підставі положень Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема п. 5 ст. 37 цього закону.
Зазначений факт виключає можливість притягнення його до відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ст. 210 або 210-1 КУпАП, оскільки він фактично не є суб'єктом, на якого поширюється дія цих норм.
Дані з інформаційної системи «Резерв +» свідчать, що ОСОБА_1 виключений з військового обліку, що підтверджує неможливість надання йому електронного направлення на військово-лікарську комісію (ВЛК). Зокрема, відповідно до відомостей з «Резерв +», запит на направлення до ВЛК для нього є недоступним саме через статус виключеного з обліку.
Таким чином, на підставі ст. 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, де суб'єктом адміністративного правопорушення є виключно військовозобов'язані або призовники, ОСОБА_1 не підпадає під цю категорію.
Отже, відповідачу було достеменно відомо, що Позивач не є суб'єктом адміністративного правопорушення за ст. 210 КУпАП, а тому ухвалене рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності є незаконним, оскільки у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення.
Звертає увагу, що процедурі проходження позивачем медичного огляду передує формування повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 для проходження медичного огляду.
Позивач не отримував від відповідача жоден документ, у якому б зазначалось про строки проходження медичного огляду.
Таким чином, при розгляді протоколу про адміністративне правопорушення та винесення відповідної постанови, уповноважена посадова особа, зокрема, його керівник, зобов'язаний був оцінити вказані пояснення позивача щодо відсутності із собою медичних документів, надати їм оцінку, та врахувати при вирішенні питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Однак, керівником РТЦК Позивача протиправно притягнуто до адміністративної відповідальності.
Зі змісту матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 стало відомо про винесення постанови про адміністративне правопорушення лише 24 червня 2025 року, коли він отримав її копію поштовим відправленням. Раніше жодного офіційного повідомлення чи копії постанови йому надіслано не було. Також розгляд справи про адміністративне правопорушення проводився без його участі, що виключало можливість своєчасного ознайомлення із її змістом та реалізації права на захист.
Таким чином, ОСОБА_1 не мав об'єктивної можливості дізнатися про винесення оскаржуваної постанови до 24.06.2025, а отже, строк на її оскарження має обчислюватися з дати фактичного отримання копії документа.
Просив суд поновити ОСОБА_1 строк на оскарження постанови про адміністративне правопорушення №БЦРТЦК/1663 від 13.06.2025 про притягнення його до адміністративної відповідальності ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Позовну заяву прийняти до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Скасувати Постанову № БЦРТЦК/1663 від 13.06.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковником ОСОБА_2 , якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 25500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) гривень за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.Судові витрати, що складаються з судового збору стягнути з Відповідача на користь Позивача ( а. с. 1-16 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2025головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 35-36 ) та матеріали передані для розгляду, отримані 04.07.2025.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі ( ч. 2 ст. 171 КАС України ).
Відповідно до ч. 8 ст. 171 КАС України питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п'яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою - шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.
Ухвалою судді від 04.07.2025поновлено ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до суду та відкрито провадження у справі. Повідомлено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін та призначено судове засідання у справі на 14.07.2025. Одночасно, даною ухвалою витребувано з ІНФОРМАЦІЯ_3 матеріали адміністративної справи відносно ОСОБА_1 ( а. с. 40-41 ).
14.07.2025 розгляд справи було відкладено до 04.09.2025 ( а. с. 47) у зв'язку з тим, що на час розгляду справи, на адресу суду не повернулися відомості про належне сповіщення відповідача.
21.08.2025 за вх. № 47548 судом отримано відзив на позовну заяву ( а. с. 52 ) з додатками ( а. с. 53-60 ), направлений поштою 18.08.2025 ( а. с. 61 ).
Відзив обґрунтований наступним.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії БЦРТЦК № 1663 від 06.06.2025 року (надалі-Протокол) близько 12 год. 20 хв. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 по АДРЕСА_1 Позивач відмовився від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, порушивши вимоги ч. 1 ст. 22 ЗУ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Також відповідно до протоколу, Позивача було повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 11 год. 00 хв. 13.06.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ), каб.30.
