Справа № 591/3623/24
Провадження № 1-кп/591/128/24
8 вересня 2025 року Зарічний районний суд м.Суми в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
представника потерпілих ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
представника цивільного відповідача ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження щодо обвинувачення
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Худиківці, Борщівського району, Тернопільської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , старший солдат, старший стрілець-оператор 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти, який перебуває на посаді радіотелефоніста відділення управління командира батальйону взводу зв'язку військової частини НОМЕР_1 , не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.286-1, ч.1 ст.135 КК України,
11.01.2024 близько 17-30 год. військовослужбовець ОСОБА_5 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , порушив вимоги пунктів 2.3 «б», 2.9 «а», 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху України, а саме: рухаючись по проїзній частині вул.Широка в с.Ямне, Охтирського району, Сумської області, зі сторони смт Велика Писарівка, знехтував мірами безпеки дорожнього руху, проявив неуважність, належно не стежив за дорожньою обстановкою, не вибрав допустимої швидкості руху в умовах фактичної видимості дороги та, при появі об'єктивної можливості виявити на проїзній частині перешкоду для руху у виді нерухомих пішоходів, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, в результаті чого допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які стояли біля правого краю проїзної частини.
У наслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження (у виді закритої тупої травми грудної клітини, яка супроводжувалася множинними переломами ребер, розривом тканини нижньої долі лівої легені, лівостороннім гемотораксом, повним розривом зі зміщенням грудного відділу хребетного стовпа, що були несумісними з життям), від яких померла на місці пригоди, а потерпіла ОСОБА_9 - отримала тілесні ушкодження, з якими була госпіталізована до лікарні (у вигляді закритої черепно-мозкової травми та лицевої травми (забій головного мозку, переломи кісток склепіння та основи черепу, пневмоцефалія, переломо-вивих суглобового відросту нижньої щелепи справа, підшкірні гематоми та садна обличчя) - які були небезпечними для життя і за цією ознакою відносяться до тяжких тілесних ушкоджень; закритого перелому дужки третього шийного хребцята лівого поперечного відростку шостого шийного хребця без суттєвого зміщення, закритої травми грудної клітини (переломи 3,4,5,6,7 ребер справа зі зміщенням, забій правої легені), закритого перелому нижньої третини лівого стегна зі зміщенням, - які не були небезпечними для життя, спричинили тривалий розлад здоров'я і за цими ознаками відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень; закритої тупої травми живота (ізольована гематома брижі невеликих розмірів, підшкірна гематома передньої черевної стінки справа, забій правої нирки), що кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я; синців та саден верхніх та нижніх кінцівок, які є легкими тілесними ушкодженнями).
Допущені водієм ОСОБА_5 порушення вимог пунктів 2.3 «б», 12.2 та 12.3 ПДР знаходяться в прямому причинному зв'язку з подією ДТП та наслідками, що настали.
Крім того, відразу після того як 11.01.2024 року близько 17-30 год. ОСОБА_5 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись по проїзній частині вул.Широка в с.Ямне, Охтирського району, Сумської області, зі сторони смт Велика Писарівка, порушуючи вимоги пунктів 2.3 «б», 2.9 «а», 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху України, допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , він відразу після скоєння наїзду на пішоходів, розуміючи, що поставив ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в небезпечний для життя стан власними діями та усвідомлюючи, що залишає без допомоги осіб, які внаслідок отриманих травм позбавлені можливості вжити заходів для самозбереження, нехтуючи моральними та правовими нормами, які зобов'язують надати допомогу людині, яка перебуває у небезпечному для життя стані, не виконав свого обов'язку, покладеного на нього пунктом 2.10 ПДР, зокрема, не зупинив транспортний засіб, не вжив заходів щодо надання домедичної допомоги потерпілим, виклику бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб і не відправив потерпілих до лікувального закладу, хоча повинен був і мав реальну можливість це зробити, а на автомобілі «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , залишив місце пригоди. Проведеними розшуковими заходами місцезнаходження ОСОБА_5 було встановлено та о 20-30 год. 11.01.2024 останнього затримано в порядку ст.208 КПК України.
В судовому засіданні ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав частково, а саме: не заперечував факту вчинення ДТП за обставин, як вони викладені в обвинувальному акті, але не визнав порушення вимог пунктів 2.3 «б», 12.2 та 12.3 ПДР, вважаючи, що ДТП сталась саме в результаті порушення правил дорожнього руху потерпілими. Також, категорично заперечував свою винуватість за ст. 135 КК України. Пояснював, що був пізній час, близько 18-00 год., коли він їхав від товариша до місця розташування. У нього в автомобілі погане світло. На вулиці падав сніг. Він їхав зі швидкістю 40-50 км/год, але не більше 60 км/год. Бачив, як у лівого краю дороги стояв нерухомий інший автомобіль з увімкненою аварійною світловою сигналізацією. Захотів палити, і коли підпалював цигарку, то відволікся і в цей час допустив наїзд на жінок, яких просто не побачив. Стверджував, що побачив жінок коли вони були перед самим капотом, він намагався уникнути наїзду та вильнув рулем вліво, але це не дало результатів. Після здійснення наїзду він розгубився, тому не зупинився та поїхав далі. Зупинився він неподалік від місця наїзду (метрів через 100 від місця ДТП) і відразу повідомив про подію по рації командиру. Командир сказав йому залишатись на місці та швидко приїхав. Він був в шоковому стані, бачив, що поряд з потерпілими є люди. Не повернувся до потерпілих, щоб надати допомогу, тому, що він не компетентний у таких питаннях. Водночас, говорив, що правила надання першої домедичної допомоги йому відомі. Мобільний телефон з ним був, але швидку він не викликав, оскільки там був поганий мобільний зв'язок. Після приїзду командиру невдовзі приїхала поліція, яка його затримала. В той день у товариша він вживав алкоголь - 2 банки пива, але його стан не був таким, щоб він не міг контролювати дорожню обстановку. Запевняв, що не вчиняв умисних дій по відношенню до потерпілих, не хотів вчиняти такого, просив вибачення у рідних загиблої та потерпілої ОСОБА_9 . Просив суворо не карати.
