Ярмолинецький районний суд Хмельницької області
Справа № 689/462/25
Провадження № 2/689/284/25
Іменем України
08 вересня 2025 року с-ще Ярмолинці
Ярмолинецький районний суд Хмельницької області -
головуючий - суддя Соловйов А.В
за участю секретаря судового засідання Цмикайло Т.В.
за участю: представника позивача ОСОБА_1
представника третьої особи Курятника О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-ще Ярмолинці цивільну справу за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_3 ,
третя особа - орган опіки та піклування Ярмолинецької селищної ради Хмельницького району про позбавлення батьківських прав,
встановив:
Позивач звернувся із позовом до ОСОБА_3 про позбавлення її батьківських прав відносно доньок: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Покликається на те, що ОСОБА_3 в грудні 2023 р. залишила сім'ю, її місцеперебування не відоме. Вона ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не займається вихованням дітей, не цікавиться їх життям та поведінкою, не піклується про їх здоров'я, фізичний і духовний розвиток.
В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали. Позивач ствердив, що з 05.09.2013 р. він перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачем. Шлюб розірвано рішенням суду від 06.08.2025 р.. Під час шлюбу сторони спільно проживали разом із батьками позивача. З кінця грудня 2023 р. відповідач залишила сім'ю і зараз перебуває в Київській області, будуючи особисті відносини. Допомоги дітям не надає, з ними не спілкується, а під час проживання однією сім'єю могла накричати на дітей, залишити їх самих, вживати алкогольні напої. Позивач зазначив, що перебуває з 07.02.2025 р. на військовій службі за призовом під час мобілізації у в/ч НОМЕР_1 . Його мати є особою з інвалідністю ІІІ групи, не може надавати дітям достатньої допомоги, а тому позбавлення батьківських прав відповідача сприятиме тому, що він зможе проводити більше часу із дітьми.
Згодом позивач подав заяву про розгляд справи без його участі.
Представник органу опіки та піклування Ярмолинецької селищної ради Хмельницького району позов підтримав, надав висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, подала заяву, в якій позов визнала та просила розглянути справу без її участі.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 05.09.2013 р. перебували в шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_2 від 05.09.2013 р.. Шлюб розірвано рішенням Ярмолинецького районного суду від 06.08.2025 р. у справі №689/1160/25.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є являються батьками дітей: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується, свідоцтвами про народження НОМЕР_3 від 18.11.2014 р., НОМЕР_4 від 30.06.2023 р. відповідно.
У відповідності до довідки про склад сім'ї №581 від 17.03.2025 р., діти: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 разом із батьком - ОСОБА_2 проживають без реєстрації в АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 зареєстрована в АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання №144 від 17.02.2022 р., відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру від 26.02.2025 р.. З довідки Зіньківської сільської ради №334 від 01.04.2025 р. вбачається, що ОСОБА_3 тривалий час за місцем реєстрації не проживає, орієнтовне місце її проживання - с-ще Ярмолинці. У відповідності до заяви ОСОБА_3 , на даний час вона фактично проживає у Київській області.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що відповідач не проживає разом із дітьми.
Відповідно до довідки Ярмолинецького закладу середньої освіти І-ІІІ ступенів №2 від 13.03.2025р. №731, батько ОСОБА_2 бере активну участь у шкільному житті своєї доньки ОСОБА_4 , мати ОСОБА_3 , контакту із школою не підтримує, із вчителями не спілкується, з родиною не проживає.
Висновком органу опіки та піклування, затвердженим рішенням виконкому Ярмолинецької селищної ради №27 від 16.06.2025 р. визнано доцільним позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно її дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .. Висновок мотивований відсутністю ОСОБА_3 по місцю проживання дітей та її заявою про згоду на позбавлення її батьківських прав, що враховано як свідчення свідомого нехтування батьківськими обов'язками.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 показали, що ОСОБА_3 близько півтора роки не проживає разом із сім'єю, ймовірно знайшла іншого чоловіка, з яким перебуває у фактичних шлюбних відносинах. Під час проживання з ОСОБА_2 . ОСОБА_3 займалась вихованням дітей, хоча могла накричати на них, залишити вдома й проводити час із компанією в гаражі, розташованому поблизу. Свідок ОСОБА_8 показала, що в ЗОШ №2, де навчається ОСОБА_4 , вона не бачила ОСОБА_3 близько двох років, хоча раніше вона приходила до школи.
Зазначеними доказами позивач обґрунтовує наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Згідно із ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Згідно із ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Ч.ч. 1, 2, 4 ст. 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Згідно з ч. 2 ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. ст. 164 СК України.
Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення наведених положень ст. 164 СК свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16.07.2015 р. у справі «Мамчур проти України», заява №10383/09, рішення ЄСПЛ від 11.07.2017 р. у справі «М.С. проти України», заява №2091/13).
