Справа № 357/9563/25
Провадження № 2/357/4439/25
01 вересня 2025 року місто Біла Церква
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді - Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання - Бондар Ж.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,
20.06.2025 представник позивача, директор ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» Гедзь Ольга Віталіївна, звернулася до суду з даним позовом, шляхом направлення через підсистему «Електронний суд», який зареєстрований судом 23.06.2025, обґрунтовуючи тим, що 19.03.2021 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір позики №1836537, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 12076,00 грн, на строк - 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99 % в день (базова процентна ставка/фіксована). У договорі позики встановлено строк позики 30 днів, однак у самому договорі позики наявні умови щодо пролонгації або автопролонгації строку користування позикою. Умовами, які передбачені у Правилах, строк пролонгації обмежено 90 календарними днями. Отже, укладаючи договір позики, сторони узгодили порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування ним поза межами строку кредитування. ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» виконало свої зобов'язання та надало відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 12076,00 грн шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 , а відповідач у свою чергу належним чином зобов'язання щодо повернення основних сум боргу за Договором позики та заборгованості за процентами - не виконав, у зв'язку із чим утворилася заборгованість, яка складає 38846,95 грн, зокрема: 12076,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 26770,75 грн - сума заборгованості за відсотками. 26.10.2021 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» укладено Договір факторингу №2610 від 26.10.2021, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики №1836537 від 19.03.2021. 03.04.2023 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» укладено Договір факторингу №030423-ФК від 03.04.2023, за умовами якого Позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики №1836537 від 19.03.2021. Тому, просила у судовому порядку стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за Договором позики № 1836537 у розмірі 38846,95 грн, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати за професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн.
16.07.2025 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 01.09.2025 - 10:00.
16.07.2025 судом постановлено ухвалу, якою витребувано у АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» письмові докази на підтвердження обставин справи, які місять банківську таємницю та можуть бути надані лише за рішенням суду.
28.07.2025 на адресу суду від АТ «ПУМБ» надійшла відповідь на ухвалу суду про витребування доказів.
07.08.2025 відповідач - ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що у задоволенні вказаного позову потрібно відмовити, оскільки позивачем не підтверджено факт надання грошових коштів позичальнику, позивачем не підтверджено факт невиконання умов кредитного договору позичальником, а саме не надано доказів, які б засвідчили те, що він не сплатив кредит вчасно, у матеріалах справи відсутній детальний розрахунок заборгованості, з якого було б зрозуміло виходячи з яких обставин формувалися суми грошових коштів, які просить стягнути позивач. Позивач не надав жодних доказів правильності розрахунку заборгованості. Так, лише у самій позовній заяві позивач подає розрахунок заборгованості в довільній формі, з якого незрозуміло, яким чином розраховувалися суми заборгованостей за відсотками, взагалі незрозуміло звідки взялися вищезазначені суми, а також всі ці розрахунки не підтверджені первинними документами, оформленими згідно правил бухгалтерського обліку. Стосовно позовних вимог в частині стягнення простроченої заборгованості за відсотками в розмірі 26 770,95 грн, то згідно умов Договору позики № 1836537 від 19.03.2021 строк позики становить 30 днів, отже датою повернення позики є 18.04.2021. Як на підставу нарахування боргу зі сплати процентів поза межами строку кредитування (який становить 30 днів) позивач посилається на п. 6.5. Правил, з якими нібито відповідач ознайомився на сайті кредитодавця перед підписанням договору. Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані фінансовою установою Правила надання грошових коштів у позику були надані при укладенні договору позичальнику та який ознайомився і погодився з ними, підписуючи договір позики, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо пролонгації договору. Тому, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді умови пролонгації по кредиту. Зазначені правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. До того ж, позивачем не надано доказів звернення позичальника за продовженням строку користування позикою у будь-який спосіб, чи то визначений Договором, чи законом. Тому, у позикодавця виникло право нарахування процентів за Договором тільки у межах строку його дії - до 18 квітня 2021 року. Таких же висновків дійшов Верховний Суд у правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16. Отже, враховуючи наведене, підстави для нарахування та сплати відсотків за період з 19 квітня 2021 року по 17 липня 2021 року, тобто за 120 днів, відсутні. З цього вбачається, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами за Договору позики № 1836537 від 19.03.2021 є безпідставними та не підлягають задоволенню. Тому, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, а у випадку неврахування судом доводів відповідача у відзиві на позовну заяву, просить зменшити розмір відсотків на 70 відсотків та вирішити питання про стягнення витрат зі сплати судового збору та витрат правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
11.08.2025 представник позивача, директор ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» Гедзь Ольга Віталіївна, подала до суду відповідь на відзив, у якій зазначила, що доводи відповідача не заслуговують на увагу, з огляду на наступне. Твердження відповідача, стосовно ненадання позивачем доказів перерахування коштів на картковий рахунок відповідача - не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи, оскільки в матеріалах справи містяться: електронна платіжна інструкція № 0f036c3a-3079-4842-88a8-b73f05568e43 від 19.03.2021, видана ТОВ «ФІНЕКСПРЕС»; довідка № КД-000024868/ТНПП від 01.05.2025, видана платіжною системою ТОВ «ФІНЕКСПРЕС»; лист №9/05/25-40 від 09.05.2025, виданий позикодавцем - ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів». Також, посилання відповідача стосовно відсутності доказів зарахування коштів на картковий рахунок є безпідставні, оскільки саме відповідач має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, і він має можливість представити суду виписку з свого рахунку в підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладених договорів. Окрім цього, з матеріалів цивільної справи вбачається, що відповідач в рахунок погашення заборгованості за договором позики здійснив часткове погашення заборгованості в розмірі 2 066,25 грн, що у свою чергу додатково підтверджує отримання відповідачем коштів за договором позики та його укладання. Щодо нарахування процентів, то відповідач посилається на п. 4.2. Договору позики № 1836537 та п. 6.5 Правил, у редакції, що діяла на час укладення договору позики. Таким чином, у договорі позики встановлено строк позики 30 днів, однак у самому договорі позики наявні умови щодо пролонгації або автопролонгації строку користування позикою. Умовами, які передбачені у Правилах, строк пролонгації обмежено 90 календарними днями. З наведеного алгоритму укладання договору позики вбачається, що без ознайомлення/погодження з Умовами договору позики та Правилами надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики) подальше укладення електронного договору позики на сайті є неможливим. Таким чином, підписанням договору позики позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61 16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61- 18967св20). Щодо посилання відповідача, на правові висновки викладені у постановах Великої палати Верховного суду та Верховного суду України - помилковими, оскільки зміст цих правовідносин та спільні риси між спірними правовідносинами є відмінними та не тотожними із даною справою. Відповідач посилається на судову практику, що випливає з кредитних правовідносин за договорами, які укладені ПАТ «Приват Банк» з фізичними особами, зокрема в частині ознайомлення позичальниками з правилами в тій редакції, яка надається суду для огляду. Проте зазначені обставини є відмінними від обставин даної справи, оскільки у даній справі договір позики укладений в порядку Закону України «Про електронну комерцію», який передбачає ознайомлення позичальника з правилами «надання грошових коштів у позики» в електронному вигляді шляхом розміщення відповідних правил на сайті Позикодавця. Тому, просила справу розглядати у відсутності представника позивача та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник позивача, директор ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» Гедзь Ольга Віталіївна, у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, подала до суду заяви, у яких просила розгляд справи проводити у відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує та позов просить задовольнити у повному обсязі.