Але, дослідивши докази, які було надано прокурором суду на підтвердження обставини обвинувального акту, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов таких висновків.
Протоколом огляду місця дорожньо-транспортної події від 11.01.2024 підтверджується те, що місцем події є ділянка дороги по вул.Широка в с.Ямне, Охтирського району, Сумської області. Також у протоколі та у схемі, що є додатком до вказаного протоколу, зафіксовано результати обмірів проїзної частини, розташування уламків, осипу скла, речей потерпілих, місце розташування трупу та плям бурого кольору на дорозі після ДТП, вказано відомості про те, що під час ДТП на вулиці був темний час доби, дорога вкрита шаром снігу (а.238-252 - т.1).
Крім того, відповідно до висновку експерта №53 від 15.02.2024, виходячи зі слідової інформації огляду місця події від 11.01.2024 зафіксованої на схемі та в протоколі огляду місця події, місце наїзду автомобілем на пішоходів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 розташоване на проїзній частині вулиці Широка в селі Ямне, перед зафіксованими фрагментами розбитого скла фари автомобіля білого та помаранчевого кольорів (а.с. 70-75 - т.2).
У протоколі огляду місця події від 12.01.2025 зафіксовано, що за адресою: Сумська область, Охтирський район, с.Ямне, вул.Широка, поряд з господарством №43а, знаходиться автомобіль Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з наявними на ньому механічними пошкодженнями характерними для ДТП (а.с. 13-18 - т.2).
Відповідно до висновку експерта №52 від 13.02.2024 до ДТП рульове керування, ходова частина та гальмова система, а також - світло фар автомобіля Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , знаходилися у працездатному стані та не мали технічних несправностей, які б могли бути технічною причиною виникнення ДТП. Водночас, на момент експертного дослідження головне світло фар вказаного автомобіля знаходилось у технічно несправному стані та такі несправності не носять експлуатаційний характер і утворилися внаслідок ДТП (а.с. 41-49 - т.2).
Висновком експерта №187 від 27.02.2024 встановлено, що в даній дорожній ситуації водій автомобіля Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , повинен був діяти у відповідності з вимогами п.п. 2.3 б, 2.9.а, 2.10, 12.2, 12.3 ПДР, водій мав технічну можливість запобігти наїзду на пішоходів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 шляхом виконання ним вимог пунктів 12.2 та 12.3 ПДР і саме невідповідність в діях водія таким вимогам з технічної точки зору знаходяться у причинному зв'язку з виникненням ДТП та наслідками, що настали. А обставини, що водій керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння і під час руху відволікся від керування транспортним засобом, не потребують застосування спеціальних технічних знань і можуть бути вирішені судом самостійно відповідно до вимог п.п.2.3 б. 2.9 а ПДР України (а.с. 81-85 - т.2).
При цьому, надані стороною захисту відомості, що містяться на диску та фототаблицях не спростовують такі висновки експерта та відомостей, що зафіксовані у відповідному протоколі про проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_5 з додатками (а.с. 76-79 - т.3).
Згідно лікарського свідоцтва про смерть №15 та свідоцтва по смерть ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 від отриманих при зіткненні з автомобілем травм (а.с. 203-204 - т.2).
У висновку експерта №15 від 21.02.2024 зазначені виявлені в ході огляду трупу ОСОБА_8 тілесні ушкодження та встановлено, що смерть останньої настала саме від отриманих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди тілесних ушкоджень у виді закритої тупої травми грудної клітини, яка супроводжувалася множинними переломами ребер, розривом тканини нижньої долі лівої легені, лівостороннім гемотораксом, повним розривом зі зміщенням грудного відділу хребетного стовпа, що були несумісними з життям (а.с. 89-91 - т.2).
Згідно документів, отриманих слідчим на запит, ОСОБА_9 знаходилася на стаціонарному лікуванні у відділенні анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії з 11.01.2024 по 16.01.2024 та у травматолого-ортопедичному відділенні з 17.01.2024 по 08.02.2024 з травмами, отриманими в результаті ДТП (а.с. 141-147 - т.2).
Висновком експерта №371 від 20.03.2024 на підставі даних медичної документації було описано та кваліфіковано тілесні ушкодження (легкі, легкі, що потягнули короткочасний розлад здоров'я, середньої тяжкості та тяжкі), які отримала ОСОБА_9 внаслідок ДТП, що підтверджує відповідні обставини обвинувального акту (а.с. 98-100 - т.2).
Протоколами від 11.01.2024 (а.с. 5-8 - т.2), від 17.01.2024 (а.с. 33-34 - т.2) оглянуто одяг та взуття потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Висновками №61 від 07.03.2024 та №54 від 04.03.2024 на куртці, що належить потерпілій ОСОБА_9 , та на куртці, що належала потерпілій ОСОБА_8 виявлено пошкодження, що утворились при ДТП (а.с. 123-126, 135-138 - т.2), а висновками експертів №53, №55, №56 від 04.03.2024, а також - №59 та №60 від 07.03.2024 встановлено, що на штанях, джемпері та взутті, що належать ОСОБА_9 та ОСОБА_8 слідів пошкодження та тертя характерних для ДТП не виявлено (а.с. 111-113, 117-119, 129-131, 142-144, 146-148 - т.2).
Під час огляду речей потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на них не було виявлено світлоповертальних елементів (стрічок, наклейок, жилетів тощо), як того вимагає п.4.4 ПДР.
Водночас, судом не встановлено, що відсутність таких елементів на одязі потерпілих стало причиною ДТП.