Позивач в присутності двох свідків відмовився від надання пояснень та підпису Протоколу відмовився.
07.05.2025 року в присутності двох свідків був складений акт про відмову Позивача від проходження медичного огляду військово-лікарською комісією.
Просили суд відмовити Позивачу в задоволенні позову.
В якості додатків додано: список направлених відзивів; протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 201-1 КУпАП від 06.06.2025; направлення для проведення медичного огляду від 06.06.2025; картка обстеження та медичного огляду; акт про відмову проходження медичного огляду ВЛК від 06.06.2025.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвала судді від 04.07.2025 ( а. с. 40-41), направлена відповідачу для відома 08.07.2025, про що свідчить супровідний лист ( а. с. 42 ), а також поштове рекомендоване повідомлення про вручення ( а. с. 50 ), з якого вбачається, що за довіреністю уповноваженою особою Матвієнко отримано 14.07.2025 вказану ухвалу.
В зазначеній ухвалі про відкриття провадження від 04.07.2025 відповідачу роз'яснено право подати відзив на позовну заяву в строк п'ять днів з дня вручення ухвали. У вказаний строк, відповідач має право надати окрім відзиву, письмові та електронні докази.
Як зазначено вище, відзив разом з додатками ( а. с. 52, 53-60 ) був направлений відповідачем до суду 18.08.2025 поштою ( а. с. 61 ) та отриманий судом 21.08.2025 ( а. с. 52 ).
Отже, строк на подачу відзиву та доказів з боку відповідача було пропущено.
Особливості поновлення чи продовження процесуальних строків визначені главою 6 розділу І КАС України.
Так, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом (ч. 1 ст. 118 КАС України).
Згідно вимог частини 1 статті 121 ККАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Частиною 3 статті 121 КАС України передбачено, що якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (ч. 4 ст.121 КАС України).
В той же час частина 5 статті 121 КАС України наголошує, що пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Варто зауважити, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Разом з тим, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Тобто, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер.
У свою чергу, направляючи до суду відзив та додатки до нього в якості доказів, з боку відповідача не надходило заяв або клопотань про поновлення процесуального строку з обґрунтуванням причини такого пропуску.
Оскільки відзив з додатками подано до суду з пропуском строку, а з клопотанням про поновлення такого строку відповідач не звертався, то відзив з додатками останнього суд не приймає до уваги.
Сторони по справі в судове засідання 04.09.2025 не з'явились.
04.09.2025 судом за вх. № 50280 отримано від представника позивача - адвоката Пакало А.В.заяву про розгляд справи без участі, в якій просив судове засідання та розгляд позовної заяви, проводити за відсутності представника ОСОБА_1 - адвоката Пакало А.В. Позовну заяву про скасування постанови просив задовольнити в повному обсязі та скасувати постанову БЦРТЦК/1663 від 13.06.2025 та закрити провадження у зв'язку з відсутністю події складу адміністративного правопорушення ( а. с. 62 ).
Відповідач в судове засідання 04.09.2025 свого представника не направив, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове рекомендоване повідомлення про вручення ( а. с. 51 ), яке отримано за довіреністю уповноваженою Матвієнко 21.07.2025.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 КАС України повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді.
Вважається, що повістку вручено посадовій чи службовій особі, яка є учасником судового процесу, якщо її доставлено за адресою місця служби цієї особи в порядку, встановленому частиною восьмою цієї статті. Вручення повістки представнику учасника справи вважається також врученням повістки і цій особі ( ч. ч. 9, 10 ст. 126 КАС України ).
ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення від 08 квітня 2010 року у справі «GUREPKA v. UKRAINE (№ 2)» («Гурепка проти України (№ 2)»), заява № 38789/04, § 23).
Також ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення від 13 грудня 2011 року у справі «TRUDOV v. RUSSIA», заява № 43330/09, § 25, 27).
Також, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany) наголосив на тому, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
ЄСПЛ у своїх рішеннях у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається ( ч. 1 ст. 45 КАС України ).