Відповідач - ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
01.09.2025 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про розгляд справи за відсутності відповідача, оскільки останній подав до суду відзив на позовну заяву, а наявні у справі матеріали та подані сторонами докази, дають підстави ухвалити рішення у справі, згідно п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Встановлено, що 19.03.2021 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір позики №1836537, який підписаний електронним цифровим підписом позичальника (а.с. 21), відповідно до умов якого позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
Відповідно до п. 2 Договору визначені основні умови договору: сума позики - 12076,00 грн, строк позики - 30 днів, дата повернення Позики (останній день) - 18.04.2021, процентна ставка (фіксована) базова - 1,99% в день, знижена процентна ставка/день (застосовується у відповідності до умов Програми лояльності) - 0,59% в день, процентна ставка за понадстрокове користування позикою - 2,7% в день, орієнтовна реальна річна процентна ставка - 215,35%, орієнтовна загальна вартість позики - 14213,45 грн.
Відповідно до п. 3 Договору проценти за цим Договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок Позики.
Відповідно до п. 4.2 Договору підписанням цього Договору позичальник підтверджує, що до моменту підписання Договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), у тому числі на умовах фінансового кредиту, що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents license//, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань Сторін та наслідки укладення цього Договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення Позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) йому зрозумілі.
Відповідно до п. 10 Договору інші умови цього правочину регулюються Правилами, які є невід'ємною частиною Договору та які містяться в матеріалах справи (а.с. 22-42).
З довідки ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (а.с. 43) вбачається, що клієнта - ОСОБА_1 , з яким укладено договір позики №1836537 від 19.03.2021, ідентифіковано товариством (одноразовий ідентифікатор 8vgPQR5F7f) та здійснено акцепт договору 19.03.2021.
Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Передбачено ст. 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За ч 2. ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).
Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
П. 6 ч. 1 ст. 3 цього Закону визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 цього Закону).
На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
У ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» вказано, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
За змістом ст. 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов'язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 та від 19.01.2022 у справі № 202/2965/21).
Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісними кредитором не було б укладено.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18.
Підписання договору позики №1836537 від 19.03.2021 (електронним підписом) свідчить про те, що ОСОБА_2 всі умови цілком зрозумів та своїм підписом письмово підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Вищевказаний договір позики №1836537 від 19.03.2021підписаний відповідачем електронним підписом, а тому, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, у якому втілюється воля останніх.
Отже, встановлено, що вказаний договір позики №1836537 від 19.03.2021, підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили всі істотні умови договору, а тому, саме з 19.03.2021 між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами, що не заперечується відповідачем.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази отримання ним коштів, а саме позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту перерахування грошових коштів на його рахунок.
Однак, суд критично оцінює зазначене твердження, оскільки виходячи з наступного.
ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі, а саме перерахувало на картковий рахунок № НОМЕР_1 відповідача - ОСОБА_1 позику у розмірі 12076,00 грн, згідно договору позики №1836537 від 19.03.2021, що підтверджується довідкою товариства, у якій вказано, що ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС» підтверджує переказ за ініціативою ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», копією платіжної інструкції від 19.03.2021(а.с. 44. 45, 46, 47).
Вказані обставини підтверджується також випискою по картковому рахунку відповідача та інформацією, яка надана АТ «ПУМБ» на виконання вимог ухвали про витребування доказів (а.с. 44. 45, 46, 47, 142-145) та не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами, враховуючи, що він не позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до такої інформації, відповідно до законодавства.
26.10.2021 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» укладено Договір факторингу №2610 (а.с. 56-68, 70), відповідно до якого фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає фактору права вимоги, зазначені у реєстрі заборгованостей.
Відповідно до п. 5.2. Договору, перехід від Клієнта до Фактора прав вимог за портфелем заборгованості відбувається в момент підписання Актів прийому передачі Реєстру Заборгованостей, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Портфеля Заборгованості та набуває відповідних Прав Вимог. Підписані сторонами Акти прийому-передачі Реєстру Заборгованостей підтверджують факт переходу від Клієнта до Фактора відповідних Прав Вимоги та є невід'ємними частинами цього Договору. Акти прийому-передачі Реєстру Заборгованостей підписуються в день укладення цього договору.
Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру заборгованостей (в паперовому та електронному вигляді) за Договором факторингу №2610 від 26.10.2021 (а.с. 69, 71) клієнт ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передав, а фактор ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» прийняв реєстр заборгованостей, після чого від клієнта до фактора переходять права вимоги.
Відповідно до реєстру прав вимог №3 від 26.10.2021 до Договору факторингу №2610 від 26.10.2021 (а.с. 72-74) від ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором позики №1836537 від 19.03.2021на загальну суму 40913,44 грн.
Згідно акту звірки взаємних розрахунків за період з січня 2021 року по грудень 2022 року, за 2023 рік, за договором факторингу №2610 від 26.10.2021 (а.с. 75-78) ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» здійснило оплату ціни продажу за договором факторингу.
03.04.2023 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» укладено Договір факторингу №030423-ФК (а.с. 79-92), відповідно до якого фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає фактору права вимоги, зазначені у реєстрі заборгованостей.
Відповідно до п. 5.2. Договору, перехід від Клієнта до Фактора прав вимог за портфелем заборгованості відбувається в момент підписання Актів прийому передачі Реєстру Заборгованостей, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Портфеля Заборгованості та набуває відповідних Прав Вимог. Підписані сторонами Акти прийому-передачі Реєстру Заборгованостей підтверджують факт переходу від Клієнта до Фактора відповідних Прав Вимоги та є невід'ємними частинами цього Договору. Акти прийому-передачі Реєстру Заборгованостей підписуються в день укладення цього договору.
Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру заборгованостей (в паперовому та електронному вигляді) за Договором факторингу №030423-ФК від 03.04.2023 (а.с. 93, 94) клієнт ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» передав, а фактор ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» прийняв реєстр заборгованостей, після чого від клієнта до фактора переходять права вимоги.
Відповідно до реєстру заборгованостей від 03.04.2023 до Договору факторингу №030423-ФК від 03.04.2023 (а.с. 96-98) від ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» до ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором позики №1836537 від 19.03.2021на загальну суму 40913,44 грн.
Згідно акту звірки взаємних розрахунків за період з 03.04.2023 по 01.11.2024 за договором факторингу №030423-ФК від 03.04.2023 (а.с. 95) ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» здійснило оплату ціни продажу за право вимоги за договором факторингу.
Так, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із ч.1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ст. 516 ЦПК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов'язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1 ст. 519 ЦК України).
Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Також, ст. 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №278/1679/13-ц, в якій ВС зауважив, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
При цьому аналіз змісту ст. 1082 ЦК України дозволяє дійти висновку, що викладені в ній положення щодо обов'язку боржника здійснити платіж факторові за умови, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, стосуються позасудового порядку вирішення спору. При цьому невиконання фактором цього обов'язку не звільняє боржника від виконання обов'язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов'язку перед первісним кредитором.
Таким чином, у разі сплати ОСОБА_1 коштів на рахунок первісного кредитора, вони були б перераховані на рахунки ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» та зараховані для погашення кредитної заборгованості.
Встановлено, що відповідач з умовами договору був ознайомлений, підписав договір позики №1836537 від 19.03.2021, отримав кредит у розмірі 12076,00 грн, однак умови договору щодо повернення зазначених коштів порушив.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, невиконання зобов'язання є порушенням зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, позивачем доведено факт укладення договору позики, факт отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 12076,00 грн та порушення ним зобов'язання щодо їх повернення, а тому, суд дійшов висновку, що з останнього підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту згідно договору позики №1836537 від 19.03.2021у розмірі 12076,00 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по відсотках у розмірі 26770,95 грн, суд враховує наступне.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Також, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц та від 15.01.2025 у справі № 753/16762/15-ц.