Згідно інформації та досліджених в суді аудіодзвінків, що надходили на лінію «102» 11.01.2024, заявники (працівники з органів охорони здоров'я) повідомляють про дорожньо-транспортну пригоду, зазначаючи, що авто поїхало з місця ДТП (а.с. 158-163 - т.2).
Потерпіла ОСОБА_9 розповіла, що 11.01.2024 близько 17-00 чи 17-30 год. вона разом ОСОБА_8 йшли з магазину в АДРЕСА_3 . ОСОБА_8 вела у руках велосипед, на якому знаходились сумки. Спочатку з ними йшов ОСОБА_10 , але потім він відійшов від них на іншу сторону дороги. На вулиці був сильний мороз та дорога була вкрита снігом, але його було не багато. Вуличного освітлення не було. Окрім автомобіля під керуванням Статівки, яка зупинилась і запропонувала їх підвести, після чого з'їхала з дороги, на дорозі інших транспортних засобів не було. Вони з ОСОБА_8 перейшли дорогу та стояли на узбіччі близько 10 метрів біля пішохідного переходу і розмовляли. Потім вона почула гул, який лунав позаду них, після якого вона нічого не пам'ятає. Прийшла до тями вже у лікарні, в реанімації. ОСОБА_5 частково відшкодував її доньці понесені на лікування витрати в сумі 50 тис грн. Але, цих грошей замало, оскільки вона до цього часу лікується та їй ще потрібно робити операцію. Водночас, ОСОБА_5 її здоров'ям не цікавиться, допомоги більше не надає.
Потерпіла ОСОБА_11 - донька загиблої ОСОБА_8 суду розповіла, що очевидцем ДТП вона не була. Їй зателефонував брат- ОСОБА_12 і повідомив, що маму збила машина в центрі села. Відразу вона прибула на місце ДТП, де від чоловіка ОСОБА_9 дізналась, що мама загинула, а ОСОБА_9 перебуває в тяжкому стані. На місці ДТП вона дізналась, що її маму та ОСОБА_9 збив військовий, який поїхав з місця пригоди, але його приблизно через 1,5 години знайшли та затримали. У березні 2024 року ОСОБА_5 сплатив їй 50 тис. грн. в рахунок відшкодування завданої шкоди.
Потерпілий ОСОБА_13 очевидцем ДТП не був, прибув на місце пригоди коли вже його дружина лежала на узбіччі без ознак життя, а ОСОБА_9 вже швидка забрала до лікарні. Автомобіля, яке скоїло це ДТП, на місці не було.
Потерпілий ОСОБА_12 повідомив, що 11.01.2024 близько 17-35 год. йому зателефонували та повідомили про те, що його маму збив автомобіль та мама не приходить до свідомості. Він відразу виїхав з смт В.Писарівка до с.Ямне, де сталась пригода. На місці ДТП він побачив маму, яка лежала на узбіччі без свідомості та вкрита простирадлом, а ОСОБА_9 в цей час вже забрала швидка та повезла в лікарню. На місці пригоди були тільки карета швидкої та автомобіль поліції, а інших транспортних засобів, у тому числі, який скоїв ДТП, на місці не було. На вулиці було темно, вуличного освітлення не було. Обвинуваченого на місці пригоди та після він не бачив. Поховання матері здійснював він і ОСОБА_5 навіть не пропонував йому відшкодувати завдані збитки.
Свідок ОСОБА_14 повідомив суду, що 11.01.2024 він йшов з магазину разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Потім зупинилась машина та водійка сказала, що підвезе ОСОБА_9 додому, після чого цей автомобіль з'їхав з головної дороги та чекав ОСОБА_9 . Він в цей час перейшов на іншу сторону дороги та йшов по узбіччю. В цей момент він почув хлопок, після чого повернувся та побачив, що невідомий автомобіль, який рухався по дорозі з великою швидкістю, збив ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , після чого, не зупиняючись, поїхав з місця пригоди. Потім побачив, що дівчата, яких збив автомобіль, лежать на узбіччі. На вулиці було темно, вуличне освітлення не працювало, але бачив, що автомобіль, який вчинив ДТП, рухався з увімкненими фарами. На місці пригоди він був довго, бо за його участю проводили слідчі дії, але він обвинуваченого там не бачив. Зазначав, що для автомобіля, що скоїв ДТП, не було ніяких перешкод, тому він міг проїхати повз дівчат, які стояли на узбіччі, не вчиняючи ДТП. Але, коли за його участі проводили заміри на місці пригоди, то бачили, що сліди автомобіля виходили на узбіччя.
Аналогічні обставини свідок ОСОБА_10 повідомляв під час проведення за його участю слідчого експерименту, під час якого здійснювались відповідні заміри, що зафіксовані у схемі та на фото, які є додатками до протоколу (а.с. 205-212 - т.2)
Свідок ОСОБА_15 суду показала, що ввечері, коли сталась трагедія, вона поверталась на автомобілі додому. Коли їхала по вул.Широка в с.Ямне, то її зупинила ОСОБА_9 , яка разом з ОСОБА_8 йшли по узбіччю дороги додому, та попросила її підвезти. Вона звернула на пересічну дорогу та чекала, коли ОСОБА_9 візьме сумки та сяде до її автомобіля. І в цей час ОСОБА_9 та ОСОБА_8 збив автомобіль, який рухався по дорозі. Але, самого удару вона не бачила, як і не бачила автомобіля, який збив жінок та поїхав з місця події. Коли зрозуміла, що сталось ДТП, то вона відразу підбігла і побачила як ОСОБА_9 та ОСОБА_8 лежать на узбіччі. Біля них вже були односельчани, одна з яких і викликала швидку. На вулиці було темно, вуличного освітлення не було. Дорога була вкрита снігом.
