Справа № 308/2585/25
25.08.2025 м. Ужгород
Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 лютого 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП,
Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 лютого 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1020 (одна тисяча двадцять) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 605,60 грн.
Направлено ОСОБА_1 в порядку, визначеному ст. 39-1 КУпАП, до відповідального суб'єкта Виконавчого комітету Ужгородської міської ради для проходження програми для кривдників, передбаченої Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» строком на 3 (три) місяці.
Роз'яснено ОСОБА_1 , що у разі неявки для проходження програми для кривдників або ухилення від проходження програми без поважних причин суб'єкти, відповідальні за виконання програм для кривдників, надають протягом трьох робочих днів письмове повідомлення про це уповноваженому підрозділу органів Національної поліції України для вжиття заходів. Притягнення кривдника до відповідальності за не проходження програми для кривдників не звільняє його від обов'язку пройти таку програму.
Відповідно до постанови суду, - 10.02.2025 близько 20 год. 30 хв. за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , який протягом року притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, умисно вчиняв дії психологічного характеру, а саме: ображав та чіплявся до своєї дружини, ОСОБА_2 , що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру, тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.
Не погоджуючись з постановою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження через відсутність достатніх доказів. Протокол про адміністративне правопорушення визнати недійсним та скасувати. У разі відмови в задоволенні цих вимог - направити справу на новий розгляд для всебічного та неупередженого аналізу всіх обставин конфлікту. Зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу виключно на підставі пояснень дружини ( ОСОБА_2 ) та документів, складених працівниками поліції, які не були свідками події. Стверджує, що всі факти конфлікту подано однобічно, без належного аналізу обставин та взаємної поведінки сторін. Зазначає, що його заява про аналогічні дії дружини була проігнорована поліцією та на неї працівники поліції відмовились складати протокол, що свідчить про вибіркове застосування законодавства та потенційне перевищення службових повноважень, що може розглядатися як дискримінація за статевою ознакою. Вказує, що сам факт наявності емоційної реакції під час суперечки не є достатньою підставою для визнання особи винною у вчиненні домашнього насильства.
Одночасно ОСОБА_1 подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтовуючи тим, що він є батьком трьох дітей, найменшій дитині всього 11 місяців і виконує значні обов'язки по догляду за нею, що унеможливило оперативне звернення до суду, а також конфліктна ситуація в сім'ї створила емоційний та психологічний тиск, що вплинуло на своєчасність подачі скарги. Просить поновити строк на оскарження постанови суду від 26.02.2025.
В судове засідання ОСОБА_1 та потерпіла ОСОБА_2 не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, про причини неявки суду не повідомили.
Апеляційний суд звертає увагу, що особи, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, розпоряджаються своїми правами на власний розсуд, однак користуватися ними повинні сумлінно в межах процесуального закону відповідно до їх призначення і тією мірою і в тих формах, які необхідні для досягнення мети провадження у справі.
Відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
За таких обставин, відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП, а також з метою реалізації права на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку, апеляційний суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутність ОСОБА_1 та потерпілої ОСОБА_2 .
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження підлягає задоволенню, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Розглянувши клопотання про поновлення строку, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, суд вважає за необхідне поновити апелянту строк на апеляційне оскарження, як такий, що пропущений з поважних причин.
Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Вимоги ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП передбачають, що суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обґрунтованим.
Так, диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, встановлена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов'язкової ознаки - можливість настання чи настання фізичної або психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, необхідно з'ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.
Відповідальність за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП настає за вчинення повторне протягом року порушення, передбаченого частинами першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи (п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Самі по собі, нецензурні висловлювання та образи не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення у тому випадку, коли такі висловлювання спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Для того щоб відрізнити насильство від конфлікту, необхідно звернути увагу на те, що насильство є результатом свідомих дій людини і характеризується такими основними ознаками: умисність; спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, економічних, чи пов'язаних з вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Насильство - це умисні дії однієї або кількох осіб, що спричиняють шкоду іншій особі, порушують права і свободи та відбуваються в умовах значної переваги сил тих, хто скоює ці дії, що унеможливлює самозахист особи, котра страждає від цих дій.