Так, на підставу вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача позивачем було надано розрахунок заборгованості за договором позики №1836537 від 19.03.2021(а.с. 50-55), згідно якого заборгованість відповідача становить 38846,95 грн, зокрема: 12076,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 26770,75 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами, які нараховані за період з 19.03.2021 по 17.07.2021 з урахуванням пролонгації договору (120 днів).
Суд вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом, враховуючи, що до суду надані докази отримання відповідачем кредитних коштів, а відповідач заперечуючи заявлений позивачем розмір заборгованості свого контр розрахунку, який би спростовував доводи позивача щодо суми боргу, до суду не надав.
Відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що позивачем застосовано незаконну пролонгацію терміну договору позики на 90 днів, у відповідності до вимог п. 4.2. Договору позики, у якому зазначено, що позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір і Правила надання грошових коштів у позику та згідно п. 6.5 Правил. Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані фінансовою установою Правила надання грошових коштів у позику були надані при укладенні договору позичальнику та який ознайомився і погодився з ними, підписуючи договір позики, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо пролонгації договору. Тому, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді умови пролонгації по кредиту. Зазначені правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Тому, у позикодавця виникло право нарахування процентів за Договором тільки у межах строку його дії - до 18 квітня 2021 року.
Суд критично оцінює зазначені твердження виходячи з наступного.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, Велика Палата, зазначила, що витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які наявні в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як складову частину спірного кредитного договору, укладеного між сторонами 06 лютого 2014 року, шляхом підписання заяви-анкети.
Однак, суд відхиляє доводи відповідача, про те, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки у даній справі та у справі, на яку посилається відповідач (№342/180/17) встановлені різні фактичні обставини.
У справі №342/180/17, на яку посилається представник відповідача, предметом позову є стягнення кредитної заборгованості, а кредитний договір сторони уклали не в електронному, а в паперовому вигляді, шляхом підписання заяви позичальника. Натомість у даній справі сторони уклали кредитний договір в електронній формі у відповідності до вимог Закону України «Про електронну комерцію», а нормативно-правове регулювання укладення такого договору є відмінним від підписаного позичальником власноруч у письмовій формі (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2022 року у справі № 234/7297/20).
Суд також враховує правові висновки викладені Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19, у якій зазначено, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та предмет спору.
Подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16).
Отже, правові висновки викладені у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, викладені від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, не є релевантними та не можуть бути застосовані у межах цієї справи, з огляду на встановлені фактичні обставини у даній справі та відсутності їх подібності.
На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачується щомісяця до дня повернення позики.
Ч. 1-3 ст.1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованої або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Згідно з ч.1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 (справа №444/9519/12), від 31.10.2018 (№202/4494/16-ц) та у постанові від 05.04.2023 (справа №910/4518/16), що враховується судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Так, як зазначено вище у рішенні, 19.03.2021 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_3 укладено договір позики №1836537, п. 4.2 якого визначено, що підписанням цього Договору позичальник підтверджує, що до моменту підписання Договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), у тому числі на умовах фінансового кредиту, що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents license//, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань Сторін та наслідки укладення цього Договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення Позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) йому зрозумілі.
Відповідно до умов договору позики проценти за користування кредитом в межах строку кредитування було встановлено в розмірі 1,99% в день (базова процентна ставка/фіксована). Строк кредитування 30 календарних днів, водночас 17.04.2021 відповідачем було здійснено платежі на суму 2066,25 грн, які зараховано в оплату процентів за договором.
Відповідно до п. 6.5 Правил, у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понадстрокове користування позикою за договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування.
Відповідно до п. 6.8 Правил, сторони домовились, що у разі неповернення Позичальником заборгованості у встановлені Договором позики строки (дата повернення Позики), Товариство має право: 6.8.1. Нараховувати проценти за понадстрокове користування Позикою (її частиною) у порядку, визначеному цими Правилами та Договором позики; 6.8.2. Змінити кінцеву дату строку дії Договору позики на дату фактичного виконання позичальником своїх зобов?язань за Договором позики, що тягне за собою зміну кінцевої дати Строку Позики на відповідну дату.Сторони підтверджують, що вказаний у цьому пункті порядок внесення змін до Договору позики в частині зміни кінцевої дати Строки Позики, є таким, що погоджений Сторонами та не потребує укладення окремих додаткових угод до Договору позики.
Відповідно до п. 7.1 Правил позичальник має право подовжити строк користування позикою (далі -Пролонгація). За подовження строку користування позикою, позичальник сплачуєТовариству Проценти на умовах, обраних Позичальником для здійснення певного виду пролонгації.
Відповідно до п. 7.4 Правил, позичальник погоджується, що у разі, якщо позичальник не сплатив Заборгованість в повному обсязі та/або не оформив Пролонгацію, Товариство має право застосувати наслідки, передбачені в п. 6.8 цих Правил.
Таким чином, суд вважає правомірним нарахування процентів за користування кредитом в межах строку дії кредитного договору з урахуванням її автоматичної пролонгації на 90 днів.
Отже, заборгованість за відсотками у розмірі 26770,95 грн, що нарахована за період з 19.03.2021 по 17.07.2021 з урахуванням автопролонгації договору (120 днів), відповідно до п. 4.2 Договору позики №1836537 від 19.03.2021 та Правил надання коштів у позику, які є його невід?ємною частиною, підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.
Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
П. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).
Представник позивача на підтвердження витрат на правову допомогу надала: копію договору №01-11/24 про надання правничої допомоги від 01.11.2024, копію витягу з акту №13-П приймання-передачі надання правничої допомоги від 16.05.2025 за договором №01-11/24 про надання правничої допомоги від 01.11.2024, копію Додатку №1 до договору, а саме копію акта приймання-передачі справ на надання правничої допомоги, копію платіжної інструкції №579934714.1 від 19.05.2025 про сплату послуг згідно акту приймання-передачі надання правничої допомоги за договором №01-11/24 про надання правничої допомоги від 01.11.2024, відповідно до яких визначено розмір витрат на правничу допомогу, який складає 3500,00 грн (а.с. 99-111).
Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання, однак, від відповідача в порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України не надійшла заява про необґрунтованість витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд враховує правову позицію Верховного суду викладену у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 24.01.2022 у справі № 757/36628/16-ц, від 26.07.2022 у справі № 910/1209/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 у постанові Верховного суду від 28.06.2023 року у справі № 463/2001/19, в яких зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Враховуючи вищезазначене, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, суд дійшов висновку, що представник позивача підтвердив обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість, оскільки розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованій формі та є визначеним в розмірі 3500,00 грн, який підлягає розподілу за результатами розгляду справи (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 28.12.2020 № 640/18402/19).
Також, позивач при подачі позову до суду сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн (а.с. 9).
Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Судові витрати складаються з судового збору, який позивач сплатив при подачі позову до суду та витрат на правничу допомогу, тому, з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати у загальному розмірі 5922,40 грн (2422,40 грн судового збору та 3500,00 грн витрат на правничу допомогу).
Керуючись ст. 11, 205, 207, 256, 257, 258, 261, 267, 526, 610, 611, 612, 628, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», ст. 4, 12, 76 - 81, 133, 137, 141, 223, 258, 259, 264 - 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовну заяву задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за Договором позики № 1836537 у розмірі 38846,95 грн (тридцять вісім тисяч вісімсот сорок шість гривень 95 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати за професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн, всього 5922,40 грн (п'ять тисяч дев'ятсот двадцять дві гривні 40 копійок).
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», ЄДРПОУ: 43311346, місцезнаходження: вулиця Стельмаха Михайла, будинок 9А, офіс 204, місто Ірпінь, 08200.
Відповідач - ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 08.09.2025, з урахуванням ч.3 ст. 124, ч.6 ст. 259 ЦПК України.
Суддя: О. В. Бондаренко