Свідок ОСОБА_16 розповіла, що в той вечір вона їхала додому на автомобілі під керуванням ОСОБА_15 . У с.Ямне по узбіччю йшли жінки. Одна з них - ОСОБА_9 зупинила їх автомобіль та попросила її підвести. ОСОБА_15 звернула з головної дороги та зупинилась, після чого вони сиділи в автомобілі, розмовляли та чекали поки ОСОБА_9 сяде в автомобіль, тому не чули і не бачили сам факт ДТП і автомобіль, який її вчинив. Про пригоду дізнались, коли до них підійшов чоловік та сказав, що жінок, які йшли по узбіччю дороги, збив автомобіль. Вони відразу побігли на місце, де лежали жінки та вона викликала швидку.
Таким чином, з показів свідків та потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 стояли на узбіччі на момент наїзду на них автомобіля під керуванням ОСОБА_5 . Відповідно, суду не надано доказів того, що потерпілі порушили п.4.14 «а», «б» ПДР, як про це стверджував обвинувачений, надаючи суду покази.
Водночас, під час проведення слідчого експерименту ОСОБА_5 повідомляв, що їхав по вул.Широка в с.Ямне зі швидкістю приблизно 50 км/год з увімкненим дальнім світлом фар. Бачив, як у лівого краю дороги стояв нерухомий інший автомобіль з увімкненою аварійною світловою сигналізацією. Після цього він перемкнув світло на ближнє і відволікся на декілька секунд, бо підпалював цигарку. А коли знову перевів погляд на дорогу, то побачив двох нерухомих пішоходів та здійснив на них наїзд. Загальмувати він не встиг та після скоєння наїзду на місці пригоди не залишився і не зупинявся. Під час слідчої дії було здійснено відповідні заміри, які були використані експертом під час проведення відповідного експертного дослідження (а.с. 2-17 - т.3).
Згідно акту медичного огляду та висновку ОСОБА_5 11.01.2024 року перебував в стані алкогольного сп'яніння (а.с. 55-57 - т.3)
Твердження ОСОБА_5 , що підпис, який міститься у висновку, йому не належить, через що вказаний доказ є неналежним та недопустимим, суд не може прийняти до уваги оскільки наявність чи відсутність такого підпису не спростовує відомостей, які зафіксовані у таких документах, що складались під час та за результатами проведеного огляду на стан сп'яніння.
Також згідно отриманих на запит слідчого документів, ОСОБА_5 як на день вчинення ДТП, так і на даний час проходить військову службу у військовій частині, має посвідчення водія (а.с.42-54 - т.3).
В день ДТП ОСОБА_5 керував транспортним засобом Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який згідно з обліковими даними ЄДР МВС не зареєстрований та не перебуває на балансі військової частини, де проходить службу ОСОБА_5 (а.с. 72-75 - т.3)
Таким чином, суд уважає, що сукупність досліджених в суді доказів дає підстави стверджувати про те, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 11.01.2024 року близько 17-30 год. була вчинена ОСОБА_5 у стані алкогольного сп'яніння, через те, що саме він порушив п.п. 2.3 б, 2.9 а, 12.2 та 12.3 ПДР України, і наслідком такої ДТП стало заподіяння ОСОБА_9 тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та смерть потерпілої ОСОБА_8 , тому його дії вірно кваліфіковані за ч.3 ст.286-1 КК України.
Крім того, оскільки ОСОБА_5 після ДТП, хоча мав змогу надати потерпілим допомогу, але не зробив цього: в порушення вимог п.2.10 ПДР не зупинив транспортний засіб, не вжив заходів для надання домедичної допомоги потерпілим, не викликав швидку медичну допомогу, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб і не відправив потерпілих до лікувального закладу, хоча повинен був і мав реальну можливість це зробити, тобто завідомо залишив без допомоги осіб, які перебували в небезпечному для життя стані та були позбавлені можливості вживати заходи до самозбереження через безпорадний стан, то його дії вірно було кваліфіковано за ч.1 ст.135 КК України.
Вирішуючи питання про призначення покарання, суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного злочину, особу винного, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Зокрема, суд враховує те, що ОСОБА_5 вчинив тяжкий необережний злочин та умисний нетяжкий злочин.
До пом'якшуючої обставини слід віднести часткове відшкодування потерпілим завданих злочином збитків.
Водночас, уважаю, що в даному випадку відсутня така пом'якшуюча обставина, про яку зазначено в обвинувальному акті, а також на наявності якої наполягала сторона захисту - щире каяття.
Зокрема, сталою практикою Верховного суду встановлено, що щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
В той же час, як зазначалось вище, ОСОБА_5 як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду не визнавав обставин вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України та категорично заперечив вчинення злочину, передбаченого ст.135 ч.1 КК України, хоча такі обставини були очевидними і підтверджені належними та допустимими доказами. Жодної критичної оцінки чи осуду саме такої своєї поведінки обвинувачений не висловив. За таких обставин, відсутні підстави для тверджень про наявність такої пом'якшуючої обставини.
Крім того, на підставі досліджених доказів, суд не вбачає наявності в діях ОСОБА_5 і такої обставини, як активне сприяння розкриттю злочину.
Так, відповідно до правової позиції Верховного суду, активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом'якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним. Отже, часткове визнання засудженим своєї вини та надання показань не підтверджує наявності такої обставини, що пом'якшує покарання, як активне сприяння розкриттю злочину (Постанова ВС у справі № 263/15605/17 (провадження № 51-4234км20)).
У даному випадку, судом під час судового розгляду не встановлено жодних обставин, які б свідчили про добровільну допомогу ОСОБА_5 слідству, про його активність та ініціативність у сприянні правоохоронним органам.
Навпаки, як вже неодноразово зазначалось вище, ОСОБА_5 залишив місце ДТП і встановлено його було тільки в результаті проведених розшукових заходів.
