Справа № 308/2537/25
04.09.2025 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження №11-кп/4806/422/25 за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 липня 2025 року,
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 липня 2025 року клопотання прокурора Ужгородської окружної прокуратури задоволено.
Продовжено щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів починаючи з 29 липня 2025 року по 26 вересня 2025 року включно.
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено заставу, достатню для забезпечення виконання нею обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, у розмірі 90 (дев'яносто) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 272 520 (двісті сімдесят дві тисячі п'ятсот двадцять) гривень 00 копійок (90х3028).
Продовжено щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 306 КК України, дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів починаючи з 29 липня 2025 року по 26 вересня 2025 року включно.
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначено заставу, достатню для забезпечення виконання нею обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, у розмірі 150 (сто п'ятдесят ) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 454 200 (чотириста п'ятдесят чотири тисячі двісті) гривень 00 копійок (150х3028).
Продовжено щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 317 КК України, дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів починаючи з 29 липня 2025 року по 26 вересня 2025 року включно.
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визначено заставу, достатню для забезпечення виконання нею обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, у розмірі 90 (дев'яносто) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 272 520 (двісті сімдесят дві тисячі п'ятсот двадцять) гривень 00 копійок (90х3028).
Продовжено щодо ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів починаючи з 29 липня 2025 року по 26 вересня 2025 року включно.
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визначено заставу, достатню для забезпечення виконання нею обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, у розмірі 90 (дев'яносто) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 272 520 (двісті сімдесят дві тисячі п'ятсот двадцять) гривень 00 копійок (90х3028).
У разі внесення застави на обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 у відповідності до ч. 5 ст. 194 КПК України покладено наступні обов'язки: прибувати до прокурора, суду на їх першу вимогу; не відлучатися із населеного пункту в якому вони фактично поживають, а саме: Закарпатська область, м.Ужгород, без дозволу прокурора або суду; не спілкуватися із свідками, у цьому кримінальному провадженні; здати на зберігання в органим ДМС України свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в'їзд в Україну.
Роз'яснено, що обвинувачені або заставодавці мають право в будь який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Строк дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави визначено до 26 вересня 2025 року включно.
Продовжено щодо ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, строк дії покладених на нього обов'язків строком на два місяці до 29 вересня 2025 року включно, а саме: прибувати до прокурора, суду на їх першу вимогу; не відлучатися із населеного пункту в якому вони фактично поживають, а саме: Закарпатська область, м.Ужгород, без дозволу прокурора або суду; не спілкуватися із свідками, у цьому кримінальному провадженні; здати на зберігання в органим ДМС України свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в'їзд в Україну.
Роз'яснено обвинуваченим, що в разі невиконання вище перерахованих обов'язків до них може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід і може бути накладено грошове стягнення.
У задоволенні клопотань захисника ОСОБА_11 про зміну запобіжного заходу відмовлено.
З матеріалів контрольного провадження вбачається, що у провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12024071070000058 відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 березня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 306 КК України, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 317 КК України, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 307 КК України.
У судовому засіданні прокурор подав клопотання про продовження ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 строку тримання під вартою, посилаючись на те, що дія запобіжного заходу на даний час спливає, а ризики які були підставою для його застосування на стадії досудового розслідування продовжують існувати, наявна необхідність у продовженні запобіжного заходу на час судового розгляду вказаного кримінального провадження.
Задовольняючи клопотання прокурора і продовжуючи обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції вказав на те, що з огляду на тяжкість ймовірного покарання, конкретні обставини кримінального правопорушення у сукупності із даними про особу обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , є доведеними ризики, передбачені п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тому суд вважав, що належний контроль за поведінкою обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 та запобігання встановленим в провадженні ризикам неможливе шляхом застосування запобіжного заходу, яке не пов'язане з триманням під вартою, а відтак клопотання сторони обвинувачення про обрання запобіжного заходу у виді тримання задовольнив.