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 р. у справі №402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02.12.2020 р. у справі №180/1954/19, від 13.11.2020 р. у справі №760/6835/18, від 09.11.2020 р. у справі №753/9433/17, від 02.11.2020 р. у справі №552/2947/19 та у постанові від 24.04.2019 р. у справі №300/908/17.
У постанові Верховного Суду від 06.05.2020 р. у справі №753/2025/19 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, посилався на те, що відповідач не бере участі у вихованні дітей, не цікавиться ними, тобто взагалі не виконує батьківські обов'язки, що вважає достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав. Позивач наполягає на тому, що відповідач самоусунулася від виконання покладених на неї батьківських обов'язків щодо виховання дітей, і така поведінка є винною.
Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання ним батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача. Всупереч наведеним положенням ЦПК України позивач не надав доказів на підтвердження наявності підстав для позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав відносно дітей.
Суд не ставить під сумнів факт надіслання відповідачем листа від 15.05.2025 р. (а.с. 31), (на який у своєму висновку посилається й орган опіки та піклування) у якому відповідач відмовляється від батьківських прав щодо своїх дітей, а також не заперечує щодо майбутнього розірвання шлюбу. Проте, суд не враховує зазначений лист, оскільки відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного суду від 10.11.2023 р. у справі № 401/1944/22.
Дослідивши зміст висновку органу опіки та піклування Ярмолинецької селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо її дітей, затвердженого рішенням виконкому №27 від 16.06.2025 р., у якому йдеться про те, що відповідач залишила сім'ю і з того часу до дітей не навідувалась, самоусунулась від виконання батьківських обов'язків, а тому орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити відповідача батьківських прав, суд виходить з того, що висновок органу опіки та піклування не є обов'язковим для суду та оцінюється нарівні з іншими доказами по справі.
У ч. ч. 5, 6 ст. 19 СК України зазначено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. При цьому, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 10.11.2023 р. у справі №401/1944/22, від 15.11.2023 р. у справі №932/2483/21).
Зазначений висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які свідчили б про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, чи наявності з боку матері загрози для дітей, їх здоров'я та психічного розвитку. Висновок не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, не містить оцінки можливих причин ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків. Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дітей та необхідності у такий спосіб захисту їх прав.
Неактивність або певна бездіяльність відповідача, як матері, є недостатньою підставою для того, щоб дійти висновку про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. Той факт, що на даний час відповідач проживає окремо від дітей, не свідчить безумовно про те, що мати не бажає брати участь у їх утриманні та вихованні, що її поведінка є винною, загрожує реалізації прав та інтересів дитини. При цьому, позивач визнав, що відповідач раніше телефонувала старшій доньці і вони припинили спілкування близько 1,5 років тому, оскільки донька усвідомила негативну поведінку матері та не хоче із нею спілкуватись. Відповідач також раніше спілкувалась по телефону із позивачем і лише близько 4 місяців тому номер її телефону став не активний.
Припускаючи можливе намагання відповідача створити нову сім'ю, суд вважає можливою зміну відповідачем своєї поведінки щодо дітей у майбутньому.
Позивачем також не обґрунтувано, в чому полягає захист інтересів дітей при позбавленні відповідача батьківських прав, і яким чином це сприятиме захисту таких інтересів. Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно дітей є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов'язками, а не збігом життєвих обставин, які склалися навколо неї. Судом не встановлено, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив з відповідачем сімейних відносин не відповідає інтересам дитини. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.06.2024 р. у справі №722/225/23.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (постанови від 29.04.2020 р. у справі №522/10703/18, від 13.04.2020 р. у справі №760/468/18, від 11.03.2020 р. у справі №638/16622/17, від 23.12.2020 р. у справі №522/21914/14). Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків (постанова Верховного Суду від 03.07.2024 р. у справі №553/3035/22).
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Натомість, необґрунтоване та передчасне (за відсутності підстав застосування гнучких заходів впливу для спонукання одного з батьків до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.04.2024 р. у справі №344/1107/23.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 р. у справі «Савіни проти України», пункт 49).
Матеріали справи свідчать, що сторони проживають окремо в різних областях, відповідач за потреби спілкується з органом опіки та піклування, що зазначено у висновку. При цьому, сам позивач в силу об'єктивних причин (перебування у складі збройних сил) тимчасово обмежений у можливостях належної реалізації батьківських обов'язків.
Оскільки позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачем не доведено, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.
В силу ст.141 ЦПК України у разі відмови у позові, судовий збір з відповідача на користь позивача не стягується.Керуючись ст.12,76-81,141,259,263-265,280 ЦПК, суд
вирішив:
В задоволенні позову відмовити повністю.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Хмельницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 08.09.2025 р.
Суддя Соловйов А.В.