Тобто, така поведінка вочевидь не свідчить про активне сприяння розкриттю злочину. А часткове визнання ОСОБА_5 в подальшому своєї винуватості, зокрема заперечення обставин залишення місця пригоди та потерпілих у безпорадному стані, згідно зазначеної правової позиції ВС, не вказує на наявність такої обставини, що пом'якшує покарання, як активне сприяння розкриттю злочину.
Обтяжуючих покарання обставин судом не встановлено.
Характеризуючи особу обвинуваченого слід зазначити, що ОСОБА_5 є не судимою особою, за місцем фактичного проживання та служби характеризується позитивно, на обліку в нарко- та псих- диспансерах не перебуває, має сім'ю та дітей на утриманні, на даний час проходить військову службу.
Але, на переконання суду, вказані позитивні дані про особу обвинуваченого та вжиті ним заходи щодо часткового відшкодування шкоди потерпілим, є недостатніми для застосування до ОСОБА_5 положень ст.69 КК України, водночас дають підстави для призначення обвинуваченому покарання у межах санкцій статей ч.1 ст.135 та ч.3 ст.286-1 КК України - у виді позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом. Остаточне покарання слід призначити з урахуванням положень ч.1 ст.70 КК України, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим - у виді позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом.
При цьому, при призначенні покарання судом враховано пряму заборону у застосуванні ст.75 КК України коли кримінальне правопорушення, пов'язане з порушенням правил безпеки дорожнього руху вчинене особами, які керували транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Також відповідно до ч.5 ст.72 КК України у строк відбуття покарання ОСОБА_5 слід зарахувати строк тримання під вартою з моменту затримання, а саме у період з 11.01.2024 по 11.03.2024 з розрахунку, що один день попереднього ув'язнення дорівнює одному дню позбавлення волі (а.с. 217-222 - т.2, а.с. 18 - т.3).
Запобіжний захід у виді особистого зобов'язання, що був застосований до ОСОБА_5 на стадії досудового розслідування ухвалою слідчого судді від 11.03.2024 року, припинив свою дію 12.04.2024 через закінчення строку, на який його було застосовано (а.с. 18 - т.3). Під час судового розгляду питання обрання чи продовження раніше обраного запобіжного заходу прокурором та іншими учасниками процесу не ставилось, а обвинувачений, в свою чергу, під час судового розгляду дотримувався належної процесуальної поведінки. У зв'язку з цим суд не вбачає підстав для обрання запобіжного заходу під час постановлення вироку.
Крім того, потерпілими у справі заявлялись позовні вимоги (а.с. 65-153 - т.1):
1)ОСОБА_12 про стягнення на його користь в солідарному порядку з ОСОБА_5 , Моторного (Транспортного) Страхового Бюро України та військової частини НОМЕР_1 : майнової шкоди, яка завдана йому злочином, що вчинив ОСОБА_5 , в розмірі 27 335,00 грн. та 500 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди;
2)ОСОБА_11 про стягнення на її користь в солідарному порядку з ОСОБА_5 , Моторного (Транспортного) Страхового Бюро України та військової частини НОМЕР_1 : 500 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди;
3)ОСОБА_13 про стягнення на його користь в солідарному порядку з ОСОБА_5 , Моторного (Транспортного) Страхового Бюро України та військової частини НОМЕР_1 : 500 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди;
4)ОСОБА_9 про стягнення на її користь в солідарному порядку з ОСОБА_5 , Моторного (Транспортного) Страхового Бюро України та військової частини НОМЕР_1 : майнової шкоди, яка завдана їй злочином, що вчинив ОСОБА_5 , в розмірі 71 818,00 грн. та 250 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Позови ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 мотивовано тим, що внаслідок ДТП загинула ОСОБА_8 , яка їм доводилась матір'ю та дружиною. Кожен з них через загибель рідної людини зазнав моральних страждань. Крім того, ОСОБА_12 витратив на поховання матері кошти в сумі 27 335 грн., що підтверджується копіями накладних, які він додав до позову.
Позов ОСОБА_9 мотивовано тим, що внаслідок ДТП вона отримала тілесні ушкодження, через що тривалий час перебувала на лікуванні, й до цього часу продовжує лікуватись та зазнала моральних страждань, оскільки відчуває сильний біль, страх, фізичні болі внаслідок отриманих тілесних ушкоджень.
В судовому засіданні Потерпілі та їх представник вимоги цивільних позовів підтримали в повному обсязі. При цьому, потерпіла ОСОБА_9 підтвердила, що коли вона лікувалась, то ОСОБА_5 надавав її доньці гроші в сумі 50 000 грн. в рахунок відшкодування завданих збитків. Потерпіла ОСОБА_11 також суду повідомила, що ОСОБА_5 відшкодував їй 11.03.2024 року 50 000 грн., але заявлену у позові суму вона підтримує в повному обсязі. Потерпілий ОСОБА_13 повідомив, що ОСОБА_5 не відшкодував йому завданих збитків взагалі. Потерпілий ОСОБА_12 також зазначив, що ОСОБА_5 до нього не звертався з пропозиціями відшкодувати матеріальну та моральну шкоду.
Обвинувачений не заперечував, що внаслідок ДТП потерпілим було завдано шкоди. Зазначав про бажання відшкодувати завдані потерпілим збитки, але вказував, що на даний час не має таких сум коштів, про які йдеться у позовах. Просив врахувати, що у нього на утриманні троє дітей та безробітня дружина. Зазначав, що сплатив ОСОБА_9 та ОСОБА_11 по 50 тисяч гривень кожній в рахунок відшкодування завданої шкоди.