Крім того, суд першої інстанції у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_11 про зміну запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_6 відмовив з огляду на вищевикладене, оскільки звільнення особи з під варти та застосування більш м"якого запобіжного заходу лише з підстав необхідност забезпечення права дитини на отримання відповідних виплат, не може бути безумовною підставою для звільнення особи з під варти та перевищувати завдання вказаного кримінального провадження.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 просить ухвалу суду від 29.07.2025 скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати обвинуваченій запобіжний захід - домашній арешт. В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що прокурор вчергове звернувся з клопотанням про продовженя строку тримання під вартою, однак воно не містить встановленого ст. 199 КПК України обґрунтування неможливості завершити судовий розгляд в межах обраного запобіжного заходу, а також документів, що підтверджують доводи клопотання - не надано. Зазначає, що під час повідомлення про зміну підозри, органом обвинувачення змінено правову кваліфікацію злочину, без зміни фактичних обставин злочину, обвинувальний акт не містить опису дій обвинуваченої, які б вказували на її причетність до діяльності організованої групи, відтак кваліфікація її дій невірна. Вважає, що ризики, зазначені у клопотанні - надумані та не підтверджуються належними доказами. Просив врахувати, що необхідність звільнення його підзахисної з під варти та обрання більш мякого запобіжного заходу, обумовлено, крім іншого, необхідністю оформлення для її дитини статусу члена сім"ї загиблого захисника України, через загибель на війні батька дитини ОСОБА_6 , а оформити такий статус може лише законний представник дитини особисто, вказаним представником є лише ОСОБА_6 . Зазначає, що перебування ОСОБА_6 під вартою унеможливлює реалізацію дитиною своїх прав на отримання соціальних гарантій від Держави. Звертає увагу, що станом на сьогодні діти вимушено проживають в Угорщині з тіткою. Також просив врахувати практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.5 Європейської Конвенції.
Висновок суду з приводу наявності підстав для задоволення клопотання прокурора в частині продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , ніким з учасників судового провадження не оскаржується, а тому законність ухвали в цій частині, в силу положень ч. 1 ст. 404 КПК України, апеляційним судом не перевіряється.
Апеляційна скарга розглядається у відсутності прокурора, обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника-адвоката ОСОБА_5 , неявка яких, з огляду на положення ч. 4 ст. 422-1 КПК України, не перешкоджає їх розгляду. При цьому береться до уваги і те, що будь-яких заяв про відкладення розгляду апеляційних скарг від вказаних осіб не надходило.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про суть ухвали, повідомлення про те, ким і в якому обсязі вона оскаржена, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали контрольного провадження, колегія суддів приходить до наступного висновку.
При оцінці доводів апеляційної скарги та прийнятті судового рішення, апеляційний суд бере до уваги приписи таких нормативно-правових актів.
За приписами до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
За приписами ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно в разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти передбаченим статтею 177 цього Кодексу ризикам, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 КПК України.
Висновок суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу щодо обвинуваченої ОСОБА_6 , колегія суддів уважає належним чином вмотивованим, викладені у судовому рішенні висновки такими, що ґрунтуються на вимогах закону та узгоджуються з матеріалами та обставинами кримінального провадження.
Колегія суддів уважає, що суд першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_6 обґрунтовано взяв до уваги тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченій у разі визнання її винуватою у вчиненні кримінального правопорушення (від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна); фактичні обставини, за яких ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину; дані про особу обвинуваченої (не працює, відсутність міцних соціальних зв'язків); відсутність обставин, які б перешкоджали триманню обвинуваченої ОСОБА_6 під вартою та необхідність проведення судового розгляду кримінального провадження, у тому числі допит свідків, дослідження доказів тощо.
Тому, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про доведення прокурором наявності передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків: переховування обвинувачених від суду, незаконний вплив на свідків у даному кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим способом, зокрема, підшукуючи осіб, що можуть надати вигідні для них неправдиві показання, чи штучно створити докази, які б підвереджували їх невинуватість у вчиненні інкримінованих злочинів, а також переїжджати в інші регіони та області України, чим ускладнять розгляд кримінального провадження, вчинення інших кримінальних правопорушень, які на даний час не відпали та не зменшилися.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Під час перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у кримінальному провадженні щодо обвинуваченої ОСОБА_6 , суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків про те, що ризик переховування від суду обумовлюється серед іншого можливістю притягнення особи до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування обвинуваченої від суду.
