05.09.2025
Справа №607/3256/25
(заочне рішення)
05 вересня 2025 року м.Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
- головуючої судді Черніцької І.М.
- при секретарі судового засідання Кокітко І.В.
з участю: позивача ОСОБА_1 , адвоката Беляєвої О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 03 грудня 2011 року у розмірі 10 000 доларів США.
В обґрунтування вимог позивач вказав, що 03 грудня 2011 року відповідач позичив у нього кошти у розмірі 10 000 доларів США, які зобов'язався повернути у травні 2012 року, про що особисто написав розписку. По даний час відповідач коштів не повернув. Його вимоги до відповідача щодо досудового врегулювання спору, залишились без виконання.
Посилаючись на наведене, позивач просив задовольнити позов.
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду від 21 лютого 2025 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами загального провадження.
Ухвалою суду від 13 травня 2025 року, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач та адвокат Беляєва О.М. позов підтримали та просили задовольнити
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений у встановленому законом порядку, зокрема шляхом направлення судової повістки за місцем реєстрації останнього та розміщення оголошення про виклик до суду на сайті Судова влада України. Попередньо не повідомив суд про причини своєї неявки, заяви про відкладення та відзив на позов не подавав.
На підставі вимог ст. ст. 223, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності відповідача та проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що 03 грудня 2011 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 10 000 доларів США, які зобов'язався повернути в травні 2012 року, що підтверджується письмовою розпискою ОСОБА_2 від 03 грудня 2011 року, оригінал якої наявний у позивача.
Відповідач, в порушення умов договору, взяті на себе зобов'язання не виконав та не повернув позивачу позичені грошові кошти по даний час.
Оригінал розписки знаходиться у позивача та долучений до матеріалів справи за № 607/3256/25.
Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з вимогами частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з положенням ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. (ч.1 ст.625 ЦК України).
Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
У відповідності до положень ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики може бути представлена розписка позичальника.
За нормами ч. 1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві кошти у такій самій сумі, що були йому передані позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) вказано: «У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов'язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України)».
Встановлено, що борг позивачу не повернуто, що підтверджується фактом наявності у позивача оригіналу розписки від 03 грудня 2011 року.
Таким чином, діями відповідача порушено права позивача, які підлягають захисту, шляхом стягнення із відповідача на користь позивача суми боргу .
Згідно з вимогами ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до вимог статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Саме таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18, від 16 січня 2019 року у справі за № 373/2054/16ц.
Встановивши наведені обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають із договору позики, що підтверджується, у тому числі, наданою позивачем розпискою, умови якої відповідач не виконав, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення боргу у розмірі 10 000 доларів США.
Відповідач у судове засідання не з'явився та будь-яких доказів щодо безпідставності позовних вимог суду не надав.
В силу вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача слід стягнути 4163 грн сплаченого судового збору .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 533, 611, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 141, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 03 грудня 2011 року у розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів США, а також сплачений судовий збір у розмірі 4163 чотири тисячі сто шістдесят три) грн.
Копію заочного рішення направити відповідачу протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем у загальному порядку безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання- АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання, АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Повне судове рішення складено 05 вересня 2025 року.
Головуючий суддя І.М. Черніцька