У відзиві на позовні вимоги Моторне (транспортне) страхове бюро України просило розглядати справу без їх участі та відмовити у задоволенні позовних вимог, що заявлені до них, в повному обсязі, оскільки МТСБУ відшкодовує шкоду виключно на умовах, визначених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Водночас, в даному випадку, автомобіль обвинуваченого не є таким автомобілем, що підпадає під підпункт «в» пункту 41.2 статті 41 вказаного Закону, і підстави для відшкодування моральної шкоди з МТСБУ згідно підпунктів «г» та ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 Закону у даній справі відсутні. Крім того, зазначали, що в порушення норми 35 зазначеного Закону потерпілою ОСОБА_9 не було надано МТСБУ оригіналів документів, що підтверджують витрати на лікування внаслідок ДТП, тому вони позбавлені можливості розслідувати страховий випадок, а з наданих чеків не можливо встановити пов'язаність лікування з обставинами ДТП (а.с.139-153, 193-210 - т.3).
Представники військової частини (у тому числі військової частини, яка є правонаступником) просили визнати їх неналежним відповідачем, через те, що ОСОБА_5 не перебуває з ними в трудових відносинах. Останній проходить службу у військові частині на посаді радіотелефоніста та для забезпечення виконання службових обов'язків за такою посадою у ОСОБА_5 не виникало та не могло виникати будь-якої службової необхідності, пов'язаної з безпосереднім керуванням службовим транспортом чи використанням службового транспортного засобу. Крім того, транспортний засіб, яким керував ОСОБА_5 , не перебував і не перебуває на обліку, не був закріплений ні за взводом зв'язку військової частини, ні безпосередньо за військовою частиною (а.с. 170-186 - т.3, а.с. 91-94 - т.4).
Вислухавши учасників процесу, дослідивши письмові відзиви та документи надані потерпілою стороною на підтвердження обставин позову, суд дійшов таких висновків.
1.Щодо вимоги про солідарне стягнення завданої шкоди з трьох відповідачів.
Солідарна відповідальність - це один із різновидів цивільно-правової відповідальності, яка настає лише у випадках, прямо передбачених законом чи договором.
Так, у ст. 1190 Цивільного кодексу України зазначено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
У ст.543 ЦК України зазначено, що у разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково, або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
В даному випадку, ані в позовних заявах, ані в судових засіданнях потерпілими та їх представником не доведено того, що шкода була заподіяна ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 спільними діями чи бездіяльністю усіх трьох відповідачів ( ОСОБА_5 , Моторним транспортним страховим бюро України та військовою частиною) і, відповідно, що в даному випадку у відповідачів виникла солідарна відповідальність перед потерпілими.
За таких обставин, вимоги про стягнення шкоди з відповідачів - ОСОБА_5 , Моторного транспортного страхового бюро України та військової частини в солідарному порядку є необґрунтованими.
2.Щодо вимоги про стягнення шкоди з військової частини НОМЕР_1 .
З аналізу змісту глави 82 ЦК «Відшкодування шкоди» убачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі невиплаченого відшкодування.
Статтями 1187, 1188 ЦК обов'язок з відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану в законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки. Ці норми встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Тобто володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об'єктом.
Відповідно до ч.1 ст. 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Отже, у контексті справи, що розглядається діяльність із використання, зберігання й утримання, зокрема, транспортної машини, має ознаки джерела підвищеної небезпеки.
Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, необхідно встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п. 1, пп. 20 п. 4 Положення про головний орган військового управління Національної гвардії України, затвердженого Указом Президента України від 28 березня 2014 року № 346/2014, таким органом є ГУ Національної гвардії України, яке здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (підрозділами) (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між ними, у тому числі у разі їх розформування.
Відповідно до п. 5.4 розділу 5 Положення про військові частини і підрозділи з охорони громадського порядку Національної гвардії України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16 червня 2014 року № 567, військове майно закріплюється за військовими частинами з метою забезпечення їх діяльності та якісного виконання покладених на них завдань в установленому порядку на праві оперативного управління.
Отже, враховуючи вищевказане, військові частини несуть відповідальність згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК лише у разі, якщо вони володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними ГУ Національної гвардії України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У справі встановлено, що транспортний засіб, на якому військовослужбовець ОСОБА_5 скоїв ДТП, не належить військовій частині НОМЕР_1 і такий транспортний засіб не перебуває на обліку військової частини, тобто ця військова частина не володіє цим автомобілем на праві оперативного управління.
За таких обставин, відсутні підстави для стягнення заподіяної злочином, що вчинив ОСОБА_5 , шкоди з військової частини НОМЕР_1 .
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, який викладений в постанові від 05 червня 2018 року в справі № 243/10982/15-ц з приводу застосування вказаної норми ЦК.
Тобто, в цій частині позов є необґрунтований, а тому не підлягає задоволенню.
3.Щодо вимог заявлених до Моторного транспортного страхового бюро України.
Згідно з ч. 2 ст. 127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
У пункті «а» підпункту 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон) зазначено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного суду від 19 червня 2019 року, викладеними у Постанові №465/4621/16-к, обов'язок відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, у тому числі, якщо йдеться про вчинення злочину, передбаченого ст.286 КК України, обумовлений не порушенням певного договірного зобов'язання, а фактом спричинення шкоди майну, здоров'ю та життю людини.
Застосування положень Закону у кримінальному судочинстві не повинно суперечити його засадам і обмежувати права потерпілого.
Право особи у випадку завдання шкоди кримінальним правопорушенням, передбаченим ст.286 КК України, порушене саме фактом заподіяння такої шкоди. А тому особа вправі самостійно обирати способи відшкодування такої шкоди. Це також узгоджується зі статтями 15,16 ЦК України.
Законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них передбачена ст. 35 Закону, а саме, шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до Моторного (транспортного) страхового бюро України за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування.
Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з п.36.1. ст.36 Закону рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Протилежний підхід, який ставив би у залежність право потерпілого на компенсацію за результатами кримінального провадження від попереднього звернення чи незвернення з заявою до цих осіб, призвів би до істотного обмеження, чи навіть повного нівелювання його права на судовий захист у кримінальному процесі, встановленого статтею 128 КПК України.