Колегія суддів констатує, що тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, що хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, в сукупності з іншими обставинами суттєво збільшує ризик втечі, а тому враховується при оцінюванні ризиків. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Апеляційний суд бере до уваги аргументи, які наведені захисником в апеляційній скарзі, проте в даному конкретному випадку приходить до переконання, що ці аргументи не переважують вимог суспільного інтересу, який полягає у встановленні істини у кримінальному провадженні, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченої і виконання процесуальних рішень у кримінальному провадженні.
Тому, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», колегія суддів уважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченої під вартою.
З огляду на вищевказане, доводи апеляційної скарги захисника про те, що ризики, зазначені у клопотанні - надумані та не підтверджуються належними доказами, апеляційний суд відхиляє, оскільки такі не знаходять свого підтвердження та спростовуються наведеними вище судженнями.
Жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність вищезгаданих ризиків та необхідність продовження щодо ОСОБА_6 строку тримання під вартою, і доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що що під час повідомлення про зміну підозри, органом обвинувачення змінено правову кваліфікацію злочину, без зміни фактичних обставин злочину, обвинувальний акт не містить опису дій обвинуваченої, які б вказували на її причетність до діяльності організованої групи, відтак кваліфікація її дій невірна. Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд звертає увагу на те, що на цій стадії судового розгляду (вирішення питання щодо запобіжного заходу обвинуваченим на час судового провадження), як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, не вправі давати доказам оцінку з точки зору достовірності та взаємозв'язку, в інший спосіб перевіряти доведеність вини та кваліфікацію дій обвинуваченої, розглядати та вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження щодо обвинуваченої по суті.
Колегія суддів також вважає, що продовження строку дії запобіжного заходу виді тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_6 з урахуванням тяжкості, характеру та конкретних обставин, за яких вона обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченої, є необхідним з метою забезпечення дієвості кримінального провадження та належної її процесуальної поведінки, у тому числі й запобігання настанню встановлених ризиків.
Стороною захисту не надано жодних доказів, які б спростовували встановлені ризики та відповідно, давали можливість для застосування щодо обвинуваченої ОСОБА_6 більш м'яких запобіжних заходів.
Разом з тим, колегія суддів бере до уваги і те, що стороною захисту не надано доказів, у тому числі й відповідних висновків компетентних посадових осіб, які б унеможливлювати тримання обвинуваченої ОСОБА_6 під вартою, а саме домашній арешт, про що просить в апеляційній скарзі адвокат.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_6 , виходячи з вимог ст. 177, 178, 183, 199 КПК України, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останній кримінального правопорушення, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченим на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам можливого переховування від суду, незаконного впливу на свідків, перешкоджання кримінальному провадженню чи вчинення іншого кримінального правопорушення, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбаченим ст. 2 КПК України.
Окрім того, апеляційний суд вважає, що визначений судом обвинуваченій ОСОБА_6 розмір застави є таким, що співвідноситься з даними про особу обвинуваченої, обставинами кримінального правопорушення, а тому відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зазначеним у ч. 4, 5 ст. 182 КПК України.
При цьому колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_5 про необхідність звільнення його підзахисної з під варти та обрання більш м?якого запобіжного заходу для необхідності оформлення для її дитини статусу члена сім"ї загиблого захисника України, через загибель на війні батька дитини ОСОБА_6 , а оформити такий статус може лише законний представник дитини особисто, а вказаним представником є лише ОСОБА_6 , то апеляційний суд зазначає, що ці доводи перевірялись судом першої інстанції під час судового розгляду клопотання, та апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказана обставина не може бути безумовною підставою для обрання більш м"якого запобіжного заходу, не спростовує вищевикладених висновків суду, та не переважає над встановленими судом ризиками .
Будь-яких інших переконливих доводів щодо незаконності рішення суду в апеляційних скаргах не наведено і апеляційним судом не встановлено таких обставин під час апеляційного розгляду.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при вирішенні судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання обвинуваченої ОСОБА_6 під вартою колегією суддів не встановлено.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ухвала суду про задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченої ОСОБА_6 під вартою є обґрунтованою, законною і такою, що постановлена з дотриманням вимог ст. 177, 178, 183 КПК України, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженим та оціненими судом, а тому апеляційна скарга захисника-адвокта ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 , залишити без задоволення.
Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 липня 2025 року, якою продовжено обвинуваченій ОСОБА_6 строк тримання під вартою, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді