Справа № 750/8177/25
Провадження № 2/750/2348/25
08 вересня 2025 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова в складі
судді Косенка О.Д.,
з участю секретаря судового засідання Костюк С.О.
розглянувши у судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Свої позовні вимоги мотивував тим, що між ним та Відповідачем було зареєстровано шлюб, про що Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області зроблено відповідний актовий запис №570 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
Сторони припинили постійне спільне проживання разом з лютого 2020 року, Відповідач переїхала на іншу квартиру.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 24.12.2021 в справі №750/1227/21 за позовом Відповідача шлюб було розірвано, вказане рішення суду набрало законної сили 28.01.2022.
За час шлюбу та спільного проживання разом Відповідач у 2019 році накопичив грошові кошти у вигляді готівки в розмірі 17 000 доларів США, які приховав від Позивача.
Наявність вказаних коштів у Відповідача станом на 23.04.2020 підтверджується даними декларації Відповідача за 2019 рік (розділ 12), що подана 23.04.2020.
Набуття майна за час шлюбу одним з подружжя створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя. Якщо майно було набуте за час шлюбу, презюмується, що воно є спільним, отож, Позивач стверджує, що має право на 1/2 частину готівки, яку накопичила Відповідач в 2019 році та приховала від Позивача.
Позивач просить суд стягнути з Відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 2800 доларів США.
Ухвалою суду від 24.06.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачу ухвала суду про відкриття провадження разом із матеріалами позовної заяви направлялася рекомендованим листом за зареєстрованим місцем проживання, проте поштове вкладення повернуто до суду з відміткою про відсутність адресата за місцем проживання.
Відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Позивач через канцелярію суду 04.09.2025 подав письмове пояснення у справі, яке не враховується судом з огляду на наступне.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позивач свої вимоги, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виклав у позовній заяві.
Главою 1 розділу 3 ЦПК України не передбачено такого виду заяви по суті справи як письмове пояснення сторони.
Питання збільшення, зменшення позовних вимог, зміни предмета або підстави позову регламентуються ч. 2, 3 ст. 49 ЦПК України. Указані зміни позовних вимог здійснюються за відповідною заявою з дотриманням вимог ч. 5 указаної статті.
Крім цього,процесуальним законом не передбачено права позивача на подання процесуальних документів про доповнення або уточнення позовних вимог.
Також, керуючись ч. 8 ст. 83 ЦПК України, суд не вбачає підстав для поновлення строку на подачу доказу - копії позовної заяви ОСОБА_2 у справі № 750/1227/21 та не приймає цей доказ до розгляду, оскільки Позивачем не наведені причини, які перешкоджали подати його разом із позовною заявою, як це визначено у ч. 2 ст. 83 ЦПК України.
Судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Між ним сторонами спору 28.04.2018 було зареєстровано шлюб, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 24.12.2021 у справі №750/1227/21 було розірвано (а.с. 4).
Згідно з відомостями декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 рік, яка подана Відповідачем 23.04.2020, нею задекларовано у власності готівкові грошові кошти у розмірі 17 000 доларів США (розділ 12).
Позивач стверджує, що указані грошові кошти набуті під час шлюбу, приховані від нього Відповідачем, а тому підлягають поділу між сторонами.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доводам Позивача та поданим до суду доказам, суд доходить висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічне положення містить і стаття 368 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до статті 65 CК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі справа № 753/1159/21 (постанова від 10.04.2024), вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої і третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. У разі, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц.
Згідно з частинами першою-четвертою статті12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Судом встановлено, що відповідно до розділу 12 «Грошові кошти» Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 рік, Відповідач задекларувала наявність у неї на праві власності готівкових коштів у розмірі 17 000,00 доларів США.
Суд враховує, що відображення указаних грошових коштів у декларації підтверджує виключно той факт, що вони перебували у власності Відповідача станом на 31.12.2019.
Натомість, Позивач не надав суду жодних доказів, що указані грошові кошти набуті Відповідачем у власність після укладення шлюбу між сторонами (28.04.2018), тобто що на них поширюється режим спільної сумісної власності.
Окрім цього, шлюб між сторонами розірвано лише 24.12.2021, рішення суду набрало законної сили 28.01.2022, а до цього часу між сторонами юридично зберігалися сімейні відносини. До складу сім'ї також входила малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова у справі № 750/1227/21.
Загальновідомим є той факт, що забезпечення потреб сім'ї з малолітньою дитиною потребує значних матеріальних витрат від батьків. При цьому Позивач зазначає у позові, що з лютого 2020 року Відповідач переїхала на іншу квартиру, проте не вказує на свою участь у матеріальному забезпеченні дружини та їхньої спільної дочки після фактичного припинення спільного проживання.
Позивач не надав доказів,що задекларовані готівкові кошти за період 2020-2021 років дружина використала на інші потреби, ніж в інтересах сім'ї, зокрема не на утримання малолітньої дочки.
Так само і не доведено стверджуваний Позивачем факт приховування цих коштів Відповідачем, як на час спільного проживання, так і у подальшому, зокрема з огляду на їх декларування 23.04.2020, тобто під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.
Ураховуючи вищевикладене,а також зважаючи, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, судне вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 та п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи, що у задоволенні позовних вимог суд відмовляє повністю, понесені Позивачем судові витрати суд залишає за ним.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 270, 273, 352, 354 ЦПК України суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Чернігівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Суддя Олег КОСЕНКО