Отже, Моторне (транспортне) страхове бюро України приймає таке рішення про здійснення відшкодування (регламентної виплати) також і на підставі рішення суду у разі, якщо спір розглядався в судовому порядку.
У даній кримінальній справі ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 було заподіяно шкоду, пов'язану зі смертю потерпілої ОСОБА_8 , а ОСОБА_9 - шкоду її здоров'ю у виді різного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. При цьому, спричинення цих наслідків перебуває у причинному зв'язку із діяннями ОСОБА_5 , а саме вчиненням ним ДТП, цивільно-правова відповідальність якого не забезпечена, а отже відповідальність несе МТСБУ, але лише у випадках та розмірах, що визначені Законом.
За таких обставин, оскільки вказані особи звернулись до суду з відповідними позовами, то у суду є підстави для розгляду позовних вимог, що заявлені цивільними позивачами до МТСБУ і за наявності підстав встановлених Законом, стягувати певні суми на відшкодування потерпілим шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
4.Щодо шкоди, заподіяної смертю потерпілої ОСОБА_8 .
Відповідно до п.27.4 ст.27 Закону МТСБУ здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
В даному випадку ОСОБА_12 долучив до поданого позову документи, які підтверджують суму понесених ним витрат на поховання матері - ОСОБА_8 , а саме: накладні на суму 27 335,00 грн.
Вказана сума не перевищує меж, що визначені п.27.4 ст.27 Закону, тому така сума підлягає стягненню з МТСБУ.
5.Щодо відшкодування шкоди, пов'язаної з лікуванням потерпілої ОСОБА_9 .
Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
В той же час, відповідно до статті 24 Закону у зв'язку з лікуванням потерпілого МТСБУ відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.
Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров'я.
Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов'язану з лікуванням потерпілого, яку покриває МТСБУ становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я, але не більше 120 днів.
Якщо страховику (МТСБУ) не надані документи, що підтверджують розмір витрат, зазначених у пункті 24.1 цієї статті, або їх документально підтверджений розмір є меншим, ніж мінімальний розмір, визначений відповідно до пункту 24.2 цієї статті, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування у розмірі, визначеному в пункті 24.2 цієї статті.
В даному випадку, доданими в справу документами підтверджується те, що ОСОБА_9 перебувала у різних відділеннях лікарні з 11.01.2024 по 13.02.2024, тобто 28 лікувальних днів.
Крім того, потерпілою стороною належним чином підтверджені витрати ОСОБА_9 , пов'язані із її лікуванням після ДТП, а саме довідками лікарні, чеками придбаних за власні кошти ліків відповідно до лікарських призначень (а.с. 84-117 - т.1, а.с.197-202 - т.2).
За таких обставин, враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов'язану з лікуванням потерпілої ОСОБА_9 , яка підлягає стягненню з МТСБУ в силу положень Закону, становить 6627,60 грн. 28 (кількість лікувальних днів) х 236,7 (1/30 розміру мінімальної заробітної плати, яка станом на січень 2024 року складала 7100 грн.).
А різницю між фактичним розміром завданої шкоди, пов'язаної з лікуванням потерпілої ОСОБА_9 , та сумою регламентної виплати, що покриває МТСБУ, слід стягнути з винуватця ДТП - ОСОБА_5 . Зокрема, з останнього на користь ОСОБА_9 слід стягнути шкоду, пов'язану з лікуванням потерпілої, в розмірі 65 190,40 грн. (71818,00 (заявлена і підтверджена документами сума витрат) - 6627,60 (регламентна виплата МТСБУ)).
6.Щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Частиною 1 статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).
Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її спричинила.
Частиною 2 статті 1168 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Вирішуючи питання щодо наявності спричинення цивільним позивачам моральної шкоди та визначення розміру шкоди, що підлягає стягненню на користь цивільних позивачів, суд враховує роз'яснення пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4).
У судовому засіданні встановлено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинула мати цивільних позивачів - ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , дружина цивільного позивача ОСОБА_13 .
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди цивільним позивачам ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , суд виходить із вимог ст. ст. 23, 1167 ЦК України, та роз'яснень, що викладені в п. 9 постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та бере до уваги те, що цивільні позивачі понесли моральні страждання через втрату близької особи, які і досі з плином часу, негативно впливають на їхнє життя, втрата рідної людини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню, відновити попередній стан життя цивільних позивачів неможливо, вказане негативно вплинуло на їх життя.
За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позову цивільних позивачів, оскільки заявлена ними сума морального відшкодування у розмірі 500 000 грн. кожному, є такою, що відповідає засадам розумності, зваженості, достатності, співмірності, виваженості та справедливості, враховує обставини, при яких було спричинено моральну шкоду, з оцінкою ступеня та обсягу моральних та фізичних страждань цивільних позивачів, вимушених змін у їхніх життєвих стосунках.
Крім того, цивільний позивач ОСОБА_17 отримала в результаті ДТП, вчиненого ОСОБА_5 , різного ступеня тяжкості тілесні ушкодження, через що тривалий час лікувалась і до цього часу відновлює своє здоров'я.
Факт отримання потерпілою ОСОБА_17 тілесних ушкоджень та проходження лікування, доводить факт спричинення останній моральної шкоди, оскільки вона зазнала фізичного болю та душевних переживань, через необхідність стаціонарного лікування та подальшої реабілітації, а тому при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди судом враховано характер правопорушення, вчиненого обвинуваченим, глибину фізичних та душевних страждань потерпілої, яких вона зазнала через ДТП, порушення її нормальних життєвих зв'язків та способу життя.
Відтак, на переконання суду, заявлена цивільним позивачем ОСОБА_9 сума моральної шкоди - 250 000 грн. відповідає критеріям розумності, виваженості та справедливості, є адекватною компенсацією потерпілій моральної шкоди, заподіяної неправомірними діями обвинуваченого, та необхідною і достатньою для відновлення її життєвих зв'язків.