Конфлікт - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби. Під час конфлікту часто відсутні одна чи кілька вищеперерахованих ознак.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що не вчиняв домашнього насильство відносно своєї дружини, що сам факт наявності емоційної реакції під час суперечки не є достатньою підставою для визнання особи винною у вчиненні домашнього насильства, однак апеляційний суд ставиться критично до такий доводів апелянта, оскільки такі твердження повністю спростовуються відомостями доказів, що долучені до матеріалів справи.
Зокрема, з відомостей протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 571681 від 10.02.2025 вбачається, що ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї дружини ОСОБА_2 , а саме ображав, та чіплявся до неї, внаслідок чого наніс шкоду її здоров'ю психологічного характеру.
Згідно відомостей довідки старшого інспектора відділу адміністративної практики Управління патрульної поліції Закарпатській області Департаменту патрульної поліції Д.Пастики від 11.02.2025 вбачається, що 10.02.2025 о 20.34 год. надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 10.02.2025 о 20.34 год. за адресою: АДРЕСА_1 , чоловік вчиняє сварку, знімає заявницю на кемеру. Кривдник звільнений від несення військової служби, так як є батьком багатодітної родини. Заявник ОСОБА_2 .
З письмових пояснень потерпілої ОСОБА_2 від 10.02.2025 вбачається, що 10.02.2025 вона викликала поліцію у зв'язку з побутової сваркою з її чоловіком ОСОБА_1 , який кричав, нецензурно виражався в її сторону при дітях, на прохання зупинитися на певний час, вийти на вулицю, не реагував. Зазначила, що це відбувається постійно, оскільки він дуже легко може вийти із себе, почати кричати на дітей з нецензурною лексикою, принижувати її, погрожувати та пошкоджувати речі (кидати посуд, зіпсував машину).
В своїх письмових поясненнях від 10.02.2025 ОСОБА_1 зазначив, що 10.02.2025 близько 20.00 год. у його дружини ОСОБА_2 виник конфлікт у його сторону, що вона виганяла його на вулицю, кричала, обзивала. Зазначив, що дружина систематично морально знущається, потім заспокоюється, але від цього йому не легше.
При цьому, в судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 вину визнав, щиро розкаявся у вчиненому. Зазначив, що у них з дружиною часто виникають сварки з різних причин.
Крім того, апеляційним судом також враховується наявність термінового заборонного припису стосовно кривдника серії АА №211281 від 10.02.2025, згідно якого до ОСОБА_1 , у зв'язку із скоєнням домашнього насильства, застосовано заходи термінового заборонного припису відносно постраждалої особи ОСОБА_2 , а саме ОСОБА_1 на 10 діб з 21 год. 00 хв. 10.02.2025 до 21 год. 00 хв. 21.02.2025 заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.
Терміновий заборонний припис стосовно кривдника - спеціальний захід протидії домашньому насильству, що вживається уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України як реагування на факт домашнього насильства та спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров'я постраждалих осіб та недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства.
Терміновий заборонний припис виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров'ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.
Наведене вказує на те, що у працівника поліції були достатні підстави вважати, що на час його винесення 10.02.2025 існує безпосередня та реальна загроза для потерпілої внаслідок вчинення щодо неї ОСОБА_1 домашнього насильства.
Особа, стосовно якої винесено терміновий заборонний припис, може оскаржити його до суду в загальному порядку, передбаченому для оскарження рішень, дій або бездіяльності працівників уповноважених підрозділів органів Національної поліції України (п. 16 ч. 1 ст.1, ч.9 ст.25 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 оскаржував терміновий заборонний припис, хоча не був позбавлений такого права.
Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Таким чином, оцінюючи вищезазначені докази окремо та в їх сукупності, ґрунтуючись на внутрішньому переконанні, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, а саме в тому, що він вчинив домашнє насильство психологічного характеру по відношенню до своєї дружини ОСОБА_2 , що виразилося в образах та чіпляннях до неї.
Інших доказів, які б могли підтвердити твердження апелянта про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, ОСОБА_1 не надано суду. Цих обставин не встановлено і під час апеляційного розгляду.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Аналізуючи досліджені докази, оцінюючи їх у сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про відсутність достатніх доказів притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, є необґрунтованими, констатуються з формальних підстав, і такими, що спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд першої інстанції надав належну та об'єктивну оцінку, що також перевірено в суді апеляційної інстанції.
Доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, а матеріали справи їх не містять. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу, які потягли б безумовне скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд-
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження судового рішення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 лютого 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.Ю. Бисага