Оскільки, як зазначено вище, враховуючи норми Закону, рішення Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку, що відповідач по справі був належним чином повідомленимта завчасно про дату, час та місце слухання справи у відповідності до вимог ч. 3 ст. 126 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Тому, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
В свою чергу, з боку відповідача заяв та клопотань на адресу суду не надходило.
До того ж, на виконання ухвали судді від 04.07.2025 ( а. с. 40-41 ) з боку відповідача не було надано до суду і матеріалів адміністративної справи стосовно вчинення з боку ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, за результатами якого винесено 13.06.2025 постанову № БЦРТЦК/1663.
У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється ( ч. 4 ст. 229 КАС України ).
Оскільки учасники справи в судовезасідання, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з ч.2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Так, ухвалою судді від 04.07.2025 позивачу ОСОБА_1 було поновлено пропущений строк для звернення до суду з позовною заявою про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ( а. с. 40-41 ).
Суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Так, згідного матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 був визнаний непридатним до військової служби із зняттям з військового обліку на підставі положень Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема п. 5 ст. 37 цього закону, про що свідчить Довідка від 17.05.2007 року за № 1/276, виданої ІНФОРМАЦІЯ_4 ( а. с. 25 ).
За даними з інформаційної системи «Резерв +», ОСОБА_1 виключений з військового обліку ( а. с. 26-28 ), зокрема, відповідно до відомостей з «Резерв +», запит на направлення до ВЛК для нього є недоступним саме через статус виключеного з обліку ( а. с. 29 ).
Встановлено, що постановою № БЦРТЦК/1663 від 13.06.2025 громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП ( а. с. 21 ).
Оскаржувана постанова відносно позивача складена начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 полковник ОСОБА_2 .
В оскаржуваній позивачем постанові зазначено, що відповідно до протоколу, 06.06.2025 близько 12 год. 20 хв. ( дата та час правопорушення ) в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 по АДРЕСА_1 громадянин ОСОБА_1 відмовився від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, порушивши вимоги ч. 1 с. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Відповідно до вказаної постанови, визнано ОСОБА_1 винним у вчинені правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25 500 гривень. Зазначено, що постанова набирає законної сили - 24.06.2025.
Отже, оскаржуваній постанові передував протокол про адміністративне правопорушення, про що зазначено в оскаржуваній постанові № БЦРТЦК/1663 від 13.06.2025.
Звертаючись до суду з даним адміністративним позовом, сторона позивача наголошувала на тому, що ОСОБА_1 не порушував вимог ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та відповідно, не вчиняв адміністративного правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП.Він не відмовлявся від проходження комісії, просив надати можливість зібрати необхідні медичні документи за місцем проживання, що є передбаченою законом умовою для проходження такої комісії. Жодного направлення на ВЛК йому не було надано.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Зі змісту ст. 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності ( ст. 7 КУпАП).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.
Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно п.1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративні правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Відповідно до ч. 3 ст. 210 КУпАП чинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період (порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку) -тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно ч. 3 ст. 210-1 КУпАП України адміністративна відповідальність настає за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період (порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію») -тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 2 ст. 255 КУпАП, у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-21, 244-24 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно ч. 1 ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст.ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Так, підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності передувало складання протоколу, відповідного до якого було встановлено,що 06.06.2025 близько 12 год. 20 хв. ( дата та час правопорушення ) в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 по АДРЕСА_1 громадянин ОСОБА_1 відмовився від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, порушивши вимоги ч. 1 с. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП.
В свою чергу, позивач звертаючись до суду з даним адміністративним позовом, заперечував вчинення ним адміністративного правопорушення, яке інкримінується останньому та наголошував на тому, що він не відмовлявся від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Водночас, з боку відповідача в спростування доводів позивача не було надано жодного належного доказу зазначеному.
Як зазначено вище, не було надано з боку відповідача на виконання ухвали, адміністративні матеріали, складені відносно позивача.
Не надано і самого протоколу, який слугував для складання оскаржуваної постанови, якою було притягнуто позивача до адміністративної відповідальності.
Суд зазначає, що у відповідності до положень ч.2 ст.251 КУпАП обов'язок збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.