Вирішуючи питання з якого з відповідачів підлягають стягненню суми завданої моральної шкоди потерпілим, суд виходить з такого.
Як зазначено вище, згідно зі ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до пункту 27.3. ст.27 Закону Страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Моральної шкоди членам сім'ї (чоловік, дружина, батьки, діти), загальний розмір якої становить 25 мінімальних заробітних плат (за полісами оформленими з 2025 року) і 12 мінімальних заробітних плат (за полісами оформленими до 2025 року). Виплачується рівними частинами.
Згідно ст.26-1 Закону страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Тобто, вказаними нормами Закону передбачено, що моральну шкоду МТСБУ виплачує тільки у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону.
Але, в даній справі за обвинуваченням ОСОБА_5 обставини не підпадають під ці умови, що визначені Законом.
За таких обставин, відсутні підстави для стягнення з МТСБУ завданої потерпілим ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 моральної шкоди.
Водночас, наявні підстави для стягнення сум заподіяної моральної шкоди з винуватця ДТП - ОСОБА_5 .
При цьому, суд враховує, що ОСОБА_5 було сплачено по 50 000 грн. потерпілим ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , тому з урахуванням часткового відшкодування збитків цивільні позови цих потерплих підлягають частковому задоволенню, а саме з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_11 слід стягнути 450 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а на користь ОСОБА_9 - 200 000 грн.
Водночас, цивільні позови ОСОБА_13 та ОСОБА_12 про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_5 підлягають задоволенню і на користь кожного з них слід стягнути з ОСОБА_5 заявлені суми моральної шкоди, а саме по 500 000 грн. кожному.
Відповідно до ст.ст.100,174 КПК України необхідно скасувати накладені ухвалами слідчих суддів арешти та вирішити долю речових доказів (а.с.1-4, 9-12, 19-23, 27-32, 35-38, 96, 229-232 - т.2).
Згідно із ст.ст.118, 124 КПК України з ОСОБА_5 на користь держави необхідно стягнути судові витрати, пов'язані із залученням експертів у справі, на загальну суму 43 922,24 грн. (а.с. 50,76,86 - т.2).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.368,370 КПК України, суд
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.286-1, ч.1 ст.135 КК України, та призначити йому покарання за цим законом:
-за ч.3 ст.286-1 КК України - у виді 7 років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років,
-за ч.1 ст.135 КК України - у виді 2 років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_5 покарання у виді 7 років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років.
Початок строку відбування основного покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту його затримання для відбування покарання за цим вироком.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК України у строк відбуття основного покарання ОСОБА_5 слід зарахувати строк тримання під вартою, а саме: у період з 11.01.2024 по 11.03.2024 з розрахунку, що один день попереднього ув'язнення дорівнює одному дню позбавлення волі.
Строк додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами обчислювати ОСОБА_5 з моменту відбуття ним основного покарання.
Цивільні позови потерпілих задовольнити частково.
Стягнути з Моторного транспортного страхового бюро України на користь ОСОБА_12 27 335,00 грн. в рахунок відшкодування витрат, понесених ним на поховання матері.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_12 суму заподіяної моральної шкоди в розмірі 500 000,00 грн.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_12 відмовити через необґрунтованість.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_11 суму заподіяної моральної шкоди в розмірі 450 000,00 грн.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_11 відмовити через необґрунтованість.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_13 суму заподіяної моральної шкоди в розмірі 500 000,00 грн.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_13 відмовити через необґрунтованість.
Стягнути з Моторного транспортного страхового бюро України на користь ОСОБА_9 частину відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов'язану з її лікуванням в розмірі 6627,60 грн.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_9 шкоду, пов'язану з лікуванням потерпілої, в розмірі 65 190,40 грн., а також суму заподіяної моральної шкоди в розмірі 200 000,00 грн.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_9 відмовити через необґрунтованість.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судові витрати в сумі 43 922,24 грн.
Скасувати арешт з речових доказів, а їх долю вирішити таким чином:
-велосипед, який зберігається на території ВПД№1 Охтирського РВП ГУНП в Сумській області, - після набрання вироком законної сили - повернути законному володільцю - ОСОБА_13 ;
-автомобіль Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , мобільний телефон, які були передані на відповідальне зберігання законним володільцям, - після набрання вироком законної сили - вважати повернутими законному володільцю - ОСОБА_5 ;
-чотири ключі від автомобіля, посвідчення водія, які зберігаються в камері схову речових доказів ГУНП в Сумській області згідно квитанцій №00412,№00420, - після набрання вироком законної сили - повернути законному володільцю - ОСОБА_5 ;
-фрагменти розбитого скла та осип скла від фар транспортного засобу, зразки та контрольні зразки, а також - дві жіночих сумки, які зберігаються в камері схову речових доказів ГУНП в Сумській області згідно квитанції №00379; куртку жіночу синього кольору, штани фіолетового кольору, взуття чорного кольору, які зберігаються в камері схову речових доказів ГУНП в Сумській області згідно квитанції №00421; фрагменти тканини, фрагменти фарби, змиви, волокна з водійського сидіння, що зберігаються в камері схову речових доказів ГУНП в Сумській області згідно квитанцій №00378, №00413, №00419; гумові чоботи, светр, штани та куртку, що зберігаються в камері схову речових доказів ГУНП в Сумській області згідно квитанції №00418 - після набрання вироком законної сили - знищити;
-медичну картку стаціонарного хворого №401 КНП ОМП «Охтирська ЦРЛ» ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які зберігається в матеріалах кримінального провадження №12024200000000018 - після набрання вироком законної сили - повернути законному володільцю - КНП ОМП «Охтирська ЦРЛ».
Вирок суду може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду через Зарічний райсуд м.Суми, а для засудженого - з моменту вручення копії вироку.
Суддя ОСОБА_1