Справа №461/6225/25
пр № 2/464/2678/25
05 вересня 2025 року м.Львів
Сихівський районний суд м.Львова, у складі судді Шашуріної Г.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,
До Сихівського районного суду м. Львова надійшла цивільна справа №461/6225/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, яка передана за підсудністю ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 01 серпня 2025 року.
Разом з позовною заявою, подано заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру, об'єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 та квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, та заборонити іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаних квартир.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 вересня 2025 року таку передано на розгляд судді Шашуріній Г.О.
Заява про забезпечення позову розглядається без повідомлення учасників справи у відповідності до ч.1 ст.153 ЦПК України, в порядку письмового провадження, як це передбачено ч.13 ст.7 ЦПК України. На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Оглянувши матеріали заяви, суддя дійшла наступного висновку.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
У п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
За вимогами ч.4 ст.263 ЦПК України унормовано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21 виснував, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що "…під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами".
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку.
Позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві. Арешт майна як захід забезпечення позову - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (постанови Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17; від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19).
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник покликається, що між сторонами дійсно виник спір та на даний час у відповідача у власності перебуває квартира, ризик відчуження якої у даному випадку є реальним та обґрунтованим.
Натомість вказані покликання заявника є голослівними, останнім належним чином не обґрунтовано підстави застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на квартиру, не надано доказів існування реальної загрози утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду, чи доказів того, що відповідачем вживаються заходи щодо відчуження спірної квартири. Саме лише посилання в заяві на наявність у відповідача зазначеного наміру без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для накладення арешту та становитиме надмірне втручання у право власності без відповідного правового обґрунтування.
Підсумовуючи наведене вище у своїй сукупності, суд дійшов переконання про відсутність доцільності та безумовних підстав для забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви слід відмовити.
Указане узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного суду від 09 травня 2024 року у справі № 405/6738/23.
Керуючись ст.ст.149, 153, 258-261, 353 ЦПК України,
Відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом 15 днів відповідно до вимог ст.ст.351-356 ЦПК України з урахуванням Перехідних положень цього ж Кодексу.
Повне судове рішення складено та підписано 05 вересня 2025 року.
Суддя Галина ШАШУРІНА