Згідно вимог ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце,зазначені в повістці (військовозобов'язані), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду та зобов'язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Водночас, згідно ч. 3 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", під час мобілізації громадяни, а саме військовозобов'язані та резервісти, зобов'язані з'явитися до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.
Інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
У повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються: 1) прізвище, ім'я та по батькові і дата народження громадянина, якому адресована повістка; 2) найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку; 3) мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; 4) місце, день і час явки за викликом; 5) підпис (електронний цифровий підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку; 6) реєстраційний номер повістки; 7) роз'яснення про наслідки неявки і про обов'язок повідомити про причини неявки.
Під час вручення повістки представники територіального центру комплектування та соціальної підтримки на вимогу громадянина, якому вручається повістка, зобов'язані назвати свої прізвища, ім'я та по батькові, посади, а також пред'явити службові посвідчення.
Так, пунктами 68-80 "Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок), передбачений порядок медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до абзацу 3 пункту 69 вищезазначеного Порядку № 560 (в редакції чинній на момент вчинення правопорушення) громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України прооголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), на медичний огляд не направляються. На медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові дані, викликаються повісткою.
Відповідно до пункту 74, 78 Порядку № 560 проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, резервістам та військовозобов'язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11. При цьому особам віком до 45 років видається направлення щодо визначення їх придатності до проходження військової служби у десантно-штурмових військах, силах спеціальних операцій, морській піхоті.
Направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається резервісту та військовозобов'язаному під особистий підпис. Під час вручення направлення резервістам та військовозобов'язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.
Контроль за направленням та проходженням резервістами та військовозобов'язаними військово-лікарської комісії покладається на керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Водночас, відповідачем не надано доказів на підтвердження обставин вручення позивачу направлення на військово-лікарську комісію.
Не містять матеріали справи про адміністративне правопорушення і доказів підтвердження вручення позивачу повістки (виклику) до РТЦК, як не містять належних та допустимих доказів, що позивач ОСОБА_1 відмовився від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, чим порушив вимоги ч. 1 с. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.
Такої ж правової позиції дотримується і Верховний суд у постанові від 08 липня 2020 року по справі № 463/1352/16-а, в якій зазначив, що «процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб'єкта владних повноважень.
У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня їх суспільної небезпеки (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеєр проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та інші), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою, в особі уповноважених на те посадових осіб, а тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов'язана доводити свою невинуватість.
Суд наголошує на тому, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного спливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
На підставі відповідної практики ЄСПЛ можна зробити однозначний висновок, що суд не має права перебирати на себе функцію обвинувача у справах про адміністративні правопорушення, які в розумінні Конвенції прирівнюються до кримінального провадження, оскільки в такому випадку суд перестає бути незалежним та неупередженим органом з розгляду спорів, що є безумовним порушенням ст. 6 Конвенції в частині права кожного на справедливий суд.
В такому випадку суд позбавлений можливості самостійно здійснювати збір додаткових доказів, що підтверджували б або спростовували б вину правопорушника, а отже судовий розгляд здійснюється на підставі наданих суду матеріалів.
Статтею 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові ВС/КАС від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а, де вказано, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Вищевказаний принцип знайшов відображення і в рішеннях Європейського Суду з прав людини («Капо проти Бельгії», 42914/98, 13.01.2005року, «Радіо Франс проти Франції», 53984/00, 30.03.2004 року…) за якими прийняття доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.
В свою чергу, відповідач в судове засідання свого представника не направив, будь-яких доказів на підтвердження обставин зазначених в оскаржуваній постанові не надав, як і не надав жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача.
Не було надано з боку відповідача і відзиву на позовну заяву позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
У рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05;п,53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).
Отже, факт вчинення позивачем правопорушення, а саме: порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, належними та допустимими доказами відповідачем не підтверджено.
Окрім цього, суд звертає увагу, що у вступній частині оскаржуваної постанови зазначено, начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянуто матеріали про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, натомість, у резолютивній частині постанови вказано, що ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, що в свою чергу, за відсутностівідповідача в судовому засіданні під час розгляду даної справи, не дає суду можливості встановити, яке ж саме відповідач інкримінує правопорушення позивачу, таким чином усунути розбіжності.
Крім того, як зазначено вище, ОСОБА_1 був визнаний непридатним до військової служби із зняттям з військового обліку на підставі положень Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема п. 5 ст. 37 цього закону.
Таким чином, на підставі ст. 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, де суб'єктом адміністративного правопорушення є виключно військовозобов'язані або призовники, ОСОБА_1 не підпадає під цю категорію.
Поняття «непридатність до військової служби» (до змін 2024р. "непридатність з виключенням з військового обліку") означає, що особа за результатами медичного обстеження визнається неспроможною виконувати військові обов'язки через наявність хронічних захворювань, фізичних або психічних обмежень. Визначення непридатності регулюється Наказом МОУ №402 від 2008р.
Виключення з військового обліку - це адміністративна процедура, яка оформлюється на підставі рішення ВЛК після встановлення непридатності та затвердження такого висновку Регіональною комісією ВЛК. Таке виключення означає, що особа звільняється від обов'язкової участі у мобілізації та інших військових заходах, відповідно до законодавства. Водночас цей статус має юридичне підтвердження у вигляді військового квитка та електронного витягу додатку «Резерв+».
Закони не мають зворотної дії в часі, а права і свободи людини не можуть бут обмежені.
Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Європейський суд з прав людини зазначає, що принцип унеможливлення зворотної дії закону в часі не застосовується, коли нове законодавство ставить особу в сприятливіший стан (Scoppola v. Italy, заява № 126/05, п. 102-111).
Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп).
У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018 зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням.
Отже, проходити ВЛК позивачу не було потрібним, оскільки останнього визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі пункту 5 статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Виключення з військового обліку означає втрату статусу військовозобов'язаної особи, а отже, відсутність обов'язків, пов'язаних з військовим обліком, включно з проходженням ВЛК.
Як зазначено вище, за даними з інформаційної системи «Резерв +», ОСОБА_1 виключений з військового обліку, категорія обліку - не військовозобов'язаний ( а. с. 26-28 ).
Зокрема, відповідно до відомостей з «Резерв +», запит на направлення до ВЛК для позивача є недоступним саме через статус виключеного з військового обліку ( а. с. 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Аналізуючи зібрані по справі докази, в їх сукупності, з урахуванням вищенаведеного та встановленого, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а в матеріалах справи відсутня належна доказова база, яка б об'єктивно підтверджувала факт порушення позивачем приписів ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а тому постанова підлягає скасуванню, з закриттям провадження.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Отже, суд дійшов висновку про відсутність вчинення позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення та як наслідок неправомірність притягнення його до адміністративної відповідальності.
Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, шо допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі вищевикладеного, беручи до уваги відсутність належних доказів щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд дійшов висновку, що адміністративна справа за ОСОБА_3 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення є такою, що підлягає задоволенню, а постанова № БЦРТЦК/1663 від 13.06.2025має бути скасована, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється за подання до суду, зокрема, позовної заяви.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №543/775/17 вказала на те, що судовий збір за подання позовної заяви у справах щодо накладення адміністративного стягнення складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605,60 гривень.
Так, позивач при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплатив судовий збір в розмірі 605,60 грн, що підтверджується квитанцією від 01.07.2025 ( а. с. 17 ).
Оскільки вимоги позивача підлягають задоволенню, судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 605,60 грн, сума яка підлягала до сплати.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 19, 55, 62 Конституції України, ст. ст. 2, 5, 9, 44, 69, 77, 90, 124, 126, 132, 139, 159, 171, 205, 242, 268, 286 КАС України, ст. ст. 6, 7, 9, 10, 210, 235, 245, 247, 251, 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про судовий збір», суд, -
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -задовольнити.
Постанову № БЦРТЦК/1663 від 13.06.2025 про накладення адміністративного стягнення ОСОБА_4 ч.3 ст.210-1 КУпАП України,- скасувати.
Закрити справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.210-1 КУпАП України.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок на користь ОСОБА_1 .
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 ( адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ).
Повний текст судового рішення складено 04 вересня 2025 року.
СуддяО. І. Орєхов